Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







За кожне порушення може накладатися тільки одне дисциплінарне стягнення і в строк не пізніше місяця від дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців від дня його вчинення.





ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ, ДИСЦИПЛІНИ, ОПЛАТИ ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

1. Правові форми організації праці в аграрних підприємствах.

2. Підрядно-орендні утворення як форми організації праці в аграрних підприємствах.

3. Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства.

4. Трудова дисципліна в аграрних підприємствах.

5. Охорона праці та здоров'я працівників сільського господарства.

6. Поняття та особливості оплати праці в аграрних підприємствах.

1. Правові форми організації праці в аграрних підприємствах

Організація праці – це впорядкування, приведення в систему трудова діяльність людей.

Організація праці в АПК будується на таких принципах:

1. загальності праці;

2. оплата праці відповідно до кількості та якості;

3. правильне поєднання громадських і особистих інтересів;

4. матеріальна заінтересованість працівників;

5. охорона праці;

6. планомірне використання трудових ресурсів;

7. активна участь трудового колективу в управлінні виробництвом;

8. матеріальне забезпечення при непрацездатності та в старості.

 

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарських підприємств досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

Можливими формами організації виробництва на аграрних підприємствах є

1. ділянки,

2. цехи,

3. ферми,

4. бригади,

5. ланки,

6. відділення,

7. збирально-транспортні комплекси,



8. загони (механізовані, із заготівлі),

9. та інші виробничі підрозділи.

Структура господарства встановлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва.

Структурні виробничі підрозділи сільськогосподарського кооперативу створюються правлінням підприємства і затверджуються загальними зборами з відображенням про це в статуті.

Найстарішою формою організації праці є бригади. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплановими: спеціалізовані, механізовані, тваринницькі, рослинницькі бригади. Пізніше з'явилися будівельні бригади, комунальні, дорожні бригади тощо.

Для державних сільськогосподарських підприємств притаманні такі структурні виробничі підрозділи, як постійні виробничі бригади, ланки, механізовані загони для виконання спеціалізованих робіт і т. ін.

У великих аграрних підприємствах можуть створюватися галузеві і багатогалузеві, а також комплексні бригади.

Найбільшим структурним підрозділом є ділянка. Вона може складатися, залежно від спеціалізації товаровиробника, з різних формувань, наприклад ферми, бригади.

Ланка – це внутрішньо-бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв'язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з'являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення.

Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють ланкові, бригадири, завідуючі відділеннями, цехами, фермами, ділянками.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу встановлює особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, завфермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров'я; знайомить їх з нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а при потребі і транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і строками робіт, облік праці і заробітку кожного члена підприємства, забезпечує дотримання трудової дисципліни; вживає заходів щодо ефективного використання і збереження державного майна та майна підприємства; організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентаря.

2. Підрядно-орендні утворення як форми організації праці в аграрних підприємствах

 

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарських підприємств основною формою організації праці став підряд.

Суть колективного підряду полягає в тому, що трудовий колектив укладає з керівництвом підприємства договір, за яким зобов’язується виробити певну кількість сільськогосподарської продукції, а господарство гарантує йому створення умов для успішного вирішення цього завдання, своєчасне надання виробничих ресурсів і оплату праці за одержану продукцію за заздалегідь установленими розцінками і у передбаченому договором порядку.

Серед організаційних форм колективного підряду значного розвитку набув орендний підряд, за якого колективові передають в оренду землю, виробничі приміщення, техніку та інші основні фонди, необхідні для виконання договірних зобов’язань. Відтворення цих фондів колектив забезпечує за рахунок власних засобів.

На орендному підряді можуть працювати окремі працівники господарства, їх групи, цілі колективи підрозділів. При цьому підрозділи або окремі працівники, які працюють на орендному підряді, можуть залишатися у складі господарства, зберігаючи трудові відносини з ним, але користуючись водночас господарською і фінансовою самостійністю.

Рішення про перехід на внутрішньогосподарський орендний підряд приймається загальними зборами колективу структурного підрозділу. За їх дорученням керівник підрозділу укладає з адміністрацією підприємства відповідний договір.

Перехід підрозділу на внутрішньогосподарський орендний підряд оформляється наказом директора державного сільськогосподарського підприємства або рішенням правління колективного сільськогосподарського підприємства. Одночасно складається і підписується акт, за яким орендному колективові передаються приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для господарсько-виробничої діяльності.

У разі, якщо на внутрішньогосподарську оренду переходять усі структурні підрозділи господарства, вищим органом управління орендних колективі стають загальні збори орендарів, які для керівництва поточними справами обирають правління (раду).

Особливість правового становища підрядно-орендних колективів у сільському господарстві полягає в наступному:

1. вони формуються на основі договірних відносин із аграрними підприємствами і здійснюються свою практичну діяльність як структурні підрозділи останніх із певною господарською самостійністю;

2. підрядно-орендні колективи самостійно вирішують усі питання організації та режиму праці (з урахуванням зобов’язань за договором), визначають чисельність працівників, форми й систему оплати праці;

3. їх трудова діяльність повинна бути узгоджена за виробничою технологією, розпорядком робочого дня з роботою всього колективу сільськогосподарського підприємства;

4. організації праці починається з формування підрядних колективів на суто добровільній основі;

5. вступаючи до орендно-підрядного колективу, його працівники мають право на переважне виконання обраної ними постійної роботи відповідно до своєї спеціальності та кваліфікації;

6. з урахуванням специфіки умов праці в сільському господарстві, зумовлених сезонністю виробництва та залежністю від природно-кліматичних умов, в орендно-підрядних утвореннях розробляються й успішно застосовується гнучкий режим робочого часу, при якому затрати праці повинні здійснюватися у строки, що їх диктують погода, земля, досвід і практика.

 

3. Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства

Тривалість і розпорядок робочого дня в підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також мінімум трудової участі його працездатних членів, порядок проходження випробувального строку регламентується правилами внутрішнього розпорядку підприємства, які здебільшого розробляються на підставі Примірних правил внутрішнього розпорядку.

У напружені періоди сільськогосподарських робіт у разі виробничої необхідності правління підприємства може змінювати час початку і закінчення роботи проти вказаного в розпорядку дня, керівники підприємств можуть призначати працівників на роботу в нічний час. Для працівників підприємств, зайнятих у тваринництві та на інших роботах, пов'язаних з безперервним циклом виробництва, а також для механізаторів у напружені періоди сільськогосподарських робітвводиться двозмінна або тризмінна робота.

У виробничих підрозділах зі змінною організацією праці розробляється і затверджується правлінням підприємства графік роботи з урахуванням прийнятої технології виробництва. Перехід працівника з однієї зміни в другу відбувається, як правило, через кожний тиждень.

Тривалість робочого часу працівників державних сільськогосподарських підприємств регулюється Кодексом законів про працю України. Його норми визначають скорочену тривалість робочого часу, тривалість щоденної роботи, роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів, роботу в нічний час, початок і закінчення роботи, поділ робочого дня на частини (статті 50–65 КЗпП). Ці норми мають конституційний характер. Так, ст. 45 Конституції України проголошує: «Кожен, хто працює, має правонавідпочинок». Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час». У сільському господарстві виконання цих конституційних вимог має свої особливості. Голові підприємства, його заступникам, головним (старшим) фахівцям, а також членам підприємства, які працюють у тваринництві та інших галузях господарства з безперервним процесом виробництва, вихідні дні надаються за графіком, затвердженим правлінням. Членам підприємства, що працюють у суспільному виробництві, надається оплачувана відпустка. Її тривалість визначають загальні збори підприємства.

Трудове законодавство України визначає час відпочинку працівників, зайнятих на роботах у державних аграрних підприємствах, зокрема перерву робочого дня для відпочинку і харчування, вихідні, святкові і неробочі дні, а також щорічні відпустки (статті 66–84 КЗпП).

4. Трудова дисципліна в аграрних підприємствах.

Дисципліна праці – це, по-перше, сукупність певних правил поведінки, встановлених для учасників трудового процесу, і, по-друге, необхідність додержання цих правил, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку.

Основні трудові права та обов'язки робітників і службовців регламентує Кодекс законів про працю України. Обов'язки робітників державних сільськогосподарських підприємств конкретизовані в галузевих правилах внутрішнього розпорядку. На їх основі трудові колективи державних сільськогосподарських підприємств затверджують за узгодженням із профспілковим комітетом правила внутрішнього трудового розпорядку господарства (ст. 142 КЗпП України).

Трудові обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типузакріплюються в статутах цих підприємств та у правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно зі статутом і правилами внутрішнього розпорядку підприємства за досягнення високих результатів у виробництві, розробку та втілення пропозицій по його вдосконаленню, економію громадських коштів, багатолітню бездоганну працю в сільському господарстві та інші заслуги загальні збори підприємства (збори уповноважених) або правління за узгодженням з профспілковим комітетом визначають такі заходи заохочення: оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, нагородження Почесною грамотою.

Загальні збори підприємства (збори уповноважених) можуть встановити інші заходи морального та матеріального заохочення. Пропозиції про заохочення обговорюються на зборах або раді виробничого підрозділу і вносяться на розгляд правління підприємства.

За порушення статуту підприємства, правил внутрішнього трудового розпорядку, невиконання рішень загальних зборів (зборів уповноважених), правління підприємства, розпоряджень посадових осіб, порушення виробничої і трудової дисципліни, запізнення або невихід на роботу, самовільне її залишення, появу на роботі в нетверезому стані тощо, а також невиконання без поважних причин обов'язкового мінімуму трудової участі в суспільному виробництві, недбале ставлення до майна підприємства, самовільне використання техніки, робочої худоби та іншого майна підприємства в особистих цілях, невиконання встановлених норм і правил техніки безпеки та за інші порушення на винних можуть бути накладені загальними зборами (зборами уповноважених) або правлінням підприємства такі стягнення, як догана, звільнення з посади (роботи) з обов'язковим наданням іншої роботи; попередження про звільнення з роботи чи виключення з членів підприємства.

Виключення з членів підприємства, яке створено на принципах членства як крайній захід стягнення, застосовується загальними зборами підприємства до осіб, які систематично порушують статут або правила внутрішнього трудового розпорядку. До працівників державних сільськогосподарських підприємств або тих, які працюють за контрактом чи трудовим договором у вищевказаних підприємствах і припустилися аналогічних порушень, застосовуються такі міри, згідно з КЗпП, як розірвання трудового договору чи контракту.

Існує такий порядок застосування дисциплінарних стягнень: збори або рада виробничого підрозділу розглядає відповідні документи і обговорює порушення, допущені окремими членами колективу і, залежно від ступеня порушення, вносить свої пропозиції до правління підприємства про притягнення винних до відповідальності.

Правління підприємства після уважного розгляду цього порушення може винести одне з дисциплінарних стягнень, передбачених статутом. Дисциплінарні стягнення на голову підприємства, членів правління, голову і членів ревізійної комісії можуть бути накладені тільки за рішенням загальних зборів членів підприємства.

За кожне порушення може накладатися тільки одне дисциплінарне стягнення і в строк не пізніше місяця від дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців від дня його вчинення.

Застосування заходів дисциплінарного стягнення не звільняє від притягнення винних до матеріальної відповідальності за недбайливе ставлення до майна підприємства, умисне заподіяння шкоди та в інших випадках, передбачених законодавством, а також коли протиправна поведінка члена підприємства викликала загибель, нестачу, пошкодження або втрату майна підприємства.

5. Охорона праці та здоров'я працівників сільського господарства.

Стаття 43 Конституції України проголошує право кожного громадянина нашої держави на «належні, безпечні і здорові умови праці». Закріплюються ці права і законом України «Про охорону праці».

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я людини в процесі праці.

При укладенні громадянами трудового договору чи контракту з підприємствами або оформленні членства громадянин має бути інформованим роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не дотримується законодавства про охорону праці чи не виконує умов трудового договору з цих питань. У цьому разі працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, визначених законодавством і колективним договором (угодою і трудовим договором).

Працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням (молоком або рівноцінними харчовими продуктами), мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими температурними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби.

Роботодавець створює на підприємстві службу (комісію) охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 року №5 затверджено Типове положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України; - Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (Указ Президента 6 квітня 2011 року.)

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки – в особі своїх виборних органів та представників. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду пропозиції про усунення виявлених порушень. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання і звільняє, в разі необхідності, уповноваженого з питань охорони праці від основної роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ним середнього заробітку.

 

6. Поняття та особливості оплати праці в аграрних підприємствах

Оплата праці - це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво. В умовах ринкових відносин значно зростає роль нормування праці. За його допомогою можна оцінити трудовий внесок працівників з урахуванням кількості та якості, витраченої на виробництво певної продукції. Для цього необхідно застосовувати обґрунтовані нормативи часу, виробітку, обслуговування, точного обліку праці кожного працівника, обсягу виробленої ним продукції.

Рівень оплати праці в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від кінцевого результату його роботи, тобто від валового прибутку. Взаємозв'язок міри праці та її оплати здійснюється через форми і системи оплати праці, які залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, від нових економічних та трудових відносин.

Специфіка праці в аграрному секторі виробництва полягає в тому, що при її однакових затратах можна отримати різні кінцеві результати, які залежать також від погодно-кліматичних умов, від родючості землі, від сортів насіння. Все це необхідно враховувати при застосуванні відповідних форм та систем оплати праці.

Існуюча в сільгосппідприємствах оплата праці поділяється на основну та додаткову.

Основна оплата праці – це винагорода, що являє собою заробіток, який нараховується за тарифними ставками, посадовими окладами, з урахуванням виробленої продукції, її кількості та якості. Додаткова оплата – це винагорода за працю понад установлені норми, за одержання зверхпланового врожаю, за винахідливість, трудові успіхи. Вона включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.

Питання оплати праці регулюється Законом України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці», законами України «Про сільськогосподарську кооперацію»; «Про фермерське господарство», підзаконними та локальними нормативно-правовими актами.

Законодавство передбачає також можливість оплати праці в . сільському господарстві поряд з грошовою і натуральну. В сучасних умовах, при наявності гострої нестачі коштів, зросла роль натуральної оплати праці. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою продукцією і вирішує, яку її частину віддати на натуральну оплату. Це відображається в Положенні про оплату праці конкретного сільськогосподарського підприємства, яке приймається загальними зборами трудового колективу.

Особливості оплати праці в рослинництві, тваринництві, а також механізаторів сільськогосподарських підприємств

Окремі технологічні процеси в рослинництві потребують оптимальних агротехнічних строків і відповідної якості (обробка ґрунту, сівба, збирання врожаю), бо це визначатиме долю майбутнього врожаю. Такі особливості умов праці вимагають застосування поточного преміювання, інших заохочень.

У тваринництві праця організується таким чином: поголів'я худоби закріплюється за окремими тваринниками або за відповідною бригадою, ланкою чи фермою. Залежно від форми організації праці застосовуються індивідуальна або колективна оплата праці, преміювання. Нараховується оплата за натуральними показниками, тобто за живою вагою худоби, за одержання приплоду, а також одержання яєць птахофермами, меду пасіками, надою молока на фермах і т. ін. Норми обслуговування визначаються згідно з Правилами нормування праці. При цьому повинно враховуватися раціональне використання кормів, конкретні умови праці, добросовісне ставлення до виконання своїх обов'язків, безперервний стаж роботи.

Механізованим роботам належить провідне місце в усіх сільськогосподарських процесах. У зв'язку з цим приділяється більше уваги удосконаленню оплати праці трактористів-машиністів.

На сільськогосподарських механізованих роботах оплата праці в аграрних підприємствах проводиться за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за встановленими тарифними ставками. Всім механізаторам залежно від знань, досвіду роботи, згідно з Положенням про атестацію трактористів-машиністів, надається кваліфікація - тракторист-машиніст І, II;, Ш класу з виплатою надбавок: трактористам-машиністам І класу - 20 відсотків, II класу - 10 відсотків до заробітку на механізованих роботах. Надбавки виплачуються також за збирання врожаю з урахуванням якісних показників, за економію паливно-мастильних матеріалів, за звання «Майстер», за безперервний стаж роботи, за роботу на тракторі, | комбайні упродовж певного часу без капітального ремонту і т. ін.

Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується на основі посадових окладів або відповідно до умов контракту 3 метою підвищення зацікавленості керівників і спеціалістів державного і колективного типів підприємств вважається за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або радою трудового колективу.

У зв'язку з реструктуризацією сільськогосподарського виробництва виникають нові форми сільськогосподарських підприємств, які свою роботу будують на госпрозрахункових і ринкових засадах. Відповідно до цього і повинні застосовуватися форми та системи оплати праці в сільському господарстві.









ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.