Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Характеристика основних напрямів змісту виховання.





У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрямки виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів, спрямована на розвиток розумових сил і мислення учнів, інтелектуальної культури в цілому.

Розумові сили – це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Основними завданнями, які вирішуються у процесі розумового виховання є розвиток мислення і його видів, формування світогляду та культури розумової праці. Тому й першим об’єктом має бути розум людини, адже без розуму людина сліпа, без розуму вона не може стати на правильний шлях, служити народові. Як вважає український філософ і педагог Г.Сковорода, рушійною силою людської діяльності є думка.

Мислення є вищою формою відображення дійсності, а тому виховання особистості, насамперед, пов’язане із процесом формування свідомості.

Свідомість – найвищий рівень психічного відображення дійсності, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. У процесі впливу на свідомість особистості з метою її розвитку, здійснення особистістю ряду мислительних операцій, аналізу, синтезу, відповідних висновків у неї формується світобачення – світогляд.

Світогляд (світ+огляд – бачення, бачити світ) - система поглядів на об’єктивний свт і місце у ньому людини, на ставлення її до наколишньої дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.



Отже, від того, на якому рівні буде сформовано світогляд особистості, залежить характер її дій, вчинків, мотивів діяльності, поведінки. Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим грунт під собою.

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а/ оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; б/ готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди, переконання; в/ проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Шляхами формування наукового світогляду є:

1. теоретична спрямованість навчально-виховного процесу;

2. здійснення міжпредметних зв’язків у процесі навчання;

3. розвиток діалективного мислення на уроках;

4. підготовка і проведення у позаурочний час виховних заходів, які б забезпечували світоглядні знання школярів, формували їхні погляди і переконання; залучення учнів до різних видів діяльності, які б спряли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки;

5. корекція помилкових світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів;

6. соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Методика виявлення рівня світогляду учнів включає:

А. аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках;

Б. спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях;

В. порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу;

Г. проведення спеціальних бесід, обговорення моральних та інших проблем.

У позакласній роботі з цією метою використовують сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні ринги, конкурси, олімпіади, КВК та ін. У ході інтелектуального (розумового) виховання відбуваються зміни в змісті і формах мислення. Результатом мислительної діяльності людей є знання. Знання – знаряддя мислення, один із критеріїв активності виховного впливу.

 

 

Виховна діяльність: значення, сутність, зміст, основні методики.

Виховна діяльність у парадигмі особистісної орієнтованого гуманістичного виховання полягає в гармонійному розвитку людини, в її успішній соціалізації.

Виховний процес – це цілеспрямоване формування особистості; спеціально організована, керована і контрольована взаємодія вихователів і вихованців, що має кінцевою своєю метою формування особистості, потрібної та корисної суспільству; сукупність дій вихователя і вихованця у процесі їх діяльності й спілкування, що забезпечує взаємодію індивіда з оточуючим світом, формування його ставлень до дійсності (до себе, людей, сім'ї, праці, держави, природи, світу речей тощо.)

Особливості виховного процесу:

– цілеспрямованість;

– багатофакторність;

– довготривалість і безперервність;

– комплексність;

– варіативність (неоднозначність);

– невизначеність результатів виховання;

– двобічний характер.

Характерні особливості виховання в ПТНЗ особливості контингенту учнів;

– виховання часто пов’язане з перевихованням;

– учні досить тривалий час піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу;

– характер діяльності – навчально-виробнича (необхідність формування правил і норм поведінки у виробничій сфері);

– значний виховний вплив трудового колективу.

Зміст виховної діяльності

І. Ціннісне ставлення до себе

Сформованість основ духовно-морального та фізичного розвитку особистості:

• усвідомлення цінності власного життя i збереження здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного, культурного) кожної людини;

• адаптація до змін навколишнього середовища, пізнання прекрасного в собі, основ cамооцінювання, самоконтролю, саморегуляції, самоповаги, почуття гідності, безпеки власної життєдіяльності;

• знання та навички ведення здорового способу життя (дотримання правил гігієни, рухового режиму).

ІІ. Ціннiсне ставлення до сім’ї, родини, людей

Сформованість основ нацiональних і загальнолюдських цiнностей:

• умiнь та навичок пiдтримки i збереження мiжособистiсної злагоди, запобiгання та мирного розв’язування конфлiктiв;

• здатностi враховувати думку iнших людей, адекватно оцiнювати власнi вчинки та вчинки iнших;

• моральних якостей (чуйностi, чесностi, правдивостi, справедливостi, гiдностi, толерантностi, милосердя, взаємодопомоги, товариськостi, спiвпереживання, щедростi, поваги до особистостi).

ІІІ. Цiннiсне ставлення до праці

Сформованiсть понять та уявлень про важливiсть працi в життi людини:

• уявлення про типи професiй;

• вмiнь i навичок самообслуговуючої працi;

• поваги до людини працi;

• почуття вiдповiдальностi, вимогливостi до себе, охайностi, дбайливостi, дисциплiнованостi, старанностi, наполегливостi.

Класифікація методів – це вибудувана за певною ознакою система методів. У сучасній теорії виховання найбільш поширена така класифікація:

– методи формування свідомості (освічення, навіювання, переконання, приклад);

– методи організації діяльності й формування досвіду поведінки (вправа, привчання, доручення, виховні ситуації);

– методи стимулювання і корекції поведінки (змагання, заохочення, покарання);

– методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самонаказ).

Загальні методи виховання традиційно класифікуються за­лежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виді­ляють такі три групи методів:

— формування світогляду й духовно-аксіологічних орієн­тацій;

— методи організації діяльності і формування поведінки;

— методи стимулювання та коригування поведінки і діяль­ності особистості.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.