Божественність запліднення і народження.

Це ніщо не є грішне і прокляте само в собі. Хлопці Дажбога родяться без первородного гріха.

Це корона життя. Це Святість і Вічність Роду і Народу. Немає тут нічого брудного і гріховного.

Це виражене також в українському весільному обряді. Хто добре його знає, той знає, що обряд весілля не кінчиться за весільним столом. Його завершенням є саме містерія запліднення.

Це сам Дажбог, Батько людського щастя. Найвище щастя людини в його Роді.

Прості слова об'явлення. Прості і правдиві, як слово віщуна. Воно згущене, як букви на малій дощинці. Ні слова зайвого. Кожне слово нове як об'явлення, свіже, міцне як ранкове світло.

Сказано про дві чудотворниці, але лиш у прийдешньому здійсниться Божественність твого призначення.

Неси Світло і Щастя у людський світ. Бо ти є сином Божества Світла і Щастя.

Коли ж це сталося оте народження нації, народження Українського Народу?

Тоді ще не було історичного часу. Усе в нашому гимні старинне. Кажемо, що це архаїчна доба патріярхальности. Нарід зображує цей час, як час Батька Русі. Сини цих патріярхів будуть цілими народами.

Знайдем декілька видів цього міту народження. Вважаю цей найстаршим. Інші мають у собі елемент історії, а саме назви. Тут одна тільки назва: РУСЬ.

Територія необмежених просторів історіотворчої Русі, яку сьогодні в її обмеженій формі називаємо Україною. [60]

Але знайдемо у «Книзі Велеса» і це питання території.

Знайдем і те, що всі ці території прастарої Русі величають і поклоняються Київу. Заявляють, що нікому, тільки Київу, будуть платити данину. Тільки Князя Київа будуть слухати. А будуть вони вибирати своїх князів на всіх широких Землях України на сім років, а ці князі між собою будуть вибирати князя у Київі, що буде Батьком усіх цих країн. Така буде історія від Прабатька Русі до Батька усіх країн цієї Русі.

Така була конституція наших прабатьків. Конституція України насьогодні.

Не можна яскравіше визначити перед історією свою національно-державну приналежність, як це зробили наші прабатьки.у своєму посланні до нас сьогодні.

Це Україна, але не Україна в її обмежених границях сьогодні, але Україна, як прабатьківщина цієї Русі, в якій народилися і з якої виросли всі сини Прабатька Орія, але про це будемо читати згодом.

Це Україна, яку в історії творили далі і боронили Олег, Ігор і Святослав. Це Україна ще більша і ширша від тієї, яку любив Святослав і дякував Перунові, що вчинив її такою великою.

Сьогоднішні провідники націоналізму шукають міту Київа. Його не треба шукати, ані творити. Він є у Вірі Забутих Предків.

Але ж Святослав молився до Перуна, – завважить хтось.

Поза Вогнем і Світлом є ще глибша Потуга Всесвіту.

Вона у Громовиці Перуна. Вона поборює первісну Темінь, вона постійно з нею бореться. Саме існування Космосу є вислідом цієї вічної Боротьби.

Це Перун творить Всесвіт, утримує його, споює його в єдиний лад, як казали старинні віщуни «отак як вісь споює колеса гарби» так воля і Потуга Перуна утримує Всесвіт.

Вибух, Вибух його Потуги дав початок історії Всесвіту.

Сьогоднішня наука поклоняється перед цим Правибухом, як каже ця наука, перед Великим Вибухом.

Наші прапредки поклонялися Перунові і розуміли його дію утримання Світу Потугою Своєї Громовиці.

Наука називає цю силу електричністю і нею пояснює усе від протону до квазарів.

А сам ВІН – ПЕРУН – це САМ СВАРОГ У ТРОЇСТОСТІ ЙОГО ІСТОТИ. [61]

Оце є вступ до нашого пізнання і відновлення Віри Забутих Предків.

Ви, як звичайно, неспокійні, що немає листів від мене, Я писав в обіжнику, що хоч я був хворий, то мій час не був змарнований. Боже, Боже, щоб тільки я зміг скоро написати те все, що я відкрив в тому часі. Але поки здобудуся на наукове написання «того всього», хочу коротко і попередньо поділитися з Вами самими вислідами, які покищо прошу прийняти на-віру. Я знаю, що Ви мені вірите, але тут ідеться про наукові докази, а не самі ствердження.

Отже 1-ше: Наш Бог Перун був, навіть ще у часі першої доби Риґведи, вже на індійському терені в системі їх генотеїзму почитаний, як найвищий Бог. Є факт, що немає цього в пізніших текстах. Я написав про цю ідентифікацію в «Про Перуна знання таємне». Це було об'явлення та інтуїція. Сьогодні маю на це науковий доказ. Звичайно, мене це не здивувало. Були в Риґведі два етапи почитання Перуна. Відтак його місце зайняв Індра, як популярний національний Бог Індії. Цю ідентифікацію я знав прекрасно. Дивна річ навіть у моїй студії про Індру, (загублена докторська праця, яку я не міг показати чи представити за большевицьких часів: як Вам відомо, мене підозрівали в расовій ідеології) я концентрувався тоді на гимнах до Індри та переочив цей важливий поділ чи розріжнення двох етапів.

Для нас це важне. Тут «Книга Велеса» виправдана. Як знаєте, там Перун є частиною найвищої Трійці. Пізніше багато варіянтів цієї концепції Трійці відомі в гіндуїзмі.

Друге: Є важлива ріжниця між українським і ведійським генотеїзмом. У Риґведі бракує виразного ствердження, що всі Боги є тільки частиною Сварога і поза ним не існують як окремі Боги для себе. В Риґведі більше число Богів було в часі почитано як Найвище Божество. Ріжниця тут не тільки у назвах, але у глибшій концепції. Не знаю чи це ясно?

Третє: Важливий висновок: коли у мові і в теології знаходимо це першенство старинности праслов'янства – то це доказ, що наше праслов'янство первісне і старше перед добою, в якій формувався духовий світ Риґведи. Праслов'яни-Арійці принесли РІГ ВЕДИ, себто РІГ ЗНАННЯ, до Індії, а тому цілком зрозуміло, що духовий світ індійського Ведизму був молодший за Релігію Арійців, хоч цей світ зазнав довшого і багатшого розвитку. [62]

Четверте: Хоч безліч разів слово і поняття «арійський» і «Арієць» виступає в Риґведі і Авесті, то однак немає там свідомости походження від Батька Арія чи Орія, очевидно, який став чи перейшов у світ легенди.

Основна цінність «Книги Велеса» – це триподіл світів, в тому світ Правія, себто Космічного Права. Це поняття відповідає поняттю Ріта в Риґведі. Його етимологія від того самого кореня «АР», «РІ», у Авесті це «АША». Це свідоцтво справжньої благородносте нашого народу, який бачив Право у Всесвіті.

Це все мусить бути вступом до «Книги Велеса». Без цього, ані ми, ані світ не зрозуміє цінности і автентичности цієї Книги... Покищо радісні привіти!

Знаю, що Ви нетерпеливі побачити ці речі сформульовані у окремих розділах.

Здоров'я як бачите краще, хоч тиснення крови все ще високе. Якось я звик до хвороби, чи вона до мене...

Це тільки коротка відомість, що я щасливо вернувся до моєї хати. Щоправда, я ще перебуваю на «шпитальному режимі», себто маса медицини, наказ спати і нічого не робити і т.д. Це принаймні один місяць. Але я вже чую себе добре і знаю, що вже завтра цей режим не послухаю.

Мої найперші завдання: зробити копії двох праць, а саме: 1. Вступ до Риґведи, 2. Гимн про Чоловіка.

Це за ці дві академічні праці я був іменованим членом УВАН, Керівним членом Групи Орієнталістів.

Обі ці праці в манускрипті і немає навіть машинопису. Вступ до Риґведи важливий методологією інтерпретації старинних гимнів та їх датування, згідно з Якобі (астроном) і знавцем Риґведи ТІЛЯКОМ (приятелем Ґандгі, провідним мислителем часів Ґандгі).

Але праця про «Гимни про Чоловіка» переходить далеко саму тільки наукову інтерпретацію Гимну. Вона викликала і здивування і подив професора СТАСЯКА, коли він почув її у Лондоні.

ТУТ ЧОЛОВІК – ЦЕ ЧОЛОВІК ІЗ УЧЕННЯ СКОВОРОДИ: ЦЕ КОСМОТВОРЧИЙ ЕЛЕМЕНТ КОСМІЧНОГО ЧОЛОВІКА, ЩО І Є [63] КОСМОСОМ. Принцип індивідуалізації, висунений як космотворчий – не елемент – але сам ЧОЛОВІК.

Було б жаль, якби ця праця пропала. Звичайно, я обіцяв собі переписати її на машині і притягнути апарат модерної філософії і космогонії, себто астрономії – так, просто астрономії. Отже я дозволив собі коштом Інституту вчинити три копії, так як вони є, а як буде час, взятися за нові уступи до неї. В цій праці я доказую, що побіч європейської психоонтології – себто пояснювання Буття елементами відомими із психології, вірніше із інтроспекції, є зовсім рівновартна і добра мітоонтологія, себто пояснювання Буття через мітологію, і це є теж метода пізнання.

Але щобільше: ІСНУЄ РИТООНТОЛОГІЯ, СЕБТО ПОЯСНЮВАННЯ БУТТЯ ЕЛЕМЕНТАМИ ЖЕРТВИ І РИТУАЛУ. ЦЕ Є НОВЕ! ХОЧ ТАКЕ СТРІЧАЄМО у філософії Міменси.

Не забудьте Друзі!, що існує 5.000 літ розвитку індійської філософії і все те, що світає в Европі – вже було. Ніщо не змінить цього факту.

Приклади мітоонтології маєте вже в моїх працях про «Книгу Велеса». Це завдання число два.

Покищо мушу кінчати сердечним привітом на волі!

Як Вам уже відомо, моє рішення відновити Староукраїнську Віру постало в 1934 році. Воно дозріло ще скоріше, а саме на Гуцульщині, в часі мого побуту на горі Ґрехіт. Я повністю усвідомлював собі, що це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії цілого людства.

Я рівночасно усвідомлював собі, як жахливо мало джерел до виконання мого рішення. Це ж, як Вам відомо, перелік деяких старинних Божеств, згаданих при нагоді хрищення України у хроніці та декілька інвектив на адресу старої віри у проповідях цієї доби.

Дещо збереглося у фолкльорі, але якраз найменше про саму віру, більше про обряди, та звичаї старинні своїм характером. Я здавав собі справу, що це відтворення мусить бути твором пророчого натхнення, тим більше, що ця Віра мусить бути модерна, себто згідна із сьогочасним станом справжньої науки, яка вже в тому [64] часі стояла на становищі ідеалізму в питаннях матерії та космосу. Це, отже, мусить бути синтеза старої віри із наймодернішим становищем науки, а зокрема філософії. Тут діяли впливи німецького ідеалізму, зокрема Шопенгауера та феномологія Гуссурля, яку я студіював під впливом проф. Інґардена вже на першому році Університету.

Якщо ця Віра така старинна та походить ще в своїх основах із протоіндоевропейського періоду – тоді найстарші пам'ятники цієї культури, чи теж найближчі до цього періоду, можуть допомогти моєму натхненню у процесі реконструкції. Мені відомі вже були основи про Риґведу із загальних ще тоді студій санскритської філології. Я вирішив, отже, в моїх студіях спеціалізуватися в цій ділянці і зробив це при повороті на студії до Львова. Тут я стрінувся з надзвичайною прихильністю, дружністю і дбайливістю проф. Степана СТАСЯКА, професора індійської філології у Львівському університеті. Він відіграв важливу ролю в моєму житті. Він ставився прихильно до української справи і через те був непопулярним – сказати мало – між своїми колегами в університеті. Я отримав ключа до бібліотеки семинару, користувався вільно його приватною бібліотекою і мав навіть ключа від вінди на третій поверх, бо моє здоров'я було ще слабе. Мої студії були дуже інтенсивні та рівночасно широкі.

Десь, мабуть, у 1937 році, аж так пізно, я стрінувся з фактом, що професор Стасяк займається парапсихологією і цей факт мав у моєму житті рішаюче значення, – але це окремий розділ.

Вернім, одначе, до студій Ригведи. Дуже рано я перекладав Гимни Риґведи і видав їх збірки у польській та українській мові. Проф. Стасяк відбув подорож до Індії і два тижні перебував у товаристві Ґандгі. Однак, події в університеті змусили його перервати подорожі та вернути до Львова. Був у Індії три четверті року замість плянованого цілого року.

У 1937 році на поширеному засіданні Індійського Семінару, я виголосив мою декларацію про «ренесанс панарійської мислі». Тому, що я вжив там слово «арійський» – моя заява викликала палку дискусію з боку деяких присутніх. Я стояв під безпідставним закидом якоїсь прихильносте до гітлерівської думки.

В тому часі я вже читав «МАЙН КАМПФ» в університетській бібліотеці, а зокрема добре собі запам'ятав вимогу забезпечення коленого паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею «Бордерлянду» між Польщею та Росією, отже Україною. Я не мав [65] ніяких ілюзій. Звідси теж моє підкреслення «Панарійської Мислі», себто всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення «арійства». Професор – весь у білому, – а був це день Зелених Свят, в який відбуваються важливі з'їзди орієнталістів – не брав участи в дискусії. Його настирливо питали про його становище і на закінчення він сказав пам'ятні слова, що «дискусія, яка тут ведеться, буде вестися продовж 500 років в історії людства»... Здивовані учасники перейшли до прийняття і т.д.

В тому часі я писав працю п.з. «Індра в Ригведі». Я утотожнював Індру, як пізніший розвиток ідеї Перуна вже на індійському грунті. Праця розросталася до великих розмірів. Вона була, очевидно, в польській мові. Підчас большевицької окупації я, очевидно, до неї не признавався, хоч вже були оголошені друком деякі гимни, а саме і зокрема у «Гимнах Борні». Але це йшло як поезія і переклади, а перша частина – як поетичний вступ. Це знов довга історія чисток і т.д. Але я цей час перебув, згідно із передбаченнями і порадою професора Стасяка. Учені з Москви, що були «для контролі» у Львові, дали високу оцінку спеціялістам у Львові, зокрема катедрі Санскриту. Це, між іншим, вирішило про моє життя. Але були і драматичні події...

Мою працю декількох років – «Індра в Ригведі» я залишив у Львові. Вона разом з матеріялами була завелика, щоб її взяти, тобто везти, чи докладніше, нести в руках. Навіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути «Терпіння молодого Гуцула». Там є відгук оцього вибуху на горі Ґрехіт. Останній розділ через цензуру був скорочений і злагіднений.

Так я опинився в Німеччині. Тут моя доля відома Вам дещо краще.

Але я все ж не говорив про сам зміст питання «Риґведа» і «Книга Велеса».

Отже, вже вчасно протягом студій постало важливе питання про час написання «Гимнів Ригведи». Це питання спірне до сьогодні. Так само питання про місце, де вони постали.

Отже, в цьому питанні я підтримав становище астронома і ученого ЯКОБІ (німець) і Тіляка (індієць). Тіляк-Бгандаркар – це приятель і провідник політичної думки за рухом Ґандгі, який його слухав. Оба ці вчені, себто Якобі і Ґандгі, вирішили примінити астрономічну методу при дослідах Ригведи. Відомо в науці, що ця метода вже не раз придалася. Так, наприклад, затемнення сонця за Александра, чи у «Слові про Похід Ігоря». Але справа не була така [66] проста з Ригведою. Тут треба було вианалізувати ті елементи, які стали б основою для обчислень. А ці обчислення вже найлегша справа для астономів.

Отже згідно з Якобі: Час Ригведи це тоді, коли полярною зорею була Альфа Драконіс. Це час, коли весняне еквінокціум, себто день зрівняння дня з ніччю, себто схід сонця відбувався у констеляції, що по-санскритському називається Крітікас, а може старша частина припадає на констеляцію Оріона. (Оріон – це найулюбленіша мною констеляція на небі: це лицар, що тримає меч у руках.)

Далі вже легко астрономам обчислити дату постання Риґведи. Отже це час між третім і п'ятим тисячоліттям до нашої ери. Трете тисячоліття – це час Крітікас, а п'яте – це час Оріона. Зоря Полярна, як Альфа Драконіс, це теж третє тисячоліття до нашої ери.

На критику його обчислень дати Ригведн, Якобі не відповідав, бо вона була нерічева. Але спротив проти визначеної ним старовинности Вув сильний.

В моїх численних інтерпретаціях того часу я зайняв виразне й рішуче становище за Якобі. А тут ще наспіла праця Тіляка: «ДЕ АРКТІК ГОУМ ОБ ДЕ ВЕДАС», себто арктичне походження Риґведи.

Там забагато аргументів, деякі сумнівні, але в основному правильне твердження, що в Ригведі збереглася пам'ять про побут у північних районах, чи теж про з'явища з північного світу.

Книжка Якобі викликала сенсацію в Німеччині.

Рівночасно назріло питання про місце постання Ригведи.

Тут основне джерело – це напис у ВОХАКОЙ, в якому є політична умова і в ній згадуються, чи вірніше наводяться ведійські Божества. Напис датований. Цей напис до сьогодні є загадкою в науці.

Звучання назв Божеств не іранське, а виразно ведійське. Отже як це пояснити? Чи впливи ведійські замандрували до Мітанні у Малій Азії, чи теж вони були там в народі. Якщо так, то ведійські Божества постали ще на протоіндоевропейському грунті. Отже, це питання первісної Батьківщини Арійців. Де ж вона була? Це питання знову спірне, як довго існує знання про Риґведу. Але денебудь приписати цю Батьківщину, то це вже тут – отже перед мандрівкою і опануванням Індії арійськими походами і завоюванням – ще перед тим на спільному, чи вже зрізничкованому грунті, постали основні ідеї та основи культу Риґведи. Це не обов'язково значить, що їх форма і цілість там же постала. Ні! Ні! Риґведа постала на грунті Індії, але [67] несла у собі спадщину спільноти первісних протоіндоевро-пейців.

Тут я мав перевагу над європейськими вченими. Я знав низку назв – підкреслюю, НИЗКУ НАЗВ – із слов'янської мітології, мітології в останках, але з виразною низкою спільних назв.

Я мав тут за собою Макса Мюлера, хоч я з ним не згоджувався у справі дати.

Якщо це так, якщо Риґведа постала на спільному грунті, тоді саме тут я найду сліди і ідеї, які допоможуть мені до відтворення старої забутої рідної релігії наших предків. А філософія найстаршого часу поможе мені до натхнень її модерного оформлення.

Звідси моє поглиблення студій Риґведи, а головне, вникнення у її глибший, не відразу видимий зміст.

Так я відтворив, чи вірніше сотворив МОЮ ВІРУ, головно у творах «ПОВСТАНЬ ПЕРУНЕ», «ГИМНИ ЗЕМЛІ» та найважніше в «ПРО ПЕРУНА ЗНАННЯ ТАЄМНЕ» у формі старинних упанішад.

Ці твори я вивіз і видав у Німеччині якнебудь, аби їх тільки зберегти, в Авґсбурзі, в роках 1946-1947.

В тому теж часі, себто 1946-47 (це для пригадки) я став членом-основником УВАН у Авґсбурзі разом із проф. Курінним. Я став посміховищем табору. Мовляв, ми вернемось в Україну за шість місяців, а тут Шаян закладає Академію. Моя відповідь була: можливо, що ми за три місяці вернемось, то краще вернутися з Академією, як із порожніми руками. Академія постала в кімнаті ч. 76 Сомеказерне. Вдалося професорові Курінному запросити проф. Д.І. Дорошенка, щоб ласкаво погодився бути першим президентом УВАН. Постала секція орієнталістів. До неї належав проф. Державин. Він мешкав у тій самій кімнаті. Також д-р Марко Антонович – тепер у Монтреалі – став членом УВАН, нажаль, не чую про його працю. Не буду тут писати про долю УВАН. Але на одному з перших її з'їздів я виголосив дві праці:

«Вступ до Риґведи» і «Пурушасуктам» – себто «Гимн про Чоловіка». Сама наукова сторінка була для мене як хліб із маслом, бо ж за мною був величезний доробок студій і праць у Львові. Але я не мав ані наведень, ані конечного апарату. Якось я роздобув частинно у Мюнхені найважніші джерела і в короткім часі мав і матеріял і праці. Але своїм звичаєм остаточне оформлення відкладав на три тижні перед з'їздом, а тут... Довелося писати листа до Президента Америки в обороні «дісплейсед персонс». Писалося по ночах. Я скінчив начас і після їх виголошення – скорочуючи другу [68] працю – я перший раз зомлів. Мене забрали до німецького шпиталю. І це був перший вибух моєї недуги.

Підчас кризи Академії в Німеччині, проф. Курінний іменував мене керівним членом групи Орієнталістів і рівночасно керівним членом групи Літературознавства. Але тут... сумна доля. Я вишлю Вам фотокопії цієї номінації.

В такому стані стрічаюся з Влесовою Книгою. І тут сталося ЧУДО! Бо саме тут я знаходжу потвердження обох моїх тез до праці про Риґведу і рівночасно...

ВКАЗІВКУ НА ЧАС І МІСЦЕ ПОСТАННЯ КНИГИ ВЕЛЕСА. Це той самий час, що і Гимнів Риґведи. Отже, Сонце сходило весною у констеляції ОРІОНА І КРІТІКАС – не знаю з пам'яти европейської назви. Був час спільноти і був час розподілу і власного розвитку, як теж історичної долі.

Моя листа спільних Божеств багато довша як та, що знайдена в БОХАЦЕОЙ. Зокрема друга і нещодавно опублікована частина 5-та Книги Велеса із матеріялів неоголошених Міролюбовим, принесла ще назви МІТРИ І ІНТРИ, себто ІНДРИ.

Назви БОГ, ПЕРУН, СВАРОГ (як СВАРГА), АҐНІ, ритуал Жертви і багато понять були мені відомі із порівняльного вірознавства, але не МІТРА, ІНТРА, ВИШНІЙ, а далі релігійне словництво, як ІЛАР, ЯГНИЩЕ, СУРА як напій Сурія теж напій і Сонце – це все відноситься до часу спільної спадщини. Нова доба для дослідів і... НОВА ДОБА ДЛЯ ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА.

А тут приходить ще на відсіч Археологія України.

Тут мушу перервати писання... Бо це я писав у Гимнах Землі... Тепер плачу.

Місто БОХАЦЕОЙ має 5.000 літ. Були триповерхові будинки так як на острові РУГІЇ декілька тисяч літ пізніше. Хто ж будував це місто?

Стає може ясно, що тепер маю в руках докази на два боки: для Ригведи і для Книги Велеса!

Отже у шпиталі я зажурився долею цих двох праць з років 1946-47. Загляньмо в очі дійсності: я міг не вернутися...

Тому, не слухаючи лікарів я передав ці праці до бюро Ксерокс, щоб дістати три копії. [69]

Вийшла прикра пригода. Вони друкували цю працю на невластивій машині, яка не бере синьої краски. Оригінальний манускрипт був писаний синім чорнилом. Я заплатив за нечітку купу паперу... Зробив пробу на машині в бібліотеці і виявилося, що вона бере синю фарбу. Я пішов із протестами. Інспектор признав мені рацію і мені зроблять другу копію на машині, що бере таке письмо.

Вишлю три копії як дарунок на наше свято 2-го серпня...

Нажаль, не маю більше. Кошти винесли 24.50 ф. до цього таксівки, бо це далеко.

Покищо, я хотів би, щоб Ви зрозуміли, що мої студії, такого, як Вам здається далекого предмету і «чужого», мали свій змисл в історії мого Духа.

Мене називали на семінарі у Львові ВІСЬВАМІТРОЮ, грізним волхвом Гимнів Ригведи, автором гимнів до ІНДРИ.

Доля веде мене за руку. Не маю кращого місця для викінчення цих праць, як Бритійський Музей. Але я не буду їх рухати. Сьогодні я писав би багато додатків, але це не має кінця. Я писав би яскравіше і певніше себе про питання часу та місця постання Риґведи. Але може краще залишити працю в такій спокійній формі. Очевидно, не маємо надій на друк. Крім того наш неграмотний «опонент»... мав би новий матеріял для вияву своєї неграмотности...

Передо мною багато праць. Може встигну докінчити деякі...

Праця про Великого Бога. Чому назва Бога стала загальною так, як латинське Деус, грецьке ФЕОС, німецьке Ґотт і т.д. Праця про ПЕРУНА. До неї багато матеріялів. Прибуло становище Мюлера!

Праця про Богиню Світання готова в руках і у присвяті Ларисі МУРОВИЧ, що вже здобула Безсмертя в нашій історії. Покищо доведеться кінчити.

Мушу написати ще іншого листа в загальних справах.

Зворушений Вашою любов'ю та відданістю у важких годинах проби,

«Ми не шукали нашої Землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку». (Володимир: «Історична Місія України», 1945р.)

Споконвіку свого існування в історії людства нарід видотворить, чи узмисловлює собі своє завдання, свою історіотворчу програму.

Він усвідомлює самого себе, формує свою історичну свідомість. Із родів і племен постає Нація. Творить тоді державу, як спосіб свого існування. Формує в мітології своє походження. Творить свою власну Віру. Така Віра стає основою його духового життя, найважнішим історіотворчим чином. Вона визначує його духову сутність, його державнотворчу основу і програму.

Вона залишає це у формі пам'ятників і документів, в мітології, в сагах, в епопеях, у зборі віровизнавчих гамнів, в обрядах і традиції. Це все разом творить духову скарбницю нації, її заповіти в історії.

Нарід, який затрачує свою Віру, затрачує свою духову окремїшність і свою істоту. Його включають тоді в якусь чужу історію і він стає погноєм для іншого круга чи циклу історії. Це виявляється як його духова, часто і державна неволя, або духово-культурна провінція імперії.

Так сталося з Українською Нацією в добі розквіту, розросту і величі Староукраїнської Держави. Час її найбільшої могутности по добі Святослава. Вона була підготована і була вислідом довгого назрівання своєї історичної свідомосте. В наших студіях зрозуміємо, чому так відносно легко вдалося Святославові змобілізувати 120.000 лицарства, саме народнього лицарства. Це був клич довгих століть боротьби з Грецією за Причорномор'я. Саме у Книзі Велеса цей процес виявлений найяскравіше. Воїни Святослава відповідали на історичний зов цілих поколінь і сотень років. Звідсіль численні державнотворчі походи, які можна порівняти хіба з походами Олександра Македонського. Буде про це мова в моїй неодноразово виголошеній праці про Святослава.

Постать цього великого Князя і його Чин зможемо повністю зрозуміти і доцінити саме у світлі ідеології і Віри Книги Велеса. [71]

Дотепер, найвеличавішим пам'ятником державницького думання в історії нашої духовносте і культури було, безсумнівно, «СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ» із 12-го століття. Це доба, в якій ще було живе «ДВОЄВІР'Я». Його безсмертний автор пробує ще своїм віщим словом спинити розклад Держави через своєвільність і непокору супроти Золотого Стола у Київі.

Київ тут ясно визначений, як скиптр Великої Держави Русі-України. Незгода Князів, їх межиусобиці, відсутність великодержавної централізації, наявно руйнують Київ ізнутра. Віщун «СЛОВА» закликає до вседержавної єдності і ясно проголошує споконвічну місію України. Але основа цієї Держави, її історична і власна духовість, одержимість їх національної Віри, була вже захитана двоєвір'ям. Ремінісценсії національної Віри є тут напів спогадами, напів літературним стилем: писати «старими словеси»... Автор «СЛОВА» наводить Бояна, одного з національних Віщунів і називає його «Внуком Велеса». Пригадує його епопеї, які вже забувалися в історії разом із затратою національної Віри у княжих столицях.

У Книзі Велеса знайдемо численні пов'язання цієї традиції і власне – і це найважніше – добу одержимости національною ВІРОЮ, ідею її оборони перед наступом християнізму, а у ще старших часах перед наступом грецької експансії в добу її колонізації Причорномор'я.

В народі ще довго жили перекази, билини, пісні, яких залишки чи.відгуки стрічаємо ще сьогодні, а зокрема в записах етнографії минулого та початку 20-го століття. Найпильніше зберігалися старинні обряди, ось як похорони, голосіння, весілля, Різдво, Великдень. Відродження Нації нерозривно поєднане з цими рештками праджерел нашої вірної духовости і культури.

Значення цього факту для самозбереження нашого народу я висвітлив дещо ширше в моїй праці п.з. «Джерело сили української культури».

Залишився марний список назв Божеств у «Хроніці» як мертвих і гідних погорди ідолів, так немов би християни не зображували своїх Божеств в образах (іконах) і статуях. Ще декілька зневажливих тирад у проповідях, які намагаються представити стару Віру як примітивне многобожжя. І знову всупереч ствердженням грецьких джерел про Верховного і Многопроявного Бога Громів – ПЕРУНА.

Про істоту ГЕНОТЕЇЗМУ, себто вчення про ЄДИНО-БОЖЕСТВО як многопроявної, многоіменної і многоособової істоти [72] (подібно до ІПОСТАТЕЙ християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме клясичний приклад цього ГЕНОТЕЇЗМУ стрінув я в Книзі Велеса.

Разом з занепадом Старої ВІРИ пропадала і свідомість нашого історичного «Я», забувалася старинна історія України. Дійшло до того, що християнські хронікарі (здебільша греки), починали історію української нації від Олега, всупереч наявним ствердженням арабських і вже візантійсько-ромейських джерел. Пропала в пам'яті народу свідомість своєї споконвічної Батьківщини і героїчної боротьби за наше буття над Чорним морем і в просторах поміж Волгою та Дунаєм.

А грецька загарбницька експансія, що зруйнувала слов'янську ТРОЮ, зачинила вихід з Чорного моря до Малої Азії та Середземного моря, колонізувала північне Чорномор'я та захопила в свої руки монополь на експортну та імпортну торгівлю, дістала – в християнській інтерпретації – ореол релігійно-культурної місії – Божої Ласки та Порятунку «варварів» з темряви їхнього дотеперішнього «поганства»...

Дійшло до того, що нашого найхоробрішого Князя Святослава вважає дехто Завойовником, хоч насправді він визволяв і боронив наші споконвічні Землі від візантійських наїзників...

В опінії християнських монахів-греків, він сягав не по своє...

Це діялося в добу, коли германська історія дбайливо зберігала свої дохристиянські пам'ятники, головно у виді іслянської ЕДДИ, манускрипт якої є досить пізній. Подібно і англо-саксонський «БЕОВУЛЬФ» зберігає багато матеріялу з дохристиянських саг і переказів старинної доби, але без жодного порівняння до старинности Книга Велеса, яка є століттями старша за них.

Але в Україні християнізм боровся проти самого змісту української духовости і разом із тим проти національносте. Ніде в світі так жорстоко й грунтовно не винищено культурної і духової спадщини СТАРОЇ ВІРИ апостолами й неофітами НОВОЇ ВІРИ – ХРИСТИЯНІЗМУ...

Цього факту ніхто не заперечить. Знищення майже комплектне і нікчемне. І це всупереч фактові, що папа римський має одну з найкращих колекцій пам'ятників історичного грецько-римського мистецтва з дохристиянської доби, яке сталося взором і визначником норм цінностей краси мистецтва для цілої Европи.

Дещо із подиху цієї нашої старовини залишилося в частинах України, які вважалися «відсталими». [73]

На поміч прийшли тут етнографи 19-го століття. Гердер висловився з захопленням про українську пісню в своїх «Голосах народів у піснях». Видання збірника народніх пісень Максимовича мало рішальний вплив на строфіку і творчість Шевченка.

Почалося систематичне вивчення українського фолкльору і ціла етнографічна й народницька школа в українській літературі.

Почалося відродження української літератури, вже добре відоме в історії України.

Хто з українських письменників не полюбив Гуцульщини саме за старинність і багатство її звичаїв і обрядів? Франко, Коцюбинський, Гнатюк, Хоткевич, Шухевич, Кобилянська, Пачовський, а з мистців Новаківський, Мороз та інші, були залюблені на все життя в Гуцульщині. Осип Федькович просто перейняв старинну Віру і писав молитви до Білобога. Назвали його божевільним і в літературі не згадується про його «язичество»... Його драма «Довбуш» жде ще на студії оригінального світогляду Федьковича.

Мені довелося прожити півтора року на теренах Гуцульщини. Там стався дивний пролом у моєму житті. Це чудо Великого Пробудження вивершилося одного світанку в пречудовий Схід Сонця на священній горі Ґрехіт.

Озброєний вже тоді знанням Риґведи і Авести, я знав глибоку мудрість виявлену в цих найстарших пам'ятниках арійської Віри і Духовости. Там усе дише чистим і первісним духом так нерозривно зв'язаним з природою, як українська духовість.

В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби і натхнень відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і творчу релігію.

Я черпав пригорщами з мудрости Вед і Упанішад і через аналогію робив деякі заключення відносно нашої забутої та знищеної національної Віри. «СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ» опанувало своїм чаром і поезією мою душу ще в гімназії. Цілі частини його я знав напам'ять.

В той час і ще давніше підчас студій Риґведи я утотожнив понад усякий можливий сумнів Божество Індри з Перуном.

Вибухало часто палке, горіюче натхнення, яке я утотожнював з об'явленням.

Тоді я почав послідовно шукати відгуків чи засвідчень про [74] нашу рідну Віру у записах чужих письменників, в яких є якінебудь згадки про часи зудару старинної Віри з жорстокою заборчістю християнізму. Дуже тут пригодився Саксо Грамматікус із його прекрасним описом святині Свантевита. Було там триста кінних лицарів, що належали до святині і служили Свантевитові на білому коні з прекрасним мечем у руках.

Я зрозумів теж, що Козаччина у своїй неперевершеній структурі була по суті лицарським орденом для оборони буття і життя народу.

Деякі важливі сліди я знайшов в історії Литви Нарбута, а зокрема засвідчення про Троїстість Перуна та сліди легенд, які я знав з Риґведи. Не було найменшого наукового сумніву про безперервну, хоч ріжновидну тяглість арійської Віри саме споконвіку.

Назрівало обурення проти доби, коли так звана «Свята Римська Імперія Німецького Народу» винищувала цілі народи, ось як балтійських Прусів, буцім-то поширюючи християнізм. А вже перед тим Шевченко, а далі студії Грушевського, навчили мене розуміти історію вірорелігійних цькувань папи римського в добу козацьких визвольних війн.

Звичайно, мені допомагали критичні і нового напрямку досліди порівняльної лінгвістики і філології відносно історії культур і філософії. Зокрема славна лекція Макса Мюлера в Лідсі про основи і значення порівняльного релігіознавства, яке на його думку змінить обличчя людської історії.

Так постала суцільна система відродження староарійської, старослов'янської і строукраїнської Віри. В ділянці філософії я дійшов до висновку, що метафізичні й онтологічні системи можна висловлювати однаково добре через мітологію, ритуал, а далі через психологічну інтерпретацію Божества. Европейська метафізика Канта, Шопенгауера, Фіхте, чи братів Шлегелів, а зокрема система Регеля – це тільки один напрям у формуванні метафізики, саме в Европі, як європейської психо-метафізичної школи.

Я мріяв про віднайдення оригінальних староукраїнських текстів. Студія «СЛОВА» переконала мене, що такі мусіли існувати, як існувала ще власна традиція нашої історії за княжих часів.

В одній із розмов на цю тему проф. Стасяк сказав мені, що перебуваючи в Західній Европі, він чув неясну вістку, що десь у Бельгії є якісь старослов'янські тексти із дохристиянської доби. Вістка була непевна і загальна, очевидно, я найменше не мав змоги слідкувати за її джерелом. Ця розмова виринула в моїй пам'яті, коли я стрінувся з наявністю «Дощечок Ізенбека» в Лондоні, друкованих в журналі «Жар-Птиця»... [75]

Десь мабуть у 1967 році (точніша дата є в листах) мій знайомий п. Євген Попівський передав мені вістку, що журнал «Жар-Птиця» є в Британському Музеї.

Я з місця взявся до фотографування всіх чисел журнаду з відомостями про «Дощечки Ізенбека» та текстами, які там у маленьких частинах і зовсім несистематично появлялися. Деякі бракуючі числа я знайшов у Бібліотеці Інституту Слов'янських і Східноєвропейських Студій Університету в Лондоні.

Я розіслав ці тексти моїм приятелям, але перевантажений суспільно-громадською працею, працями з ділянки літературознавства та невідкладними завданнями на зовнішньому фронті, ось як участю в Конгресах Світового ПЕН, де я постійно виступав в обороні арештованих письменників в Україні, я не міг зразу присвятитися якслід солідним дослідам текстів Книги Велеса, як це було моїм бажанням.

З того самого джерела Британського Музею добув ці тексти також інж. М. Скрипник і з того часу історія дослідів відома вже з друкованого слова. За переклади взявся А. КИРПИЧ, який хоч не підготований до лінгвістично-порівняльних студій, переклав публіковані до того часу дощечки. Переклав ведений якоюсь чудесною інтуїцією і здогадливістю і слід виразно ствердити, що розплутав н<

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: