Управління оборотними активами
Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Управління оборотними активами





2.1. Управління виробничими запасами та запасами готової продукції

 

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємству необхідно мати певну суму грошових коштів для закупівлі сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей.

Зазначені матеріальні цінності призначені для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції.

Метою управління виробничими запасами є забезпечення без­перебійного процесу виробництва та реалізації продукції за до­тримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фі­нансовим менеджером ставляться такі завдання:

1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі ос­новних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефектив­ність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних за­пасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділи­ти на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, ма­теріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного збері­гання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі вироб­ництва продукції або її реалізації покупцям.

3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.



4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві. Серед систем контролю за рухом запасів набула поширення «Система ABC». Сутність цієї системи полягає в по­ділі сукупності запасів матеріальних цінностей на три категорії.

У категорію «А» включаються матеріальні цінності з високою ціною, з тривалим циклом замовлення, які потребують постійно­го контролю, оскільки їх нестача пов'язана зі значними фінансо­вими труднощами.

У категорію «В» включаються матеріальні цінності, які мають меншу значимість порівняно з категорією «А» в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формуванні кінцевих ре­зультатів фінансової діяльності.

У категорію «С» включають всі інші матеріальні цінності, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових ре­зультатів.

5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріа­льних цінностей в умовах інфляції.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності під­приємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальних ціннос­тей.

Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей мож­на визначити за допомогою такої формули:

де ОРЗ — оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;

З — затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн;

Р — річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у на­туральному виразі);

В — витрати на зберігання запасів та складування в розрахун­ку на одиницю запасів, грн.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реа­льної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом «остання партія матеріальних цінностей до прибутку — перша партія до витрат». Другий метод (FIFO) передбачає оцінку виробничих запасів за принципом «перша партія матеріальних ціннос­тей до прибутку — перша партія до витрат».

За умови нестабільності цін відмінність зазначених принципів ! істотно впливатиме на ціновий рівень витрат і балансову оцінку виробничих запасів. Принцип FIFO веде до непорівнянності тен­денцій купівельної ціни і динаміки цінового рівня витрат, а принцип LIFO містить можливість їх збігу. Використання серед­ньозважених цін веде до повного збігу купівельних цін і цінових аспектів витрат, але протидіє відмінностям обох тенденцій.

Доцільним може бути оцінювання матеріальних витрат за по­точними цінами, оскільки саме вони враховуватимуть зміни, що відбуваються в часі за рахунок зростання продуктивності праці та інфляційних процесів.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах ви­користовуються два методи: прямий і аналітичний.

Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані вироб­ничі запаси і не змінюється асортимент продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод передбачає визначення потреби у вироб­ничих запасах шляхом коригування оптимального розміру виро­бничих запасів, який розрахований методом прямого розрахунку з урахуванням зміни обсягу виробництва та прискорення оборот­ності виробничих запасів.

У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для за­безпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням від­строчення платежу покупцям.

Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:

ПФП = 30 + Дз-К3,

де ПФП — поточні фінансові потреби;

30 — оптимальний запас матеріальних цінностей;

Дз — дебіторська заборгованість;

К3 — кредиторська заборгованість.

Розглядаючи наведену формулу, необхідно визначити період, який потрібен для перетворення виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості в готівку. Для цього використо­вують таку формулу:

Оо.ав.вд.зк.з

де Оо.а — середній період обороту оборотних активів;

Ов.а — середній період обороту виробничих активів;

Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості;

Ок.з — середній строк сплати кредиторської заборгованості.

Середній період обороту виробничих запасів визначається за формулою:

 

де О3 — середній період обороту виробничих запасів;

Зв — обсяг виробничих запасів;

Вд — середньоденна виручка від реалізації продукції.

Аналогічно визначається середній період обороту дебіторсь­кої заборгованості:

де Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості;

Дз — дебіторська заборгованість.

Середній строк сплати кредиторської заборгованості визнача­ється за формулою:

де Ткз — середній термін сплати кредиторської заборгованості;

К3 — кредиторська заборгованість.

На розмір поточних фінансових потреб впливають такі фактори:

1. Тривалість операційного та збутового -циклів. Це означає, що чим швидше сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію, а готова продукція — в гроші, тим менший треба ма­ти запас сировини і матеріалів.

2. Темпи зростання виробництва. Це означає, що більший об­сяг виробництва потребує більше матеріальних цінностей.

3. Сезонність виробництва та реалізації продукції, а також не­стабільність поставок товарно-матеріальних цінностей.

4. Стан кон'юнктури ринку. Це означає, що нарощування ви­роблюваної підприємством продукції призводить до збільшення Дебіторської заборгованості.


 


Отже, завдання управління поточними фінансовими потреба­ми полягає у скороченні періоду оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості та збільшення строку сплати креди­торської заборгованості.

2.2. Управління дебіторською заборгованістю

 

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що спричиняє збіль­шення дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим важливим за­вданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебі­торською заборгованістю.

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебі­торською заборгованістю є:

1) аналіз дебіторської заборгованості підприємства за мину­лий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської за­боргованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюєть­ся на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інкасації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості. Розглядається склад дебіторської заборгованості залежно від те­рміну заборгованості, тобто за строками її інкасації. На основі проведеного аналізу дебіторської заборгованості минулого пері­оду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від інвес­тування коштів у дебіторську заборгованість;

2) визначення форм реалізації готової продукції покупцям;

3) визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді;

4) формування умов відвантаження готової продукції покуп­цям відповідно до укладених угод;

5) оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі ві­домостей, які надаються покупцями;

6) розроблення порядку проведення інкасації дебіторської за­боргованості в наступному періоді;

7) використання на підприємстві сучасних форм рефінансу­вання дебіторської заборгованості;

8) здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною
інкасацією дебіторської заборгованості.

Управління дебіторською заборгованістю включає кілька ета­пів. На першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборго­ваності в минулому періоді. З цією метою розраховуються показ­ники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий рік. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

Де Кв.о.а — коефіцієнт відволікання оборотних активів;

Д3 — дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;

За — загальна сума оборотних активів підприємства.

Другий показник це — середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

Де Пі.д.з — середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз.с — середній залишок дебіторської заборгованості у звітно­му періоді;

Вд — одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.

Третій показник — кількість оборотів дебіторської заборгова­ності за відповідний період — визначається за формулою:

 

ВР — виручка від реалізації продукції за звітний період.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового мене­джменту ряду нових форм управління дебіторською заборговані­стю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переве­дення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгова­ності є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продук­ції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне Рефінансування.

Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжни ми документами за відвантажену продукцію комерційному бан­ку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Крім того, банк у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-покупця у формі попередньої сплати боргових зобо­в'язань щодо платіжних документів. Зауважимо, що в момент офор­млення договору факторингу банк оплачує підприємству-продавцю не більше 80 % загальної суми боргу, а остаточні розрахунки здійс­нюються тільки після повного надходження коштів від платника.

Форфетинг являє собою фінансову операцію щодо рефінан­сування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комер­ційний банк бере на себе зобов'язання щодо фінансування експо­ртної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гаран­тується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Розмір цього дисконту виступає ціною рефінансування дебіторської заборго­ваності за допомогою форфетинга. Найчастіше форфетинг вико­ристовується під час експортних операцій і дає змогу експортеру негайно отримати грошові кошти через облік векселів. По суті, форфетинг об'єднує елементи факторингу і обліку векселів.

2.3. Управління грошовими коштами

 

Управління грошовими коштами або залишком грошових ко­штів, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства, є важливою невід'ємною частиною управління оборотними акти­вами. Об'єктами управління є грошові кошти в касі, на поточних рахунках, у дорозі та їх еквіваленти. Мета управління грошовими коштами підприємства — визначення оптимального залишку грошових коштів, який необхідний для розрахунку за своїми не­відкладними фінансовими зобов'язаннями, а також визначення інвестиційних можливостей підприємства здійснювати короткострокові фінансові вкладення. Основними завданнями управління грошовими коштами є:

• визначення оптимального залишку грошових коштів для за­безпечення безперервності діяльності підприємства;

• створення резервного залишку грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

• своєчасна трансформація тимчасово вільних грошових кош­тів у високоліквідні фінансові інвестиції та їх зворотна конверта­ція для поповнення залишку грошових коштів;

• своєчасне забезпечення поточних платежів, пов'язаних з ви­робничо-комерційною діяльністю;

• формування інвестиційного залишку грошових коштів з ме­тою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкла­день в окремі сегменти ринку грошей;

• формування компенсаційного залишку грошових коштів на поточному рахунку підприємства з метою своєчасного обслуго­вування невідкладних потреб підприємства;

• забезпечення прискорення оборотності грошових коштів зменшенням операційного та фінансового циклів, скороченням розрахунків готівкою, своєчасної інкасації виручки від реалізації продукції.

Управління грошовими коштами включає кілька етапів. На першому етапі аналізується сутність участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розрахо­вуються такі показники:

1. Коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах:

 

де Ку — коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах;

СЗГ.К — середній залишок грошових коштів в аналізованому періоді;

СА — середня сума оборотних активів в аналізованому періоді.

2. Середній період обороту грошових коштів:

 

де П0 — середній період обороту грошових коштів;

Вд — одноденна виручка від реалізації продукції.

3. Кількість оборотів грошових коштів:

де К0 — кількість оборотів грошових коштів;

Вр — виручка від реалізації продукції;

СЗГ.к — середній залишок грошових коштів.

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.