Функціонально-структурний підхід
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Функціонально-структурний підхід





випливає із розгляду державно-правових явищ як неподільних систем, що мають складну структуру і складові частини яких функціонально пов´язані між собою.


Системи наукових юридичних знань галузевого і проблемного характеру (теорія правопорушень, теорія правоохоронної діяльності, науки цивільного, адміністративного, кримінального права та інші).

Причини вчинення правопорушень– це внутрішні й зовнішні фактори, що спонукають особу до здійснення правопорушення

Причини правопорушень здавна цікавили філософів і юристів, але і тепер вони не мають однозначного пояснення. Існує декілька теорій причин неправомірних видів поведінки.

Теологічна теорія(розвинута, головним чином, у християнстві) вбачає причину правопорушень у подвійності світу, що постає ареною боротьби Бога і диявола. Бог і диявол сперечаються через людину, за душу людини. Бог волає до кращої і світлої засади людської душі, а диявол спокушає різноманітними спокусами. Піддавшись дияволу і опинившись у владі одного чи декількох смертних гріхів, людина стає на шлях порушення як божественних, так і людських законів.

З цієї теорії випливає, що єдиний шлях усунення правопорушень – це релігійне виховання людини, покаяння тих, хто порушив Божу заповідь.

Метафізична теорія.Її представники (давньогрецькі мислителі, німецький філософ XIX ст. Артур Шопенгауер) стверджує, що причини правопорушень знаходяться за межами людини і людського світу. Людиною керують деякі безособові сили (доля, світова воля), перебороти які вона не в змозі. Причому ці надприродні сили, як правило, або дуалістичні, поєднуючи в собі й добро і зло, або відкрито ворожі добру. Так, Світова Воля у Шопенгауера виступає як сліпа і зла сила, що перетворює людину в подобу тигра або гієни. Лише охоронна функція права і держави запобігає самознищенню людства.



Перспективи подолання правопорушень з погляду цієї теорії дуже песимістичні. Людство має примиритися з недосконалістю світопорядку і всього лише спробувати зменшити прояви зла.

Антропологічна теорія. Її представники (італійський криміналіст XI ст. Чезаре Ломброзо, австрійський лікар-психіатр XX ст. Зігмунд Фрейд) пояснюють причини правопорушень психофізіологічними властивостями людини: спадковістю, комплексом неповноцінності, душевною хворобою і психічними аномаліями. З погляду прихильників цього підходу до причин правопорушень, правопорушення – це не стільки юридична проблема, скільки проблема психології, психіатрії та медицини. Правопорушник має потребу в лікуванні, психологічній допомозі, а найбільш небезпечним злочинцям потрібна ізоляція від суспільства.

Соціологічна теорія.Її представники (соціаліст-утопіст Томас Мор, юрист епохи Просвітництва Чезаре Беккаріа, юристи соціологічного, у тому числі – марксистського напряму) вбачають причини правопорушень у різноманітних суспільних явищах. Так, Томас Мор вважав головною причиною правопорушень власність. Беккаріа вважав причиною порушення законів бідність, різку майнову нерівність, несправедливий характер правових і державних інститутів. Марксисти вважали правопорушення породженням класового суспільства. Сучас­ні прихильники соціологічного підходу виділяють кілька факторів-причин правопорушень: дегуманізація людини і суспільства в цілому внаслідок науково-технічної революції; зростаючий розрив між бідністю більшості та розкошами меншості; міжнаціональні суперечності; руйнування традиційних суспільних зв’язків внаслідок урбанізації, міграційних процесів, економічної і професійної конкуренції.

Соціологічні теорії правопорушень є найбільш популярними і містять найбільш реалістичну програму протидії правопорушенням. Правопорушення завжди становитимуть елемент громадського життя, але їх можна мінімізувати, навіть запобігти шляхом соціальних і державних заходів. Наприклад, соціальна політика держави, спрямована на подолання бідності, сприяє зменшенню кількості майнових злочинів.

Правоохоронна діяльність-така державна діяльність,яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних засобів впливу в точній відповідності із законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

Ознаки правоохоронної діяльності: владний характер (співробітник може давати вказівки,які обов’язкові до виконання), статусна (професійна) ознака правоохоронців (повноваження розписані в законах і співробітники мають право діяти лише в рамках цих повноважень;мають ієрархію), правозастосовний характер (правоохоронці не створюють нових норм,лише застосовують ті,які існують), здійснюється за допомогою юридичних засобів впливу на правопорушників, зазначені юридичні засоби повинні відповідати приписам закону (є перелік цих засобів), реалізується у встановленому законом порядку,з дотримання певних процедур (процедурний характер діяльності,процесуальна ознака), реалізується спеціально створеними і уповноваженими державними органами.

Завдання:правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур.

Правоохоронні органи-державні органи,основним (або головним) предметом діяльності яких є законодавчо визначені функції або завдання з охорони прав,відновлення порушеного права абро організація виконання покарань,захисту національної (державної) безпеки,підтримання правопорядку,забезпечення стану законності.

Поняття «кримінальне право", зазвичай, в теорії розглядається в чотирьох його значеннях:

1) кримінальне право як галузь законодавства, що виявляється в єдиному законодавчому акті – Кримінальному кодексі України;

2) кримінальне право як галузь юридичної науки;

3) кримінальне право як галузь права;

4) кримінальне право як навчальна дисципліна.

Кримінальне право як галузь законодавства– це сукупність кримінально-правових норм, сформульованих і прийнятих, зазвичай, парламентом України як законів, які визначають підстави та принципи кримінальної відповідальності, а також те, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили. Основні ознаки кримінального права як галузі законодавства є такі:

• його норми встановлює лише вищий орган законодавчої влади – Парламент України;

• воно набуває прояву в законах;

• метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому законові – це покарання особи за порушення кримінально-правової заборони.

Предметкримінального права як галузі законодавства – відносини, що виникають у результаті вчинення злочину та застосування відповідного покарання за його вчинення.

Завданнякримінального права як галузі законодавства викладено в ст. 1 КК: правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.