Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем





Ще одним поширеним підходом до аналізу історії людства та класифікації економічних систем є так званий цивілізаційний підхід. У його основу покладено цілком зрозумілу ідею: економічні системи формуються і змінюються разом із розвитком суспільства, його духовності, матеріальної та організаційної структури.

Згідно з цим підходом, у розвитку людства виокремлюють три великі етапи: 1) дикість(присвоєння “дарів” природи); 2) варварство(активний розвиток тваринництва і землеробства); 3) цивілізація(розвиток промисловисті).

З погляду інституційних змін, основою яких є зміни техно­логічних факторів, виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економічні системи. Час до першої Промислової революції (кінець XVIII ст. – перша чверть ХІХ ст.) – це часдоіндустріальнихекономічних систем, де панівним було натуральне господарство з використанням переважно ручної праці.

З Промислової революції розпочався періодіндустріальнихекономічних систем. Їхні характерні ознаки – заміна ручної праці машинами та інтенсивний розвиток ринкових відносин, поширення їх на різні сфери господарської діяльності.

Нарешті нинішній етап розвитку розвинених країн з розвиненою ринковою економікою, започаткований сучасною НТР, характеризують як пост­індустріальнесуспільство. Важливими його ознаками є: зростання ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти; зменшення частки зайнятих у матеріальних галузях виробництва і зростання сфери послуг; перехід від масовості виробництва до його індивідуалізації; зростання цінності свободи, демократії, авто­номності особистості тощо.

Особливості побудови національної економічної системи



Перехідна економічна система. Перехід до ринку.

Будь-яка система у своєму розвитку проходить наступні стадії:

1) становлення (висхідний розвиток нової системи);

2) зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

3) занепад (низхідний розвиток старої системи і зародження елементів нової).

Риси перехідної економіки:

1). Нестійкість (змінюється механізм розвитку, що спричиняє розбалансованість попередньої системи).

2). Невизначеність(в процесі становлення виникають непередбачувані моменти).

3). Альтернативність (багатоваріантність розвитку, самоорганізації системи).

4). Високий ризик.

5). Виникнення та розвиток перехідних економічних форм.

6).Особливий характер супуречностей (суперечності розвитку, а не функціонування – між старим і новим, економікою і політикою, економікою та ідеологією, політикою та ідеологією, між соціальними верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються).

7). Історичність (зумовлена характером умов переходу, природними, регіональними, політичними, ідеологічними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу).

Характерною рисою останнього десятиріччя минулого століття стало прагнення декількох десятків країн, у яких зазнала краху адміністративно-командна система, перейти до рикових принципів організації своїх економік.

Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально-орієнтованої ринкової системи:

1). Реформування відносин власності.

2). Роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя).

3). Приватизація (перехід значної частки державної власності в приватну).

4). Демонополізація ( створення і захист конкурентного середовища).

5). Лібералізація:

- внутрішньо-економічна (цін, торгівлі, підпорядкування діяльності виробників умовам ринку);

- зовнішньо-економічна (розширення доступу іноземних інвестицій, зняття протекціоністських обмежень, конвертованість національної валюти).

6). Макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту держбюджету, зниження інфляції).

7). Формування ринкової інфраструктури.

8). Соціальний захист найвразливіших верств населення.

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися принаймі три групи (за особливостями шляхів переходу).

Вирізняють два основні підходи до трансформації директивно-планової економіки у ринкову: радикальні реформи (“шокова терапія”) і поступові реформи (градуалістський підхід). Основні суперечності між цими двома підходами стосуються, здебільшого, не змісту, а саме швидкості реформ.

1.Перша група країн обрала шлях “шокової терапії” (відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного життя, своєрідний короткотерміновий струс суспільства).

Програма “шокової терапії”:

§ швидка лібералізація цін (зникнення дефіциту);

§ швидка лібералізація економіки (звуження державного контролю, скасування директивного планування, відмова від держзамовлення);

§ радикальна приватизація державної власності;

§ демонополізація економіки (сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва);

§ швидке формування ринкової інфраструктури, особливо фінансової;

§ макроекономічна стабілізація.

“Шокову терапію” обрали країни Центрально-Східної Європи – Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також країни Балтії.

Ці держави мали певні передумови до такого шляху:

ринкова психологія населення; значна частка приватної власності.

Позитивні результати“шокової терапії”:фінансова стабілізація; різке скорочення дефіциту державного бюджету; подолання товарного дефіциту і досягнення рівноваги на споживчому ринку.

Негативні наслідки “шокової терапії”: різке зниження життєвого рівня великих груп населення; зменшення обсягів виробництва; зростання безробіття.

2. Друга група країн (Китай, Угорщина 60-70-х рр. та Югославія, В’єтнам) обрала еволюційний шлях (градуалістський підхід) – формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів.

За градуалістського підходу до трансформування адміністративно-командної економіки зміни відбуваються, переважно, еволюційним шляхом. Як наслідок, упродовж досить тривалого періоду часу в економіці співіснують елементи директивно-планової та ринкової економіки. Характерним прикладом можна вважати дворівневу систему цін у Китаї. Обсяг продукції, який фірма виробляла згідно з колишнім планом, продавався за старими цінами, а весь понадплановий надлишок – за ринковими цінами. Це дало змогу перейти до ринкового ціноутворення поступово, без одномоментної лібералізації цін, уникнувши високих темпів інфляції і масштабного перерозподілу доходів.

Загалом прихильники градуалізму переконані, що політика поступових реформ веде до менших випробувань для населення у короткотерміновій перспективі і до більшої соціальної та політичної стабільності й швидшого зростання у дальшому майбутньому.

3. Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія) обрала проміжний шлях переходу до ринку:

- ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо;

- в суспільстві не було консенсусу щодо характеру перетворень;

- обвал національного виробництва та рівня життя населення.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.