|
|
Щоб постійно нагадувати медичним працівникам, щоМедицина повинна служити для користі хворих людей, А не хворі люди – для користі медицини.» Академік Микола Петров 1. Життя і здоров»я – найвищі первинні соціальні цінності, на основі яких формуються, визначаються й оцінюються всі інші орієнтири і блага сучасного суспільства. Визнавати життя і здоров»я людини важливою гуманітарною цінністю означає поважати права людини, а також рівність і соціальну справедливість. Здоров»я та життя є природним, невідчужуваним і невід»ємним благом, без нього тією чи іншою мірою втрачаються значення інші цінності,оскільки нездорова людина так чи інакше обмежена у своїй фізіологічній і соціальній активності, у побуті, у спілкуванні, в трудовій діяльності, в освіті… Здоров»я є однією з найважливіших потреб і прагнень людини, однією з цілей розвитку суспільства. Життя та здоров»я людини тісно пов»язане із медичною допомогою. У Рішенні Конституційного Суду України (N 10-рп/2002, 29.05.2002р. справа про безоплатну медичну допомогу) зазначено, що термін медична допомога широко вживається у національному законодавстві України, є певні його визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, науковців, медичних університетів й академій, про суперечливість висновків яких йшлося у попередньому пункті. Цілісна правова дефініція цього поняття у законах України відсутня, а тому потребує нормативного врегулювання, що виходить за межі повноважень Конституційного Суду України. Крім цього, термін медична послуга теж немає свого визначення в законі. Як відзначено в у Рішенні Конституційного Суду (N 15-рп/98, 25.11.1998р. справа про платні медичні послуги) зміст близького до "медичної допомоги" поняття "медична послуга" до цього часу залишається не визначеним не тільки в нормативних актах, а й у медичній літературі. У Постанові Кабінету Міністрів України N 955, 11.07.2002р. «Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги», міститься визначення,згідно з яким медична допомога -це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства. В науковій літературі на сьогоднішній існує багато думок щодо визначення поняття медичної допомоги, і на нашу думку найбільш оптимальним є визначення запропоноване І. Сенютою, зокрема, медична допомога – це вид професійної діяльності, який включає сукупність заходів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування і реабілітацію,з метою збереження, зміцнення, розвитку та у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного і психічного стану людського організму, що здійснюється медичними працівниками, які мають на це право згідно з чинним законодавством. Як бачимо в самому визначенні поняття медичної допомоги міститься вказівка на: професійність, якість, доступність та безоплатність її надання. Щодо професійності надавачів медичної допомоги варто звернутися до ст. 78 ЗУ «Основи…», де серед професійних обов»язків медичних працівників, законодавець закріплює обов»язок подавати своєчасну і кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. За неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов»язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення наступає кримінальна відповідальність за ст.140 КК України. Щодо якості надання медичної допомогиварто звернутися до ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів»,який регламентує надання будь-яких послуг, у тому числі,якщо йдеться про споживача – пацієнта і про послуги – медичні. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. У ст.6 цього закону закріплено право споживача на належну якість продукції (роботи чи послуги), виконавець зобов»язаний надати інформацію про цю продукцію та на вимогу надати підтверджуючі документи. Права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу. Держава забезпечує якість і безпеку надання медичної допомоги пацієнтам завдяки відповідній системі сертифікації,ліцензування, акредитації і стандартизації, а також належній підготовці і перепідготовці медичного і фармацевтичного персоналу на підставі існуючих державних стандартів навчання, і здійснює контрольні функції за будь-якою медичною практикою. При наданні медичної допомоги пацієнтам повинні використовуватися методики лікування, медикаменти, устаткування і засоби медичного призначення, розроблені, виготовлені чи придбані згідно із встановленими правилами і державними стандартами. Будь-яке медичне втручання повинно здійснюватися з дотриманням відповідних санітарних норм та допускатися лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров»ю пацієнта. Щодо доступності надання медичної допомоги варто звернутися до Європейської Хартії прав людини та Положення про доступність медичної допомоги, де передбачено що це багатогранне поняття, яке включає баланс багатьох факторів у рамках жорстких практичних обмежень, які обумовлені ресурсами і можливостями держави (кадри, фінансування, транспортні засоби, свобода вибору…). Баланс цих ресурсів вирішує характер і ступінь загальної медичної допомоги населенню. В Україні доступність медичної допомоги закріплена в ч.3 ст.49 Конституції, в якій передбачено,що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Елементами права на доступність медичної допомоги є: ü безоплатність медичної допомоги; ü вільний вибір лікаря і лікувального закладу; ü заборона привілеїв та обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних чи релігійних переконань,майнового і соціального походження; ü заборона дискримінації, пов»язаної зі станом здоров»я.
Щодо безоплатності медичної допомоги варто звернутися до ч.3 ст.9 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України (N 10-рп/2002, 29.05.2002р. справа про безоплатну медичну допомогу), де зазначено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров»я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Це означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах у будь-яких варіантах розрахунків: як готівкою, так і безготівково, чи у вигляді добровільних внесків до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов»язкових страхових платежів. Однією з гарантій забезпечення права на безоплатну медичну допомогу є кримінальна відповідальність, що передбачена за порушення даного права. Стаття 184 КК України містить склад злочину порушення права на безоплатну медичну допомогу, згідно з якою незаконна вимога оплатити за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров»я є кримінально караною.
Нажаль, конституційна норма забезпечення права на безоплатну медичну допомогу залишається декларативною і абсолютно не забезпеченою на практиці.
Чинне законодавство України дозволяє закладам охорони здоров'я та вищим медичним закладам освіти відповідно до встановленого переліку надавати платні медичні послуги (ПКМ України № 1138 від 17.09.1996р. «Про затвердження переліку платних послуг,які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти). Зокрема: 1. Косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями. 2. Анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД). 3. Лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона. 4. Оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров'я дорослого населення. 5. Консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги. 6. Лікування логоневрозів у дорослих. 7. Операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями. 8. Медичні огляди: · для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів); · попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди. 9. Протезування в тому числі зубне, слухове та очне. 10. Корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз. 11. Стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров'я. 12. Медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо. 13. Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів. 14. Медична допомога хворим удома (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд), крім осіб, які за станом здоров'я та характером хвороби не можуть відвідувати заклад охорони здоров'я. 15. Перебування у стаціонарі батьків у зв'язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини. 16. Перебування батьків разом з дітьми в дитячих санаторіях та надання їм послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру. 17. Надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок). 18. Проведення профілактичних щеплень особам, які від'їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах, у туристичні подорожі тощо за власним бажанням або на вимогу сторони, що запрошує. 19. Проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні. 20. Діагностика, профілактика та лікування в госпрозрахункових кабінетах народної і нетрадиційної медицини. 21. Медичне обслуговування за договорами із суб'єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України). 22. Медичне обслуговування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування. 23. Обстеження, консультування та лікування хворих із сексуальними розладами, за винятком тих, які є симптомами тяжких психічних розладів. 24. Проведення судово-психіатричної експертизи за межами територіального розподілу. 25. Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах. 26. Надання висновку фахівця з питань судово-медичної та судово-психіатричної експертизи на запити юридичних і фізичних осіб. 27. Проведення судово-медичних досліджень за замовленням іноземних громадян. 28. Реалізація компонентів та препаратів, виготовлених з донорської крові. 29. Видача бланків особистої медичної книжки. 30. Стажування лікарів (провізорів) - інтернів у базових закладах та установах охорони здоров'я, якщо ці лікарі (провізори) - інтерни: · закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти; · закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти на умовах контракту; · прийняті на роботу в недержавні заклади охорони здоров'я (недержавні фармацевтичні заклади, підприємства); · повторно проходять інтернатуру; · бажають отримати другу спеціальність в інтернатурі. 31. Підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги. 32. Видача копії медичної довідки, витягу з історії хвороби.
Продовжуючи тему «поняття медичної допомоги», варто зазначити, що в ЗУ «Основи законодавства…» термін «медична допомога» свого визначення немає. Законодавець надає визначення поняття медико-санітарна допомога – це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів. Ст.33 вказує на лікувально-профілактичну допомогу, яка надається г ромадянам України поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію. Держава гарантує подання доступної соціальної прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Первинна лікувально-профілактична допомога подається переважно за територіальною ознакою сімейними лікарями або іншими лікарями загальної практики. Спеціалізована (вторинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики. Високоспеціалізована (третинна) лікувально-профілактична допомога подається лікарем або групою лікарів, які мають відповідну підготовку у галузі складних для діагностики і лікування захворювань, у разі лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування, а також з метою встановлення діагнозу і проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються. Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально- профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.   Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...  Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...  ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...  ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|