Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Загальнолюдські цінності як основа ідеалів виховання.





Ідеали виховання.

Мета виховання втілює у собі прагнення до гармонійного розвитку кращих якостей людської особистості. Таке розуміння мети єднає її з ідеалом виховання. Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної і моральної досконалості). В епоху Відродження філософом Рене Декартом до терміну було додано ідею всебіч­ного розвитку. Так склалася концепція ідеалу розвиненої людини.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими, фізичними і духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, від особливостей особистого досвіду людини. Ідеали школярів різного віку відрізняються як за змістом, так і за будовою і дієвістю. Під змістом розуміється те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Під будовою ідеалу розуміється міра його узагальненості, тобто чи є ідеалом І конкретна людина, чи сукупність рис, взятих в окремих людей і узагальнених і у єдиному зразку. Під дієвістю ідеалу розуміється ступінь його впливу на поведінку і особистість учня.

Загальнолюдські цінності як основа ідеалів виховання.



 

В основі розроблюваних сучасної педагогікою ідеалів виховання лежать загальнолюдські цінності. У них зафіксовано те, що склалося як норма в певний період процесу історичного розвитку суспільства і людини.

Загальнолюдські цінності - це цінності, які приймають більшість людей, не пов'язуючи їх ні з конкретним суспільством чи культурою, ні з конкретним історичним періодом.
Аналіз динаміки цінностей гуманістичної традиції свідчить про те, що загальнолюдські цінності є найвищими цінностями в різних педагогічних системах. Цінності можуть мати різні ієрархічні структури, обумовлені історичними, політичними, культурними, соціально-економічними факторами розвитку і особливостями менталітету. Але важливим є те, що за своєю значимістю різні ієрархічні структури є приблизно однаковими і їх ядро ​​складають гуманістичні цінності та ідеали.
У процесі освіти і виховання, які виступають фундаментом людського розвитку та суспільного прогресу, формується життєва позиція, основні моральні цінності та норми, духовні та інтелектуальні якості. Цілеспрямоване вплив на особистість в умовах навчально-виховного процесу не виступає гарантом формування моральних цінностей, але при цьому може блокувати прояв негативних якостей, асоціальної поведінки, змінити ставлення до суспільно значущим цінностям, сприяти самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації, стимулювати розвиток творчих та інтелектуальних здібностей.
Є ідея, що цінності можна охарактеризувати як "індикатори розвиненої особистості, за допомогою яких вона пізнається"
Суть гуманістичного підходу в освіті полягає в сприйнятті знань не як кінцевого результату, а як процесу, який триває все життя. При цьому навчальний заклад закладає основу для розвитку самостійного мислення і ставлення до світу, пошуку власного шляху, уміння критично мислити і приймати важливі рішення, вдосконалення творчого та інтелектуального потенціалу.
Основними принципами сучасної освіти повинні стати свобода, відповідальність, справедливість, творчість, співпраця, активність, ініціативність, толерантність, порядність. Процеси гуманізації освіти необхідно розглядати як зміни свідомості і світогляду, розширення власної відповідальності, вдосконалення культури, гармонізацію відносин суспільства і особистості.
Сучасна освіта має максимально сприяти розвитку загальнолюдських цінностей, виховання толерантних відносин між різними народами та культурами. Основними складовими освіти третього тисячоліття, яке здатне забезпечити інтеграцію і кооперацію різних педагогічних систем, є динамічне самостійне мислення, пріоритетність моральних загальнолюдських цінностей, відповідальність, толерантність, лояльність по відношенню до інших, готовність захищати свої права, протистояння антигуманістичні цінностям. В результаті цього все більшого значення набуває необхідність формування ціннісного світогляду, вміння приймати самостійні рішення, відстоювати свою точку зору, постійно розвиватися, керуючись при цьому загальнолюдськими цінностями, основа яких закладається в процесі освіти і виховання.

Цінності і методи виховання

Виховання – цілеспрямований процес передачі і організації засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури (у широкому розумінні);педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування, яка сприяє формуванню у вихованців спроектованих цінностей, світогляду, якостей, рис характеру, поведінки тощо (як педагогічна категорія)

Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Сучасні педагоги виділили кілька груп методів, поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності, що включає усвідомлення процесу діяльності, її організації, стимулювання; контроль і аналіз результатів.

1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.

Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.

Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер. Педагогічна вимога може бути сформульована прямо – характеризується такими ознаками, як інструктивність, рішучість і виявляється у вигляді вказівок, можливо, наказів і – опосередковано – спирається на сформованість у вихованців мети, переконань і виявляється у виді прохання, ради, натяку. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Громадська думка як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою. За допомогою громадської думки людину можна переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці. Людина бачить, як реагують товариші, колеги на ті чи інші погляди, поведінку, діяльність людей і починає прислухатися до громадської думки.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з метою їхнього переходу у форми суспільної поведінки.

Доручення – має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках.

Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці визначать такі педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації).

1. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

Змагання – постаючи як конкуренція, боротьба є рушійною силою розвитку, ствердження особистості, забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей людини.

Заохочення в основі його схвалення, позитивна оцінка дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень, зміцнюють впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує добре самопочуття.

Покарання в його основі засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, з метою їх припинення, запобігання в майбутньому. Покарання корегує поведінку людини, але його використання вимагає педагогічного такту і відповідної майстерності. Варто зазначити, що у вихованні в більшості ситуацій кращий результат дає переважне застосування заохочень з дуже обдуманим та обережним використанням покарань.

4. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання належать самопізнання, самоставлення, саморегуляція.

Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких проявів своєї особистості.

Самоставлення – ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі. Самоповага – це особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе. Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці. Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Вона впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Саморегуляція – здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів. В педагогіці визначають прийоми саморегуляції: самопідбадьорення, самосхвалення, самонаказ, самовладання, самообмеження, самонавіювання, самостимулювання, самоконтроль.

У визначенні мети виховання чільну роль набуває вибір системи цінностей. Розрізняють цінності: трансцендентні (абсолютні - в рамках релігій); соціоцентричну (загальнолюдські; групові - расові, національні, професійні); антропоцентричного (індивідуальні).

У вихованні, заснованому на трансцендентних цінностях, орієнтація йде на вищу божественну істоту. У вихованні, заснованому на соціоцентричну цінностях, здійснюється орієнтація на соціальні потреби. У вихованні, заснованому на антропоцентричних цінностях, відбувається піднесення індивідуальності в структурі людських цінностей. Базовими цінностями є самореалізація, автономність, задоволення, користь, щирість, індивідуальність.

Сутність процесу виховання

Виховний процес – це цілеспрямоване формування особистості; спеціально організована, керована і контрольована взаємодія вихователів і вихованців, що має кінцевою своєю метою формування особистості, потрібної та корисної суспільству; сукупність дій вихователя і вихованця у процесі їх діяльності й спілкування, що забезпечує взаємодію індивіда з оточуючим світом, формування його ставлень до дійсності (до себе, людей, сім'ї, праці, держави, природи, світу речей тощо.)

У цілісному педагогічному процесі важливе місце займає процес виховання (виховний процес). Сутність, а також місце і роль цього процесу найлегше зрозуміти, розглядаючи його в структурі загального процесу формування особистості.
Складність виховного процесу обумовлена ​​і тим, що він дуже динамічний, рухливий і мінливий. Виховний процес відрізняється тривалістю, по суті він триває все життя.
Одна з особливостей процесу виховання полягає в його безперервності і незворотності.
Також процес виховання - процес комплексний. Комплексність в даному контексті означає єдність цілей, завдань, змісту, форм і методів виховного процесу, підпорядкування ідеї цілісності формування особистості. Також процес виховання - процес комплексний. Комплексність в даному контексті означає єдність цілей, завдань, змісту, форм і методів виховного процесу, підпорядкування ідеї цілісності формування особистості.
Мета виховання - сприяти розумовому, моральному, емоційному, фізичному розвитку особистості.
Процес виховання має двосторонній характер. Його протягом незвично тим, що йде в двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв'язок) і від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок).
Процес виховання діалектичний. Це виражається в його безперервному розвитку, динамічності, рухливості, мінливості.Виховний процес розвивається відповідно до діючих причинами. Він змінюється в залежності, наприклад, від вікових особливостей учнів, він стає іншим в різних умовах і конкретних ситуаціях.
Розумове, фізичне, трудове, моральне, естетичне виховання, злиті в цілісному педагогічному процесі, і дають можливість досягти головної мети виховання - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Особливості виховного процесу:

1.цілеспрямований має ціль і завдання

2.багато факторний-вплив на виховання об'єктивних і суб'єктивних факторів

Чим більш за своїм напрямком і змістом збігаються виховні впливи ,тим успішніше відбувається формування особистості.

3.виховній процес довготривалий безприривний триває все життя

4.комплексний процес виховання - єдність цілей завдань змісту і форм виховного процесу під час виховання формуються різні якості особистості які формують не почергово а в комплексі.

5.варіативність і невизначеність результатів .

6.процес виховання має двобічний характер: від вихователя до вихованця і навпаки.

Структура процесу виховання передбачає:

- оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

- Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності).

- Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).

- Формування умінь і звичок поведінки.

Принципи виховання

Принцип виховання — це основа, вихідне положення, яке ста­новить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів ви­ховання. Принципи зумовлюються метою виховання.

Розглянемо сутність і вимоги основних принципів виховання.

1.Принцип народностіпередбачає єдність загальнолюдсь­ких і національних цінностей; забезпечення національної спря­мованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2.Принцип демократичностіпотребує подолання автори­тарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихова­телів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особи­стості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3.Принцип природовідповідностіспрямований на врахуван­ня багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку.

4.Принцип гуманізаціїпередбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного ви­хованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання при­родного права кожної особистості на свободу, на соціальний за­хист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створен­ня соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів нега­тивних чинників навколишнього природного і соціального сере­довища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доб­рочинності.

5.Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежуєть­ся ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впли­вають на формування певних якостей; процес навчання — важ­ливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності.

6.Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; засто­сування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивіду­альних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделю­вання на основі індивідуальних потенцій групових та індивіду­альних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-кому­нікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

7.Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених лю­дей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природно­му середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; органі­зовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал.

Принцип етнізації передбачає наповнення виховання на­ціональним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної причетності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; ви­ховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збере­ження, примноження і продовження етнічної культури.

9. Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням
її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати сис­тему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім´ї, учителів та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихован­ця при розв´язанні виховних завдань, дбаючи про розумне педа­гогічне керівництво.

10. Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний
зв´язок виховання з культурними надбаннями людства і, зокре­ма, свого народу: знання загальнолюдських багатств у царині культури, особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв´язку з загальнолюдською, знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закла­дах, педагоги мають вдумливо, творчо і конструктивно підходи­ти до реалізації принципів виховання. Це стосується як змісту, так і форм, засобів, методів виховної діяльності.

Етапи виховання

Виховання – це передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури; педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця).

Етапи: - оволодіння і освоєння знань вихованцями про норми і правила поведінки; - формування переконань(твердих, заснованих на визначених принципах і світогляді поглядів, що слугують керівництвом у житті); - формування почуттів(стійких і узагальнених ставлень людини до суб’єктів і об’єктів життєдіяльності).

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Для того, щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки. А.С. Макаренко практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.
Багато виховних систем даному етапу приділяли мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне — приступити до дії, тобто формувати необхідну поведінку. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан.

Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи просять зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, як би він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії.
Третім етапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів — це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенціальна готовність до дії. Переконання — це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов'язане з дією. Переконання людини виявляються в її праці, ставленні до праці, своїх обов'язків, у її стосунках з людьми, в різних вчинках, діях тощо.

Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, тобто виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання.

 

12. Закономірності і принципи виховання.

«С конспекта:

1. Закон соц. зумовленості цілей, змісту, принципів, методів виховання. Цей закон визначає об’єктивний вплив суспільних відносин та соц. устрою на формування основних компонентів процесу виховання.

2. Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців. Передбачає доцільну організованість різних видів діяльності, завдяки якій відбувається виховний процес.

3. Закон цілісності та єдності закону виховання. Необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів, що передбачає розвиток комплексних, духовних і проф. якостей.

4. Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання.»

 

С интеренета:

Виховання – це передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури; педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця).

 

Закономірності – це зв'язки між найважливішими компонентами виховного процесу. Серед них: – залежність ефективності виховного процесу від організації діяльності і спілкування вихованців;– залежність результативності виховного процесу зовнішніх впливів (на свідомість, почуття, волю особистості) і внутрішніх процесів особистості. (активності і самостійності в діяльності й спілкуванні); -- залежність від реалізації основних принципів.

У процесі виховання особливо важливими є також такі закономірності:
1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання
. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.
2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).
3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.
4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери.Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).
5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.
У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.

Закономірності виховання виявляються в розмаїтті і взаємозв'язків і взаємоперетворень. Знання їх дає педагогу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.

Принципи – це загальні вихідні положення, що відбивають основні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу.

Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу, спрямовують його на формування цілісної особистості.

Вимоги які визначають зміст мету методи організації виховання

1Принцип гуманізму виховання.

2.Принцип урахування вікових та індивідуальнніх особливостей вихованців

3.Принцип вихавання в діяльності---передбачае забезпечення активності особистості в обміні інформаціею уміннями ,залученям до різних видів діяльності:Пізнавальної трудової….Забеспечення позитивних між особистісних стосунків між вихователем і вихованцем

4.Принцип стимулювання особистості до самовиховання.

5.Принцип національного виховання. Вони закорінені у виховній традиції народу, тісно пов'язані з його історичною долею і ментальністю. Найпомітніші серед них народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, демократизація, гуманізація, етнізація та ін.

6.Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.

7.Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичний виховний процес передбачає єдність:

— мети, завдань і змісту виховання;

— форм, методів і прийомів виховання;

— виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці;

— виховання і самовиховання.

Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованост

Принцип цілісного підходу до виховання –це теоретична база виховної діяльності.

 

Мета й завдання виховання.

Мета виховання – це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.

Метод виховання – це спосіб педагогічної діяльності, спрямований на реалізацію мети виховання.

Прийом виховання – складник методу, що забезпечує застосування його у конкретних умовах.

Засіб виховання – все те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної й матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя; різноманітні види діяльності (навчання, гра, художня самодіяльність, спорт); конкретні заходи (вечори, політінформації, збори).

Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального, розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Класифікація методів – це вибудувана за певною ознакою система методів. У сучасній теорії виховання найбільш поширена така класифікація:

o методи формування свідомості (освічення, навіювання, переконання, приклад);

o методи організації діяльності й формування досвіду поведінки (вправа, привчання, доручення, виховні ситуації);

o методи стимулювання і корекції поведінки (змагання, заохочення, покарання);

o методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самонаказ).

Фактори, від яких залежить ефективність використання методів виховання:

o педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання з метою, завданнями, змістом, принципами виховання;

o застосування в єдності методів різних груп;

o урахування своєрідності педагогічної ситуації;

o аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались;

o урахування особливостей особистості вихователя;

o забезпечення переходу методів виховання у методи самовиховання (переконання – у самопереконання, управління – у самоуправління тощо).

 

Перед моральним вихованням поставлено такі завдання:

• оволодіння особистістю правилами та нормами моральної поведінки;

• розвиток почуттів;

• формування переконань;

• формування умінь і навичок моральної поведінки.

Завдання розумового виховання такі:

• оволодіння знаннями, уміннями та навичками;

• формування наукового світогляду;

• розвиток інтелектуальних можливостей;

• оволодіння методами пізнавальної діяльності.

Трудове виховання передбачає вирішення таких завдань:

• формування здатності до праці;

• виховання соціально-психологічної готовності до трудової діяльності;

• виховання поваги до людей праці та її результатів;

• оволодіння уміннями й навичками трудової діяльності.

Завдання фізичного виховання такі:

• створення оптимальних умов для формування здорового організму людини;

• формування санітарно-гігієнічних умінь та навичок;

• тренування та загартування організму;

• виховання волі, розвиток спритності, краси тіла і рухів.

Естетичне виховання передбачає вирішення таких завдань:

• формування почуття прекрасного;

• виховання любові до природи та навколишньої краси;

• виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва;

• оволодіння знаннями та вміннями творити прекрасне в житті.

 

Сім’я як чинник виховання.

 

Сім'я, як чинник виховання, це:

o середовище для особистості, у якому вона сприймає норми людських стосунків, засвоює моральні відносини, де закладається фундамент розвитку задатків, здібностей, схильностей, здоров'я;

o перший вихователь, під впливом якого формуються моральні якості; визначає, якою стане людина у майбутньому;

o виконує функцію відтворення населення й функцію передачі духовного багатства, культурних традицій народу, сім'ї.

Сім'я надає дитині різноманітні поведінкові моделі, на які він буде орієнтуватися, набуваючи свій власний соціальний досвід.

Фактори, які впливають на ефективність виховного впливу сім’ї:

– ставлення батьків до праці, до навчального закладу;

– єдність вимог у сім'ї, характер стосунків батьків і дітей, гармонійність сімейного життя.

Стилі стосунків між батьками і дітьми:

– авторитарний;

– ліберальний;.

– демократичний.

Зміст виховання в сім'ї визначає загальна мета виховання (формування всебічно розвиненої особистості). Зміст включає:

– фізичне виховання (правильна організацію режиму дня, заняття спортом, загартування організму тощо);

– розумове (інтелектуальне) виховання (виховання організованості, ретельності, посидючості, старанності, настирливості, вміння долати труднощі);

– моральне виховання (т









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.