Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Принципи та методи менеджменту





 

План

1. Основні принципи управління.

2. Сутність, роль та характеристика методів менеджменту.

 

С/р: 1. Функції менеджера (Бабець та ін., ст. 59-60).

2. Наукова організація праці в апараті управління (Сухарський, ст. 298-302).

 

1. Основні принципи управління

Термін «принцип»походить від лат. «початок, основа».

Принцип взагалі визначається як правило, яким слід керуватися. Сукупність правил, норм поведінки, установок в процесі управління організацією, що, на відміну від законів, створюються співробітниками організації, є основою принципів менеджменту.

Принципи менеджменту – це правила, основні керівні ідеї, норми поведінки і орієнтири діяльності управлінського персоналу, якими вони керуються і в межах яких реалізуються цілі організації.

Таким чином, це правила реалізації закономірностей управління, якими керуються управлінці в практичній діяльності з керівництва організаціями та підприємствами. На практиці одна закономірність може бути реалізована на підставі декількох принципів.

Принципи є постійними і мають обов'язковий характер.

Прийняття всіма учасниками управлінського процесу принципів до керівництва створює можливість передбачати наслідки рішень, які приймаються.

Знання принципів і врахування їх у практичній діяльності є умовою ефективного управління.

Всі принципи повинні ґрунтуватись на законах розвитку суспільства і управління, відображати основні властивості, зв'язки та відносини управління і мати правове оформлення.

До основних принципів менеджменту можна віднести:

- принцип цілеспрямованості полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям організації;



- принцип урахування інтересів означає, що досягти загальних цілей організації можливо при задовільнені особистих інтересів персоналу;

- принцип ієрархічності передбачає побудову певної організаційної структури управління з чітким виділенням рівнів управління та визначенням підпорядкованості;

- принцип взаємозалежності витікає з поняття «система» та передбачає необхідність злагодженої роботи всіх її складових елементів;

- принцип динамічної рівноваги (гнучкості, адаптованості) передбачає своєчасне внесення змін в систему управління організацією відповідно до змін у навколишньому середовищі;

- принцип економічності і раціональності передбачає простоту та ефективність організації та структури керування, спрямування зусиль керівництва на економію ресурсів, скорочення витрат;

- принцип адекватності означає відповідність методів управління змісту процесів, що відбуваються в організації, а також відповідність прийнятих рішень змісту функцій персоналу кожного рівня ієрархії;

- принцип комплексності передбачає урахування взаємодії між структурними підрозділами організації, спрямованої на забезпечення її функціонування;

- принцип концентрованості застосовується в двох аспектах: концентрація зусиль усіх працівників на вирішенні основних завдань, та концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває їх дублювання;

- принцип науковості ґрунтується на використанні досягнень науки, прогресивного досвіду в сфері управління організацією, врахуванні змін у законах суспільного розвитку.

Таким чином, організація буде працювати ефективно тоді, коли її керівники будуть володіти умінням грамотного, системного і комплексного використання принципів менеджменту у своїй діяльності.

2. Сутність, роль та характеристика методів менеджменту

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання певних функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінської діяльності.

У загальноприйнятому розумінні методи — це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення поставленої мети.

В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для досягнення організацією мети, виступають як методи менеджменту.

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації та ефективного виконання її місії. Вони покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного його члена, забезпечити своєчасну і дієву ліквідацію відхилень від накресленої програми дій.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до особливостей господарської діяльності організації. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність всіх підрозділів організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов'язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Зміст і специфіка методів менеджменту визначаються сутністю та особливостями самого управління. Методи управління ґрунтуються на дії законів і закономірностей управління. Мета методів менеджменту — забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів. Методи менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу фірми, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію різноманітної діяльності організації та управління нею на рівні світових стандартів.


За напрямом впливу на керований об'єкт методи менеджменту можна поділити на:

- методи прямого впливу, які безпосередньо впливають на керовану систему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

- методи непрямого впливу, які створюють умови для впливу на керовану систему (плани, стимули, методи формування колективів тощо).

За способом урахування інтересів працівників методи менеджменту поділяються на такі групи:

- методи матеріального впливу, які враховують майнові та фінансові інтереси працівників і включають різноманітні економічні стимули;

- методи владного впливу, які націлені на упорядкування функцій, обов'язків і прав працівників, регламентацію та регулювання їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження тощо);

- методи морального впливу, які спрямовані на підвищення соціально-господарської активності та включають соціальні норми, моральні стимули, методи установлення хороших взаємовідносин між керівником і підлеглим тощо.

За характером впливу методи менеджменту поділяються на:

- адміністративні (організаційно-розпорядчі) – цесистеми прямого адміністративного впливу на підлеглих, які здійснюють керівні органи або окремі керівники в межах своїх повноважень для досягнення цілей. Адміністративні методи впливу – це засоби, які здійснюються у вигляді наказів, розпоряджень, вказівок, що видаються керівником і є обов’язковими для виконавців. До них належать:

- організаційні способи, що реалізуються через документи тривалої дії та здійснюються шляхом організаційного регламентування (закони, положення, статути, укази), організаційного нормування (витрат сировини, енергії, інструменту), організаційного інструктування (інструкції, правила, вимоги), організаційного інформування (акти, протоколи, доповідні записки, телеграми, заяви);

- розпорядчі способи (накази, розпорядження, вказівки);

- дисциплінарні способи (зауваження, догана, переміщення посадових осіб, звільнення тощо);

- економічні методи – це сукупність засобів впливу, шляхом створення економічних умов, які спонукають працівників організації діяти в потрібному напрямі і добиватися вирішення поставлених завдань. Вони обумовлюються різноманітними економічними важелями, за допомогою яких досягається взаємне та індивідуальне задовільнення потреб на всіх рівнях (економічні плани і матеріальні стимули). Економічні методи мають найбільшу силу впливу. Відбиваючись безпосередньо на матеріальному стані працівників, вони, як правило, використовуються тоді, коли інші методи не дають очікуваних результатів. Економічні методи базуються в основному на цілеспрямованому плануванні умов і показників преміювання, а також на впровадженні матеріальних санкцій.

- соціально-психологічні – це система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову і соціальну активність колективу і його окремих працівників. Соціально-психологічні методи – це різноманітного виду переконання, розвиток ініціативи та виховання. До переконань також належать прохання та спонукання. У більшості випадків більш ефективним, ніж спонукання або навіть переконання, є прохання. Це можна пояснити тим, що людині як істоті товариській, хочеться «увійти у становище» іншої людини, яка може бути колегою по роботі.

Методи соціального-психологічного управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі, задоволення соціальних потреб працівників, розвиток особистості, соціальний захист. Використовуються з метою підвищення активності працівників та створення відповідних соціально-психологічних умов для їх трудової діяльності. Ці методи використовують індивідуальну та групову свідомість, психологію та ґрунтуються на суспільно-значимих морально-етичних категоріях, цінностях та вихованні. До них належать:

- соціальні плани (їхній вплив здійснюється через створення сприятливих умов праці, забезпечення відпочинку, організації побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо);

- моральні стимули (винагородження орденами, медалями, грамотами, присвоєння звань тощо);

- методи формування колективів та соціально-психологічного клімату в колективі забезпечують вплив на засадах добору його членів за характером, стажу, національністю, розстановкою кадрів на робочих місцях тощо).

Методи менеджменту взаємопов'язані, отже цей поділ цілком умовний. Наприклад, техніко-економічний план (економічний метод) починає впливати на працівників організації після того, як він затверджений наказом директора (розпорядчі методи). При цьому можливі зміни в складі працівників (соціально-психологічні методи), викликані необхідністю виконання цього плану. Тому на практиці застосування конкретного методу має комплексний характер.

Система методів – це сукупність методів, якими постійно користується менеджер при керівництві організацією. Один керівник, як правило користується одними і тими ж методами протягом тривалого часу. Вони становлять сутність певного стилю керівництва. З їх допомогою керівник спонукає працівників до виконання своїх обов’язків, а також тих завдань, які витікають з необхідності удосконалення роботи конкретного підприємства.


Економічні методи менеджменту та механізм їх застосування

Економічні методи менеджменту – це сукупність засобів впливу, шляхом створення економічних умов, які спонукають працівників організації діяти в потрібному напрямі і добиватися вирішення поставлених завдань.

В умовах ринкових відносин серед основних економічних засобів впливу на організацію виділяють :

-господарський (комерційний розрахунок);

-до загальнодержавних регуляторівгосподарської ді­яльності відносять податки, кредити, регульовані ціни і тарифи, економічні пільги.

-До міс­цевих регуляторів відносять: рентні платежі, місцеві по­датки і збори.

-Внутрішньосистемними регуляторами господарської діяльності підвідомчих під­приємств є централізоване створення фондів (капітальних вкладень, підготовки кадрів, резервного, страхування, розвитку науки і техніки та ін.) та внутрішньогосподар­ські відрахування на загальносистемні цілі і програми.

4.Організаційно-розпорядчі методи менеджменту(адміністративні).

Адміністративні методи- системи прямого адміністративного впливу на підлеглих, які здійснюють керівні органи або окремі керівники в межах своїх повноважень для досягнення цілей.

Характерними особливостями організаційно-розпо­рядчих методів управління є:

- прямий вплив на об'єкт управління;

- обов'язковий характер виконання вказівок, розпо­ряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованих об'єк­тів;

- суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок та розпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти не мають конкретного адресата. Во­ни містять загальні норми дій щодо тих чи інших умов і розраховані, як правило, на тривалий період. До них можна віднести примірні статути, положення про госпо­дарюючі суб'єкти та їхні підрозділи, посадові інструк­ції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стан­дарти та ін.

Індивідуальні акти управління адресуються певним об'єктам управління. До них відносять накази, поста­нови, розпорядження, циркуляри, вказівки.

КЛАСИФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ

 

 


Організаційний вплив Розпорядчий вплив

Відбиває статику управління, Відбиває динаміку процесу

за його допомогою визначають управління. Це пряма

організаційну структуру управління, адміністративна вказівка,

розподіляють права, повноваження, яка має обов’язковий

відповідальність. характер і адресність.

1.Організаційне 1. Наказ

регламентування 2.Розпорядження

2.Організаційне 3. Вказівка

нормування 4. Постанова

3.Організаційно -методичне інструктування 5. Резолюція

 

Організаційне регламентування - полягає у встановленні основоположних правил, що регулюють створення і діяльність підприємств, підрозділів, посадових осіб.здійснюється за допомогою таких нормативних актів управління, як статут, положення, посадова інструкція.

Організаційне нормування - передбачає розробку і використання організаційних нормативів для стабільного, збалансованого управління.

Організаційно -методичне інструктування - розробка і практичне використання інструктивних матеріалів, що визначають порядок і методи використання управлінських робіт.

Наказ- розпорядчий документ, виданий керівником з метою вирішення основних і оперативних питань, поставлених перед ним.

Розпорядження- правовий акт, виданий керівником структурним підрозділом для вирішення оперативних питань.

Вказівка (усна) - усне повідомлення керівником низової ланки.

Директива – являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів організації.

Резолюція– конкретна вказівка виконавцю щодо здійснення дій, передбачених відповідним документом.

 

Загальні правила оперативно-розпорядчої діяльності керівників організацій.

1. Розпорядження потрібно віддавати тоді, коли цього дійсно вимагають обставини.

2. Розпорядження повинні бути адресовані конкретному виконавцю.

3. Розпорядження повинні бути короткими, конкретними,точними та ясними, аби не було двоякого їх тлумачення.

4. Розпорядження повинні бути науково обгрунтованими.

5. При опрацюванні рішень рекомендується залучати спеціалістів та інших виконавців.

6. Розпорядження повинні віддаватися завчасно, щоб можна підготуватися до їх виконання.

7. Не слід давати багато розпоряджень одночасно.

8. Постійно треба приділяти достатньо уваги організації контролю за виконанням рішень і перевіряти виконавців.

5.Соціально-психологічні методи менеджменту.

Під соціальними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психоло­гічний клімат у колективі, на трудову і соціальну актив­ність колективу і його окремих працівників.

Методи со­ціального управління спрямовані на гармонізацію соці­альних відносин у колективі задоволенням соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціаль­ного захисту.

До методів соціального управління належать:

1.Соціальне прогнозуваннявикористовується для ство­рення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соці­ального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та квалі­фікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах працівників; дина­міку співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

2. Нормування та орієнтаціяяк метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють по­рядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, визнаний обо­в'язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соці­альні норми регулюють різні сторони господарського і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером виробничих відносин та призначенням системи.

3.Соціальне регулювання— це заходи щодо підтри­мання соціальної справедливості у колективі та удоско­налення соціальних відносин між працівниками.

Засобами соціального регулювання є колективні до­говори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, прави­ла внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що ре­гулює поведінку службових осіб), правила етикету, ри­туали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, вироб­ничої активності працівників тощо.

4.Соціальне плануванняяк метод соціального управ­ління реалізується складанням плану соціального роз­витку організації (покращення умов праці, побуту, відпочинку).

5. Виховання – формування активної особистості.

6. Активізація і новаторство

7.Моральне стимулювання використовується для заохочення трудової та соціальної активності колективів, окремих працівників, груп.

8. Соціальна спадковість спрямована на розвиток у колективі прогресивних норм і традицій.

9.Соціальна справедливість забезпечує повагу до особистості.

Стосовно психологічних методів управління можливі різні способи впливу. Розрізняють прямі і непрямі методи впливу. При непрямих менеджер створює певну заплановану ситуацію, яка дозволяє одному працівникові чи групі виконувати завдання в режимі повсякденної організації праці. Непрямі методи мотивації розрізняють за:

- Умовами праці – це зовнішня привабливість, змінність, творчість у роботі;

- Елементами системи управління – форми стимулювання, контролю;

- Особистісними, соціальними і соціально-психологічними факторами (психологічний клімат, корпоративний дух, характер традицій).

При прямих видах мотивації використовують такі методи як:

- Переконання – аргументований активний вплив

- Навіювання

- Наслідування

- Залучення

- Спонукання

- Примушування

Загальні принципи менеджменту

1. Принципи наукового управління Ф.Тейлора

Ф.Тейлор вважав, що менеджери повинні думати, а робітники працювати. Це приводило до появи великого числа менеджерів і поглибленої спеціалізації на основі операційного розподілу праці.

Принципи наукового управління Ф.Тейлора полягають в наступ­ному:

—розробка оптимальних методів здійснення роботи на основі наукового вивчення витрат часу, рухів, зусиль тощо;

—абсолютне слідування розробленим стандартам;

—добір, навчання і розстановка робітників на ті робочі місця і завдання, де вони зможуть принести найбільшу користь;

—оплата за результатами праці (менші результати — менша оп­лата, більші результати — більша оплата);

—використання функціональних менеджерів, які здійснюють контроль за спеціалізованими напрямами;

—підтримання дружніх стосунків між робітниками і менеджера­ми з метою забезпечення можливостей здійснення науково­го управління.

2. Принципи організації виробництва Г.Форда

Основні положення теорії наукового управління розвинув і використав у масовому виробництві Г.Форд, який винайшов і впер­ше впровадив конвеєр. Широке використання машин, глибокий розподіл праці робітників дали змогу Г.Форду досягти найвищої на той час продуктивності з мінімальною собівартістю продукції.

Принципи, запропоновані Г.Фордом:

1. Побудована чітко по вертикалі організація управління кілько­ма підприємствами, управління всіма частинами та етапами вироб­ництва з єдиного центра.

2. Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість і за­довольняє потреби масового покупця і є максимально прибутковим.

3. Розвиток стандартизації, що дозволяє швидко і без зайвих витрат переходити на випуск нових видів продукції.

4. Конвеєр з глибоким поділом праці.

5. Постійне вдосконалення системи управління.

3. Принципи адміністративного управління А.Файоля

У 1916 р. Анрі Файоль уперше виклав свою повну теорію менед­жменту, сформулювавши її основні принципи та функції. Файоль запропонував 14 принципів управління, з використанням яких пов'язував успіх організації:

1) розподіл праці;

2) невіддільність влади і відповідальності;

3) дисципліна, що обов'язкова для всіх і яка передбачає взає­моповагу керівництва і підлеглих;

4) єдиного керівництва (діяльність повинна організовуватись одним керівником у відповідальності єдиного плану);

5) єдиноначальність (надходження і виконання наказів від одно­го керівника);

6) підпорядкування особистих інтересів загальним;

7) справедлива для всіх винагорода;

8) централізація;

9) ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських щаблів і корисність горизонтальних комунікацій (скалярний ланцюг);

10)порядок, в основі якого покладено принцип «кожному своє місце і кожен на своєму місці»;

11)справедливість, що забезпечується відданістю (лояльністю) персоналу і об'єктивністю адміністрації;

12)стабільність персонал, адже плинність кадрів — це наслідок недосконалого управління;

13)ініціатива, що потребує від керівника стимулювання і при­боркання власної гордості;

14)корпоративний дух (єдність всіх працюючих в досягненні мети).

Файоль розробив «елементи менеджменту»: планування, органі­зація, розпорядження, координація, контроль. Він визначив функції менеджменту:

—технічну (вдосконалення технологічного процесу);

—комерційну (закупка, продаж, обмін факторів і результатів виробництва);

—фінансову (накопичення, пошук і ефективне використання грошових коштів);

—захисту життя особи і власності людей;

—бухгалтерську (проведення статистичних спостережень, ін­вентаризацій, складання балансів тощо);

—адміністративну (вплив на працівників).

Ідея універсальності, пристосування принципів менеджменту до будь-якого виду підприємництва знайшла своїх прихильників не тільки у Франції. В Англії вона була поширена Лінделлом Урвіком (1908-1975), в Америці – Дж. Муні (1892-1960).

Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, АФайоль вважав, що застосування цих принципів на практиці повинно мати гнучкий характер, залежати від ситуації, в якій здійснюється управ­ління.

4. Принципи продуктивності Г.Емерсона

Генрі Емерсон сформулював 12 принципів продуктивності:

1. Вихідний пункт управління — це чітко поставлена і сфор­мульована мета.

2. Здоровий глузд у визначені помилок і пошуку їх причин.

3. Компетентне консультування на основі залучення професі­оналів з метою удосконалення управління.

4. Дисципліна, забезпечена чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.Диспетчеризація робіт.

7. Складання і використання норм, розкладів, що сприяють пошуку і реалізації резервів.Нормалізація умов праці.

8. Нормування операцій, що полягає в стандартизації засобів їх використання, у регламентуванні часу.

9. Застосування письмових стандартних інструкцій.

10.Винагорода за продуктивність праці.

2. Сучасні принципи менеджменту та їх характеристика

Усі описані у вітчизняній та зарубіжній літературі принципи менед­жменту можна поділити на загальні, дія яких поширюється на всі організації і всю систему управління, і особливі (часткові), тобто ті, які стосуються тільки окремих частин, елементів системи управління.

До загальних принципів відносяться:

—принцип оптимального поєднання централізації і децентралі­зації в управлінні;

—принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні;

—принцип оптимального поєднання політичного і господарсь­кого керівництва;

—принцип поєднання інтересів індивіда і цілей організації;

—принцип поєднання права господаря і участі робітників в уп­равлінні (принцип демократії);

—принцип оптимального поєднання галузевого і територіаль­ного підходів до управління;

—дисципліна;

—стабільність робочого місця для персоналу;

—винагорода персоналу;

—науковий підхід до управління.

Принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації в управлінні передбачає необхідність вмілого використання єдино­начальності і колегіальності. Під єдиноначальністю, наприклад, ро­зуміють надання вищому керівництву організацією (підприєм­ством) такої повноти влади, яка необхідна для прийняття рішень, і персональної відповідальності за доручену справу.

Колегіальність передбачає вироблення колективного рішення на основі думок менеджерів різного рівня і насамперед виконавців конкретних рішень — керівників підрозділів організації (підприєм­ства). Колегіальність підвищує об'єктивність рішень, які приймають­ся, їх обґрунтованість і сприяє успішній реалізації таких рішень. Але слід мати на увазі і те, що прийняття колегіальних рішень на прак­тиці здійснюється набагато повільніше, ніж індивідуальних.

Принцип оптимального поєднання централізації в управлінні являє собою концентрацію влади, прийняття рішень на верхніх рівнях керівництва.

Децентралізація — це делегування прав, а водночас і відпові­дальності на нижчих щаблях управлінської ієрархії.

Слід мати на увазі і те, що поняття оптимальної централізації і децентралізації не виключають одне одного: вони лише виражають різний ступінь розподілу влади, прав і відповідальності, контролю по вертикалі управління. Децентралізація не може розглядатися поза зв'язком з централізацією. Централізація виражає таку побудову системи керування і таку організацію її функціонування, при яких існує безперервна, постій­но діюча і досить стійка підпорядкованість кожної нижчестоящої ланки керування вищестоящому. Централізація керування сто­сується не всіх напрямів діяльності нижчестоящих ланок, а лише головних, які забезпечують керуючий вплив. Повна централізація неможлива.

За оперативно-господарськими напрямами діяльності нижчестоящі ланки діють самостійно (децентралізовано).

Принцип поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні відображає певне втручання держави в господарську діяльність. Будь-яке сучасне суспільство представле­не державою, яка здійснює правову регламентацію управління тією чи іншою діяльністю організацій, визначаючи ступінь господарсь­кої (комерційної) самостійності. Основу державного регулювання економіки України становлять різноманітні нормативні акти: закони, накази, укази, постанови, інструкції та ін. Кожен учасник управління повинен знати норма­тивні акти, які стосуються його діяльності, і здійснювати її згідно з цими актами. Дотримання нормативної поведінки, створення пра­вової держави веде до стабілізації управління.

Принцип оптимального поєднання політичного і господарського керівництва є відображенням діалектичного взаємозв'язку політики і економіки. Цей принцип передбачає обов'язкове знання, оцінку і врахування суспільно-політичної ситуації при прийнятті господарсь­ких рішень та їх можливих наслідків в усіх ланках суспільства.

Принцип поєднання інтересів інди­віда і цілей організації базується на тому, що сумісна діяльність людей дає їм можливість найефективніше реалізувати свої індиві­дуальні цілі. У свою чергу, суспільство або організація можуть до­сягти своїх цілей, якщо індивіди, які входять до них, реалізували свої інтереси. Раціонально організоване управління допомагає підвищити рівень поєднання цих цілей та інтересів.

Принцип поєднання права господаря і участі робітників в уп­равлінні (принцип демократії) виходить з того, що управління є функцією власності. Завжди управляє той, хто є власником. Тому дуже важливо, особливо на сучасному розвитку ринкових відносин, подолати відчуження робітника від власності, створити умови для розвитку в ньому почуття господаря. Для цього викори­стовуються різні методи: акціонування або корпоратизація держав­ної чи індивідуальної власності, участі у прибутках, самоврядуван­ня в робочих групах та ін.

Принцип оптимального поєднання галузевого і територіально­го підходів до управління полягає в тому, що будь-яке виробницт­во чи реалізація товарів, послуг здійснюються на відповідній тери­торії. Тому управляти потрібно з урахуванням як одного, так і іншого. Галузевий інтерес виробництва, реалізація товарів, послуг, зумовлений досягненням найвищої продуктивності праці в галузях, часто веде до утиснення інтересів території.Принцип поєднання галузевого і регіонального управління пе­редбачає розвиток галузевої системи керування виробництвом з об­ліком раціонального територіального розміщення.

Дисципліна передбачає суворе дотримання досягнутих між керівництвом організації та її працівниками угод.

Стабільність робочого місця для персоналу та винагорода знижує плинність кадрів і сприяє підвищенню ефективності їх роботи.

Останнім часом набувають все більшої значущості такі принци­пи управління.

1.Принцип системності — менеджмент охоплює всю систему з обліком зовнішніх і внутрішніх взаємозв'язків, взаємозалежностей і відкритості власної структури або системи в цілому. З позиції еко­номіки цей принцип можна трактувати так: відображення еконо­міки держави у вигляді цілісної економічної системи, що складаєть­ся з взаємозалежних і взаємозалежних складових. Функціонування кожної зі складових економічних підсистем так чи інакше відби­вається на інших підсистемах і на всій економіці в цілому.

2.Принцип багатофункціональності або єдності цілей — вироб­лення і взаємозв'язок цілей усіх ланок керування. Менеджмент охоп­лює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функ­ціональні ('Організація праці), значеннєві (досягнення кінцевої мети). Єдність цілей повинна спрямовувати діяльність усіх ланок вироб­ництва на становлення держави. Це відноситься до всіх ланок еко­номіки, а також до ланок підприємств аж до кожного працівника.

3.Принцип пропорційності полягає в досягненні пропорцій між усіма елементами керованих і керуючих процесів. Пропорційність характерна для розвитку всієї економіки і для кожного підприєм­ства. У зв'язку з динамікою розвитку на всіх рівнях керування міняється співвідношення окремих його частин і підсистем. Але ці зміни пошиті відбуватися пропорційно. Пропорція важлива не тільки В економіці в цілому, а й усередині підприємства:

а) між основним і допоміжним виробництвом; б)між виробничими цехами і дільницями (заготівельний цех,складальний і т.д.); в) між керуючими і керованою системами; г)організація праці (між професіями, кваліфікаціями).

4. Принцип плановості. Трудова діяльність характеризується свідомо регульованою доцільністю. Доцільність і є зародок планомір­ної організації виробництва. Суть принципу полягає у встановленні основштх напрямів і пропорцій розвитку організації в перспективі. Плануванням пронизані (у вигляді поточних і перспективних планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних завдань, які треба буде розв'язати в майбутньому.

5. Принцип демократизації управління — участь працівників у керуванні організацією. Форма такої участі різна: часткова оплата праці; грошові кошти, вкладені в акції; єдине адміністративне керу­вання; колегіальне прийняття управлінських рішень. Японський досвід керування якістю прекрасно демонструє цей принцип. На японських виробництвах організовані гуртки якості, куди входять і самі виконавці, тобто робітники, для спільного прийняття рішень, що стосуються раціоналізації виробництва, підвищення якості про­дукції, що виготовляється.

6.Принцип поєднання матеріального і морального стимулюван­ня передбачає відповідність форм і розмірів стимулювання праців­ників за кількість і якість виконаних робіт.

7.Принцип поєднання прав, обов'язків і відповідальності припус­кає створення чіткої організаційної структури, ретельну розробку положень про права й обов'язки керівників, посадових інструкцій для виконавців, установлення точно визначеної матеріальної відпові­дальності за недогляди в роботі, а також проведення ряду інших організаційних заходів поряд з обов'язковим проявом вимогливості

за якісне виконання покладених на кожного працівника обов'язків і завдань у точно встановлений термін.

8. Принцип економічності й ефективності. Суть принципу по­лягає в раціоналізації процесів керування, що приводить до еконо­мічності, але до певної межі, щоб не втратити ефективність.

9. Принцип правильного підбору і розміщення кадрів повинен реалізуватися так, щоб кожний працівник на довіреній йому ділянці міг найбільш ефективно виконувати доручену роботу.

10. Принцип єдиноначальності. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня керування користується правом одноосібного вирішення питань, що входять до його компетенції. По суті, це надання менеджеру організації широких повноважень, необхідних для виконання покладених на нього функцій керування, реалізації персональної відповідальності. Крім цього, під єдиноначальністю розуміють наявність у підлег­лого тільки одного керівника (начальника). Відповідно до цього принципу, працівник повинен одержувати повноваження тільки від одного начальника і відповідати тільки перед цією людиною.

11. Принцип ієрархічності і зворотного зв'язку полягає в створенні багатоступінчастої структури управління, при якій первинні(нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті в свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного-рівня.

12. Принцип стійкості і мобільності системи керування припус­кає, що при зміні зовнішнього і внутрішнього середовища органі­зації система менеджменту не повинна перетерплювати корінних змін. Стійкість визначається, насамперед, якістю стратегічних пла­нів і оперативністю керування, пристосованістю системи менедж­менту, насамперед, до змін у зовнішньому середовищі.

 

 









ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.