Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Зміст і основні напрями виховної роботи в вузі.





План

1. Становлення та розвиток виховання.

2. Суть, зміст і завдання процесу виховання у вищому навчальному закладі.

3. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

4. Закони, закономірності та основні принципи виховання студентів.

 

Література:

 

1. Виховна робота у вищий школі // Соціальна робота: У 7-ми кн. Кн.6. – К., 2002. – С. 330 – 429.

2. Корольчук О. Організаційно – виховна робота серед студентів // Освіта. – 2004. – 21 – 28 січня. – С. 8 – 9.

3. Концепція національного виховання студентської молоді. Затверджена рішенням колегії Міністерства освіти і науки України 25.06.2009 р., прот. № 7/2-4.

4. Мельникова І.М. Сучасні проблеми управління виховним процесом у вищих навчальних закладах України/ І.М.Мельникова, О.І.Невмержицький // Нові технології навчання. – К.: НМЦ ВО, 2002. – Вип.. 32. – С. 3 – 23.

5. Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах // Інформаційний збірник. – 2006. - № 10 – 11 – 12. – Квітень. – С. 16 – 36.

6. Соловей М. Система виховної роботи у вищому навчальному закладі як фактор цілісного виховання особистості / М.Соловей, В.Демчук// Рідна школа. – 2004. – Червень. – С. 33 – 37.

 

1. Становлення та розвиток виховання.

 

Термін “виховання” є похідним від слова “ховати”, “вирощувати”. В українській народній педагогіці воно вживалося у значенні “оберігати”, “ховати” від зла, шкідливого впливу. Поняття “виховувати” і “навчати” у сучасних умовах – це два самостійних поняття, хоча і взаємопов’язаних між собою. Навчання – частина виховання.

Призначення виховання як соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становлення індивідуума суб’єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Національне виховання – це виховання молоді на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації.

Національне виховання духовно відтворює в молоді народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

 

2. Суть, зміст і завдання процесу виховання у вищому навчальному закладі.

 

Виховний процес, що організується в кожній виховній системі (великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

Головне завдання педагогічного вузу - це виховання громадянина не для того, щоб примусово нав'язувати йому зовнішні демократичні ритуали, залучати до споживацьких ідеалів, а вчити тим особистим якостям, котрі на засадах традиційно-зберігаючих та творчо-оновлюючих начал зроблять наше суспільство життєспроможним і дійсно громадянським, дійсно демократичним.

Стрижневим завданням всієї системи виховання в Україні є виховання громадянина. Тому у ВНЗ суттєвим є використання теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В.Гнатюком, через тріаду рис особистості «громадянин - патріот - гуманіст»

 

Національне виховання

1. Громадянин: громадянська свідомість, громадянська активність, громадянський обов’язок, громадянська гідність.

2. Патріот: сприйняття української ідеї, готовність до захисту держави, дотримання конституції, повага до історичної пам’яті.

3. Гуманіст: доброта, толерантність, щирість, взаємодопомога, принциповість, сумлінність. Справедливість, любов до рідної мови і культури.

Ідеал, мета, завдання національного виховання загалом поширюється і на виховання студентської молоді у вищих навчальних закладах України. Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку інтелектуального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів.

Це може бути досягнуто через:

• виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

• створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

• збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

• формування «Я» - концепції людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

• пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяльності передбачає систематичне і комплексне використання принципів, засобів, форм, методів професійного виховання.

 

3. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

Студент (від лат. той, хто вивчає, ретельно працює, прагне до знань) – учень вищого навчального закладу.

У нашій країні право вступу до ВНЗ гарантовано всім громадянам, незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, соціального походження і майнового стану. До ВНЗ приймають осіб, що мають середню освіту, віком до 35 років (на вечірню та заочну форми навчання – без обмеження віку).

На час навчання у вузі студент одержує посвідчення особи – студентський квиток і документ про успішність – залікову книжку.

Мета набуття вищої освіти – не тільки отримання певного фаху, а формування стратегії саморозвитку, самобудівництва. Це стане можливим, якщо студент почне дивитися на себе як на субєкта педагогічного процесу.

Суб'єктами педагогічного процесу є студенти і викладачі

Суб’єкт – носій активності та пізнання, який здійснює зміни в інших людях та в собі.

Стати суб'єктом певної діяльності означає – освоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здатним до її здійснення і творчого перетворення.

Суб'єктність людини має прояв у її життєдіяльності, спілкуванні, самосвідомості. Вона є здатністю людини бути стратегом своєї діяльності, ставити й коригувати свої цілі, усвідомлювати мотиви.

Студентська группа є елементом педагогічної системи. Функції управління нею здійснюються через зворотній зв’язок: викладач – група, група – викладач (куратор). Студентська група – спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру (студентські будівельні загони, участь у роботі органів студентського самоврядування тощо).

Студентів у групі поєднує:

- спільна мета;

- спільна навчально-професійна діяльність;

- зв’язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи – хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);

- однорідність складу групи за віком;

- висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);

- високий рівень самоврядування;

- обмежений час існування.

Студентська група за час свого існування розвивається від офіційно створеної деканатом і наказом ректора групи до згуртованого колективу. За даними досліджень, на останньому курсі група-колектив може знову розпадатися на мікрогрупи.

 

4.Закони, закономірності та основні принципи виховання студентів.

 

Процес виховання, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і завдань виховання, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають змогу передбачити результати виховної роботи й науково обґрунтувати, гуманізувати та оптимізувати мету, зміст, методи та форми виховання на сучасному етапі розбудови нашої держави.

Методологічна актуальність цих проблем підвищується необхідністю розроблення, обгрунтування і вдосконалення єдиного понятійно-категоріального апарату з проблем виховання в українській педагогіці. У зв'язку з актуальністю викладених проблем виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність уточнити зміст педагогічних понять "закони і закономірності виховання".

Також актуальною є проблема обґрунтування зв'язків і залежностей між закономірностями та системою принципів виховання, тому що закони, закономірності та принципи перебувають у безпосередньому взаємозв'язку: із законів виховання випливають закономірності виховання і, відповідно, із закономірностей - принципи.

Закони виховання дають змогу з'ясувати сутність виховного процесу, які відбивають його об'єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки. У педагогічних працях А.М. Алексюка, Ю. К. Бабанського, А. М. Бойко, С. У. Гончаренка, С. Г. Карпенчук, І. П. Підласого, М. М. Фіцули, І. Ф. Харламова, В. В. Ягупова, М.Д. Ярмаченката низки інших сучасних учених сформульовано значну кількість педагогічних законів. Проаналізуємо зміст тих законів, які мають свій вияв у більшості освітньо-виховних систем.

Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання.

Виявляє об'єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання. Знання виявів цього закону у виховному процесі та їх врахування допомагає вихователям повно й оптимально перекласти соціальне замовлення з боку держави та суспільства на рівень педагогічних категорій.

Наприклад, сьогодні вкрай актуальною є проблема національного виховання або національної спрямованості виховання. Теорія виховання на основі загально педагогічних концепції виховання громадян України має визначитися в цьому напрямі та опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми і критерії оцінки. Цей процес неминучий, оскільки пов'язаний з українським державотворенням, формуванням національної системи освіти та виховання, формуванням менталітету українського громадянина, вихованням не загалом громадянина, а громадянина України.

Звідси випливає наступна закономірність виховання найуспішніше виховання відбувається в природному для нього національному руслі з урахуванням національного менталітету вихованця. З огляду на це, вихованця має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції та ін. На основі української мови у вихованців найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші компоненти духовності українського народу.

 

Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців.

З'ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком активності вихованців, як суб'єктів самовиховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та іншої діяльності вихованців має формувати гармонійно розвинуті особистості з менталітетом народу України, здатних ефективно реалізувати власні життєві настанови та здійснити свій життєвий шлях. У цьому процесі діяльність і спілкування є важливими факторами формування свідомості та самосвідомості, провідних рис особистості вихованця.

Принципи виховання у вищій школі – це основоположні ідеї, які втілюють у собі взаємозалежність його мети, завдань, закономірностей та потреб суспільства щодо рівня сформованості необхідних якостей майбутньої еліти України.

До їх числа відносимо принципи опори на позитивне в людині та її вчинках, єдності вимог і поваги до особистості вихованця, етнізації, народності, природовідповідності, культуровідповідності, виховання у колективі, демократизації, виховання у праці, наступності у виховній роботі кураторів, відповідності виховання індивідуальним особливостям молоді, інтегративності, поєднання цілеспрямованої виховної діяльності з ініціативою студентів, гуманізації, зв'язку виховання з життям.

У вищій школі одним з найвагоміших принципів виховання являється принцип опори на позитивне в людині та її вчинках. Він базується на вірі у правильне, добре в характері і діях особистості вихованця. Принцип опори на позитивне в людині орієнтує на повагу до неї, уважне ставлення до всіх її життєвих проявів, необхідну підтримку. Дотримання принципу сприяє розвитку взаємодовіри, взаємодії, взаємовпливу. Наслідком його реалізації є позитивна реакція вихованців на стосунки з особистістю педагога-куратора та підтримка його ініціатив, пропозицій, рішень.

Інший принцип – принцип єдності вимог та поваги до особистості вихованця. У ньому закладено ідею позитивного впливу на людину через повагу до неї, "почуття шани, прихильне ставлення" та одночасне підвищення вимог з боку педагога, що стимулює цілеспрямований розвиток і дієвість вихованця, викликає його бажання жити в творчості і здійснювати підтримку іншим.

У давнину наші предки, слідуючи цьому принципу, проявляли свою небайдужість до рівня набуття молодою людиною життєвого досвіду, враховували у взаємодії з нею її погляди та переконання, сприяли покрашенню долі, піклувались про правильну поведінку у соціумі і рівень життя. У їх виховній практиці повага і вимога до особистості були першочерговими мотивами.

Принцип етнізації виховання покликаний орієнтувати на врахування у виховному процесі ідей формування особистості, напрацьованих у межах кожного етносу для збереження його своєрідності, специфічності і підтримки кращих надбань прадідів та актуалізації їх, донесення нащадкам. Він застосовується з метою кращого розуміння життєвих позицій студентів, їх релігійних переконань, політичної орієнтації, потреб і запитів. Завдяки дотриманню цього принципу куратор може регулювати взаємостосунки у студентському колективі, вести пояснювальну роботу щодо їх взаємодії.

Принцип народності полягає у використанні з виховною метою ідей єдності загальнолюдського і національного, що сприяє формуванню національної спрямованості виховання, любові до першобатьківщини і її народу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості людей, що населяють нашу країну.

Принцип природовідповідності виховання вимагає врахування багатосторонньої і цілісної природи особистості та рідного їй краю. Він базується не тільки на її фізичних, психічних, психологічних, анатомічних, вікових особливостях, а й на етнічних, регіональних, статевих, оскільки нехтування їх значенням у процесі виховного впливу призводить до різнорідних наслідків для цілісного розвитку. Слідуючи цьому принципу педагог може впливати на особистість студента з огляду на його життєвий досвід, рівень орієнтації у суспільному житті, уміння застосовувати наявну тільки у нього інформацію стосовно розвитку різностороннього наукового знання у окремому регіоні, області, краї тощо.

Принцип культуровідповідності виховання означає здійснення виховного процесу на народознавчій основі з врахуванням мови народу, його мистецтва.

 







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.