Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основні властивості українського менталітету





Індивідуалістична психокультура – це той осередок, де зберігається психічне ядро соціуму, де він є самим собою, а не іншими. Чому українці, яких вважають індивідуалістами, не змогли самостійно своєї власної імперії, а це автоматично здійснилось тільки внаслідок краху радянської імперії. Справа в тому, що український індивідуалізм відмінний від його американського або європейського різновидів. Український індивідуалізм – це своєрідна суміш східного, західного та американського індивідуалізму, якому крім того притаманні свої специфічні риси. Всі три перераховані вище види індивідуалізму - це його соціалізований варіант, в той час як український індивідуалізм продовжує зберігати свою біопсихічну орієнтацію. Індивідуалізм американця є активним, експансивним, в той час як український – внурішньоспоглядальний, позбавлений агресії, це індивідуалізм поета. Однак така внутрішня самодостатність сприяє ізоляції людини від соціуму, розвиває егоцентризм. Американець мислить ("я – ти"), європеєць ("я – ми"), тоді як українець ("я – не я"). Зовнішній світ, який не стосується його потреб та інтересів – це нуль, небуття. І якщо батьки, друзі мають шанси знайти взаєморозуміння, то всі інші – ні. Тому український соціум складається із безлічі мікрогруп. Ті, хто перебуває при владі, також є мікрогрупою (друзів і однодумців), якій байдуже, як живуть абстрактні "чужі й інші". За рахунок кого поповнювати публічну сферу, коли "інститут кумівства" прийме до себе хай безталанного, але свого, ніж дуже розумного, проте ворожого, чужого незнайомця. В той час як західна модель (американська або європейська) є абстрактно-рольовою, де оцінюють здібності особи, які приноситимуть прибуток, українська модель є персоналістичною. Причина в тому, що українська нація завжди рятувалась від переслідувань, а ховатися від переслідувань краще поодинці, ніж гуртом, бо так не спіймають, що зафіксувалось в підсвідомості нації. На публічному рівні активізується страх і бажання уникнути проблем. Тому українські чиновники переважно уникають проблем, а не розв’язують їх, бо вирішення проблем рівноцінно стресовій ситуації. Українська політична еліти не ідентифікована з соціумом, це купка "своїх" серед безлічі "чужих" українських громадян, а звідси – подальше формування кланів, корупція, делегітимізація держави, руйнування правових засад. Однак і громадяни, розуміючи уособлене життя еліти, не будуть захищати зі зброєю інтереси держави і чесно сплачувати податки.



Психопортрет українця несе в собі щось типово-східне, безпосередньо-дитяче. Він любить залишатись із своєю журбою наодинці. Тут можна провести паралель із індійськими святими, буддійськими монахами, які зреклися світу для досягнення нірвани і духовного блаженства, але для них це – свідома цілеспрямована життєва позиція, тоді як для українця - це наслідок стресогенної психокультури і латентної аномії суспільства.

Формуванню менталітету сприяв і релігійний чинник. Візантійське християнство з осередком у Константинополі, яке обрав князь Володимир, відрізнялось від Римського християнства саме своєю емоційністю, етичністю, наближеністю до менталітету сходу, а не заходу (у східному менталітеті домінує ірраціональність та емоційність, тоді як у західному – раціональність та прагматичність). Тому українцям властива емоційна неврівноваженість, блискавична зміна поведінки. Дія найменшого зовнішнього стимулу – і перед нами вже зовсім інша людина, поведінка якої непередбачувана. Тому українській психокультурі не притаманні аскетичні й послідовні лідери, а також агресори з некрофілічними здібностями (такі як російські революціонери). В цьому – відмінність між російським і українським етносом. У російському етносі збережений вольовий елемент, що зберігся від татарської психокультури, а також майже нечуттєва до краси емоційних переживань психокультури північних народів (фінських, полабських племен тощо). А воля без етичної емоційності деструктивна і сліпа як до розуму, так і до емоцій (криваві дії революціонерів, створення каральних військ НКВС за часів СРСР тощо) У російському менталітеті, що тяжіє до колективного азіатського світовідчуття, прояви індивідуалізму відсутні взагалі, росіяни розчинені в соціумі, повністю підкорені дії фатуму, тому ця країна сприймала як даність тоталітарно-деспотичні форми правління.

Українській підсвідомості властиве екзекутивно-жіноченачало, яке сильно впливає на підсвідомість і мотивацію чоловіків. Українським територіям завжди властиве було оспівування жінки-матері, матері-землі, України - неньки. У творах Т.Шевченка, І.Франка жіночі персонажі посідають провідну роль. Проте недоліками є поява в українських чоловіків жіночих рис характеру, велика кількість сучасних психологів оговорює проблему нестачі чоловічого начала в українському соціумі.

Виховуючи хлопців, жінки налаштовані на родинну, вузькогрупову соціалізацію чоловіків, вони намагаються постійно уберегти свою дитину від травмуючи впливів соціуму, скрізь опікаючи її. Тому одружуючись, чоловік у своїй дружині часто шукає жінку-мати, яка буде вести таку ж стратегію. Так, інфантилізм дорослої людини розтягується на десятиліття, переноситься також у професійну сферу. Там він шукає не плацдарм для творчої реалізації, бо інновації вимагають ризику, відхилення від еталонів, а другу сім’ю, яка виправдовувала би його непродуктивність. Такого "слухняного", навіть безталанного хлопчика тут виправдають, тому що він – друг і "свій хлопець" - зручний і толерантний. "Хай гречка – аби не суперечка". Так чоловіки ховаються від проблем, а це – прояв біологічного індивідуалізму, водночас нехтування стратегічними інтересами. Женоподібні чоловіки майже не в змозі вести чітку лінію поведінки, вони постійно вагаються, зволікають, приймаючи рішення. Плюсом у жіночої екзекутивності чоловіків є позитивна мотивація до рутинної праці, витривалість, відсутність жорстокості й ненависті. Проте такі чоловіки – переважно не лідери, а гарні виконавці.

Емоційна неврівноваженість українців, про яку говорилось, аналізуючи вплив Візантійського християнства, а також жіночність поведінки, породжує так звану поведінку "хамелеонів", а також постійний вплив завойовницьких імперій, від яких постійно треба було приховувати власні мотиви, породивши розходження слів і справ, звідси – знаменита українська хитрість і лицемірство. Українець завжди прибігав до лицемірства з метою самозбереження. Тому ніколи не можна бути впевненим, що українець говорить те, що думає і робить те, що говорить.

Політична культура українства залишає бажати змін на краще. Справа в тому, що соціумом, який складається з окремих ізольованих індивідів, легко маніпулювати, нав’язуючи будь-що без ноти протесту. Тому безправ’я і справедливість тут сприймаються толерантно, а мафіозні структури безкарно обкрадають, експлуатують, принижуючи гідність мільйонів громадян. Тваринний і жіночий архетип спрацьовує на тих, хто бачить в українцях дешеву робочу силу. Європа отримала собі безліч прибиральниць, чорноробів, водіїв, кухарів, повій з України. Замість побудови чогось свого, спираючись на національну гідність, солідарність, відбувається перетворення значної кількості наших жителів на емігрантів нижчого ґатунку.

Українці належать до інтровертованого психотипу нації. Не будучи в залежності від навколишнього середовища, як екстраверти, інтроверти, зберігаючи в собі велику кількість енергії, не викидаючи її назовні, є кумулятивним психотипом. Якщо інторвертивність поєднується з раціональністю, потенціал цього соціуму зростає в геометричній прогресії (приклад – сучасна Німеччина). Натомість, українська інторвертивність – це не природне явище, а реакція закритості соціуму на зовнішні подразники. Тому поведінка індивіда вирізняється особливим характером: у стандартних ситуаціях стереотипів домінує установка на адаптацію, у проблемних – на ізоляцію. Інтелектуальна підсистема українського соціуму, підірвана війнами, голодомором, етноцидом, зазнала своєрідної атрофії. Говориться не про психіку окремого індивіда, навпаки, особистісний потенціал навіть зростає. Однак поряд з цим зростанням крокує дезорганізація соціальної цілісності.

Розглядаючи емоційно-естетичну домінанту української психіки, слід зазначити, що невід’ємною рисою українця є емоційність, жвавість, безпосередність, вразливість і чуйність. Це захоплює представників нормативно-логічної західної психокультури, в якій емоційне начало є обслуговуючою ланкою інтелекту. Візантійському православ’ю властивий естетичний максималізм. Для православних краса – це еталон істини і добра. Емоційні психокультури, наближені до естетичного максималізму, дають світові талановитих діячів мистецтва: музики, архітектури, поезії, драматургії. В кожному українському селі, містечку є поети, музиканти, це співоча нація. Така природна обдарованість недосяжна до європейського раціоналізму. Проте для України мистецтво – канон усіх сфер життєдіяльності, тоді як законодавчу, виконавчу, судову владу потрібно будувати за раціональними принципами.

Аналізуючи вплив чинників, що сприяли формуванню менталітету, слід зазначити, що західні території, опинившись у сфері впливу західноєвропейського субетносу, частково сприймають його культуру, а отже і ментальність, де найголовніша ознака – індивідуалізм. Східної України, яка перебувала під впливом Росії і колективістською формою свідомості, це не стосується. Не новина, що трагедією України є те, що вона опинилась під впливом двох культур, двох цивілізацій: західної і східної, вона втягувалась то в один всесвіт, то в інший, в чому і полягає незавершеність української культури.

Західна цивілізація в процесі історичного розвитку сформувала такі риси:

· високе моральне значення праці та її результатів;

· ринок як спосіб існування економіки та її регулятор;

· класова структура суспільства, розвинуті форми класової організації;

· наявність розвинутих, незалежних від влади горизонтальних зв’язків – економічних, соціальних, культурних, духовних – між індивідами, сім’ями, господарськими організаціями, як наслідок – наявність громадянського суспільства.

А на Сході Росія – з її східним типом цивілізації, сформувалась внаслідок симбіозу візантійського православ’я і впливу монголо-татарської державності. У православ’ї слабше, ніж у західному християнстві, виражена ідея прогресу (західні християни за основу взяли Старий Заповіт, де яскраво виражена ідея прогресу). Східні християни орієнтувалися на Євангеліє (Новий Заповіт), підкреслюючи, що головне у православ’ї – це не рух суспільства вперед і соціальні перетворення, а рух душі вгору, до Бога. Тому православ’я орієнтувало людину на внутрішні духовні перетворення, самовдосконалення, чим сформувало невідомий західному католицизму феномен – духовність.

Щодо особливостей східного суспільства, то воно побудоване на принципах колективізму. Владні посади опосередковано давали право на власність, але вона була не приватною. Спроба приватизації власності не допускалась. За приватними особами визнавалось право на володіння, іноді – право на дрібну власність, переважно на житло і господарство, рухоме майно. Особливості такого господарства в Росії сформувались під час опричнини, де особливістю була ліквідація приватної власності на землю як основи розвитку громадянсько-правового суспільства. Це означало зміцнення власності царя на всю землю. І тільки проведення буржуазних реформ другої половини ХІХ століття поклало початок входженню до європейської цивілізації. Проте цьому перешкодив прихід до влади більшовиків, які, по суті, відродили всі риси східної деспотії і відповідного їй азійського способу виробництва. Східному суспільству властиві тільки вертикальні зв’язки – відносини підданства, які вертикально замкнені на прошарок управлінської бюрократії, яка, в свою чергу, замкнена на одноосібного правителя. Його влада нічим не обмежена, він розглядається як намісник Бога на землі. Горизонтальні, незалежні від влади зв’язки (економічні, культурні, політичні) відсутні.

Росія завжди ставилась з опасанням до того, що Україна почне претендувати на спадкоємництво Київської Русі, тому русифікаторська політика на цих територіях мала місце за царів, а за радянських часів почалась реалізовуватись ідея цілковитого знищення українськості. Крім того, у 1686 році київський митрополит був поставлений під зверхність московського патріарха, а церква стала активно підтримувати царський режим в Україні, почала русифіковуватись обрядово-культова практика церковного життя.

Як не дивно, у Західній Україні, що перебувала в складі Австро-Угорщини, допомогла зберегти свою індивідуальність греко-католицька церква. Водночас, залежна від Ватикану уніатська церква сформувала західноєвропейський католицький менталітет в українців Галичини.









ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.