Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Особливості розвитку культури на заході України у ХІХ ст.





 

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) опинилися під владою Австрійської імперії. На цих територіях не було українських шкіл, не було також шляхти, свідомого міщанства й інтелігенції. Народ репрезентувало селянство, що коротало свій вік у панщині й безпросвітній темряві, та духовенство, яке своїм щоденним життям й освітою мало відрізнялося від селянства. Але інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії збіглась у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Реформи запроваджувалися в життя в 70 – 80-х рр. XVIII ст. Марією-Терезією та Йосипом ІІ. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму й мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів. Підхід до реформування суспільства був комплексним: зміни водночас відбувалися майже у всіх сферах життя, в тому числі у сфері релігії та освіти.

Реформи в релігійній сфері передбачали таке: по-перше, церква підпорядковувалася державі; по-друге, змінився статус священиків – вони стали державними службовцями; по-третє, 1773 р. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії; по-четверте, цісарським патентом 1781 р. покладено край дискримінації некатолицьких конфесій і зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.

У сфері освіти короновані реформатори проголосили загальну середню освіту; створили в містах і селах для широких мас населення цілу мережу навчальних закладів; перевели шкільну освіту на державний кошт; 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львівський університет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою. Для освіти духовенства у 1774 р. було відкрито у Відні духовну семінарію, а у 1783 р. – засновано духовну семінарію у Львові. На прохання львівського єпископа було дозволено на теологічному й філософському відділах Львівського університету викладати українською мовою до часу, коли українські кандидати познайомляться з латинською мовою. Це викладання звалося ″Студіум Рутенум″ і розпочалося 1787 р. ″Студіум Рутенум″ не виконав, на жаль, того завдання, яке міг би виконати. Професори викладали мішаниною народної, церковно-слов’янської й польської мов, і таке викладання, очевидно, нікого не захоплювало. Зрештою, його було припинено 1809 р.



Реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ сприяли пробудженню національного життя на західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження в цьому регіоні полягала в тому, що основним носієм української національної ідеї було духовенство. Оскільки духовенство було єдиною соціальною групою, що могла користуватися перевагами вищої освіти в Австрійській імперії, вища освіта в Західній Україні практично стала синонімом освіти богословської.

Перші ознаки зацікавлення культурними аспектами національної проблеми з’явилися на початку ХІХ ст. у місті Перемишлі – центрі греко-католицької єпархії, де були семінарія, багаті книгозбірні й де проживали деякі з найосвіченіших представників українського духовенства. Протягом десятиліть це місто відіграватиме у розвитку національної свідомості австрійських українців роль, аналогічну тій, яку приблизно в той самий час відігравав для російських українців Харків. У 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація ″Товариство священиків″, навколо якої гуртувалося патріотично налаштоване греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва. З-під пера членів товариства вийшли перші граматики української мови – І. Могильницького (1822 р.), Й. Лозинського (1833 р.), Й. Левицького (1834 р.). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою ″Розвідка про руську мову″ (1829 р.), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обгрунтовував її рівноправне місце серед інших слов’янських мов.

На початку 30-х рр. ХІХ ст. центром національного життя та національного руху стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угрупування ″Руська трійця″. Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист української мови.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Наслідком цього стали численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії, мовознавства, а також знання реального сучасного становища українського народу під іноземним тиском. Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою ″Син Русі″ (1833 р.), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком ″Руської трійці″ став підготовлений до друку збірник ″Зоря″ (1834 р.), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспівування козацьких ватажків – Б. Хмельницького та С. Наливайка. Пролунав у збірці й заклик до єднання українців Галичини й Наддніпрянщини. Видання цієї книжки було заборонене цензурою.

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ ″Русалка Дністровая″. Лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Зміст ″Русалки Дністрової″ визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків – борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. І хоча видання ″Русалки Дністрової″ з самого початку зазнало краху, воно становило важливий прецедент, який показував, що мова українського селянства може вживатися як літературна.

Непростим був і процес розвитку західноукраїнського живопису. На становлення професійного мистецтва впливали різні європейські стилі: пізнє бароко, класицизм, романтизм. Галицьке мистецтво множило давні традиції в нових умовах, в межах нових стильових напрямків. Праці талановитих живописців по оформленню собора св. Юра й широко розвинуте портретне мистецтво ставали доброю школою для цілої плеяди молодих львівських художників. Романтичний портрет першої половини ХІХ ст. розвивав засади міщанського та священицького портретів кінця XVIII ст., де національні особливості були найсильнішими. Образ людини, яка виступала зі всіма ознаками своєї соціальної прерогативи, починає поступатися освіченій, громадсько свідомій, фізично й розумово обдарованій індивідуальності. У галицькому образотворчому мистецтві найбільш світлі та піднесені образи – це образи людини з книгою, людини, що читає. Сповнені характеру та небуденної інтелектуальності портрети діячів книги: книгаря В. Яблонського, видавця К. Вільда, вчених та літераторів: І. Вагилевича, О. Фредра, А. Бєльовського. Оглядати твори художників можна було у книгарнях (художні виставки були явищем новим і дуже рідкісним). У книжкових крамницях продавали також літографії.

Пожвавлення суспільного та культурного життя на західноукраїнських землях почалося в результаті революційних подій 1848 р. та подальших реформ в Австрійській імперії, а посилення польських позицій у Галичині супроводжувалося розколом в українському таборі.

У 1860-х рр. інтереси й надії багатьох українців зосередилися на Росії, адже саме в цей час різні слов’янські народи, такі як чехи, серби й болгари, котрі зазнавали тяжкого гніту німців та турків, також спрямовували свої погляди до близького слов’янського народу – росіян - у пошуках допомоги. Дбаючи про власні інтереси, Росія сприяла слов’янофільським тенденціям, налагоджуючи з цими народами культурні зв’язки й підтримуючи їх фінансово. Русофільство приваблювало русинів не лише завдяки слов’янофільській пропаганді та розчаруванню Габсбургами, а й тому, що багато ветеранів подій 1848 р. вважали, ніби вистояти в змаганні з поляками можна лише спираючись на Росію. У своєму русофільстві українці відрізнялися від інших слов’ян тим, що заходили значно далі, наголошуючи на подібності й навіть тотожності українців і росіян. Остаточно здаючи позиції 1848 р., вони демонстрували своє невір’я в здатність власними силами вистояти в культурних і політичних змаганнях.

На початку 60-х рр. зароджується народовецький рух, представлений переважно молодою українською інтелігенцією. Якщо старше покоління підлещувалося до царя, то натхненником молоді був Т. Шевченко. Вона не тільки захоплювалася красою, енергією та силою, які він відкрив у народній мові, а й поділяла орієнтацію поета й багатьох східних українців на народ. Основною метою народовців стали розвиток української літератури на народній основі, піднесення культурного рівня народу західноукраїнського краю, згуртування національних інтелектуальних сил. Безперечними здобутками народовців на культурній ниві були: створення мережі народовських періодичних видань (журнали ″Мета″, ″Нива″, ″Правда″, ″Русалка″, газети ″Діло″, ″Батьківщина″, ″Буковина″ та ін.); заснування культурно-освітніх та наукових товариств (″Руська бесіда″ – 1861 р., ″Просвіта″ – 1868 р., наукове товариство імені Шевченка – 1873 р.); організація українського професійного театру (1864 р. у Львові при товаристві ″Руська бесіда″); видання та популяризація творів українських письменників: Т. Шевченка, М. Вовчок, Ю. Федьковича, Л. Глібова, І. Франка, П. Мирного та ін.

У середині 70-х рр. у Галичині з’явилася молода інтелігенція, яка критично оцінювала діяльність обох руських течій і бажала надати українському рухові модерного, європейського характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українські політичні діячі І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та ін. навертаються до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна течія. Українські радикали видавали журнали ″Громадський друг″, ″Дзвін″, ″Молот″, ″Світ″, вели пропагандистську роботу серед українських селян та робітників.

На 60-і рр. припадає початок національного відродження на Буковині, Перші національні організації ″Руська бесіда″ (1869 р.) і ″Руська рада″ (1870 р.) мали москвофільський характер, однак під впливом галицьких народовців у середині 80-х рр. вони переходять на українофільські позиції.

У національному русі на Закарпатті панівне становище займала москвофільська течія. Під її впливом перебувало перше національне товариство ″Общество св. Василия Великого″ (1866 р.). Національні здобутки закарпатських русинів були особливо відчутними у 1849 – 1860 рр., коли А. Добрянський, діяч москвофільської орієнтації, обіймав посаду намісника ″Руського дистрикту″ в Ужгороді.

Відбувалися позитивні зрушення і в системі освіти на західноукраїнських землях. У 1894 р. у Львівському університеті було засновано кафедру історії України, яку очолив професор Михайло Грушевський. У 1844 році у Львові було засновано Політехніку, а в 1855 р. – Землеробську академію (з 1881 р. – Ветеринарна академія).

На Буковині університет було засновано в 1875 р. у Чернівцях. Мовою навчання була німецька. Але було створено 3 кафедри з українською мовою викладання: української мови й літератури, церковнослов’янської мови та практичного богослов’я. З 1880 р. у вищих закладах освіти західних територій України велася боротьба за рівноправність українського студентства, а потім за створення окремого українського університету.

Отже, завдяки гарантованим австрійською конституцією правам, потребі організуватися, щоб вистояти в змаганні з поляками, саме Галичина сформувалася як твердиня національного руху, здатна відіграти роль П’ємонту, або бази національного відродження. Наростання національного руху в Галичині мало великий вплив на взаємини між східними й західними українцями.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.