КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА

Жовтень 1992 р. – жовтень 1995 р.

На цьому етапі відповідно до Указу Президента України від 18 червня 1993 p. №210/93 “Про порядок касового виконання Державного бюдже­ту України” в Україні з 1 липня 1993 року перейшли на нову систему виконання видаткової частини державного бюджету. Для цього на базі під­роз­ділів Головного бюджетного управління Міністерства фінан­сів України було створено Управління виконання державного бюджету, а при фінансових управліннях і відділах – спеціальні групи з фінансування видатків державного бюджету.

Це дозволило забезпе­чити здійснення Міністерством фінансів України функції обліку видатків державного бюджету, яка раніше забезпечувалась банківською системою. При цьому фінансування ви­дат­ків почало здійснюватись у межах доходів, які реально надійш­ли до державного бюджету, а також за рахунок кре­ди­тів, що на­давалися Національним банком Міністерству фінансів.

Протягом цього пе­рі­­о­ду було розроблено концептуальні засади системи Держав­ного казначейства, які знайшли своє відображення в Ука­зі Президента України “Про Державне казначейство Украї­ни” та в “Положенні про Державне казначейство України”.

Ø Листопад 1995 р. – грудень 1997 р.

Цей етап характеризується створенням на базі Управління виконання Держав­ного бюджету України Міністерства фінансів та відповідних підрозділів міс­цевих фінансових органів у листопаді 1995 p. системи Дер­жавного казначейства, до якої увій­шли Головне управління Держав­ного казначейства Украї­ни, Управ­ління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, ра­йонні (міські) відділення.

За цей час було завершено передачу функцій фінансу­вання від галузевих управлінь Міністерства фінансів Голов­ному управлінню Державного казначейства; впроваджено єдиний казначейський рахунок у Національному та уповноважених комерційних банках для зараху­вання доходів державного бюджету та проведення видатків; підготовлено і впроваджено порядок оплати витрат з єди­ного казначейського рахунку. Саме цей період слід вважати якісно новим у розвитку і впровадженні казначейських принципів в Україні.

З 1 квітня 1997 року була запроваджена казначейсь­ка система виконання державного бюджету за видатками, яка передбачала відкриття рахунків розпорядникам коштів у системі органів казначейства. На казначейську систему виконання видаткової частини бюджету, принциповою озна­кою якої є здійснення видатків шляхом оплати рахунків, переведено практично всі установи, що отримують і вико­ристовують у своїй діяльності кошти дер­жавного бюджету.

Ø Січень 1998 р. – грудень 2000 р.

Характеризується завершенням переведення на казна­чейську систему виконання державного бюджету практично всіх головних розпорядників бюджетних коштів, проведен­ня підготовчої роботи по переведенню на казначейське обслу­гову­вання силових міністерств і відомств, які мали свої особливості, що зумовило потребу у структурній перебудові їхньої галузевої фінансової системи. Так, наприклад, Міністерство оборони України скоротило підпорядкованість розпорядни­ків коштів із п’яти ланок до трьох.

У 1999 році установи Міністерства оборони та інших сило­вих міністерств були переведені на казначейське обслуговування. Завершено охоплення казначейською систе­мою виконання бюджету всіх розпорядників коштів держав­ного бюджету, при цьому здійснення платежів з бюджету відбувається через оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів на користь постачальників товарів, робіт та послуг.

У цьому ж році було розпочато переведення на казна­чейське обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій. Тим самим були створені необ­хідні передумови для включення цих коштів до державного бюджету як це передбачено Законом України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”, де позабюджетні кошти включені до спеціального фонду як складова частина державного бюджету.

Важливим етапом підвищення ефективності управління бюджетними коштами стало створення Внутрішньої платіжної системи державного казначейства та вхо­д­ження казначейства в систему електронних платежів Національного банку України. Це дозволило значно скоротити терміни проходження платежів, збільшило обіговість бюджетних коштів, забезпечило прозорість бюджетного процесу та цілісну систему контролю за рухом бюджетних коштів. Разом з тим, відкриття системи кореспондентських рахунків в Національному бан­ку України дозволило консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському рахунку, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.

Ø З 2001 р. починається новий етап у розвитку Держав­ного казначейства України.

2001 рік став для казначейства роком оптимі­зації процесу управління бюджетними ресурса­ми шляхом удосконалення функцій з виконання дохідної та видаткової частин бюджету. Прийнятий у цьому році Бюджетний кодекс на законодавчому рівні визначив засади казначейського обслуговування бюджетів та розпорядників бюджетних коштів, що дає можливість органам казначейства проводити єдину політику у сфері виконання бюджетів.

Власне цей рік став роком зміни статусу державного казна­чейст­ва: із клієнта банку казначейство стало учасником системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Це значно скоротило тер­міни проходження платежів, збільшило обіговість бюджет­них коштів, надало можливість для складання щоденної опе­­ратив­ної звітності з обліку доходів державного бюджету, яка до цього часу надавалась виключно Національним банком України на другий або третій робочий день з моменту платежу.

Процес розвитку системи державного казначейства про­довжується. З плином часу воно при­ймає все більш розвинені форми і державну значимість.

Суттєвим кроком у розвитку фінансової системи держави стало переведення на казначейське обслуго­вування місцевих бюджетів. Це дало змогу володіти достовірною інформацією про надходження за видами доходів і бюджетів у режимі реального часу, здійснювати контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, надавати звітні дані зацікавленим органам для здійснення аналізу та прийняття управлінських рішень.

Подальший розвиток інституту казначейства має відбуватися в напрямі поступового формування повнофункціональ­ної системи, що працює за міжнародними стандартами бух­галтерського обліку та звітності, яка би достатньою мірою забезпечувала прозорість виконання бюджету, а також спри­яла прогресивній формі організації збору та обробки фінансової та статистичної звітності на основі використання сучасних інформаційних технологій. Це вплине на організа­ційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до змі­ни їх юридичного статусу.

Контрольнi запитання:

1. Які функції виконувало казначейство на початко­вих етапах свого зародження?

2. Де і ким вперше дано конституційне визначення дер­жавної казни?

3. Які передумови створення Державного казначейст­ва України?

4. Охарактеризуйте етапи розвитку Державного каз­на­­чейства України.

5. У якому напрямку має відбуватися подальший розвиток державного казна­чейства?

6. У чому полягає зміст касового виконання бюджетів?

7. Охарактеризуйте відомі Вам системи касового виконання бюджетів.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ТА БЮДЖЕТНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА УКРАЇНИ

План

1. Організаційна структура та правовий статус Державного казначейства України.

2.Завдання та функції органів державного казначейства.

Державне казначейство України відповідно до Указу Президента від 27 квітня 1995 р. №335 “Про Державне казначейство України” створено при Міністерстві фінансів. Його слід розглядати як самостійну орга­нізаційну структуру, яка формує власну кадрову, госпо­дарську та інформаційно-технічну політику розвитку казна­чейсь­кої системи.

З розширенням бюджетних повноважень органів казначейства, збільшенням обсягів робіт з обслуговування бюджетів і державних цільових фондів, зростанням ролі органів казначейства в управлінні державними фінансами змінюється орга­ніза­ційна структура центрального апарату та терито­ріальних органів державного казначейства, а також їх юри­дич­ний статус.

На виконання Указу Президента України від 20 квітня 2005 р. за №676/2005 “Питання Міністерства фінансів України” постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2005 р. №983 визначено, що Державне казна­чейство України є урядовим органом державного управління.

У Положенні про Державне казначейство України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. №1232, закріплено статус Державного казначейства. Згідно з Положенням Казначейство діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується.

Організаційна структура Державного казначейства відтворює структуру адмі­ні­­стра­­тивно-територіаль­ного устрою України. Створена за територіаль­­­­ним принципом казна­чейсь­ка система України має трирівневу структуру і скла­­да­­ється з:

ü Державного казначейства України, яке знаходить­ся у столиці держави і пред­ставляє його центральний рівень;

ü Головних управлінь державного казначейства обласного значення, які розмі­щені таким чином: 1 адміністративне управ­лін­ня – в Автономній Республіці Крим; 2 адміністратив­ні управління – у містах Києві та Севастополі; 24 адміністра­тивні управління функціонують в областях;

ü територіальних управлінь (районних, міських, районних у містах) державного казначейства, зосереджених у найважливіших місцевих адміністративних центрах.

Державне казначейство України очолює Голова, який призначається на цю посаду та звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів. Голова Казначейства є членом колегії Мінфіну.

Голова Державного казначейства має заступників, яких за поданням Мініст­ра фінансів, погодженим з головою Казначейства, призначає та звільняє з посади Кабінет Міністрів України. Встановлення повноважень і розподіл обов’язків між заступниками провадиться головою Казна­­чейства.

Структуру центрального апарату Державного казначейства України затверджує Міністр фінансів за поданням голови Казначейства. Штатний розпис та кошторис Казначейства затверджує голова за погодженням з Міністром фінансів.

Відповідно до п.10 Положення про Державне казначейство України Казначейство для виконання покладених на нього завдань може за погодженням з Міністром фінансів утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників Казначейства. Типове положення про територіальний орган Казначейства затверджує Міністр фінансів.

Головні управління Казначейства керуються у своїй діяльності Положенням про головне управління, розробленим на основі Типового Положенням про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2006 р. №332, а також чинними нормативно-правовими актами.

Згідно з Типовим Положенням Головне управління є територіальним органом Державного казначейства України, який утворюється Казначейством за погодженням з Міністром фінансів. У межах своїх повноважень Головне управління видає накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання.

Головні управління Державного казначейства в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють на­чальники, які призначаються на посаду та звільняють­ся з посади Міністром фінансів за поданням голови Державного казначейства України.

Типову структуру Головного управління затверджує Міністр фінансів за поданням голови Державного казначейства.

Для забезпечення проведення реорганізації територіальних органів Державного казначейства та з метою підвищення ефективності функ­­ціонування казначейської системи наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2006 р. №644 затверджено Типову структуру Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Наказом начальникам Головних управлінь казначейства надано право само­стійно вирішувати питання щодо доцільності створення окремих структурних підрозділів (управлінь, відділів, секторів) залежно від обсягів роботи в рамках доведеної типової структури. При цьому вони можуть подавати свої пропозиції щодо формування структури очолюваного ними управління з відповідними обґрунтуваннями.

Структуру Головного управління затверджує голова Державного казначейства України в межах граничної чисельності працівників системи казначейства.

Відповідно до затвердженої типової структури начальни­ки Головних управлінь можуть вносити зміни до штатних розписів управлінь у межах наяв­ної штатної чисельності працівників і подавати їх на затвердження до Дер­жавного казначейства. Формуючи структуру Головного управління, керівник повинен намага­тися привести її у відповідність до виконуваних функцій. Це дозволить досягнути найкращих результатів через оптимальний розподіл функціональних обов’язків та мінімізацію витрат праці.

Діяльність конкретного Головного управління регламентується Положенням про Головне управління. Основні завдання та функції структурних підрозділів Головного управління деталізуються у Положенні про управління (відділ, сектор). Слід зазначити, що регламентація функ­ціональних повноважень та обов’язків окремих структурних підрозділів носить певною мірою умовний характер, оскільки їх діяльність тісно переплітається і здійснюється практично одночасно. Повноваження та функції кожного структурного підрозділу мають бути регламентовані таким чином, щоб діяльність підрозділу не залежала від особистості виконавця і плинності кадрів.

Права, функціональні обов’язки, кваліфікаційні вимоги та відповідальність посадових осіб конкретизуються у посадових інструкціях. Разом з тим, професій­на етика вимагає від працівників органів казначейства виконання не тільки своїх прямих посадових обов’язків, а й дотримання твердих етичних норм, правиль­ної коректної поведінки у нестандартних ситуаціях, узгодження своїх дій з іншими учасниками бюджетного процесу. Лише за умови узгодження дій та координації зусиль, дотримання працівниками виконавської дисципліни можна забезпечити ефективне функціонування окремої організаційної структури.

Для виконання покладених на Головне управління завдань у районах, містах та районах у містах головою Державного казначейства за погодженням з Міністром фінансів можуть утворюватися управління (відділення), що є відокремленими структурними підрозділами Головного управління і не мають статусу юридичної особи.

Управління (відділення) казначейства не є безпосередніми учасниками системи електронних платежів Національного банку. Рахунки з обліку доходів та видат­ків державного та місцевих бюджетів, а також розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів відкриваються управліннями (відділеннями) казначейства у розрахунковій палаті відповідного Головного управління. Відкриття бюджетних рахунків на балансі Головних управ­лінь дозволило зосередити виконання складних процесів з обслуговування бюджетів на обласному рівні.

Не будучи безпосередніми учасниками системи електронних платежів Націо­наль­ного банку управління (відділення) передають та отримують інформацію про здійснення платежів засобами внутрішньої платіжної системи державного казначейства. Таким чином, вони стали інформаційними ланками Головних управлінь казначейства.

Управління (відділення) державного казначейства розташовані у містах, районах, районах у містах. Кожне управління (відділення) несе відпові­даль­ність за здійснення касових операцій з виконання дер­жавного та місцевих бюджетів на відповідній території.

Очолює управління казначейства начальник, який несе персональну відпові­даль­ність за здійснення ним своїх функціональних повноважень, а також функ­ціонування та управління (відділення) в цілому та його структурних підрозділів. Начальники управлінь (відділень) у районах, містах та районах у містах призначаються на посаду і звільняються з неї Міністром фінансів України за поданням голови Державного казначейства та є підзвітними безпосередньо начальникам Головного управління казначейства.

Штатні розписи районних (міських) управлінь (відділень) казначейства є складовою частиною штатного розпису головного управління, який затверд­жуються Головою Державного казначейства.

Районні та міські управління державного казначейст­ва складаютьсяв основному з двох відділів:

ü відділу видатків;

ü відділу бухгалтерського обліку і звітності.

При необхідності в складі управлінь (відділень) для виконання окремих функцій можуть створюватися самостійні сектори, а в також сектори складі відділів. Так, у складі управлінь (відділень) не створюються відділи бюджетних надходжень як окремий підрозділ. Для виконання функціональних повноважень щодо ведення операцій з бюджетними надходженнями у відділі бухгалтерського обліку і звітності передбачені посади відповідних спеціалістів.

Державне казначейство України та Головні управління є юридичними особами, мають самостійні баланси, кошториси, бюджетні рахунки, печатку із зображенням Дер­жав­ного герба України та своїм найменуванням.

Державне казначейство утримується за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на утримання Міністерства фінансів України, з подальшим розподілом коштів за підпорядкованістю.

Умови оплати праці працівників системи казначейства визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Завдання та функції органів державного казначейства

Державне казначейство України є урядовим органом державного управління та керується у своїй діяльності Конститу­цією та зако­нами України, актами Президента України Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України, Положенням про Державне казначейство України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. №1232, іншими нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України та його територіальні органи в процесі касо­вого виконання державного та місцевих бюджетів взаємодіють з органами дер­жавної податкової служби, контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами, Національним і ко­мерційними банками, іншими учасниками бюджет­­ного процесу та фінансовими інституціями. Цей процес розпочинається з контролю за дотри­манням плано­вих показ­ни­ків, що надходять від Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів, органів місцевого самоврядування та розпоряд­ників бюджет­них коштів (розписи доходів та ви­дат­ків бюджетів, кошториси та плани асигну­вань), та закінчується складанням звітності про стан виконання бюджетів.

Відповідно до Положення про Державне казначейство від 21 грудня 2005 р. №1232, Бюджетного кодексу та інших нормативно-правових документів перед Державним казначейством України та його територіальними органами стоять такі основні завдання:

1.забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, що передбачає:

- розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;

- контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями;

- у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства;

- ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного та місцевих бюджетів;

2. управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються;

3. визначення механізму казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлення єдиних правил бухгалтерського обліку і звітності про виконання бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначення порядку і строків подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Державне казначейство відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

ü здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку;

ü управляє наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються, надає на зворотній основі позики за рахунок тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку;

ü відкриває, веде та закриває рахунки в органах Казначейства;

ü провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування;

ü повертає кошти, помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень;

ü перераховує штрафи за неповне або несвоєчасне повернення суми надмірно сплачених податків відповідно до законодавства;

ü здійснює розподіл коштів між державним та місцевими бюджетами, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;

ü проводить взаємні розрахунки між державним та місцевими бюджетами, а також між рівнями місцевих бюджетів у порядку, встановленому законодавством;

ü веде базу даних про зведену мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, розподіл показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань у розрізі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів;

ü подає розпорядникам і одержувачам бюджетних коштів витяг з розпису державного бюджету та зміни до нього;

ü веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих бюд­жетів, складає та консолідує звітність про виконання державного, місцевих та зведе­ного бюджетів, подає звітність органам законодавчої та виконавчої влади в обсязі та строки, визначені бюджетним законодавством;

ü здійснює за дорученням Міністерства фінансів погашення та обслуговування державного боргу в національній та іноземній валюті;

ü забезпечує функціонування багаторівневої інформаційно-обчислювальної системи, внутрішньої платіжної системи казначейства, вживає заходів до захисту інформації;

ü у межах своїх повноважень виконує контрольні функції, пов’язані зі:

здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень;

відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису державного і місцевих бюджетів;

відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням;

витрачанням бюджетних коштів у процесі проведення перевірки відповідності підтвердних первинних документів розпорядників бюджетних коштів бюджетним асигнуванням та вимогам бюджетного законодавства;

дотриманням правил валютного контролю за операціями, що проводять у національній валюті через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів бюджетні установи, які обслуговуються органами Казначейства;

дотриманням порядку проведення державних лотерей з використанням електронних систем прийняття оплати за участь у лотереї в режим реального часу;

дотримання єдиних правил ведення бухгалтерського обліку, складанням звітності про виконання бюджетів та кошторисів бюджетних установ;

здійсненням інших повноважень учасників бюджетного процесу відповідно до законодавства;

ü розробляє та видає за погодженням з Міністром фінансів нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції;

ü надає консультаційну допомогу учасникам бюджетного процесу з питань, що належать до його компетенції;

ü розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і вносить їх на розгляд Міністерства фінансів;

ü здійснює роботу щодо добору, розстановки кадрів, створення ефективної сис­теми підготовки та підвищення кваліфікації кадрів системи казначейства;

ü виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції, пов’язані з роботою його територіальних органів;

ü здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством України.

Вищенаведені функції характеризують діяльність Державного казначейства України як центрального апарату. Тобто органу, який забезпечує обслуговування бюджетів, виходячи з принципу єдиного казначейського рахун­ку, та загальне керівництво діяльністю територіальних органів казначейства. Разом з тим, на казначейському обслуговуванні у Державному казначействі крім головних розпорядників коштів знаходяться також розпорядники коштів нижчого рівня. При їх обслуговуванні Державне казначейство виконує функції, аналогічні територіальним органам.

Головні Управління державного казначейства згідно з Типовим положенням про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі від 04.04.2006 р. №332 виконують функції, аналогічні функціям центрального апарату Державного казначейства, що випливають з покладених на них завдань у межах відповідних територій. Головні управління казначейства не виконують операцій, пов’язаних з реалізацією спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів, а також управління фінансовими ресурсами в іноземній валюті.

Що стосується функціональних повноважень управлінь (відділень) казначейства у районах, містах, районах у містах, то слід мати на увазі той факт, що в процесі касового виконання видаткової частини дер­жавного та місцевих бюджетів їх функції аналогічні до функцій, які покладаються на Головні управління. При обслуговуванні дохідної частини бюджетів функції управлінь (відділень) зводяться до ведення обліку планових показників бюджетів, контролю за проведенням міжбюджетних розрахунків. Вони також отримують інформацію про надходження до бюджетів від Головних управлінь казначейства та надають її органам податкової служби і місцевого самоврядування.

Для забезпечення виконання зазначених функцій органи державного казначейства у своїй діяльності керуються нормативно-методичними та інструктивними доку­ментами з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бю­джетів усіх рівнів. А також доводять їх до відома установ та організацій, які знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Для виконання зазначених функцій задіяна складна багаторівнева система, що охоплює взаємозв’язки не тільки між ієрархічними рівнями органів казна­чейства, але й з банківською платіжною системою, системами державної податко­вої та контрольно-ревізійної служб, розпорядниками й одержувачами бюджетних коштів, платниками податків тощо. Складність цієї системи ще й у тому, що вона діє на значній території й охоплює велику кількість учасників, які належать до різних відомств.

Раціональний розподіл функцій між учасниками бюджетного процесу в ході касового виконання бюджетів сприятиме досягненню органами казначейства поставлених завдань щодо забезпечення ефективного обслуговування бюджетів, управління наявними фінансовими ресурсами та здійснення контролю за економним і цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність діяльності Державного казна­чейства України?

2. Які завдання стоять перед Державним казначейст­вом України та його територіаль­ними органами?

3. Які основні функції виконує Державне казначейство України?

4. Охарактеризуйте конт­рольні повноваження органів державного казначейства.

5. Охарактеризуйте організаційну структуру Держав­ного каз­начейства України.

6. Які функції покладаються на головні управління держав­ного казначейства?

7. Яка організаційна структура головних управлінь каз­начейства?

8. Що входить до компетенції управлінь (відділень) державного казна­чейства та яка їх організа­ційна структура?

9. Якими правами наділені органи казначейства в процесі касового виконання бюджетів?

10. Якими нормативно-правовими документами регламентується діяльність органів казначейства?

11. Який правовий статус Державного казначейства України? Якими законодавчими документами він регламентується?

ПЛАТІЖНА СИСТЕМАВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ

План

1.Поняття платіжних систем.

2. Загальна характеристика та принципи організації

внутрішньої платіжної системи державного казначейства.

3.Структура та складові системи електронних платежів.

4.Економічний зміст та призначення єдиного казначейського рахунку

5.Загальна характеристика рахунків, які відкри­ваються в органах державного казначейства, порядок їх відкриття та закриття

6.Проведення операцій на реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників та одержувачів бюджетних коштів

Невід’ємним спеціалізованим елементом практично всіх фінансових операцій, пов’язаних з передачею інформації та переказом грошових коштів, є пла­тіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді набору платіжних інструментів, банківських процедур, а також між­бан­ківсь­ких систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституцій­ними та орга­нізацій­ними правилами та процедурами, що регламен­ту­ють вико­ристан­ня цих інструментів та механізмів.

У складі національної платіжної сис­теми держави можна виділити декілька самостійних систем, кожна з яких задо­вольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі си­стеми мож­на класифікувати за різними характеристиками та ознака­ми.

Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні си­стеми відповідно до харак­­теру здійснюваних платежів, розрізняють:

1. Системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених вико­нанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов’язань одно­го банку перед іншим. Для них необхідною ста­дією є транс­портування документа між банком платника та банком одер­жу­вача за допомогою однієї із систем електрон­них між­банківсь­ких розрахунків. Найчастіше – це система електронних платежів (СЕП), але мож­ливі варіанти двосторонніх кореспондентських від­носин між банка­ми, міжнародних платіжних систем тощо. Харак­терним для цих розрахунків є їх відобра­ження на кореспон­дент­сь­ких ра­хунках банків–учас­ників розрахун­ків. Джере­лом надход­ження міжбанківських платіжних документів у СЕП може бути як Операційний день банку (ОДБ), так і розра­хунковий центр внутрішньої платіжної системи.

2. Внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. Їх основу складає програмно-тех­нічний комплекс із власними засобами захисту інфор­мації, який експлуатується комерційним банком (або фінансовою установою, яка забезпечує проходження платежів) або об’єд­нанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об’єднання) та, можливо, іншими банківськими установа­ми поза межами СЕП. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентсь­ких рахун­ків у центральній установі, яка висту­пає як банк бан­ків відповідної структури. Всередині струк­тури може також створюва­тися єдиний центр для виконан­ня клірингу та розра­хунків. Центральна установа в такому випадку, крім забезпечення проходження платіжних документів всередині об’єднання, забезпечує обмін платежами з інши­ми учасниками СЕП. Тому важливою умовою їх ефективного та надійного функ­ціонування є тісна співпраця з міжбанківськими системами.

3. Системи “клієнт-банк” призначені для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уник­нути затримки пла­тежів на міжбанківському рівні. Використовуються банками, які пропо­нують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних тех­нологій. Крім оперативної передачі платіжних документів в банк, системи “клієнт-банк” надають можливість клієнту в режимі реального часу отримувати виписки по своїх рахунках, здійсню­вати інший документообіг між банком і клієнтом.

В умовах конкуренції банки змушені розробляти спе­ціальні ділові та ринкові стратегії використання платіж­них по­слуг, забезпечуючи, таким чином, свою кон­курентну спроможність функціонувати в обмеже­ному секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахун­ків, яка, однак, не отримала поширення через інертність спожи­вачів, які не бажають змінювати усталені форми розрахун­ків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслу­говування вдома або “домашній банк” – комплекс по­слуг щодо надання клієн­там банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських транс­­­ак­цій з переда­ван­ням ін­формації телефонними кана­лами або через двосто­ронню си­стему кабельного телеві­зійного зв’язку.

4. Системи масових платежів набувають все більшого поширення у всіх державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструмен­ти (чеки, платіжні доручен­ня тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів з використан­ням плас­тикових карток. Швидке розповсюдження пластикових платіжних карток, їх перетворення у масовий інструмент розрахунків пояснюється тими перевагами, які отримують учасники системи. Це, зокрема, зручність карткової системи розра­хун­ків для користувача, а також можливість отримання кредиту без спеціаль­ного звернення до банку. У цих си­сте­мах задіяні кредитні картки, дебетні картки, “елект­­­рон­ні гаманці”, а також картки для отримання грошей з бан­ківських автоматів.

Необхідними елементами ефективно функціонуючих пла­тіж­­них систем є:

ü нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, створюючи сприят­ливі умови для забезпечення потреб успішного функціонування платіжної системи;

ü бухгалтерська й технологічна модель (сукупність бухгалтерських і організа­ційних засобів) є основним операцій­ним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на прин­ципах бухгалтерського обліку і звітності, включає пла­тіж­ні інструменти та механізми переказу коштів;

ü технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіж­­­­ної системи. Вона включає, зокрема, програмні й тех­нічні засо­би обробки та передачі даних, засоби аварійного резервування та відтворення даних, обслуговуючий персо­нал тощо;

ü захист інформації як сукупність програмно-технічних, нор­ма­тивно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Платіжні системи забезпечують переказ грошових коштів і пере­дачу потоку інформації, який містить деталі платежу. Якщо система здійснює тільки передачу інформації про розрахунки, то вона не є платіжною, а вважається транспортною. Таким чином, будь-яка платіжна операція у пла­тіжній системі повинна містити як п

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: