Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Переливання крові, препаратів крові, кровозамінників.





Ускладнення при гемотрансфузіях.

Показання і протипоказання до переливання крові її компонентів, препаратів та кровозамінників

 

На сьогодні переливання крові розцінюється як середня операція трансплантації тканини, що таїть у собі тяжкі ускладнення. Треба пам’ятати, що, незважаючи на суворе дотримання вимог визначення групової і резус-належності крові донора та реципієнта, в організмі настає все ж таки імунний конфлікт, оскільки, крім еритроцитарних і плазматичних факторів, існує безліч інших, які не враховуються, – лейкоцитарні, тромбоцитарні тощо. Виражений імунний конфлікт може виникнути навіть при мінімальному об’ємі гемотрансфузії. Тому останнім часом у практичну діяльність впроваджуються нові принципи трансфузійної тактики – компонентна інфузійно-трансфузійна терапія, суть якої полягає в диференційованому підході до використання складників крові (еритроцитарної маси, відмитих еритроцитів, тромбоцитарної та лейкоцитарної маси плазми), її білкових препаратів (альбуміну, фібриногену, полібіоліну тощо), а також кровозамінників.

 

Компоненти та препарати крові дають більш виражений лікувальний ефект і є менш небезпечні в імунологічному відношенні, оскільки містять менший набір антигенів у своєму складі. При застосуванні складників крові частота ускладнень і реакцій зменшується в декілька разів порівняно з переливанням цільної крові. А тому на сьогодні вважають, що абсолютні показання до переливання цільної крові можуть виникати тільки в екстремальних ситуаціях – при великих крововтратах, коли відсутні компоненти крові. Згідно з існуючими інструкціями, на сьогодні допускається переливання тільки одногрупної й однорезусної крові, еритроцитів та плазми. Лише в окремих випадках – при абсолютних показаннях до гемотрансфузії, відсутності одногрупної донорської крові, її компонентів – допустимо переливання “універсальної” 0 (І) групи однорезусної крові не більше 500 мл. Дітям потрібно переливати тільки одногрупну та однорезусну кров. В аналогічних ситуаціях при відсутності одногрупної плазми можна використовувати плазму групи АВ (IV) для трансфузії реципієнтам будь-якої групи крові, плазму групи А (ІІ) або В (ІІІ) – реципієнтам групи 0 (І). Правила групової сумісності при переливанні кріопреципітату такі ж, як і для плазми. Компоненти та препарати донорської крові вводять тільки з метою компенсації дефіциту конкретних клітинних і плазмових складових елементів крові. Їх переливання може здійснюватися тільки за абсолютними показаннями і тільки у випадках, коли можливості альтернативного лікування вичерпані.



 

До абсолютних показань відносять: 1)гостру крововтрату (більше 30 % ОЦК); 2) травматичний шок ІІ-ІІІ ступенів.

 

Всі інші показання до гемо трансфузії належать до відносних: анемія; продовжуючи кровотеча; порушення загортальної системи крові; зниження імунітету, регенерації, реактивності та ін..

 

Слід пам’ятати, що підхід до переливання компонентів і препаратів крові у кожного хворого повинен бути індивідуальним, з урахуванням показань і протипоказань. Виділяють абсолютні і відносні протипоказання до гемотрансфузії.

 

Абсолютним протипоказання до гемотрансфузії є: гостра серцево-легенева недостатність, яка супроводжується набряком легень.

 

Відносними протипоказаннями є: гострі тромбози і емболії, захворювання серця з недостатністю кровообігу, гіпертонічна хвороба ІІІ ступення ; захворювання нирок, печінки; розлади мозкового кровообігу; алергічні захворювання (полівалентна алергія, бронхіальна сатма); десеменуючий туберкульоз; ревматизм та ін. При цих станах використовувати гемо трансфузії слід з особливою обережністю

 

Вибір трансфузійного середовища. Від правильного вирішення питання про вибір трансфузійного середовища, дози, методу і способу введення буде залежати успіх гемотрансфузійної терапії та її безпечність. Переливання крові для лікування анемій, лейкопенії, тромбоцитопенії, порушень системи згортання крові, коли відмічається дефіцит окремих компонентів крові, не виправдане, тому що для поповнення окремих факторів витрачаються інші, у введенні яких необхідності немає. Лікувальний ефект крові в таких випадках нижчий, ймовірність виникнення ускладнень зростає, а витрата крові значно більша, ніж при введенні концентрованих компонентів чи препаратів крові. Так, при гемофілії хворому необхідно ввести лише фактор VІІІ. Щоб покрити витрати організму в ньому за рахунок крові, необхідно ввести декілька літрів свіжої крові, тоді як цю потребу можна забезпечити лише декількома мілілітрами антигемофільного глобуліну (кріопреципітату). Тому пацієнтам потрібно дати тільки ті компоненти чи препарати крові, яких вони потребують.

 

Гемотрансфузійні засоби.

 

Із гемотрансфузійних засобів, замість цільної крові, найбільше поширення мають еритроцитарна маса, відмиті еритроцити, свіжозаморожена плазма (табл.3.1).

 

Таблиця (3.1) Гемотрансфузійні засоби

 

  Назва засобу Термін зберігання Основні показання до застосування  
Гемотрансфузійні засоби   Кров консервована 21 доба Крововтрата, шок  
Компоненти крові: еритроцитарна маса 21 доба Крововтрата, шок  
відмиті еритроцити 24 години   Анемія  
лейкоцитарна маса     24 години Агранулоцитоз  
тромбоцитарна маса     24 години   Тромбоцитопенія
свіжозаморожена плазма     при -20˚ – 6 міс.   при -30˚ – 1рік Крововтрата, шок, гіпопротеїнемія  
суха плазма     3 роки Крововтрата, шок, гіпопротеїнемія  
Препарати крові:   альбумін 5,10, 15,20,30 %     5 років Гіпопротеїнемія  
протеїн     5 років Гіпопротеїнемія  
свіжозаморожений кріопреципітат     1 рік Відсутність VІІІ і ХІІІ факторів згортання крові та гемофілії
сухий кріопреципітат   3 роки   Відсутність VІІІ і ХІІІ факторів згортання крові та гемофілії
імуноглобулін     3 роки Імунодефіцит
Фібриноген     2 роки Гіпофібриногенемія  
Гемостатична губка   1 рік   Місцевий гемостаз  
Тромбін     3 роки Місцевий гемостаз  

 

 

Компоненти крові.

Еритроцитарну масу отримують із консервованої крові шляхом відділення плазми. Вона містить ту ж кількість гемоглобіну й еритроцитів, що і кров, але в значно меншому об’ємі. У ній менше цитрату, розчинених антигенів і антитіл, білкових факторів плазми, що зумовлює її меншу реактогенність. Еритроцитарну масу зберігають при температурі +4-8о С. Термін зберігання еритроцитарної маси залежить від консерванта. Еритроцитарна маса, заготовлена на розчині глюгициру або цитроглюкофосфату, зберігається 21 день, на розчині циглюфаду – до 35 днів.

 

Основними показаннями до застосування еритроцитарної маси є значне зниження числа еритроцитів у результаті гострої або хронічної крововтрати.

 

Однак використання еритроцитарної маси з метою поповнення ОЦК на сьогодні вважається недоцільним, оскільки 30 % перелитих еритроцитів через їх імунну несумісність одразу депонуються в мікроциркуляторному руслі, що підсилює наростання гемічної гіпоксії, а решта 70 % починають зв’язувати кисень тільки через 24 години. Виходячи з цього, показаннями до переливання еритроцитарної маси вважають рівень гемоглобіну нижче 75 г/л, гематокриту – 0,25 г/л, а в деяких випадках рівень гемоглобіну навіть нижче 50 г/л. При цьому об’єм перелитої еритроцитарної маси не повинен перевищувати 50 % від об’єму кровонаповнення. Якщо же наповнювати ОЦК тільки компонентами крові, то у пацієнта швидко розвивається ефект “заболоченої легені“. Еритроцитарна маса може застосовуватися в комплексі з кровозамінниками та свіжозамороженою плазмою і дати більший ефект, ніж застосування цільної крові.

 

Відмиті еритроцити – це відмиті 1-3-кратно в фізіологічному розчині (після видалення плазми) донорські еритроцити. Термін зберігання відмитих еритроцитів не більше 24 год із моменту заготівлі (в холодильнику при температурі +4-8оС), краще переливати в перші 3 год. Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої анемії та сенсибілізації організму хворого до факторів плазми крові донора.

 

Лейкоцитарна маса – компонент крові, який містить переважно білі клітини крові. Лейкоцитарну масу отримують шляхом відстоювання крові або за допомогою цитофорезу. Випускається лейкоцитарна маса у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси, що відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові. Під час переливання лейкоцитарної маси необхідно враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберігати лейкоцитарну масу можна не довше однієї доби. Лейкоцитарна маса застосовується при лейкопеніях променевого й інфекційного походження, сепсисі, медикаментозних агранулоцитозах, для прискорення загоєння ран. Переливають лейкоцитарну масу з інтервалом 2-3 доби з швидкістю 30-40 крапель на хвилину.

 

Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60-70% тромбоцитів у 40 мл плазми. Використовується зразу ж після заготівлі (extempore), зберігати її не можна. Тромбоцитарна маса широко використовується при тромбоцитопенічних кровотечах (хворобі Верльгофа, дефіциті тромбоцитів і т. ін.). Вливання тромбоцитарної маси прискорює час згортання крові та ретракції кров’яного згустку. Переливання проводиться з врахуванням групової і резус-сумісності з швидкістю 30-40 крапель на хвилину внутрішньовенно.

 

Свіжозаморожена плазма – найбільш ефективний вид плазми, що практично повністю зберігає свої біологічні функції, зокрема більшість факторів згортання крові (ІІ, V, VII, VIII, X, XI, XII i XIII). Після заготовлення плазми її заморожують і зберігають при температурі – 20оС протягом року. У ній зберігаються всі лабільні фактори системи гемостазу. Безпосередньо перед переливанням свіжозаморожену плазму розмножують у воді при температурі +37-38оС. Розморожена плазма може зберігатись не більше 1 год. Свіжозаморожена плазма повинна бути однієї групи з кров’ю хворого за системою АВ0. При відсутності одногрупної плазми в екстрених ситуаціях допускається переливання плазми групи А (ІІ) хворому з групою крові 0 (І), плазми групи В (ІІІ) – хворому з групою крові 0 (І) і плазми групи АВ (ІV) – хворому з будь-якою групою крові.

 

Суха плазма виготовляється висушуванням у вакуумі при температурі +37-38˚С. Суха плазма зберігається до трьох років. Перед переливанням її розчиняють удвічі дистильованою водою або фізіологічному розчині хлориду натрію при температурі +37 ˚С.

 

Переливання плазми показано хворим із травматичним шоком, кровотечами, при гіпопротеїнеміях тощо.

 

Крім звичайної нативної, свіжозамороженої чи сухої плазми, виготовляють плазму спеціального призначення: антистафілококову, антигемофільну, антисиньогнійну та ін. Однак слід відмітити, що останнім часом до переливання нативної, свіжозамороженої та іншої плазми ставляться стримано. Це пов’язано з тим, що період сероконверсії при інфікуванні вірусами імунодефіциту людини триває майже півроку (П.М. Перехрестенко, 2002р.). Виходячи з цього, пропонується перехід до карантинізації плазми, суть якої полягає у невикористанні заготовленої тестованої плазми протягом 6 місяців, після чого здійснюють повторне обстеження донора, і тільки після отримання негативного результату перевірки на ВІЛ плазму, що зберігалася півроку, можна використовувати.

 

Препарати крові.

Альбумін є основною фракцією плазми. З 400 мл плазми виготовляють 6 г білка, в тому числі 55-60 % альбуміну. Альбумін виготовляють у вигляді 5, 10, 20 % розчинів. 5 % розчин застосовують для швидкого збільшення ОЦК, а 10-20 % – для корекції гіпопротеїнемії. Термін зберігання при температурі +4-8 ˚С – до 5 років.

 

Використовують альбумін для лікування виснажених хворих, з вираженим зниженням білка в крові (при гіпопротеїнеміях), при зневодненнях організму (гіповолеміях), при опіковому шоку, анеміях.

 

Протеїн – розчин білків плазми, випускається в дозах 100-200 мл. Містить 75-80 % альбуміну, 20-25 % альфа- і бета-глобулінів. Показання до переливання протеїну такі ж, як і для альбуміну.

 

Кріопреципітат. Являє собою білкову фракцію плазми донорської крові. В одній дозі містить 100 ОД антигемофільного глобуліну (VIII фактор згортання крові), фібриноген, а також фібриностабілізувальний фактор (ХІІІ фактор). Препарат використовують при кровотечах, особливо при зменшенні кількості VIII і ХІІІ факторів згортання крові та гемофілії. Препарат розводять дистильованою водою в кількості вказаній на етикетці, вводять внутрішньовенно краплинно-струминним або струминним методом з урахуванням групової належності крові реципієнта. Після введення перших 5 мл розчину кріопреципітату з метою виявлення підвищеної чутливості у хворого здійснюють біологічну пробу. Оптимальна температура зберігання – 30оС (24 місяці).

 

Фібриноген виготовляється із свіжої донорської крові за допомогою висушування. Він містить активний антигемофільний глобулін. Випускається у флаконах по 250-500 мл, що містять 1-2 г фібриногену. Термін придатності – 2 роки. Перед вливанням фібриноген розводять удвічі дистильованій воді або ізотонічному розчині хлориду натрію.

 

Застосовують при різних кровотечах, фібринолізі, синдромі ДВЗ, травматичному шоці.

 

Імунобіологічні препарати виготовляють із донорської і плацентарної плазми шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном. Вони містять великий набір антитіл проти різних бактерій і вірусів. Одержаний препарат імуноглобуліну має високу специфічну активність проти відповідного збудника захворювання.

 

Серед таких препаратів широко використовують антистафілококовий g-глобулін, поліглобулін, антирезус (Д), антигрипозний, антигепатичний імуноглобулін тощо. Всі імунологічні препарати випускають в ампулах по 1; 1,5; 5 мл і зберігають у холодильнику при температурі 2-10 ˚С. Термін зберігання – до трьох років. Вводять за схемою внутрішньом’язово.

 

Кровозамінники (Табл.3.2.) – це препарати, які при введенні в організм хворого здійснюють лікувальний ефект, схожий до донорської крові. Кровозамінники в основному використовуються з метою корекції змін в організмі: підвищення артеріального тиску, дезінтоксикації, відновлення ОЦК, синтезу білкових фракцій крові тощо. Як правило,

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.