Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Народногосподарське значення соняшника та обґрунтування.





Соняшник цінна технічна культура. Походить з прерій США. В Україні є основною олійною культурою. Вирощують соняшник переважно на зерно.

В нашій країні збирають понад 10 млн. тонн цієї культури. Ядро соняшника містить 27, а то і 50 % олії. Основні форми соняшнику поділяють на 2 групи:

1)Соняшник лузальний;

2)Соняшник олійний.

Зерно соняшнику також важливий компонент комбікормів. Промислове виробництво переробляє не тільки зерно, а й стебла. Практично соняшник використовується повністю.

В Україні уже випущені нові пристрої для збирання соняшнику. Це ПЗСС-8, ПЗС-8, які навішуються на новий комбайн КЗС-9,1. Проте перевага віддається простішим типам 34-103 А, ПСП-1.5, які монтуються на хедери зернозбиральних комбайнів. Вони розраховані на міжряддя 70 см. В бригаді пристрій для збирання соняшнику ПСП-1,5. Тому я розробив збирання соняшнику агрегатом у складі: СК-5М, пристрій ПСП-1,5. Зарубіжні пристрої складні та потребують щоденного обслуговування, тому я пропоную український комбайн і пристрій.

Комплексне вирощування соняшнику широко застосовують по всій Україні. Правильно підібраний комплект машин дає змогу одержувати врожаї соняшнику 21 ...28 ц/га.

Україна посідає третє місце в світі серед 15 основних країн-виробників насіння со­няшнику за площею посіву та обсягом виробництва, проте суттєво поступається за­рубіжним країнам за рівнем урожайності. Характеристика виробництва насіння со­няшнику наведена в таблиці

Пріоритетність України забезпечує їй конкурентоспроможність на світовому олій­ному ринку. У державі тривалий час переважала практика експорту насіння соняш­нику, тобто сировини, що не вигідно з ринкових позицій (раціональніше експортува­ти олію). Збільшення валових зборів насіння соняшнику — явище позитивне, проте воно відбувається екстенсивним шляхом, тобто за рахунок розширення посівних і зібраних площ.

У середньому за сім останніх років площа зібраного соняшнику становила 2914 тис. га, або 120% до 1998 року; середній валовий збір зріс до 3047 тис. т, або на 135%. Якщо порівняти 200$ і 200|Гроки, то побачимо, що посівна площа збільшилась на 1084 тис. га, або на 40%, валове виробництво зросло на 30%, тоді як урожайність знизилась на 0,8 ц/га, або на 7,1%.

За попередніми даними Держкомстату України валовий збір насіння соняшнику врожаю 200^року в заліковій масі становив 3052 гис. т, або на 1195 тис. т менше.

Основними причинами такої низької врожайності є:

- неналежне ставлення до агротехніки вирощування соняшнику та використання «високопродуктивного насіннєвого матеріалу, переважно гібридів;

- відсутність заходів економічного стимулювання за одержання високої врожайнос­ті й олійності;

- відсутність відповідної стратегії розвитку виробництва олійних культур в Україні. Мається на увазі, насамперед, різке збільшення посівних площ під соняшником, що відповідає правилам раціональних сівозмін і негативно позначається на природній родючості чорноземних ґрунтів степової зони України.



Питання полягає в тому, щоб змінити технологію вирощування соняшнику: роз­ширити індустріальні й інтенсивні технології, добиватися на цій основі зростання врожайності. При вирощуванні соняшнику не існує основного, найбільш значущого фактора зростання врожайності. Усі певною мірою впливають на врожайність: агро­техніка, сорти і гібриди, боротьба з шкідниками і хворобами, але пріоритет нале­жить віддати чергуванню полів, або сівозміні. Соняшник не варто повертати на те Саме поле раніше ніж через сім років. Ось тут і виникає проблема концентрації посівів і спеціалізації господарств. З даних таблиці 1 видно, що соняшник вирощується за екстенсивним типом.

Сільськогосподарське виробництво в цілому можна віднести до типу екстенсивно, насамперед за зовнішніми ознаками, такими як обмеженість застосування добрив засобів захисту рослин, відведення щорічно великих площ під перелоги й пари для «відтворення продуктивності земельних угідь, незначне застосування новітніх, удосконалих машин і знарядь праці, значні площі малопродуктивних лук і пасовищ, мало­ефективне використання робочої сили. При екстенсивному веденні господарства ви­робники намагаються розширити площі посіву при найменших затратах праці й ви­тратах капіталу і намагаються взяти зиск масою дешевої продукції, одержуючи з кожної її одиниці порівняно невеликий прибуток.

У сучасних умовах розмежувати екстенсивну й інтенсивну системи господарювання складно, оскільки абсолютна більшість сільськогосподарських підприємств немає ні капіталу, ні обігових коштів, а також умов для проведення іригації, розведення високої продуктивної худоби і, нарешті, стимулів для збільшення виробництва продукції через відсутність інфраструктури ринку й механізмів його регулювання в державі.

Різке зменшення валового збору насіння соняшнику з 2004 році проти 2003 року не призвело до такого ж зменшення обсягів виробництва олії соняшниково.

Значне нарощування потужностей з переробки олійного насіння (потужність осно­вних олійно-екстракційних заводів у 200170$ маркетинговому році (МР) становлять 4958 тис. т проти 2993 тис. т у 2001/02 МР) і низький урожай спровокували надзви­чайно ^високі стартові ціни на насіння соняшнику.

Якщо з 2001 році ціна реалізації насіння соняшнику сільськогосподарськими підприємствами в цілому по Україні ста­новила 783 грн./т, то в 2004 році - 1156 грн./т.

Так, у 2004 році ціна реалізації на внутрішньому ринку була на 34% нижчою за ціну експорту. Рівень цін коливається також при реалізації насіння соняшнику за різ­ними каналами. Особливо відчутно на зниження цін та дохідність впливає продаж, його населенню в рахунок оплати праці та в рахунок орендної плати за землю і майнові паї. Так, при середній ціні у 2004 році 1160 грн. /т (січень—жовтень) насе­ленню реалізували за 855 грн. /т, або нижче на 20%.

Найвища ціна на соняшник складається при біржовій торгівлі, а також на ринках у власних магазинах, ларьках тощо. У цілому по Україні спостерігається чітка тенденція до зростання цін, що можна бачити на прикладі сільгосппідприємств степової зони.

Індекси свідчать, що ціни реалізації насіння соняшнику в степовій зоні поступове , зростають, причому майже рівномірно в усіх областях. На ціни найбільше впливають два фактори — якість продукції та строки сезонної реалізації. Для порівняння: середні ціни на насіння соняшнику врожаю 2003 року становили у вересні 950 грн. лі-тонну, у грудні — 1135 грн.

Низька продуктивність соняшникового поля зумовлена вкрай незадовільним ма­теріально-технічним забезпеченням товаровиробників через, їх масову неплатоспро­можність у поєднанні з несприятливими погодними умовами останніх років. Слід за­уважити, що навіть однакові погодні умови року в конкретних регіонах не є єдиною причиною низької ефективності галузі.

З метою одержання сьогоденної вигоди значна кількість традиційно соняшнико-сійних підприємств перенасичують сівозміни посівами цієї культури, не дотримуючи чергування в полях. Дані групувань по 450 підприємствах Дніпропетровської області свідчать, що там, де соняшник у структурі посівів мав понад 21%, одержані на 5,2 ц/га нижча врожайність і в 1,6 раза нижчий прибуток порівняно з тим, де цей показник був близький до оптимального.

Підсумовуючи вищевикладене, ми дійшли до висновку, що виробництво насіння соняшнику як основної олійної культури в Україні, нарощування його валових зборів останнім часом відбувається виключно екстенсивним шляхом, тобто за рахунок роз­ширення зібраних площ.

Зниження економічних показників галузі зумовлюється тим, що собівартість ви­робництва одиниці продукції підвищується внаслідок стрімкого зростання цін на ре­сурси. Хоч у більшості сільгосппідприємств використовують лише техніку та пальне без застосування добрив, засобів захисту рослин, гібридного насіння виробничі ви­трати з розрахунку на 1 га щорічно зростають. Наприклад, у 1996 році

ці витрати становили 164 грн./га; у 1998 — вже 236; у 2000 — 382; у 2001 - 433; у 2002 ро­ці — 534 грн./га при нижчій урожайності. Отже, за цей період витрати на 1 га со­няшнику зросли в 3,2 раза.

У галузі склалися не відрегульовані цінові відносини: найвищі прибутки від експо­рту соняшнику та олії одержують трейдери, які мають спільні підприємства з інозем­ними фірмами, в яких налагоджені канали збуту продукції на світовому ринку. Як наслідок - сільськогосподарським товаровиробникам і переробній промисловості не надходять потрібні для виробництва кошти. Вихід слід шукати у підвищенні продук­тивності соняшникового поля. Для цього необхідно оптимізувати посівні площі та валові збори соняшнику. Потребує скорочення площа посіву культури з 3424 тис. га (2004 р.) до 2000 тис. га, або в 1,7 раза, вилучивши витрачені ресурси і спрямувавши їх на підвищення стабільної й гарантованої врожайності в межах 15 ц/га, що дасть змогу мати валовий збір не менше 3 млн. т, перевівши галузь на інтенсивну основу.

Вирішити це питання можна економічними важелями: зокрема, встановити пода­ток на площу посіву соняшнику, а виручені кошти розподілити в самому підприємстві на найбільш збиткові культури чи продукти, включаючи як рослинництво, так і тва­ринництво й навіть соціальну сферу.

 

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.