Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Ліквідація юридичної особи





ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Поняття ліквідації юридичних осіб………………………...……………5

Розділ 2 Ліквідація юридичної особи за рішенням власника…………………..…9

2.1. Нормативно-правове регулювання ліквідації юридичної особи за рішенням власника………………………………………………………………………………9

2.2. Порядок проведення ліквідації юридичної особи…………………………...10

Розділ 3 Ліквідація юридичної особи в зв'язку з банкрутством………………...16

3.1. Ліквідація юридичних осіб при визнанні банкрутом………………………..16

3.2. Процедура визнання юридичної особи банкрутом………………………….19

Висновок…………………………………………………………………………….25

Список використаних джерел……………….…………………………………….27

 

Вступ

Актуальність теми. В умовах реформування цивільного законодавства дослідження інституту юридичних осіб набуває усе більшого значення. Після прийняття чинних Цивільного та Господарського кодексів України правове регулювання порядку припинення юридичних осіб зазнало істотних змін. Багато дискусійних питань виникає, коли йдеться про поняття «ліквідація юридичних осіб» та його розмежування з «реорганізацією», про необхідність забезпечення належного правового регулювання захисту інтересів кредиторів у разі припинення юридичних осіб , про компетенцію органів юридичної особи на стадії її припинення, про порядок примусового припинення тощо. Це в свою чергу зумовлює необхідність ретельного вивчення законодавчої бази, аналізу проблемних питань, які виникають у зв’язку з цим, та заповнення прогалин у нормативно-правовому регулюванні їх основних аспектів. Важливе значення має також розгляд особливостей ліквідації юридичних осіб з системним викладом всіх основних питань, що показують стан законодавства в даній галузі, характерні риси діючого цивільно-правового регулювання і перспективи подальшого розвитку та вдосконалення.



На сьогодні, коли країна переживає фінансово-економічну кризу, деякі підприємства змушені припинити свою діяльність, зокрема, шляхом ліквідації.

Розгляду даної наукової проблематики присвятили свої праці як вітчизняні, так і зарубіжні вчені-правознавці, зокрема: О.В. Дзера , А.С. Довгерт, А.П. Єфименко , В.К. Мамутов , С.О Теньков, Н. Барбашова, Е.В. Сгара, М. Тітов, В.М. Бондаренко, Є.О. Харитонов, Н.А. Саніахметова, Б.А. Поляков, Я.І. Лочман, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин, Д.В. Боброва, Н.С. Кузнєцова, Н.А. Саннаахметова та інші.

Метою роботи є визначення порядку ліквідації юридичної особи , та проблем які виникають при ліквідації.

Об'єктом дослідження слід вважати сучасну систему законодавства України.

Предметом дослідження є цивільно-правове регулювання ліквідації юридичних осіб, процес ліквідації за рішенням власника та у примусовому порядку.

В процесі написання роботи були використанні чинні нормативно-правові акти, а також навчальні та періодичні джерела, що дають відповідь на поставлені завдання.

 

Розділ І

Поняття ліквідації юридичних осіб.

Дослідження ліквідації юридичних осіб слід почати із з'ясування поняття та сутності даного поняття. Сутність ліквідації проявляється в її особливих ознаках.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності юридичних осіб. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації[7, с.118].

Мамутов В.К. визначає ліквідацію к припинення діяльності суб'єкта господарювання, його особистих та майнових прав і обов'язків[11, с. 410].

Визначаючи поняття ліквідації Дзера О.В. вказує, що ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва[7, с. 119].

Коментар до ЦК України містить положення про те, що ліквідація юридичної особи передбачає її припинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність[8, с. 203].

Для з'ясування сутності ліквідації важливим є той факт, що діяльність юридичної особи може бути припинена як в добровільному порядку (за ініціативою даного суб'єкту), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України)[9, с. 158].

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення ЇЇ платоспроможності або банкрутства встановлюється законом[2, ст. 111].

На відміну від ЦК УРСР 1963 p., який передбачав дві форми (два способи) припинення юридичних осіб — ліквідація і реорганізація, новий ЦК України не використовує термін "реорганізація". Виняток становить лише положення ст. 129 ЦК України, де зазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна "реорганізація" у новому кодексі говориться про те, що її діяльність припиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такого способу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ, перетворення[8, с. 201].

Істотним моментом для з'ясування сутності ліквідації юридичних осіб є її порівняння з іншими формами припинення.

Як вже було зазначено, ЦК України пропонує заміну терміна "реорганізація" поняттям "припинення". Відмовляючись від застосування терміна "реорганізація", який асоціюється у багатьох вчених з радянською школою цивільного права, автори Проекту намагалися застосувати до регулювання реорганізації досконаліші європейські правові концепції, що не знають загального поняття для визначення цього інституту.

Замість єдиного терміна "реорганізація" у законодавстві більшості європейських країн при формулюванні відповідних норм застосовуються назви окремих форм реорганізації [10, с. 123].

Інститут реорганізації бере початок з норм, якими регулювалося припинення (ліквідація) юридичної особи, однак він має інше призначення, мету та інструментарій. Головною метою створення інституту реорганізації була істотна економія коштів та часу, яких потребували б ліквідація одних юридичних осіб та створення на базі їхнього майна інших. Завдяки інституту реорганізації також вдалося суттєво підвищити стабільність господарського обороту, одночасно забезпечивши організаційну гнучкість для юридичних осіб — його учасників. Отже, реорганізація — правовий механізм, що дозволяє зробити необхідні юридичні зміни у структурі капіталу (майна) юридичної особи, мінімізуючи негативний вплив таких змін на її виробничу діяльність та відносини з кредиторами. Саме наведені очевидні переваги швидко проклали дорогу концепції реорганізації до законодавства багатьох країн. Однак кожна з них пройшла свій шлях розвитку законодавства про реорганізацію, яке, крім національних особливостей, чітко відбиває ступінь економічного розвитку країни. На етапі створення спільного ринку з цією проблемою стикнулися і європейські країни — члени Європейського Економічного Співтовариства. Деякі вчені висловлюють думку, що при формулюванні даних норм законодавець припускається ряду помилок. Так, на думку А.Єфименко фактично ЦК України залишає поза регулюванням юридичних осіб, які беруть участь у реорганізації, але не припиняються (випадки виділення та приєднання)[12, с. 78].

Також слід зауважити, що Господарський кодекс України (далі – ГК України) поряд із ліквідацією встановлює і можливість реорганізації суб'єктів господарювання. Таким чином, ГК України залишається на старих, радянських позиціях у вирішенні даного питання.

Надання кредиторам права вимагати дострокового виконання зобов'язань та ще й відшкодування збитків ставить під сумнів практичний сенс здійснення реорганізації (надто вже витратною вона може виявитись). Жодна юридична особа не зможе точно спрогнозувати, скільки саме кредиторів звернеться до неї з вимогою про дострокове припинення чи виконання зобов'язань і в яку суму вони оцінять свої збитки. Будь-які угоди між боржником та кредитором щодо взяття на себе кредитором зобов'язання не користуватися своїм правом на отримання дострокового виконання будуть нікчемними, оскільки кредитор не може бути на підставі угоди позбавлений права, встановленого імперативною нормою цивільного кодексу. Отже, реорганізація, з огляду на існування такої норми, обіцяє стати актом, який вимагатиме від юридичної особи (її учасників) відчайдушної сміливості, адже, приймаючи рішення про здійснення реорганізації, вони не зможуть бути впевненими стосовно наслідків, до яких призведе дане рішення. Вирішуючи питання щодо правонаступництва у випадку припинення, А. Єфименко пропонує встановити додаткові відповідальність новоутворених суб'єктів за боргами попереднього суб'єкта з метою уникнення використання припинення юридичних осіб як способу уникнення оплати боргів [12, с. 79].

Таким чином, істотною ознакою, за якою ліквідація відрізняється від інших форм припинення юридичних осіб є відсутність будь-якого правонаступництва. Спільним моментом є те, що юридична особа перестає існувати в тому вигляді, в якому існувала раніше.

В підсумку слід зазначити, що ліквідація юридичних осіб є інститутом покликаним забезпечити нормальне припинення діяльності юридичних осіб. Будь-яка діяльність характеризується початком та кінцем. Ліквідація юридичної особи означає припинення будь-якої її діяльності у будь-якому вигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію від інших форм припинення юридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. При застосуванні процедури ліквідації всі права та обов'язки юридичної особи припиняють своє існування.

 

 

Розділ ІІ

Ліквідація юридичної особи за рішенням власника.

2.1. Нормативно-правове регулювання ліквідації юридичної особи за рішенням власника.

Порядок ліквідації юридичної особи встановлено Цивільним кодексом України від16.01.2003 р. , Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. , закономи: «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р., «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 та іншими нормативно-правовими актами. При цьому особливі підстави і форми припинення діяльності окремих видів підприємств встановлено також законами щодо цих підприємств, зокрема законами «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р., «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. тощо.

Ліквідація – це припинення діяльності юридичної особи без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків ліквідованого суб'єкта іншим юридичним особам.

Випадки добровільної ліквідації юридичної особи передбачено ст. 59 Господарського кодексу та ст. 110 Цивільного кодексу, а саме:

за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами;

у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;

з інших причин.

Зауважимо, що процедуру ліквідації необхідно передбачити в установчих документах підприємства, зокрема таку вимогу встановлено ст. 57 Господарського кодексу.

2.2. Порядок проведення ліквідації юридичної особи.

Ліквідація юридичної особи здійснюється в декілька етапів:

- прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи;

- створення ліквідаційної комісії;

- задоволення вимог кредиторів, складання та затвердження ліквідаційного балансу;

- здійснення заходів щодо внесення інформації про рішення з ліквідації юридичної особи до Єдиного державного реєстру, анулювання ліцензій, патентів, зняття з обліку в органах державної податкової служби України, Пенсійному фонді України та фондах соціального страхування;

- завершення ліквідації юридичної особи (проведення державної реєстрації припинення юридичної особи).

Ліквідація юридичної особи починається із прийняття рішення про ліквідацію. Однак для різних організаційно-правових форм юридичних осіб існує різний порядок прийняття такого рішення.

Найпоширенішою організаційно-правовою формою юридичної особи є господарське товариство, зокрема акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю тощо. Отже, розглянемо порядок прийняття такого рішення на прикладах цих підприємств.Відповідно до ст.19 закону України «Про господарські товариства» товариство ліквідується за рішенням його вищого органу.

Так, згідно зі ст. 32 закону України «Про акціонерні товариства» вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

Прийняте загальними зборами рішення про ліквідацію товариства оформлюється протоколом загальних зборів, який складається протягом 10 днів з моменту закриття загальних зборів та підписується головуючим і секретарем загальних зборів [5, ст.46]. Рішення загальних зборів акціонерів щодо ліквідації товариства приймається більш як 3/4 голосів акціонерів від загальної їх кількості[5,ст.52]. При цьому щодо акціонерних товариств з одним засновником дане питання не є актуальним, оскільки всі рішення приймаються одноголосно.

Вищим органом товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю є загальні збори його учасників [6, ст. 58] . Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів [6, ст.61]. Рішення приймається простою більшістю за умови присутності на зборах учасників, що становлять у сукупності більш як 60 % голосів, і оформлюється протоколом зборів учасників.

Загальні збори товариства приймають рішення про:

- ліквідацію товариства;

- обрання складу ліквідаційної комісії та голови ліквідаційної комісії;

- затвердження порядку та строків ліквідації (ст. 105 Цивільного кодексу);

- порядок розподілу між учасниками майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів;

- порядок затвердження ліквідаційного балансу;

- інші питання, необхідні для припинення товариства шляхом ліквідації.

Після прийняття рішення про ліквідацію учасники юридичної особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення (частина перша ст. 105 Цивільного кодексу). Для цього згідно закону України «Про державну реєстрацію юридичних…» заявник повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

- нотаріально засвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи ( рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити дані про склад ліквідаційної комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, у тому числі ідентифікаційні номери її членів);

- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації – «Бюлетені державної реєстрації» (за публікацію повідомлень справляється плата в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 51 грн. );

- документ, який підтверджує одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи (у випадках, установлених законом).

Слід зазначити, що документи, які подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою[4, ст.8]

Водночас документом, що підтверджує факт внесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку [4, ст.22].

При цьому державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи, крім перелічених вище [4, ст.34].

Якщо документи подаються особою, яка згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт. Якщо такі документи подаються представником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт та подається документ (нотаріально засвідчена копія документа), що посвідчує повноваження представника.

Державний реєстратор приймає надані документи за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів без розгляду повинен у день надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи та в той самий день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування щодо відомостей про його внесення [4, ст.35].

Водночас державний реєстратор протягом десяти робочих днів з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру публікує в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації («Бюлетені державної реєстрації») повідомлення про внесення такого запису до реєстру.

Повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити такі відомості про юридичну особу:

- найменування;

- ідентифікаційний код;

- місцезнаходження;

- підставу для прийняття рішення щодо припинення (ліквідації) юридичної особи;

- місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом про припинення юридичної особи;

- дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

- порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридичної особи, що припиняється[4, ст.22].

Відповідно до ст. 105 Цивільного кодексу та ст. 60 Господарського кодексу учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи також може бути покладено на орган управління юридичної особи.

З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Ліквідаційна комісія розміщує в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї (не може становити менше ніж два місяці з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи).

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, яка ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Таке повідомлення надсилається рекомендованим листом або врученням під розписку із зазначенням у ньому строків та порядку задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційна комісія забезпечує інвентаризацію та оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку. Наприклад, щодо господарських товариств достовірність та повнота ліквідаційного балансу підтверджуються аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [6, ст.20].

Відповідно до частини першої ст. 111 Цивільного кодексу ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 Цивільного кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться після закінчення місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, який підписується головою та всіма членами ліквідаційної комісії, а також затверджується рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу[2, ст.111; 4, ст.36].

Ліквідаційний баланс складається в обсязі, визначеному для річної фінансової звітності і включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів (частина друга[18,ст.11]. Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності – баланс і звіт про фінансові результати.

 

Розділ 3

Ліквідація юридичної особи в зв'язку з банкрутством.

3.1. Ліквідація юридичних осіб при визнанні банкрутом.

Особливе місце в питанні ліквідації юридичних осіб займає інститут банкрутства. Дана підстава ліквідації є настільки специфічною, що заслуговує на окреме законодавче регулювання та наукове дослідження.

Потребу в існуванні інституту банкрутства в сфері банківських послуг Я. Лочман обґрунтовує так. На сучасному етапі Україна, за взірцем розвитку світової економіки, переживає процес кардинальної перебудови сфери фінансових послуг. Посилення конкуренції, зниження прибутковості операцій на фінансових ринках, ужорсточення вимог Національного банку України поставило більшість банків через неспроможність підтримувати свою платоспроможність, ліквідність і достатність капіталу перед фактом неможливості здійснення подальшої діяльності [13, с. 64].

Як вірно відмічає Б. Поляков відносини неспроможності (банкрутства) — супутній елемент ринкової економіки. І якщо Україна як молода держава стала на шлях ринкових реформ, то їй слід здійснити реформування законодавства, що регулює питання неспроможності. Ще з часів Древнього Риму держава не могла залишатися осторонь від таких явищ як неплатоспроможність. На жаль, теорія конкурсного процесу була "забута" в період соціалістичного будівництва в СРСР, і багато які її постулати необхідно відтворювати з урахуванням економічних відносин, що склалися в Україні. Оскільки не знаючи теорію, не можна реформувати законодавство про неспроможність[14, с. 77].

Верховна Рада України 30 червня 1999 р. прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакції і він має назву Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". На відміну від Закону України "Про банкрутство" 1992 р., у разі неплатоспроможності боржника до нього може застосовуватися не лише санація або ліквідація, а й процедури з реструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства з метою відновлення його платоспроможності. Цей закон набрав чинності з 1 січня 2000 р. [7, с. 119].

Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У цьому його відмінність від діючого раніше Закону, основною задачею якого було визначення умов і порядку визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів[14, с. 453].

Закон розрізняє поняття "неплатоспроможність" і "банкрутство".

Неплатоспроможність визначається Законом як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [3, ст. 1].

Банкрутство визначене в Законі як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Процедура банкрутства відрізняється від загальної процедури ліквідації специфічною метою. Відносини неспроможності виникають внаслідок неплатоспроможності господарюючого суб'єкта через незадовільні результати його діяльності. Вони за своєю правовою природою є господарськими. Мета відносин неспроможності — у поновленні платоспроможності названих суб'єктів із застосуванням реабілітаційних заходів через судові процедури, а у разі неможливості, використовуючи ліквідацію майна, погасити повністю або частково грошові вимоги кредиторів. Іншими словами, відносини неспроможності висувають завдання — "лікування" фінансове "хворих" господарюючих суб'єктів[14, с. 77].

Однією з новел Закону є істотне розширення кола осіб, до яких у випадку їхньої неплатоспроможності можуть бути застосовані процедури банкрутства. Відповідно до ст.1 Закону в новій редакції, суб'єкт банкрутства - боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржник визначений Законом як суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Отже, до числа суб'єктів банкрутства віднесені як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб'єкта банкрутства встановлене здійснення ним підприємницької діяльності.

Учасники провадження у справах про банкрутство: сторони у справі про банкрутство (кредитори, представник комітету кредиторів і боржник (банкрут), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника[15, с.238].

В окремих випадках положення Закону поширюються на зацікавлених осіб стосовно боржника. До них належать: юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі й звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником (подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри , онуки).

Надзвичайно важливим є висновок Б. Полякова про те, що відносини неспроможності стикаються з нормами інших галузей права: цивільного, адміністративного, фінансового тощо. Частіше наведене відбувається з трудовим і господарсько-процесуальним правом. При цьому норми останніх так зазнають впливу "сил тяжіння" права неспроможності, що відбувається переплетення і, навіть, їх злиття. Вихід із даної ситуації Б.Поляков бачить в кодифікації норм про неспроможність. Він вважає, що консолідація норм матеріального і процесуального характеру тут явно недостатня. Необхідно об'єднувати не тільки всі норми неспроможності, а й норми інших галузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тільки таке поєднання норм права неспроможності та інших суміжних галузей дозволить створити важливий, надійний і ефективний інструмент — Кодекс про неспроможність України[14, с. 78]. З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись без проведення ґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконалення норм про банкрутство є абсолютно правильним.

3.2. Процедура визнання юридичної особи банкрутом.

Банкрутство юридичної особи відбувається в суворо встановленому законом порядку. Даний порядок є достатньо складним та формалізованим. Слід зауважити, що в загальних рисах він відтворює процедуру ліквідації із певними особливостями.

Однією із істотних особливостей є те, що процедура банкрутства відбувається під контролем господарського суду. Тобто суд є учасником процедури банкрутства.

Особлива мета банкрутства обумовлює застосування до боржника різних судових процедур.

Судова процедура — це порядок застосування до боржника спеціальних традиційних засобів неспроможності з метою створення необхідних умов для поновлення платоспроможності або ліквідації. Поновлення платоспроможності даного суб'єкта здійснюється в процедурах санації і мирової угоди (реабілітаційні процедури).

Ліквідація як судова процедура означає повне припинення діяльності господарюючого суб'єкта. Тут реабілітаційні процедури мають спрацьовувати за наявності спеціальних умов (поява інвестора, пропозиції власника або трудового колективу). Іншими словами, трансформація в реабілітаційні процедури повинна здійснюватися не тільки у процедурі розпорядження майном, а й ліквідації[14, с. 78].

Процедура ліквідації юридичної особи в процесі банкрутства є достатньо складною. Можна виділити наступні її етапи:

- прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора;

- призначення господарським судом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;

- здійснення ліквідатором та членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;

- визначення ліквідаційної маси;

- оплата праці, винагороди, відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим до процедур банкрутства;

- оцінка арбітражним керуючим майна банкрута;

- продаж майна банкрута ліквідатором на відкритих, закритих торгах чи на конкурсі (аукціоні);

- укладення договору купівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;

- задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленої законодавством;

- подання ліквідатором до господарського суду звіту і ліквідаційного балансу;

- винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу;

- повідомлення ліквідатором державного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;

- винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута;

- виключення юридичної особи - банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України [15, с. 132].

Закон передбачає різні органи, наділені компетенцією на вчинення певних дій в процесі ліквідації. Спочатку формуються збори кредиторів, які обирають комітет кредиторів, пізніше суд призначає арбітражного керуючого і, нарешті процедуру ліквідації виконує ліквідатор або ліквідаційна комісія. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Слід визнати, що така множинність управнених суб'єктів не завжди є виправданою. Так, в літературі відмічено, що комітет кредиторів має утворюватися у всіх випадках. Винятки у цьому правилі не передбачені. Однак судова практика свідчить про доцільність збереження, як у попередньому Законі, порядку формування комітету кредиторів, де обов'язковим є утворення комітету тільки при певній кількості кредиторів. Коли загальна кількість кредиторів менша десяти, то їх збори ще продовжують бути досить мобільним органом, і створення додаткової надбудови у вигляді комітету, майже цілком тотожного зборам за складом, невиправдане[16, с. 99].

Також в літературі зауважено, що закон передбачає за певних підстав можливість припинення повноважень керівника підприємства-боржника (банкрута). Доцільність такого підходу не викликає сумніву, однак це положення не стикується з чинним законодавством. Так, наприклад, чинний закон "Про господарчі товариства" навіть не припускає існування такої процедури. Отже, без прийняття одночасних змін до Закону про банкрутство це призведе до "мертвонародженості" даної норми[16, с. 95].

Задоволення вимог кредиторів відбувається за наступними правилами:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії,

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податкові зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.









ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.