Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Макроекономіка як наука.





Питання лекції:

1. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

2. Об’єкт і предмет макроекономіки.

3. Метод макроекономіки.

Питання для самостійного вивчення:

1. Позитивна та нормативна функції макроекономіки.

2. Запаси і потоки, вилучення та ін’єкції.

Питання 1. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

 

Макроекономіка — є складовою частиною економічної теорії і наряду з іншими науками вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою, тому крім макроекономіки виділяють багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка. маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення та висновки політичної економії:

· про розвиток виробничих відносин,

· розширене відтворення,

· дію об’єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання.

Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, що відбуваються в економці.

Отже, макроекономіка – це складова економічної теорії і вивчає функціонування економіки в цілому, на національному рівні.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. В університетах її почали вивчати як окрему дисципліну лише у другій половині XX ст. Проте ця галузь науки не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного пошуку. Макроекономічні ідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованих національних держав. Відтоді економічні одиниці, які функціонували в межах території тієї або іншої держави, стали розглядати як взаємопов'язані сукупності.



Першою теоретичною концепцією, яка містить макроекономічні уявлення, був меркантилізм. Термін "меркантилізм" (від італ. merchante — торгівець, купець) запровадив Адам Сміт. Концепції меркантилістів, які зародилися в епоху пізнього Середньовіччя, обґрунтовували необхідність формування централізованих національних держав і захисту національного ринку. У цей період розвивається зовнішня торгівля між країнами, а роль грошей виконують благородні метали. Меркантилісти з'ясовували, що саме веде до збагачення країни — перевищення експорту над імпортом, нагромадження золота й срібла чи дешева національна валюта.

На думку меркантилістів, економічною політикою, що сприяла зростанню національного багатства, був протекціонізм — обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку, наприклад, через запровадження високого мита. Водночас ці заходи мали доповнюватися стимулюванням вивозу готової продукції й захистом на ціонального купецтва на зовнішніх ринках. Така політика, на думку меркантилістів, забезпечувала перевищення експорту над імпортом і приплив золота до країни. Вважалося, що держава стає багатшою, коли володіє більшою кількістю грошей. Концепції меркантилістів залишили помітний слід в економічній науці.

Макроекономічну спрямованість мали й дослідження школи фізіократів. Термін "фізіократизм" (влада природи) було запроваджено тим же Адамом Смітом. На відміну від меркантилістів, які вважали багатством гроші, фізіократи виходили з того, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства є сільськогосподарське виробництво, а не торгівля.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694—1774) розробив макроекономічну схему кругопотоку, так звану економічну таблицю (1758), яка відображала рух продуктів між основними секторами національної економіки й класами суспільства. Ця таблиця давала уявлення про механізм функціонування національної економіки. Ф. Кене був одночасно лікарем і економістом, тому свою модель господарського кругообороту він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов’язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи свою особливу функцію, обмінюється своєю „роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділяє суспільство на три класи:

1. продуктивний (селяни)

2. заможний (землевласники)

3. безплідний (ремісники)

Ці класи обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють свою продуктивну силу. Фізіократи вважали, що уряд не повинен втручатися у природний хід економічного життя. На думку Кене, завданням уряду є запровадження таких законів, які відповідали би природному економічному порядку. Але вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

Важливим етапом у становленні макроекономічної науки стали дослідження класичної школи. Прабатьком цієї школи вважають англійського економіста Вільяма Петі(1623—1687), який уперше у світовій практиці дав оцінку національного доходу Англії. Учений досліджував питання про вплив на національну економіку й розподіл доходів заходів, пов'язаних з удосконаленням системи оподаткування. Джерелом економічного багатства Петі вважав сферу виробництва.

Класична школа пов'язана передовсім з іменем Адама Сміта(1723—1790), мабуть, найвідомішого економіста усіх часів і народів. У своїй знаменитій праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (скорочено — "Багатство народів", 1776 р.) - він уперше підбив підсумки розвитку економічної науки. Сміт розглядав економічну науку як учення про багатство та способи його збільшення. Багатство нації втілене в продукції, яка споживається народом країни. Джерело багатства вчений убачав у розподілі праці та нагромадженні капіталу.

А. Сміту була близька ідея "природної гармонії" (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно, за відсутності державного втручання, і є оптимальним режимом функціонування економічної системи. Згідно з ученням Сміта, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить особистий інтерес, пов'язаний з прагненням до отримання прибутку. Він виступає головною силою економічного розвитку.

А. Сміт — не лише геніальний економіст. Його праці виходять за межі економічного знання — він піднісся до рівня методології пізнання світу. Запропонована ним парадигма у сучасних умовах перетворилася на могутнє знаряддя в багатьох галузях пізнання. З відстані двох століть дивують не помилки видатного вченого, а глибина його спостережень.

Вагомий внесок у розвиток макроекономічних ідей зробив ще один представник класичної школи — Томас Мальтус(1766—1834), котрий перший в економічній науці простежував співвідношення темпів зростання національного виробництва й темпів зростання населення.

Ще один представник класичної школи — Давид Рікардо(1772— 1823) — сформулював важливу макроекономічну концепцію — теорію порівняльної переваги, яка стала теоретичною основою політики фритредерства, а в сучасних варіантах використовується для обґрунтування переваг "відкритої економіки" над "закритою".

Економісти класичної школи вибудували величну теоретичну споруду, в основі якої лежало поняття ринкової економіки як системи, що саморегулюється через механізм цін. Згідно з цим поглядом, коливання ринкових цін автоматично встановлює рівновагу в економіці. Тому державне регулювання економіки не потрібне.

Протилежний погляд на творчі й регулятивні можливості ринкової економіки розвинув Карл Маркс(1818—1883). В умовах економічних потрясінь та соціальних катаклізмів середини і другої половини XIX ст. він розвинув макроекономічну концепцію, згідно з якою ринкова економіка є марнотратною і експлуататорською, яка прямує до своєї загибелі. Проте макроекономічні ідеї К. Маркса виявилися нежиттєздатними.

"Велика депресія" 1929-1933 рр. не підтвердила одного з основних постулатів класичної школи — здатності ринкової економіки швидко повертатися до повної зайнятості після потрясінь і збурень. Економічна наука почала інтенсивно досліджувати умови забезпечення економічної рівноваги динамічних господарських систем. Принципи нової макроекономічної теорії були сформульовані Дж. М. Кейнсом(1883—1946). Кейнс піддав гострій критиці класичну школу, яка твердила, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати рівновагу в економіці. Він висунув тезу про те, що ринкова рівновага — ще не благо для економіки. Річ у тім, що рівновага в національній економіці може досягатися за неповної зайнятості, і для її усунення необхідне втручання держави у вигляді стимулювання сукупного попиту. Макроекономічні ідеї Кейнса справили глибокий вплив на наступні покоління економістів-теоретиків.

Однак у 70-х роках XX ст. виявилося, що кейнсіанські рецепти стимулювання сукупного попиту не завжди дають бажаний результат. Намагання державних мужів у ці роки збільшенням сукупного попиту подолати економічний спад не привели до зростання обсягу національного виробництва, а лише посилили інфляцію. Вперше у світовій практиці виникла так звана стагфляція — поєднання спаду виробництва та інфляції. Це підірвало позиції кейнсіанської теорії. У цих умовах активно розвиваються різні напрями неокласичної теорії — монетаризм, теорія раціональних сподівань, економіка пропозиції, які обґрунтовують переваги ринкового механізму над державним регулюванням економіки.

Загалом макроекономіка як наука ще не досягла своєї цілісності. Хоча вже розвинуто низку положень, що їх поділяють усі макроекономісти, проте багато питань функціонування національної економіки є предметом гострої полеміки.

Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні рецепти та методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес розширеного відтворення. Макроекономіка завжди виступає теоретичною основою економічної політики держави. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку.

В основі макроекономіки, як будь-якої економічної науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Матеріальні потреби – це бажання людей використовувати різні товари й послуги, які приносять їм корисність. Предмети споживання слугують для задоволення особистих потреб людей. Підприємствам потрібні виробничі будівлі, споруди, устаткування. Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю, але інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах взагалі. У своїй сукупності матеріальні потреби є безмежними. Це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, - обмеженістю або рідкісністю ресурсів.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.

Обмеженість зумовлює вибір. Якщо людина не може мати все, що бажає, їй доводиться вибирати те, чого вона потребує найбільше. Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називаються ресурсами, або факторами виробництва.

Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

o матеріальні ресурси – земля і капітал

o людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їх кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробничих ресурсів та пошук альтернативних варіантів використання ресурсів.

Особливістю макроекономіки є те, що ця суперечність розглядається не з позиції окремих суб'єктів економічної діяльності (фізичних або юридичних осіб), а всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національної економіки в цілому. Вирішити цю проблему можна тільки шляхом підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки.

Під ефективністю економіки розуміють співвідношення між отриманими результатами і обсягом ресурсів, які були залучені до виробництва.

Існують наступні шляхи підвищення ефективності національної економіки на макрорівні:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсі - означає залучення в економічний кругообіг усіх ресурсів, які можна використовувати для виробництва товарів і послуг:

· повна зайнятість працездатного населення

· відсутність вимушеного безробіття

· максимальне використання орних земель в сільському господарстві

· повна завантаження виробничих потужностей

2. Досягнення повного обсягу виробництва– означає, що ресурси використовуються так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Якщо економіка країни не досягла повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються.

3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсівміж виробництвом окремих видів товарів, а також поточними та перспективними цілями.

4. Зростання технічного рівня виробництва та мінімізація витрат на виробництво одиниці продукції.

Макроекономіка дозволяє проаналізувати формування найбільш ефективної економічної політики держави, в різноманітних умовах. Таким чином головне завдання макроекономікиполягає в тому, щоб забезпечити суспільство знаннями, за допомогою яких можна підвищити ефективність національної економіки з метою найкращого задоволення людських потреб.

 

Питання 2. Об’єкт та предмет макроекономіки.

 

Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні рецепти та методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на економічну систему. Не визначаючи безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка завжди виступає її теоретичною основою. Це свідчить про те, що вона не тільки досліджує фактичний стан національної економіки, а й дозволяє виробити різні варіанти впливу на процес економічного розвитку.

Національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території.

Суб’єктами національної економіки є:

1. домогосподарство – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для спрощення аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні.

2. фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами.

3. держава – виконує важливі економічні функції: формує правове середовище, визначає „правила гри”, яких зобов’язані дотримуватися економічні суб’єкти. Через податки і трансферти держава перерозподіляє доходи, забезпечує суспільство благами громадського вжитку, проводе стабілізаційну політику.

Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка, а її відповідний тип , тобто історично визначена економічна система.

Можна виділити наступні типи економічної системи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку.В залежності від типу економічної системи визначається механізм впливу держави на формування відповідного економічного середовища.

Щоб уміти впливати на економіку, потрібно знати також і механізм її функціонування. Предметом макроекономіки – є ефективність функціонування національної економіки або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.

С. Р. Зметою вивчення свого предмету, макроекономіка виконує дві функції: позитивну і нормативну.

Позитивна функція спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни.

Нормативна функція спрямована на обґрунтування рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

 

Питання 3. Метод макроекономіки.

Макроекономічні процеси вивчаються за допомогою різних методів. Під методом розуміють сукупність прийомів, способів и форм вивчення предмета даної науки. Макроекономіка використовує як загальнонаукові так і специфічні методи досліджень.

До загальнонаукових відносять:

· наукову абстракцію,

· аналіз і синтез,

· єдність історичного та логічного,

· економіко-математичний,

· об’єднаність нормативного и позитивного підходів.

Основними специфічними методами, які використовує макроекономіка є

1. макроекономічне агрегування – об’єднаність явищ та процесів в єдине ціле. Агреговані величини характеризують ринкову кон'юнктуру та її зміни (ринкова % ст., ВНП, загальний рівень цін та ін.).Макроекономічне агрегування розповсюджується на економічні суб'єкти, державу, зовнішньоекономічний сектор и ринки всіх видів.

2. економічне моделювання -це формалізовані описання різних економічних явищ і процесів, спрощене відображення економічної дійсності.

Макроекономічні моделі дозволяють відволіктися від другорядних елементів та зосередитися на головних елементах системи та їх взаємозв'язках. Так як моделі – абстрактне відображення реальної дійсності, то вони не можуть охватити всі процеси та явища.

В макроекономіці використовується багато моделей, які можуть бути класифіковані по різним критеріям:

· по ступеню узагальнення – абстрактно-економічні та конкретно-економічні

· по структурі – мало розмірні и великорозмірні

· по взаємозв’язку елементів – лінійні и нелінійні

· по ступеню обхвату – відкриті та закриті

· по фактору часу – статичні и динамічні

В макроекономічних моделях використовують два типа змінних:

1. екзогенні – це змінні, які модель бере як дані.

2. ендогенні – це змінні, які модель намагається пояснити. Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки, ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних змінних здебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо.

С. Р. Досліджуючи національну економіку, макроекономісти використовують велику кількість різноманітних статистичних показників, які характеризують макроекономічні змінні. Існують численні класифікації макроекономічних показників; наведемо окремі з них.

Макроекономічні показники поділяютьна натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях,та вартісні (грошові).Вартісні показники можуть визначатися у постійнихабо поточних цінах.Постійна — це ціна базового року. Показники також поділяють на абсолютні(натуральні та вартісні) та відносні,визначені у відсотках.

Особливо важливе значення у макроекономіці має поділ показників на запасові йпотокові та номінальні й реальні.

Запасові це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу. Потокові це показники, що вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, здебільшого за рік.

У макроекономіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку. По-перше, запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам. По-друге, потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.

Наприклад: майно особи – запас, її доход і видатки – потік;

кількість безробітних – запас, кількість людей, що втрачають роботу – потік.

Слід розрізняти два типи кількісних змінних: запас і потік.

Запас– це кількість будь-чого в даний момент часу.

Потік– це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу.

Вилучення – це частина поточного доходу, яка не використовується для здійснення видатків на виробництво ВВП.

Ін’єкції – це приріст видатків поточного періоду, які здійснюються за рахунок доходу попереднього періоду.

Термінологічний словник

Вилучення – це частина поточного доходу, яка не використовується для здійснення видатків на виробництво ВВП.

Головна суперечність суспільства — суперечність між безмеж­ними матеріальними потребами і обмеженими економічними ресурсами.

Головне завдання макроекономіки — забезпечення суспільства знаннями, завдяки яким можна створювати умови для підвищення ефективності національної економіки.

Домашні господарства — економічні одиниці, що складаються з однієї або більше осіб, які забезпечують економіку ресурсами і використовують доходи для купівлі споживчих товарів та послуг.

Екзогенні змінні — зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови.

Ендогенні змінні — внутрішні чинники моделі, які визначаються в процесі її побудови.

Запас– це кількість будь-чого в даний момент часу.

Змішана економіка — економічна система, в якій співіснує приватна та державна власність, і яка спирається на ринковий механізм і державне регулювання.

Ін’єкції – це приріст видатків поточного періоду, які здійснюються за рахунок доходу попереднього періоду.

Командно-адміністративна (планова) економіка — економічна система, в якій матеріальні ресурси знаходяться у державній власності, а основним регулятором економіки є директивний план.

Модель — спосіб абстрактного відображення фактичної поведінки досліджуваних явищ в економіці.

Нормативна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування рекомендацій щодо подальшого розвитку національної економіки.

Позитивна функція макроекономіки — спрямованість макроекономіки на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан національної економіки.

Потік– це кількісна визначеність зміни будь-чого за певний проміжок часу.

Ринкова економіка — економічна система, в якій матеріальні ресурси знаходяться у приватній власності, а основним регулятором економіки є ринковий механізм.

 

 









ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.