Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Психотерапія як галузь психологічних знань і специфічна практика практичного психолога.





Дитяча психотерапія

Психотерапія як галузь психологічних знань і специфічна практика практичного психолога.

Дитяча психотерапія – збірне поняття, що включає в себе різні психотерапевтичні підходи і методи, що використовуються для лікування дітей і підлітків з психічними, пограничними та психосоматичними захворюваннями спрямовані і діючі на дитину і її оточення.

Сучасне розуміння закріплено у декларації з «Психотерапії» з 1990р.

Психотерапія є незалежною науковою дисципліною, практична діяльність в якій являє собою незалежну та вільну професію.

Психотерапевтична освіта здійснюється на високому кваліфікаційному та науковому рівні.

Гарантується та забезпечується різноманіття методів психотерапії.

В психотерапевтичному процесі освіта здійснюється в повному обсязі і передбачає теорію, власний досвід, практичну діяльність під супервізією. Набуваються необхідні знання подальших психотерапевтичних процесів.

Доступ до освіти надається спеціалістам, які мають попередню підготовку в різноманітних галузях гуманітарних та суспільних наук.

Види психотерапії:

- Медична (клінічно - орієнтована);

- Немедична (особистісно - зорієнтована);

- Індивідуальна;

- Групова;

- Короткочасна(кілька сеансів);

- Довгострокова(від декілька місяців до кілька років).

Обєктом є цілісна особистість з усіма її якостями, думками, бажаннями і цінностями.

Предметом можуть бути різні регіони психіки(свідомість і мислення, несвідоме з емоціями і почуттями, відчуття…)

Феномени психотерапевтичного процесу.

Психотерапевтичні відносини визначаються двома основними аспектами: свідомим терапевтичним альянсом і трансфером (переносом), сутність і нюанси якого усвідомлюються під час терапії.



Поняття "терапевтичний альянс" у психоаналізі використовують на позначення раціонального, нетрансферентного ставлення пацієнта до процесу лікування і постаті аналітика. Форми співробітництва і взаємні зобов'язання клієнт і терапевт обговорюють перед початком лікування. Психоаналітик попереджає про значну тривалість терапії, труднощі, що можуть виникнути під час роботи, і пояснює, як відбуватиметься її завершення. Пацієнт має бути готовий до ґрунтовного і докладного обговорення будь-яких, навіть найінтимніших моментів свого життя і знати, що не повинен переривати аналітичну роботу в односторонньому порядку на власний розсуд. Якщо клієнт і аналітик досягають згоди, вони підписують терапевтичний альянс.

Терапевтичний альянс - контракт між психотерапевтом і клієнтом щодо того, яку саме проблему буде розв'язано в процесі терапії і який результат за спільною згодою можна вважати задовільним.

Терапевтичну угоду укладають, як правило, стосовно однієї актуальної проблеми (рідше двох чи трьох взаємопов'язаних між собою проблем). Наприклад, клієнта непокоїть його нерішучість у соціальних контактах чи ірраціональні страхи щодо здоров'я і добробуту близьких..

Клієнта потрібно завчасно попереджати про ступінь глибини аналітичного втручання і про те, в чому полягає терапія і на чому вона ґрунтується.

Відносини, що виходять за межі терапевтичного альянсу, становлять явище трансферу.

Трансфер- переношу) - явище перенесення на психотерапевта емоційного ставлення пацієнта до близьких людей. Особливість трансферу полягає в тому, що пацієнт переносить на терапевта певні почуття, установки, очікування, пов'язані, як правило, зі значущими фігурами дитинства, тобто підсвідомо сприймає психотерапевта як прискіпливого батька або люблячу чи, навпаки, жорстоку і холодну матір та інтерпретує його поведінку в тому контексті, який потрібно досліджувати.

Трансфер може бути позитивним (і навіть еротизованим, коли клієнт закохується у терапевта) чи негативним - у цьому випадку виникає загроза руйнування терапії.

Окрім універсальних для всіх видів терапії феноменів, пов'язаних із відносинами, часто спостерігаються такі явища, як регресія, відреагування ( дія зовні), грубий опір і негативна терапевтична реакція. Усі вони вперше описані в межах психоаналітичної традиції.

Регресія ( повертаюсь) - намагання людини захиститися від серйозної загрози її життєвим цінностям або психічному і фізичному здоров'ю шляхом повернення на попередні етапи розвитку.

Це явище спостерігається і в повсякденному житті. У складних життєвих ситуаціях люди "впадають у дитинство", після тяжких втрат кидають роботу, перестають дбати про свій зовнішній вигляд, стають пасивними, починають вживати алкоголь

Відреагування - дії, адресовані психотерапевту, які клієнт із різних причин (страх, повага, несміливість, трансферентна закоханість) спрямовує на своє оточення. Найтиповішою є невмотивована агресія щодо родичів або друзів, яка з'являється у клієнта на перших етапах терапії. Його слід обов'язково про це запитувати і за потреби обговорювати в процесі терапії.

Грубий опір - поведінка клієнта, яка проявляється у порушеннях графіку (сетингу) терапевтичної роботи (спізненнях, пропусках сеансів тощо) або впертому мовчанні. Він може бути спричинений невдоволеністю терапією, в окремих випадках - сильним неусвідомлюваним страхом.

Негативна терапевтична реакція - прояви поведінки клієнта, пов'язані з його небажанням закінчувати терапію. Вона зумовлена тим, що впродовж певного часу відносини з терапевтом стали значущими для пацієнта, а сама процедура - цінністю або просто приємним способом структурування часу. Подолати негативну терапевтичну реакцію можна, попередивши клієнта про цей ефект і ґрунтовно обговоривши його.

У процесі психотерапії можливі й інші різноманітні явища. Кожен терапевт поступово набуває досвіду їх подолання, іноді й на власних помилках.

Основні характеристики дитини-пацієнта у психотерапії.

Щоб займатися дитячої психотерапією, необхідно орієнтуватися в тому, що являє собою світ дитини. Відмітна ознака дитини-пацієнта полягає в тому, що його особа перебуває в стані еволюції і безперервної зміни і його Его - незріле.

Основні характеристики пацієнта – дитини:

- нестійкий стан дитячого его

Дитяче его крихке і не розвинене, що робить дитину дуже важким клієнтом, відсутня здатність до мотивації. Здатність виносити біль і страх, терапевт як лаючий.

- Потреба в дії: функція гри. Дія домінує в роботі дитиною і терапевт повинен перетворитися на гравця;

- Стан залежності дитини: роль батьків - наявна фізична і емоційна залежність від сімї. Основне завдання – розуміння і часта модифікація сімейної динаміки;

- Процес розвитку дитини: необхідність зростання;

- Зустрічі реакції по відношенню до дитини – пацієнта (гнів, безпорадність об’єктивна ненависть, бажання захистити і т.д.)

Діагностичні критерії

1. Відчайдушні зусилля, спрямовані на запобігання реальній або надуманій загрозі покинення.

2. Патерн нестабільності у міжособистісних стосунках, які характеризуються переходами від крайнощів ідеалізації до знецінення.

3. Порушення відчуття власної ідентичності: постійно виражений нестабільний образ себе та відчуття самого себе.

4. Імпульсивність щонайменше у двох потенційно небезпечних для себе проявах (наприклад, у витраті кош­тів, статевих стосунках, водінні автомобілем тощо).

5. Повторювана суїцидальна поведінка та самопошкодження.

6. Виражена емоційна нестабільність/реактивність.

7. Хронічне відчуття внутрішньої пустки.

8. Порушення контролю злості/неадекватне вираження злості.

9. Транзиторніпараноїдні ідеї, пов’язані зі стресом, або ж виражені дисоціативні симптоми.

Схема-терапія ПРО

Метою схема-терапії ПРО є досягнення особистісного оздоровлення пацієнта шляхом зцілення дисфункційних схем та пов’язаних із ними часток (станів свідомості), розвитку здорової особистості та позитивних змін у різних сферах життя хворого.

Схема-терапія ПРО звичайно складається з наступних етапів.

На початковому етапі (може тривати рік і більше) терапевт:

• проводить обстеження;

• пояснює пацієнту модель часток, разом з ним ідентифікує їх, дає назви, досліджує їх роль і походження;

• навчає дорослу частку більш адаптивних засобів регуляції емоційних станів і, зокрема, внутрішнього болю (наприклад, замість самопошкодження – прикладання до рук кубиків льоду, фізична активність тощо);

• допомагає в подоланні криз, які зазвичай є типовими у житті пацієнтів з ПРО;

• за потреби реалізує терапію розладів першої осі чи супроводжує пацієнта у вирішенні інших нагальних проблем.

На другому етапі терапії (основному) терапевт:

• протидіє осудливо-каральній частці («зла внутрішня мама/тато») і захищає внутрішній світ дитини від цієї спрямованої на неї ненависті та осудження, вчить дорослу частку протидіяти караючій, що зрештою веде до її все більшого ослаблення;

• працює з травматичним досвідом минулого (який зазвичай несе в собі частка зраненої дитини) на інтеграцію, зцілення цього досвіду.

На завершальній фазі терапії терапевт:

• сприяє перенесенню змін у «внутрішньому просторі» пацієнта у його щоденне життя, фокусуючись на розвитку нового способу життя, досягненні поведінкових змін, виробленню адекватних копінг-стратегій;

• супроводжує пацієнта у розвитку здорових стосунків з іншими людьми;

• сприяє розвитку талантів, здібностей пацієнта, його самореалізації, прийнятті важливих рішень щодо «напрямку» подальшого життя,

• допомагає пацієнту поступово готуватися до завершення терапії та все більшої незалежності від терапевта.

Принципи

Принцип суб’єктивностівідношення до учасників арт-терапевтичного процесу не як до пасивних реципієнтів корекційних і розвиваючих впливів, а як до особистостей з індик. Набором потреб, поглядів, установок).

Принцип активності (залучення учасників арт-терап. Процесу в різні форми творчого саморозкриття, передбачають прояв ними ініціативи і відповідальності)

Партнерство в терапевтичних відносинах (повага позиції клієнта, іноді проходження за його ініціативою, стимулюванн його до вираження своїх почуттів і думок)

Опора на наочно-чуттєвий характер діяльності ( активне використання музично-аудіальних, кін естетичних та ігрових засобів самовираження, стимулювання творчої уяви)

Постійний зворотній зв'язок (звіт учасників арт-терапевтичних занять про свої почуття, думки і враження від роботи і взаємодії один з одним і ведучим)

Єдність і взаємодоповнення вербальної і невербальної експресії (чергування в ході арт-терапевтичних занять образотворчої діяльності, руху і танцю, музики, творів історії)

Цілі ігрової терапії

«У загальному сенсі мети ігрової терапії, що центрується на дитині, узгоджуються з внутрішнім прагненням дитини до самоактуалізації. Необхідна умова, яка часто випускається з уваги, полягає в тому щоб забезпечити дитині позитивний досвід зростання у присутності дорослого, який її розуміє і підтримує, щоб дитина могла виявити в собі внутрішні сили. Якщо ігрова терапія, що центрується на дитині, зосереджується швидше на особі дитини, ніж на її проблемі, основна увага приділяється тому, щоб полегшити зусилля дитини, направлені на те, щоб стати адекватнішим як особа, справляючись з поточними і майбутніми проблемами, які можуть впливати на її життя. У цьому сенсі мета ігрової терапії, що центрується на дитині, полягає в тому, щоб допомогти їй:
1) розвинути позитивнішу Я-концепцію;
2) стати відповідальнішою в своїх діях і вчинках;
3) стати більш самокерованою;
4) виробити велику здібність до самосприйняття;
5) більшою мірою покладатися на самого себе;
6) виробити здібність до самостійного ухвалення рішень;
7) оволодіти відчуттям контролю;
8) розвинути сензитивність до процесу подолання труднощів;
9) розвинути внутрішнє джерело оцінки, і (!!!) знайти віру в самого себе.»

Мініатюрні фігурки.

Ідеально мати фігурки: людей різного віку і статі, наземні тварини, комахи, представників підводно світу, будівлі та кімнати з меблями, домашнє начиння та продукти, дерева та другі рослини, обєкти небесного простору, транспортні засоби, предмети зв’язані з віруваннями людей, натуральні природні предмети, зброя, фантастичні фігурки.

Колекція розміщується на поличках, щоб зручно було дістати і бачити фігурки.

Класичний процес пісочної терапії починається з того, що психолог запрошує дитину вибрати іграшки та погратися в пісок. Вибір фігурок не випадковий. Таким чином, звичайні іграшки стають символами внутрішнього життя, потенційних можливостей дитини проявлення яких допомагає емоційному розвиткові. Граючи з фігурками на піску, дитина мануально «усвідомлює» себе, свої внутрішні процеси і «розставляє» їх в потрібній для себе послідовності. Поки дитина вибирає фігурки та грається з ними в пісочниці психолог спостерігає, схематично фіксує процес побудови пісочної картини. Дорослий не привносить своїх фігурок в роботу дитини поважаючи її персональний простір. Дитина сама будує, а потім сама розбирає картину. Завдання психолога - створити захищений внутрішній простір для переносу внутрішньої реальності пацієнта на пісочний «лист».

Можна давати таку інструкцію: « Уявіть собі, що ви Чарівник. Він довго подорожував. Шукав місце де ще не ступала нога людини. Накінець він прийшов у пустиню. Задумав перетворити її в Казкову країну та заселити різними істотами. Перетвори пустиню в той світ, який ти хочеш».

Звичайно, що це не єдино можлива інструкція. Дитина, як правило, не потребує інструкцій коли бачить пісок. Інструкції можуть бути по типу: « Сотвори те, що ти хочеш», « Відобрази найбільш яскравий епізод твого сновидіння», « Сотвори свою родину і розкажи про неї» і т.п. Можна дати доповнення до інструкції: «Якщо якісь фігурки не потрібні тобі – поверни їх на місце, а якщо якихось не вистачає – підійди і візьми їх». Маленькій, або «особливій» дитині має сенс показати можливості пісочниці: розкопати дно, показати синій колір – воду, побудувати гору тощо. Але перед початком самостійного процесу потрібно все розрівняти. Потрібно звернути вашу увагу, що для інтерпретації індивідуальних пісочних картин, необхідно, щоб наш клієнт зайняв певне місце біля пісочниці.

Таким чином ми задаємо систему координат, відносно якої буде проводитись інтерпретація. Як тільки клієнт розпочав роботу, нам важливо зайняти таке місце де нас не видно, а нам видно все і вести Протокол спостережень.

Мініатюрні фігурки.

Ідеально мати фігурки: людей різного віку і статі, наземні тварини, комахи, представників підводно світу, будівлі та кімнати з меблями, домашнє начиння та продукти, дерева та другі рослини, обєкти небесного простору, транспортні засоби, предмети зв’язані з віруваннями людей, натуральні природні предмети, зброя, фантастичні фігурки.

Колекція розміщується на поличках, щоб зручно було дістати і бачити фігурки.

 

Великий набір мініатюрних персонажів і предметів, розташованих на полицях біля підносів, повинен представляти все різноманіття людських відносин.

1. Люди повинні бути різного віку та статі. Необхідно також мати кілька фігурок немовлят, дітей, матерів, батьків, бабусь і дідусів.

2. Тварини і птахи.

3. Комахи.

4. Водні мешканці: до цієї підгрупи відносяться всілякі види риб, а також морські ссавці, восьминоги, краби, молюски.

5. Предмети домашнього побуту і продукти.

6. Дерева та інші рослини.

7. Об'єкти небесного простору: сонце, місяць, зірки, веселка, хмари, блискавка.

8. Транспортні засоби: ця підгрупа включає різні види транспорту, призначені для переміщення по землі (велосипеди, автомобілі, вантажівки, танки), воді (човни, вітрильні судна, кораблі) і повітрям (літаки, вертольоти, ракети, парашути).

9. Об'єкти середовища проживання людини: огорожі, дорожні знаки та обладнання; мости, ворота, портали і т. д.

10. Аксесуари: тканини, фотографії, вовна, нитки, ґудзики, ланцюжки, цвяхи, шурупи, ювелірні вироби, монети, портфелі.

11. Природні об'єкти: кристали і мінерали, каміння, кістки, скам'янілості, шматки металу і дерева, сухі рослини, жолуді, насіння, черепашки, пір'я, відполіровані водою шматки скла, пташині гнізда.

Клієнтура драматерапії

Драма терапія охоплює найбільшу клієнтуру.

- клієнти із психічними відхиленнями

- клієнти із психіатричними діагнозами

- діти із специфічними віковими порушеннями у навчанні та поведінці

- особи у соціальній ізоляції

- геронтологічні клієнти

Відкриття ігрового простору

Для першого виходу клієнтів на сцену і початку власне терапевтичного процесу підходить повторюваний ритуал, наприклад, «чарівна завіса», що спускається з небес. Терапевт розсуває її, і за завісою відкривається уявний світ, повний предметів, ландшафтів, тварин...

«Пуск» гри

На даному етапі сеансу терапевт повинен постійно мати на увазі два драматерапевтичних принципи: включати в імпровізацію кожен стимул, який він помічає в групі, і вибудовувати імпровізації збалансовано в дусі онтогенетичної схеми:

 

  Рух> звук> образ> персонаж> вербальна експресія

 

Основна частина сеансу

Ця частина заняття може бути штучно розділена на персоніфікацію (входження в роль, структурований виступ у ролі, коли існує одна ситуація і одна тема для групи в цілому) і неструктурований виступ у ролі (робота одночасно з кількома ситуаціями, які можуть мати одну і ту ж емоційно-тематичну форму).

Джонс виділяє в основній частині сеансу наступну групу заходів:

- імпровізацію життєвих травм або стресових ситуацій;

- драматизацію символів сновидінь;

- проективну драматизацію з об'єктами з метою досягнення транспарентності змісту несвідомого;

- маніфестацію проблем у стосунках за допомогою методу «живих статуй»;

- використання масок для демонстрації роздвоєних частин Я;

- інсценування фіктивних подій для проектування клієнтом власних змістів несвідомого, пов'язаних з пережитими подіями;

- драматизацію зовнішнього середовища клієнтів та вивчення її впливу на їх актуальні проблеми.

З точки зору форми, рекомендується почати заняття в парах, а потім перейти до роботи в невеликих групах, щоб кульмінація припадала на спільну роботу в рамках однієї групи.

Завершення сеансу

Завершення сеансу найчастіше супроводжується виконанням символічного ритуалу, в ході якого відбувається підведення підсумків сеансу (наприклад, можна застосовувати образ «чарівної завіси», у яку будуть запаковані все уявні об'єкти, використані на занятті, і всі учасники разом закриють або піднімуть завісу вгору) .

На етапі завершення, звичайно, необов'язково відбувається вирішення всіх проблем клієнта: це, перш за все, простір для заспокоєння, точка переходу між грою і моментом, коли клієнт завершує сеанс і вступає в реальний світ, де йому надана безпечна можливість для виходу з ролі.

 

Практичні з дитячої

Львенок в школе

папа, мама и два львенка, один постарше, другой помладше. Львиная семья была дружная и в лесу уважае­мая. Все звери в лесу ценили льва-отца за мудрость и смелость. Маму-львицу любили за ее доброту и мягкость. Стар­шего львенка уважали за спокойный нрав и выдержку. А младшего львенка

юдном лесу жила семья львов:

еще полюбить не успели, потому что он по лесу один не гулял и с другими лесными жителями общался редко.

Пришло время младшему львенку идти в школу.

Наконец-то другие зверята узнают и полюбят меня как папу, маму и брата, — мечтал маленький львенок, — пойду в школу и заставлю всех себя уважать.

С первого дня в школе львенок добивался уважения одно­классников. Бросит в белочку шишку и спрашивает: «Кто самый меткий? Кто самый сильный?» Повалит на землю медвежонка и радуется: «Я — самый ловкий, я — самый сильный». Ударит слоненка книжкой по голове и кричит от восторга: «И тебя по­бедил. Я в классе самый сильный».

Прошло две недели, только никто из одноклассников не хотел с львенком дружить. Грустно стало львенку, пришел он домой и спрашивает старшего брата:

Почему никто со мной не дружит? Почему звери меня не уважают, как тебя?

Молчит старший брат. Спокойно наблюдает из-за куста за молодым козленком, который на полянке пасется. А маленький львенок все вокруг брата бегает, то за ухо укусит, то за хвост потянет:

Скажи, почему меня никто не уважает, никто не хочет со мной дружить? Я же сильный, самый сильный в классе! Я же сын царя зверей!

Царская сила не в том, чтобы кулаками размахивать да одноклассников обижать. Царская сила в выдержке и в спокой­ствии. Вот ты бегаешь вокруг меня, мелькаешь перед глазами, как суетливая муха, а я глаз не отвожу от козленка. Сила моя в выдержке и в спокойствии. За то меня другие звери уважают, что ни на кого напрасно не кидаюсь.

Послушал маленький львенок старшего брата и пошел к маме-львице:

Скажи, мама, почему меня никто не уважает, никто не хочет со мной дружить? Я же сильный, самый сильный в классе! Я же сын царя зверей!

Обняла львица своего сыночка, лизнула его нежно и шеп­нула на ушко:

Любимый мой котенок, ты же нежный и ласковый. Сила твоя царская в доброте. Если будешь к другим зверятам внима­тельным и добрым, они все с тобой дружить захотят.

Маленький львенок для себя уже решил: «Буду спокойным и сдержанным, буду добрым и внимательным». Но вдруг заду­мался: «А для чего мне тогда царская сила?» С этим вопросом маленький львенок побежал к отцу.

Сказал мне старший брат, что сила царская в выдержке и спокойствии. Мама сказала, что моя сила в доброте. А для чего мне тогда царская сила, для чего мне мускулы, когти и острые зубы? — спрашивает львенок отца.

Посмотрел царь зверей на своего сына, положил тяжелую львиную лапу ему на плечо и мягким голосом произнес:

Правы и мама, и брат. Сила царская нужна не для того, чтобы других зверят обижать. Будешь спокойным и добрым, одно­классники тебя полюбят и будут с тобой дружить. А мускулы нужны, чтобы выигрывать спортивные соревнования. А когти и острые зубы необходимы, чтобы защищать младших и слабых.

Обрадовался львенок, что раскрылась ему царская тайна. Он знал, теперь у него обязательно будут друзья, а однокласс­ники будут его уважать и любить, как все звери в лесу уважают и любят папу, маму и брата.

6. Типова проблема ігрової терапії: що робити, коли дитина хоче принести на заняття власну іграшку чи їжу.

Іноді діти можуть принести з собою на перший прийом іграшку або улюблену ляльку, і це свідчить про те, що вони відчувають почуття тривоги. Тому бажання дитини принести з собою в ігрову кімнату свою ляльку слід визнати і прийняти. Якщо дитина слідує за терапевтом по коридору, прямуючи в ігрову кімнату, і обома руками притискає до грудей іграшку, йому потрібно це дозволити і використовувати цю-обставину для встановлення контакту з дитиною по дорозі в ігрову кімнату: « Я бачу, ти що- то вирішив з собою взяти в ігрову кімнату. Напевно, це зовсім особлива іграшка. Вантажівка зелений, з чорними колесами ». У цій репліці терапевт визнає бажання дитини взяти вантажівку в ігрову кімнату, дозволяє йому це зробити, визнає важливість вантажівки і показує, що вантажівка йому дуже сподобалась.

Реагуючи на заборонений предмет, терапевт повинен дбайливо поставитися до почуттів дитини: «Я знаю, тобі хотілося б взяти цю гру з собою в ігрову кімнату, але вона повинна залишитися тут, у приймальні. Коли ти повернешся вона буде чекати тебе тут ». Тим самим терапевт бере на себе відповідальність за те, щоб нагадати дитині сорок п'ять хвилин по тому, що іграшка знаходиться в приймальні. Точно так же діти схильні забувати, що вони принесли в ігрову кімнату якусь свою іграшку; тому наприкінці сеансу терапевта слід нагадати про це дитині.

Приходячи на прийом, діти можуть жувати якісь ласощі. Найкраще виключити прийоми їжі в ігровій кімнаті, оскільки їжа відволікає дитини.

Дитяча психотерапія

Психотерапія як галузь психологічних знань і специфічна практика практичного психолога.

Дитяча психотерапія – збірне поняття, що включає в себе різні психотерапевтичні підходи і методи, що використовуються для лікування дітей і підлітків з психічними, пограничними та психосоматичними захворюваннями спрямовані і діючі на дитину і її оточення.

Сучасне розуміння закріплено у декларації з «Психотерапії» з 1990р.

Психотерапія є незалежною науковою дисципліною, практична діяльність в якій являє собою незалежну та вільну професію.

Психотерапевтична освіта здійснюється на високому кваліфікаційному та науковому рівні.

Гарантується та забезпечується різноманіття методів психотерапії.

В психотерапевтичному процесі освіта здійснюється в повному обсязі і передбачає теорію, власний досвід, практичну діяльність під супервізією. Набуваються необхідні знання подальших психотерапевтичних процесів.

Доступ до освіти надається спеціалістам, які мають попередню підготовку в різноманітних галузях гуманітарних та суспільних наук.

Види психотерапії:

- Медична (клінічно - орієнтована);

- Немедична (особистісно - зорієнтована);

- Індивідуальна;

- Групова;

- Короткочасна(кілька сеансів);

- Довгострокова(від декілька місяців до кілька років).

Обєктом є цілісна особистість з усіма її якостями, думками, бажаннями і цінностями.

Предметом можуть бути різні регіони психіки(свідомість і мислення, несвідоме з емоціями і почуттями, відчуття…)









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.