ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД БУДОВИ ТА ФУНКЦІЙ ЦЕНТРАЛЬНЛЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

1. Дати характеристику сучасній періодизації вікових періодів.

2. Закономірності росту та розвитку організму дитини.

3. Як впливають умови навколишнього середовища та інші фактори на зріст та розвиток дітей та підлітків?

1. На основі отриманих розрахунків по кожному з виділених показників на попередньому занятті скласти наступну таблицю:

2. Користуючись шкалою оцінки фізичного розвитку визначити індивідуально (тобто кожному студенту) рівень його фізичного розвитку.

3. Побудувати профіль фізичного розвитку для кожного обстежуваного.

Для достовірності і точності антропометричних вимірювань їх необхідно проводити вранці (в кінці дня може спостерігатися збільшення маси, зменшення довжини тіла на 1—1,5 см) на оголеному тілі стандартним інструментарієм. Якщо є можливість проводити дослідження у кожного учня щорічно, то їх роблять в один і той же місяць.

1. Зріст (у см). Зріст стоячи і сидячи вимірюють ростоміром з точністю до 0,5 см. Обстежуваний стає до стійки ростоміра спиною. При цьому потрібно торкатися стійки трьома найбільш виступаючими назад місцями по задній серединній лінії: грудним відділом хребта в міжлопатковій ділянці, крижовим відділом хребта в області між сідницями і п'ятами. Голова повинна знаходитися в такому положенні, щоб трагоорбітальна лінія, що сполучає нижній край очної ямки і козелок вуха, була паралельна підлозі (горизонтальною). Планшетка ростоміра повинна торкатися верхівки голови. Зріст стоячи визначають за першою (лівої) шкалою ростоміра. При вимірюванні зросту сидячи обстежуваний сідає на лавку ростоміра так, щоб торкатися стійки міжлопатковою і міжсідничною ділянками спини. Положення голови і планшетки такі ж, як і при вимірюванні зросту стоячи. Зріст сидячи визначають за другою (правою) шкалою ростоміра.

2. Маса (у кг). Масу вимірюють за допомогою медичних десяткових вагів. Зважування проводять без одягу і взуття з точністю до 50 г.

3. Окружність грудної клітки (у см). Обвід грудної клітки (ОГК) вимірюють в трьох її положеннях: при максимальному видиху, максимальному вдиху і під час паузи (середнє положення між вдихом і видихом).

Обстежуваний розводить руки в сторони, а коли сантиметрова стрічка накладена на грудну клітку, опускає їх вниз. Сантиметрову стрічку накладають: ззаду - під нижніми кутами лопаток; спереду - у чоловіків по нижньому краю навколососкових кружків, у жінок - на рівні прикріплення четвертих ребер до грудини, тобто над молочними залозами. Вимірюючий утримує обидва кінці стрічки трьома пальцями лівої руки, а правою рукою натягує стрічку, щоб вона щільно прилягала до грудної клітки. Обстежуваного просять зробити глибокий видих, натягують стрічку і вимірюють коло грудної клітки при максимальному видиху. Потім обстежуваний робить глибокий вдих. Сантиметрова стрічка при цьому повинна вільно ковзати в пальцях вимірюючого. В кінці вдиху вимірюють обвід грудної клітки при максимальному вдиху. Обвід грудної клітки під час паузи краще всього заміряти при розмові з обстежуваним.

Різниця в сантиметрах між колом грудної клітки під час максимального вдиху і видиху називається екскурсією грудної клітки. У дорослих молодих людей ця величина в середньому рівна 6—8 см, а у спортсменів може досягати 12—16 см. Екскурсія грудної клітки у молодших школярів рівна 3—5 см, а у старших школярів 5—7 см.

Для складання вищезазначеної зведеної таблиці необхідно записати показники зросту (см), ваги (кг) та окружності грудної клітки (см) обстежуваного, розраховану середню арифметичну зважену (М), середнє квадратичне відхилення (σ), визначити різницю між середньою арифметичною зваженою (М) та показником обстежуваного (ПО – М)=R, розрахувати величину сигнального відхилення, яка визначається шляхом ділення отриманої різниці на сигму по формулі.

Нижче наводиться приклад, який розкриває механізм отримання величини сигнального відхилення та побудови профілю фізичного розвитку.

Дані обстежуваного, як правило, в той чи іншій мірі відрізняються від середніх показників або в сторону збільшення, або в сторону зменшення ознак. Для судження про ступінь їх відмінності цю різницю з відповідним знаком
(+ чи –) ділять на середнє квадратичне відхилення (σ), отримуючи так зване сигнальне відхилення.

Наприклад, показник зросту – 131 см, М=132,9 см, σ=6,12. Різниця між М та показником обстежуваного: 131,0–132=–1,9 см, тоді величина сигмального відхилення (σ) буде дорівнювати:

Показник ваги – 28,5 кг, М=29,7 кг, σ=5,65, різниця між М та показниками досліджуваного: 28,5–29,7=1,2, сигмальне відхилення

Показник окружності грудної клітки – 65,5 см, М=63,3 см, σ=5,02, різниця 65,5–63,3=+2,2, сигмальне відхилення

Сигнальне відхилення як видно на прикладі, визначається окремо для зросту, ваги, окружності грудної клітки.

На основі розглянутого приклада таблиця отримає наступний зміст:

Вихідні дані дозволяють вивести оцінку фізичного розвитку обстежуваних.

Оцінка фізичного розвитку визначається по величині сигмальних відхилень:

Як видно з таблиці, якщо отримана частка не вище (чи не нижче) одної σ, фізичний розвиток прийнято рахувати в межах широкої норми. Якщо ця частка коливається в межах ±2σ, розвиток вище (+2) чи нижче (–2) норми. Коливання в межах ±3σ класифікується як добрий (+3) чи слабкий (–3) фізичний розвиток.

Приклад: учень Т., 13 років, зріст має 148,3 см, вагу 42,3 кг, окружність грудної клітки 69,5 см (у стані спокою).

Середні показники для цього віку (чи середні величини стандартів – М) відповідно (по таблиці) – 144,8 см (σ – 7,9); 36,4 (σ – 5,9); 69,5 (σ – 4,3).

Різниця для зросту: 148,3–144,8=+3,5 (знак +, тому що фактична величина зросту більше середньої).

Таким же чином ведеться розрахунок по даних ваги та окружності грудної клітини: Вага: –42,3–36,4=+5,9кг:5,9=+1Окружність грудної клітини: 69,5–69,5=0

У випадку, якщо фактична величина менше середньої, різницю між ними потрібно брати зі знаком мінус.

Нанесення отриманих даних на антропометричну картку та з’єднання точок лініями дасть профіль фізичного розвитку школяра (по Мартину).

Для побудови профілю фізичного розвитку проводять на рівній відстані одна від одної горизонтальні лінії по кількості ознак, що оцінюються. Посередині цих ліній проводять середню вертикальну, яка відповідає середнім віковим показникам (по таблиці студентів) ваги, зросту, окружності грудної клітки. По праву сторону від цієї середньої лінії на рівній відстані наносять відхилення в межах +1 σ, +2 σ, +3 σ,а по ліву – відповідно зі знаком мінус: –1 σ, –2 σ, –3 σ. По цих межах також проводять вертикальні лінії.

Величину сигмального відхилення кожної ознаки відкладають точкою на відповідній горизонтальній лінії. Потім послідовно з’єднують ці точки.

В якості прикладу наводиться графік, побудований на даних вищерозглянутого прикладу.

Результати вимірювань дають підстави вважати, що фізичний розвиток школяра в межах широкої норми, тобто він розвивається нормально. Крім фізичного розвитку за допомогою графіка-профілю можна визначити пропорційність розвитку. В даному прикладі відмічається пропорційний розвиток.

При пропорційному розвитку точки, які означають сигмальне відхилення окремих ознак, лежать на одній вертикалі або віддалені одна від одної не більше ніж на одну сигму.

1. А) Записати методику визначення зросту стоячи.

Б) Визначити різницю між середньою арифметичною таблиці середніх показників (М) та показником обстежуваного (ПО–М)=R, розрахувати величину сигнального відхилення.

2. А) Записати методику визначення ваги тіла.

3. А) Записати методику визначення окружності грудної клітки.

5. Побудувати графік-профіль фізичного розвитку обстежуваного.

Дайте письмові відповіді на контрольні питання:

2. Закономірності росту та розвитку організму.

Середні показники фізичного розвитку дітей шкільного віку

зріст, окружність грудної клітки та вага (за Д.Д.Лебедєвим)

1. Повторити характеристику різних осанок та форм стопи (усна співбесіда). Розглянути роздавальний матеріал у вигляді фотографій.

3. Записати методику визначення м’язової сили.

4. Провести необхідні заміри для визначення типу постави, стопи, м’язової сили.

5. Замалювати в зошит лабораторних занять різні постави у дітей та підлітків, записати їх характеристику.

6. Визначити рівень розвитку досліджуваних показників опорно-рухового апарату.

Умови роботи: студенти працюють парами, обмірюючи один одного.

Методика визначення постави, стопи та м’язової сили

Постава – звична поза невимушено стоячої людини, залежить від форми хребта, рівномірності розвитку та тонусу мускулатури торсу.

Для визначення постави проводять візуальні спостереження над положенням лопаток, рівнем плечей, положенням голови.

Спостереження доповнюються інструментальним дослідженням глибини шийного та поперекового прогинів та довжини хребта за методом Ковалькової.

З цією ж метою до обстежуваного, який стоїть у звичній позі, прикладають ззаду антропометр (рейка з сантиметровими діленнями) так, щоб він був у строго вертикальному положенні та торкався хребта в одній точці (рис. 1).

Лінійкою вимірюють: а) відстань від антропометра до остистого відростка 7-го шийного вигину; б) до найбільш глибокої частини поперекової кривизни (глибина поперекового вигину.

Вимірювання довжини хребта. Для цього досліджуваного ставлять по команді „струнко”, Антропометр встановлюють позаду та паралельно середній лінії тіла, але не торкаючись хребта. За допомогою поперечної лінійки вимірюють висоту стояння верхньої точки хребта – кісткова точка черепу, яка найбільш низько прощупується в потиличній області вздовж середньої лінії та його кінця (кінець куприка). Різниця між висотою стояння цих точок і складає довжину хребта.

Отримані цифрові показники глибини шийної точки та поперекового вигину порівнюють з даними таблицями З.П.Ковалькової, враховуючи при цьому стать (Х – хлопчики, Д – дівчатка) та довжину хребта.

Нормальна, правильна постава: показники глибини шийного та потиличного вигинів близькі по значенню та коливаються в межах 3-4 см в молодшому шкільному віці та 4-5,5 см в середньому та старшому; корпус утримується прямо, голова піднята, плечі розправлені та знаходяться на одному рівні, живіт підтягнутий, ноги прямі (рис. 2).

1. Сутулувата постава: глибина шийного вигину збільшується, поперековий згладжується. Голова нахилена вперед, плечі опущені.

2. Лордотична постава: збільшується поперековий вигин, згладжується шийний, живіт випинається, верхня частина тулубу трохи відкинута назад.

3. Кіфотична постава: характеризується збільшенням глибини як шийного, так і поперекового вигинів, спина кругла, плечі опущені, голова нахилена вперед, живіт випнутий.

4. Випрямлена постава: характеризується зглаженням обох вигинів, спина випрямлена, живіт підібраний.

Стопа – орган опори та пересування. Розрізнюють стопу нормальну, сплощену, плоску.

Для визначення форми стопи оглядають її опорну поверхню та звертають увагу на ширину перешийка (а), який з’єднує область п’ятки передньою частиною стопи. Крім того, звертають увагу на вертикальні вісі ахіллова сухожилля та п’ятки при навантаженні.

При нормальній стопі перешийок вузький, вертикальні вісі розташовані по одній лінії, строго перпендикулярно до поверхні опори. При сплощеній стопі перешийок широкий, лінія його зовнішнього краю трохи опукла, вертикальні вісі також перпендикулярні поверхні опори. Плоска стопа характеризується тим, що перешийок займає майже всю її ширину, часто вісь п’ятки з віссю ахіллова сухожилля утворює кут, відкритий назовні.

Користуються методом отримання відбитків стопи (плантографія). Для отримання відбитків використовують різні фарбуючі речовини. Стійкі та чіткі відбитки отримують за допомогою таніну та півторахлористого заліза (1,5 FeCl)₂. Обстежуваний ставить спочатку ногу на тканину, яка змочена 1% водним розчином півторахлористого заліза, потім на папір, зволожений 0,5% розчином таніну на спирту та всю вагу тіла переносить на цю ногу.

Відбиток підписують та сушать. Потім його оброблюють по методу Штритера: на отриманому відбитку проводять дотичну до найбільш виступаючих точок внутрішнього краю стопи.

Із середини дотичної відновлюють перпендикуляр до зовнішнього краю стопи. Потім вираховують процентне відношення довжини тої частини перпендикуляра, котра пройшла через відбиток (а), до всієї його довжини (а+б). Якщо перешийок складає до 50% довжини перпендикуляра – стопа нормальна, 50-60% – сплощена, 60% – плоска.

Для визначення видів постави дітей та підлітків (за З.П.Ковальковою)

В лабораторних умовах відбиток стопи можна отримати за допомогою дрібної крейди. Для цього крейду товчуть та рівномірно насипають у кювету. Обстежуваний знімає взуття та шкарпетки, протирає підошву ноги розчином хлораміну, а потім стає на крейду, переносячи всю вагу тіла на цю ногу. Потім цією ногою стає на темну дошку та знову переносить вагу тіла на цю ногу. На темній дошці залишається добре видимий відбиток. Після проведення дотичної та обміру відбитку стопи, дошку обтирають марлею, змоченою в розчині хлораміну. Тільки після цього можна продовжувати обстеження стопи наступного учня чи студента.

Ступінь розвитку сили м’язів людини має велике значення для вдосконалення рухових навичок, для збільшення працездатності та спортивної майстерності.

Сила м’язів людини проявляється при найбільшому вольовому напруженні, може бути добрим показником функціонального стану його центральної нервової системи.

Визначення м’язової сили (динамометрія) виконується трьома способами: визначення станової сили (сили м’язів спини) та визначення сили м’язів черевного пресу.

Для визначення ручної сили (сили кисті) застосовується ручний динамометр, який складається з овальної стальної пружини, всередині якої прикріплена шкала з діленнями та зі стрілкою, яка показує м’язову силу в кілограмах.

Сила рук вимірюється наступним чином. Беруть динамометр зручно в руку, потім витягують руку в сторону та якнайсильніше стискають динамометр.

Дослідження повторюють 3 рази для кожної руки окремо. Записується найбільше показання динамометра. Для добре розвинутого чоловіка ручна сила в середньому рівна 40-50 кг, у жінок – 30-35 кг.

М’язова сила рук залежить від зросту, ваги тіла, окружності грудної клітки і т.д. Так як вага тіла може змінюватися, цікаво визначати показник сили стиску кисті – відносну силу кисті. Для цього треба цифру, яка показує силу стиску кисті сильнішої руки, помножити на 100 та отримане число поділити на вагу тіла.

Наприклад: сила кисті дорівнює 42 кг, вага тіла – 70 кг. Тоді:

В середньому цей показник рівний для чоловіків 60-70% для жінок – 45-50%. Збільшення показника означає збільшення м’язової сили.

Станова сила або сила м’язів розгиначів спини, визначається за допомогою станового динамометра.

Обстежуваний стає ногами на дерев’яну площадку з прикріпленим до неї динамометром, за допомогою крюка, щоб вона знаходилася на рівні колін.

Згинаючись у попереку, обстежуваний бере ручку станового динамометра обома руками та, не згинаючи колін, випрямляє спину та вижимає до відказу.

Дослідження проводиться двічі, кращій результат записують. Вимірювання проводиться з точністю до 5 кг.

Станова сила здорової, добре розвиненої людини в середньому рівна 130-150 кг. Це так звана абсолютна станова сила.

Для оцінки розвитку відносної станової сили користуються тією ж формулою:

Наприклад: станова сила – 140 кг, вага тіла – 70 кг.

Таблицю для оцінки стану та розвитку станової сили

При вимірюванні станової сили необхідно враховувати, що воно потребує граничного зусилля, тому не можна проводити ці вимірювання при високому кров’яному тиску, різко вираженому атеросклерозі, грижах, болях у попереку, у жінок під час менструації, вагітності.

Черевним пресом називається група м’язів живота, яка утворює передню стінку черевної порожнини (чотири парні м’язи: прямий м’яз живота, зовнішній косий м’яз, внутрішній косий м’яз, поперечний м’яз живота).

Ступінь розвитку черевного преса визначається спеціальними функціональними пробами. Найбільш доступний спосіб: обстежуваний лягає на кушетку, лавку або на підлогу з витягнутими вздовж тулуба руками. З цього положення він повинен перейти в положення сидячи, не згинаючи ніг та не відриваючи їх від полу, а потім знову опуститися.

Ця вправа робиться не менше 12 разів за хвилину та повторюється якомога більшу кількість разів. Проба вважається виконаною задовільно, якщо обстежуваний спортсмен піднімається 20 разів.

Люди зі слабко розвинутим черевним пресом або високо піднімають ноги, або зовсім не можуть піднятися без допомоги рук.

1. Особливості розвитку черепа у дітей та підлітків.

3. Вікові особливості розвитку верхніх та нижніх кінцівок.

4. Розвиток рухових навичок, координації рухів з віком.

8. Як визначається м’язова сила кисті? Станова сила?

9. Якими методами визначається сила м’язів черевного преса?

10. Яка задача обстеження опорно-рухового апарату дітей та підлітків?

1. Загальний огляд будови та функції організму.

3. Закономірності росту та розвитку організму людини.

1. Вікові анатомо-фізіологічні особливості розвитку кісткової та м’язової системи дітей та підлітків.

3. Антропометрія (соматоскопія, соматометрія, фізіометрія).

1. Вікові анатомо-фізіологічні особливості розвитку серцево-судинної системи.

3. Вікові анатомо-фізіологічні особливості крові.

1. Вікові анатомо-фізіологічні особливості розвитку дихальної системи.

2. Вікові функціональні показники процесу дихання.

1. Фізіологічні і гігієнічні основи харчування дитини.

3. Вітаміни та їх біологічне значення для росту і розвитку організму дитини:

а) загальні відомості та значення вітамінів;

1. Вікова фізіологія залоз внутрішньої секреції, їх біологічне значення для росту і розвитку організму дитини.

3. Гігієнічні вимоги до одягу та взуття школярів.

4. Вікові особливості будови та функції шкіри дітей, їх гігієнічне значення.

1. Гігієнічні вимоги до земельної ділянки школи.

2. Гігієнічні вимоги до планування, розміщення та поверхова характеристика будівлі школи.

3. Гігієнічні вимоги до шкільних приміщення.

1. На основі власних розрахунків знайти площу та кубатуру приміщення на одного учня.

2. Описати внутрішній стан приміщення класу (підлога, стіни, стеля).

3. Визначити показники природного освітлення (КПО, СК, кут падіння).

4. Описати штучне освітлення, визначити його показники.

6. Визначити температуру та вологість приміщення класу.

7. Зазначити характер прибирання приміщення.

8. Обговорення отриманих результатів дослідження.

1. Для визначення площі та кубатури, яка припадає на одного учня, застосовують наступні формули:

Гігієнічна норма: Площа на одного учня – не менше, ніж 1,25м² для звичайного приміщення, і не менше, ніж 1,6м² для лабораторій.. Вчительська кімната не менше, ніж 1,5м² на одне класне приміщення.

Гігієнічна норма: Висота не менше, ніж 3м, кубатура на одного учня не менше, ніж 3,75м³.

2. При описанні внутрішнього оздоблення приміщення звертають увагу на матеріал, з якого зроблені підлога, стіни стеля, наявність в них дефектів будівництва, колір пофарбування, наявність шпалер.

3. Дослідження природного освітлення приміщення класу починають з:

а) описання орієнтації вікон до частин Світу (північ, південь, схід, захід і т.д.). Зазначають вплив кольору шпалер на збільшення (відбивання світла), або зменшення (поглинання світла) освітлення класу;

б) описання інших факторів (чистоти вікон, затемнення вікон будівлями, деревами, шторами, вазонами квітів і т.ін.), які сприяють зменшенню проникнення природного світла до приміщення;

в) визначення світлового коефіцієнту (СК), який дорівнює відношенню площі віконного скла до площі приміщення класу. СК виражається дробом, де чисельник – 1, а знаменник – отриманий результат ділення площі підлоги на площу скла вікон:

Гігієнічна норма: 1:4 – в класах, 1:5 – в коридорах, 1:6 – в спортивній залі.

г) визначення коефіцієнту природного освітлення (КПО) дає можливість більш повно охарактеризувати освітлення. КПО не залежить від пори року і доби. Визначається люксметром та за допомогою формули:

де: Е_внут – освітлення на робочому місці учня;

д) Кут падіння (a) утворюється двома лініями, які виходять з точки вимірювання. Перша лінія йде до верхнього краю вікна, а друга – горизонтальна лінія поверхні парт. Для визначення кута падіння вимірюють відстань від середнього ряду парт до вікна та висоту вікна (тобто два катети). Кут падіння вираховують транспортиром при побудуванні прямокутного трикутника, катети якого відомі, або за таблицею натуральних тригонометричних величин.

Таблиця натуральних тригонометричних величин

По відношенню протилежного катета до прилежачого знаходять тангенс кута падіння:

; після чого за допомогою таблиці визначають величину кута.

Наприклад: Відстань робочого місці учня до вікна дорівнює 3,1м. Висота вікна – 1,8м. Підставляємо данні до формули та отримаємо

, що відповідає величині кута падіння 30^°.

Мінімальна величина кута падіння, що допускається – 27^°.

4. Дослідження штучного освітлення приміщення класу починають з:

а) описання видів приборів штучного освітлення (лампи розжарювання або люмінесцентні), їх розташування, кількість, наявність непрацюючих.

б) Рівень відповідності штучного освітлення у певному приміщенні розраховується трьома методами:

1 – метод питомої потужності полягає у визначенні кількості Вт на 1м².

2 – розрахунковий метод дає можливість визначити кількість лк (люксів – lx) – одиниць вимірювання освітлення. Для цього визначають питому потужність світильників (кількість ватт на 1м²) і помножують на коефіцієнт 3 для ламп розжарювання, або на 12 для ламп денного освітлення.

3 – прямий метод. При цьому методі використовують прибор “Люксметр”, за допомогою якого вимірюють показники освітлення.

Лампи розжарювання: загальна потужність – 2400 Вт, питома потужність – 48-50 Вт на 1 м²;

Люмінесцентні лампи: загальна потужність – 1200 Вт, питома потужність – 25 Вт на 1 м².

5. Для визначення ефективності аерації класних приміщень описують наявні джерела надходження атмосферного повітря: наявність кватирок, фрамуг, штучних вентиляційних каналів, їх розміри, частоту, час та тривалість провітрювання.

Достатність вентиляції в класних приміщеннях визначають за співвідношенням площі фрамуг та кватирок, які відкриваються для провітрювання до площі приміщення класу, наявністю штучних вентиляційних каналів у стінах приміщення,

- наскрізне провітрювання перед початком та після занять10-15 хв;

- наскрізне провітрювання через вікна та двері після кожного уроку;

- площа кватирок та фрамуг, що відкриваються для провітрювання не менша, ніж 1/50 частка від площі приміщення;

- концентрація СО₂ в приміщеннях для дітей не повинна перевищувати 0,07%;

- 3 – 4-кратне зміна повітря в класній кімнаті;

- наявність центральної витяжної вентиляції у поєднанні з аерацією;

- стіни не повинні бути оклієні шпалерами або пофарбовані на всю висоту.

6. Температуру в приміщенні визначають термометром, який розміщують на 1,0 – 1,2 м від підлоги. Через 10-15 хвилин знімають показники. Вологость встановлюють за допомогою волосяного гігрометра.

Гігієнічними нормами в класах і кабінетах є:

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: