Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Узальнена структура пристрою друкування





Структура схеми управління пристроєм друкування в значній мірі залежить від типу механізму та методу друкування. Однак можливе деяке узагальнення структури пристроїв друкування у вигляді рис.24

Рис. 24 Узагальнена структура пристрою друкування

де РС­ – регістр стану пристрою друкування; ІВВ – інтерфейс введення/виведення; ДШК – дешифратор команд; ЗП – запам’ятовувальний пристрій; ПУЗП – пристрій управління запам’ятовувальним пристроєм; ДМ –механізм друкування; ДГ – друкуюча головка; ПУДМ – пристрій управління механізмом друкування.

Функції ІВВ повністю визначається вимогами стандартного інтерфейсу. Інформація, яка надходить від ЕОМ містить перш за все файли даних, які підлягають друку та коди сигналів управління пристроєм друкування. Інформація даних запам’ятовується в запам’ятовувальному пристрої (ЗП), ємність якого повинна бути не меншою кількості біт, що описують один рядок, який роздруковується на документі. Управління роботою ЗП здійснюється спеціальним пристроєм управління ПУЗП. Інформація про поточний стан пристрою друкування зберігається в регістрах стану РС. Коди сигналів управління виводяться на дешифратор команд ДШК, а команди відповідно подаються на ПУДМ та ПУЗП. Безпосередній друк даних здійснюється механізмом друкування ДМ за сигналами пристрою управління ПУДМ. Цей процес відбувається після заповнення даними ЗП.

В склад пристроїв друкування (окрім механізмів друку) входять також механізм транспортування документа, механізм подачі фарби або рядка.

У оптоволоконних кабелів, які часто використовують при передачі даних по цифрових каналах зв’язку, принцип дії полягає в:

Переміщенні електромагнітного випромінювання «всередині» кабелю за рахунок повного внутрішнього відбиття від стінок.

 

Ф

 

Фізичні основи і стандартизація факсимільного зв‘язку

Факсимільний зв’язок є логічним розвитком систем фототелеграфу, коли на значні відстані передаються зображення документів або фотоматеріалів. В той же час на відміну від фототелеграфічних каналів, які використовували спеціалізовані лінії передачі інформації з досить щирокою частотною смугою, фассимільний сучасний зв’язок базується на використанні звичайних телефонних каналів з базовою смугою частот від 300Гц до 3400Гц.

Фізична суть факсимільної передачі інформації полягає в скануванні оптичного зображення документа за допомогою оптично-світлової системи. При цьому джерело світла (типу лазера) випромінює вузькообмежений світловий потік, що має форму світлового п’ятна. При попаданні на поверхню документа цей світловий потік відбивається від поверхні обмеженого ним елемента зображення. Відбите елементом зображення документа, частина світлового потоку попадає на фотоелемент, амлітуда сигналу на виході якого пропорційна величині відбитого світлового потоку. В подальшому, шляхом переміщення світлового п’ятна по поверхні документа, проводиться сканування всіх елементів зображення (інакше – фіксація величини світловідбивання кожного з елементів зображення документа). Швидкість такого сканування може бути на рівні 60, 90, 120, 180, або 240 рядків за секунду.



Перші факсимільні апарати використовували аналоговий метод передачі інформації, при якому елементи зображення безпосередньо подавались на модулятор, проходили канал-демодулятор, а потім фіксувались на світлочутливому папері за допомогою модульованого ними джерела світла. Ці апарати належали до першої, другої груп стандартизації Міжнародного союзу зв’язку (ITU). Апарати першої групи стандартизації передавали сторінку тексту за 6 хв., а апарати другої групи – за 3 хв.

Фактична революція в області факсимільного зв’язку сталась в 1980році, з введенням стандарту 3, що базувався на цифрових методах передачі даних. Цей стандарт перевидавався в 1984, 1988 роках, та модифікувався в 1990році. В модифікації 1990 р. були визначені схеми кодування для групи 4 та більш високі щвидкості передачі для групи 3=14400біт/секунду. Використовуючи методи стискання даних, факс апарати групи 3 передають сторінку тексту за 30, 60 секунд. Факс апарати 1, 2, та 3 груп працюють церез аналогові телефонні канали. В 1988 році ITU ввів стандарт для факс апаратів групи 4, для яких необхідно використовувати спеціальні широкосмугові канали зв’язку. Група 4 забезпечує підвищену чіткість зображення документів (400 * 400 елементів/дюйм).

Найбільш поширеними є факси групи 3, структурна схема яких наведена нижче і складається з світлооптичного розгортувального пристрою (СОРП), фотоприймача (ФП), підсилювача рівня (ПР), аналогово-цифрового перетворювача (АЦП), пристрою кодування та модуляції (ПКМ), каналу зв’язку (КЗ), пристрою декодування та демодуляції (ПДД), цифроаналогового перетворювача (ЦАП), відтворювально-розгортувального пристрою (ВРП) та пристрою синхронізації (ПС) приймальної сторони, ПП- підсилювач потужності.

Рис. 22 Структурна схема факсапарата групи 3

Світлове сканування кожного з елементів документа відбувається за допомогою СОРП, який рухає вузький струмінь світла з певною швидкістю (60 – 240 рядків/сек.). Кожний рядок для факсів групи 3 складається з 1728 світлових елементів зображення горизонтально при 100 рядках на дюйм (2,4 см.) по вертикалі. Частина світлового потоку, відбиваючись від елемента зображення документа попадає на фотоприймач, в якому відбувається перетворення амплітуди світлового потоку в аналоговий відеосигнал. В подальшому цей відеосигнал перетворюється в дискретну (цифрову) форму за допомогою АЦП та кодується і модулюється у відповідності одним із протоколів факс модуляції (V27, V42, V29, V17). При цьому спектр цифрового відеосигналу переноситься в область частот каналу зв’зку. Синхронізація розгортки світлооптичного пристрою та інших пристроїв відбувається за допомогою пристрою синхронізації. На приймальній стороні процес перетворення відбувається у зворотному напрямку. Спочатку, за допомогою ПДД, сигнал декодується та демодулюється, перетворюючись у цифровий відеосигнал, потім за допомогою ЦАП – у аналоговий відеосигнал, потім, за допомогою світлооптичного відтворювального пристрою на термочутливий папір наноситься поелементне зображення первинного документа.

Х

Характеристикою пристроїв зовнішньої пам’яті великої ємності є:

1. Загальний об’єм інформації, що записується на одну конструктивну одиницю носія, в КБайтах, МБайтах, ГБайтах;

2. Максимальний або середній час доступу до інформації. Цей час визначається максимальним часом пошуку інформації і може знаходитись в межах від декількох десятків мілісекунд (для ЗП прямого доступу) до декількох хвилин (для ЗП послідовного доступу).

3. Частота та швидкість передачі даних, яка визначається числом двійкових знаків, що записуються на носій або читається з нього за одну секунду по одному каналу. Швидкість передачі визначається як частота надходження імпульсів запису по одному каналу помножена на кількість каналів.

4. Надійність ЗП, яка визначається достовірністю процесу читання, безвідмовністю та ремонтоздатністю. Достовірність оцінюється кількістю біт, що правильно читаються, на одну помилку читання. Безвідмовність характеризується середнім часом безвідмовної роботи, а ремонтоздатність – середнім часом усунення однієї несправності.

5. Питома вартість ЗП, що визначається відношенням вартості ЗП до його ємності.

6. Термін служби ЗП, який визначається як час роботи пристрою після закінчення якого потрібна заміна складових.

 

 

Ц

 

Цифрові канали передачі даних використовуються також у системах зв'язку типу:

IKM, ISDN (integrated services digital network), канали типу Т1/Е1 та інші.

Щ









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.