|
|
Конкретність істини та її критерії. ⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 8 Істина – адекватне відображення у свідомості людини, її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об’єктивної дійсності. Інакше кажучи, істина — це правильне відображення дійсності. Перша і вихідна ознака істини, яка означає, що істина зумовлена в кінцевому підсумку реальною дійсністю, практикою і незалежністю змісту істинного знання від окремих людей є її об’єктивність. Для характеристики цієї ознаки істини вживаються категорії відносного та абсолютного. Абсолютна істина – це повне, точне, вичерпне відображення об’єкта у мисленні людини. Це таке знання про речі, процеси і явища, котре не можна спростувати. Відносна істина – це неповне, незавершене, неостаточне знання, котре в процесі пізнання уточнюється, поглиблюється. Воно визначається рівнем розвитку науки в даний період. Істина завжди конкретна Конкретність — це властивість істини, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, в системі відліку і т. п. Критерії істини (мірила достовірності людських знань, їхньої відповідності об'єктивній дійсності). Питання про критерій істини по-різному вирішувалося в історії філософської думки. Одні філософи оголошували критерієм істини ясність думки (Декарт), другі — чуттєвість, безпосереднє сприйняття того чи іншого положення речей (Фейербах), треті — загальнозначущість (Богданов), четверті — корисність (Дьюї), матеріалістична філософія - вирішальним критерієм істинності людських знань є суспільно-історична практика в усьому обсязі свого змісту й форм, а також в цілісному історичному розвитку. У якості критеріїв істинності використовуються: 1)Дані органів чуття 2)Логічний дискурс – система суджень відповідної аргументації – найхарактерніший для науки спосіб досягнення істини 3)Авторитет - сприймається або використовується соціальний, політичний, науковий, посилання на особистість 4) Посилання на першоджерела, на словники та енциклопедії 5) Форми духовного, політичного, ідеологічного, педагогічного, економічного, фізичного примусу 6_Суспільна думка. Незнання або ігнорування цих меж перетворює наші знання з істини на заблудження (хибу, оману). Заблудження — це невірне, викривлене, ілюзорне відображення дійсності; це невідповідність нашого знання сутності речі, недостовірність суб’єктивного знання про предмет його об’єктивному змісту. Заблудження – це такий зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно. Це ненавмисне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта. Вона має певні закономірності для існування, будучи необхідним моментом і результатом пізнання та практики, історично зумовлена.
. Методи наукового пізнання: Всі наукові методи пізнання можна умовно розподілити на загальні методи, які використовуються всіма науками (аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, аналогія, моделювання і др.) і часткові методи, які використовуються в окремій науці (в математиці - метод математичної індукції, в агрономії - метод визначення кислотності ґрунту і т.п.). Загальнонаукові методи пізнання. Аналітичний та синтетичний методи Аналіз - це метод пізнання, з допомогою якого вивчаємий предмет розчленовується на складові частини, які вивчаються відносно окремо. Синтез - це метод пізнання, з допомогою якого робиться мислене з'єднання елементів вивчаємого предмету. В процесі синтезу розкривається місце і роль кожного елементу в системі цілого, їх взаємозв'язок. Взагалі аналіз і синтез діалектично пов'язані. В процесі пізнання не можна щось аналізувати і в той же час не синтезувати і навпаки. Науковий експеримент. В процесі експерименту людина спостерігає за якимось явищами, активно їх змінює декілька раз їх відтворює. В науці експерименти здійснюються цілеспрямовано по заданим програмам. Метод індукції та дедукції. Індукція - це метод, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу. Методи наукової індукції розробляв відомий англійський філософ Ф.Бекон, який, як відомо, вважав, що саме цей метод е самим надійним для наукового пізнання. Дедукція - це метод, в якому здійснюється перехід від знання загального до знання часткового. По методу дедукції, наприклад, будував свою геометрію Евклід, а Спіноза будував свою філософську систему. Слід зазначити, що хід пізнання від одиничного до загального ґрунтується на індуктивному методі, а від загального до одиничного - на дедуктивному методі пізнання. А оскільки рух пізнання від одиничного до загального необхідно пов'язаний з рухом від загального до одиничного, то індукція і дедукція органічно пов'язані між собою як аналіз та синтез. Метод сходження від абстрактного до конкретного. Хід пізнання реалізується таким чином, що в ньому здійснюється рух від менш багатого одностороннього і тому абстрактного змісту до більш багатого, багатостороннього змісту. Згідно з методом сходження від абстрактного до конкретного пізнання повинно починатися з абстрактного, з понять, які відображають загальні сторони об’єкту пізнання. Але за початкову береться не будь-яка сторона, абстракція, а така, яка є головною, що визначає всі другі сторони предмета, який пізнається. Суспільство - це продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних на основі спільних інтересів. Товариство вибудувано на конвенції, договорі, однаковій спрямованості інтересів. Індивідуальність людини набагато менше змінюється під впливом його включеності в суспільство, ніж в залежності від включеності в спільність. Суспільство - це насамперед спільне життя багатьох людей, що активно взаємодіють між собою з приводу задоволення своїх життєво необхідних потреб. В результаті між ними складаються певні відносини, що стосуються засобів і способів Ці відносини носять багато в чому об'єктивний характер, оскільки виникають на основі об'єктивних потреб людей і об'єктивних умов їх існування. Вони розвиваються разом з розвитком умов їхнього життя і діяльності. Зрозуміло, система суспільних відносин не обов'язково жорстко і однозначно визначає кожен крок поведінки людини. Однак у кінцевому рахунку вона прямо або побічно обумовлює основний зміст і спрямованість його діяльності та поведінки. Навіть сама видатна, творчо активна особистість діє під впливом сформованих суспільних відносин, у тому числі соціально-класових, національних, сімейно-побутових та інших. Таким чином, в якості системоутворюючих факторів існування та розвитку суспільства виступають діяльність людей (соціальних груп і окремих осіб) та їх суспільні відносини. Все, що існує в суспільстві (виробництво матеріальних і духовних цінностей, їх споживання, творення необхідних умов життя людей, так само як і їх руйнування), відбувається в процесі відповідної діяльності - творчої або ж руйнівною. У цьому сенсі діяльність постає як основа всього соціального і специфічний спосіб його існування. При цьому будь-яка діяльність опосередковується тими чи іншими суспільними відносинами.
  Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...  Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...  Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...  Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот... Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|