Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Уміння вербальної взаємодії.





Ще одна складова педагогічної техніки – уміння вербальної взаємодії. До них ми відносимо володіння технікою мовлення та комунікативними якостями мовлення. Розрізняють мову – засіб спілкування, засіб обміну інформацією та мовлення – процес використання цього засобу, тобто функціонування мови. Мова живе в мовленні, усному й писемному. Мовлення без мови неможливе. Мовлення педагога може бути бездоганним щодо граматики, вимови, наголошування слів і одночасно безпорадним, незв'язним, неекономним, нудним і навіть нестерпним. У мовленні живе не тільки сама мова, а й людина, яка мислить, почуває, радіє. Діти помічають не тільки особливості зовнішнього вигляду й поведінки педагога, але й те, як він говорить В.О.Сухомлинський відмічав: «Слово учителя нічим не замінимий інструмент упливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає передусім мистецтво говорити, звертатися до людського серця».

Монотонна мова, як і надто гучна, стомлює дітей, швидкий темпоритм не дозволяє вникнути в суть сказаного, знищує інтерес до почутого, неправильна інтонація насторожує. Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення педагога є володіння його технікою. Для того, щоб правильно користуватися мовою як засобом спілкування з вихованцями, засобом їх навчання і виховання, вихователь повинен оволодіти комплексом навичок у мовленнєвому диханні, голосоутворенні та дикції – складовими техніки мовлення.

Під технікою мовлення розуміють сукупність умінь і навичок, з допомогою яких реалізується мова в конкретній ситуації спілкування.

Оволодіння навичками правильного дихання важливе не тільки для вільного користування своїм голосом, його виразного звучання, але й для збереження голосових зв’язок від перевтоми, попередження хрипоти, зриву голосу.

Дихання – це періодично повторювані акти: вдих, видих, пауза. Воно слугує енергетичною базою мовлення. Розрізняють верхнє дихання, грудне, діафрагмальне, діафрагмально-реберне або ж довільне і мимовільне. Діафрагмально-реберне дихання є основою мовного дихання. Неправильне дихання затрудняє процес мовлення, і людина швидко стомлюється.

Голос утворюється в результаті змикання і розмикання голосових зв’язок під тиском повітря, яке видихається. Він стає чутним завдяки резонаторам – грудна клітина, піднебіння, порожнина носа, ротова порожнина, кістки обличчя, лобна пазуха. Звучання голосу – результат складної психофізіологічної діяльності, яка спрямовується інтелектом, емоціями і волею людини, що говорить. Для вмілого користування голосом вихователеві слід знати його основні характеристики: силу, політність, гнучкість, рухливість, діапазон, мелодика, тембр.

Сила голосу – це його звучність, повноцінність, уміння ним керувати: давати його тихо, середньо, голосно, уміло робити переходи від голосного звучання до тихого й навпаки. Сила голосу прямо пропорційна величині тиску повітря, яке ми видихаємо на голосову щілину. Силою голосу як засобом упливу на вихованців треба користуватися дуже обережно. Зауваження, розпорядження, вказівки, зроблені слабим голосом, залишаються поза уваги дітей, але й крик не дає бажаних результатів. В.О.Сухомлинський застерігав: «Крик – це найвірніша ознака відсутності культури людських відносин. Крик учителя приголомшує, глушить дитину… Крик учителя заглушає, притупляє голос дитячої совісті».



Політність – здатність голосу летіти вдаль.

Гнучкість – особливість, завдяки якій голос легко змінюється, підпорядковуючись змісту, аудиторії, переходячи від високих до середніх чи низьких звуків.

Мелодика (рухливість) – відхилення голосу від основного тону вверх/ вниз за певними законами.

Діапазон – об’єм голосу. Його межі визначаються найвищим і найнижчим тоном.

Тембр – забарвлення звуку, його м’якість, теплота, індивідуальність. Крім головного тону, ми чуємо ряд додаткових тонів – обертонів, які залежать від будови артикуляційного апарату – гортані й носової порожнини. Саме цими обертонами і створюється індивідуальний тембр та чистота звучання голосу людини.

Дикція – це ясність і чіткість у вимові слів, складів, звуків. Вона залежить від роботи всього мовного апарату. Для педагога чітка дикція – професійна необхідність. Нечіткість вимови, заїкання абсолютно неприпустимі в роботі вихователя дитячого садка, адже діти наслідуватимуть його мовлення. Крім цього, буде ускладнений процес сприйняття і розуміння дитиною педагога. Недоліки у звучанні бувають органічного й неорганічного походження. Перші виправляються з допомогою хірургічного втручання, а другі – у процесі виконання вправ, артикуляційної гімнастики.

Темпоритм – швидкість у цілому і довгота звучання окремих складів, слів, тривалість пауз у поєднанні з ритмічною організованістю і розміреністю мови. К.С.Станіславський про темпоритм говорив: «…темпоритм – найближчий друг і співробітник почуття, тому що він є нерідко найбезпосереднішим, іноді ж майже механічним збудником емоційної пам’яті, а значить і самого внутрішнього переживання… на почуття безпосередньо впливає темпоритм».

Темп є засобом художньої виразності мовлення. Використання різноманітних відтінків темпу мовлення надає йому особливої динаміки, жвавості, багатства виразного звучання. Якщо мовлення педагога матиме один і той же незмінний темп, вона зблідне й не буде ефективно впливати на вихованців. Темп мовлення залежить від індивідуальності вихователя, від характеру художнього твору чи повідомлення, яке треба донести до дітей. Щоб слова педагога доходили до розуму й серця вихованців, недостатньо чітко і правильно їх вимовляти, слід уміло користуватися різноманітними виправданими відтінками темпу. Урахування цих складових мовлення і регулярні заняття з його вдосконалення зроблять мовлення педагога красивим, мелодійним, чарівним, привабливим.

До комунікативних якостей мовлення, якими необхідно володіти вихователеві дитячого садка, ми відносимо правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність та пестливість.

Чітке визначення цих мовленнєвих якостей подано Г.М.Сагач.

Правильність – це володіння нормами літературної мови (орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними).

Виразність – це така комунікативна якість, завдяки якій здійснюється вплив на емоції, на почуття аудиторії.

Ясність – така комунікативна якість, що забезпечує адекватне розуміння сказаного (без деформацій), не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті.

Точність – це комунікативна якість мовлення, що виявляється у використанні слів у повній відповідності до їх мовного значення.

Стислість – це так комунікативна якість мовлення, що виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, тобто стислість формує уміння говорити суттєво.

Доцільність – це організація мовних засобів, що зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування.

Пестливість, за визначенням І.О.Луценко, – це така комунікативна якість мовлення, що виявляється у використанні педагогом лагідних звертань до дитини, уживання слів з пестливо-зменшувальними суфіксами .

Перша група умінь педагогічної техніки вихователя є основою для успішного функціонування умінь другої групи – психолого-педагогічних, фахово-методичних, спеціальних, творчих. Саме ця група вмінь визначає специфіку педагогічної техніки вихователя дошкільного закладу, робить її відмінною від техніки вчителя.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.