Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Вимова слів іншомовного походження





Вимова голосних

1. Усі голосні під наголосом вимовля­ються виразно: [рáнок, дόл'а, зýби, сéлищеи,

сúн'ій, с'іно].

2. Голосні [а], [у], [і]в ненаголошеній позиції вимовляються також чітко: [л'удúна,

тудú, прúказка, кутόк, пісόк, стілéць].

3. Голосний [е]в ненаголошеній позиції вимовляється як и](перед складом з

наголошеним [е], [о], [а]: [меижá, веизé, неидόгл'ад, неидόл'ік]; як е](перед

наголошеним складом з [и], Іу], [і]: [ниесú, виедýт', виед'іт').

4. Голосний [и]у ненаголошеній позиції вимовляється то як е](перед складом з

наголошеним [и], [і]): [сиедú, сиед'іт'], то як и](перед складом з наголошеним

[а], [е]): [Меихáйло, веишнéвий]. Голосний [и] в кінці слова зберігає свою майже

чисту вимову: [сказа'ти, пеиреидáти, кнúжки, лόжки].

5. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у]ви­мовляється як у]:

[го у лубка, ко у жух].

 

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні у кінці слів не втрачають своєї дзвінкості і не змінюються на

відповідні глухі: [хл'іб, завόд, н'іж, б'іг, в'із].

2. Дзвінкі приголосні перед глухими також не втрачають своєї дзвінкості, крім [г],

який у деяких словах вимовляється як [х]: [гýбка, колόдка, д'іжка, р'ізка,

могтú], але [к'іхт'і, н'іхт'і, леихкúй] (орф. кігті, нігті, легкий). Ніколи не оглу-­

шується [г]перед інфінітивним суфіксом -ти: бігти, тягти, берегти, могти,

стерегти.

3. Дзвінкі приголосні [дж], [дз], [дз'] (африкати) вимовля­ються як один звук, на

відміну від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д'] + [з']: [ходжý, бджо-

ла, кукурýдза, дзв'інόк], але підземний, піджарити, підзміна, підживити, під-

звіт.

4. Шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш] у кінці слова, пе­ред голосними [а], [о],



[у], [е], [и] та перед приголосними ви­мовляються твердо: [вуж, жал', жúти,

жόутий, жувáти, жéур'іти, ждáти]; [дзеирéла, джýнгл'і, джаз, джм'іл',

смерч, чáсто, чúстий, чогό, чýти, чéмно, чмúхати, в'ірш, шáпка, шéстеиро,

шоук, шýба, шéпіт, шúти, штаб]. У позиції перед [і] шиплячі приголосні ви-

мовляються пом'якшено: [ж'інка, ч'ітко, бдж'ілка, груш'і]. Подовжені шиплячі

приголосні вимовля­ються як пом'якшені: [облич':а, зб'іж':а, затúш':а, р'іч':у].

5. Звук [ц] в кінці слова м'який, лише в окремих вигуках та в словах іншомовного

походження — твердий: [с'т'ілец'], [пáлеиц'], [чеиркáсеиц'], але бац, клац, палац,

шприц.

6. Звуки [с], [з], [ц], [н], [д], [т] перед наступним м'яким або пом'якшеним при-

голосним пом'якшуються: [с'л'όзи, чéс'н'іс'т', ц'в'істи, народ'н'іс'т', вéреис'н'а,

добрόт'н'і, р'із'н'і, с'м'іх] (орф. сльози, чесність, цвісти, народність, вересня,

добртні, різні, сміх).

7. Усі зубні приголосні перед [і] вимовляються м'яко: [с'істи, л'іс, д'ім, т'ін', з'ірка,

ц'ілий, н'іс]. На межі частин слова зубні приголосні перед [і] вимовляються

твердо: [в'ідімен:úй], [беизідéйний], [безін'іц'іатúуний].

8. Приголосний [в] після голосного перед приголосним, на початку слова перед

приголосним та в кінці слова вимовляєть­ся як [у], який не може уподібнювати-

ся до глухого [ф]: [вόук, удόма, с'іу].

9. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються парним дзвінким: [прόз'ба]

(орф. просьба), [ходжбú] (орф. хоч би).

10. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним вимовляється як

с- : [сказáти, с'ц'ідúти] (орф. зцідити), [ссýнути] (орф. зсунути).

Примітка. Зміна префікса з- на с- перед [к], [п], [т], [ф], [х] закріп­лена пра-вописом: скинути, спитати, стихає, схвильований, сформу­вати.

У префіксі роз- і в прийменнику-префіксі без- у позиції пе­ред глухим мож-лива паралельна вимова [з] і [с]: [беиспéчний] і [беизпéчний], [беис тéбе] і [беиз тéбе], [роспов'істú] і [розпов'істú].

11. Губні приголосні в кінці слів та перед голосними [а], [о], [у], [е]вимовляються

твердо: [нáсип], [гриб], [с'ім], [шлейф]. Але перед [і] вони пом'якшуються:

[голуб'і], [п'іс'л'а], [м'іс'ац'], [ф'ізика]; пом'якшені вони також у словах

[с'в'áто], [ц'в'ах], [дзв'áкнути] тощо.

12. Приголосні звуки [ж], [ч], [ш]уподібнюються наступ­ним звукам [з'], [ц'], [с'], а

звуки [з], [ц], [с] [ж], [ч], [ш]: [звáз'с'а] (орф. зважся), [меирéз'ц'і] (орф.

мережці), [р'іц':і] (орф. річці), [вúр'іш:и] (орф. вирісши), [жчéплеин':а] (орф.

зчеплення), [с'м'іјес':а] (орф. смієшся).

13. Сполучення м'якого звука [т']з м'яким [с']утворює подовжений м'який звук

[ц':]: [кл'іц':і] (орф. клітці), [с'іјец':а] (орф. сіється).

14. Завжди пом'якшуються звуки [з], [ц], [с]у прикметнико­вих суфіксах -зьк-,

-цьк-, -ськ-: [ворόнеиз'киі], [креимеинчýц'киі], [геат'мáн'с'киі].

 

Правопис йотованих в іменах

Букви я, ю, є, ї пишуться в іменах:

а) на початку слова і після голосного на позначення звукосполучень й + а, й + у,

й + е, й + і, напр.: Ярина, Юлія, Юхим, Єва, Ївга,Сергію, Надіє;

б) після приголосного на позначення голосних, а, у та м'якості цього приголос-

ного: Омелян, Касян, Тетяна, Люд­мила.

 

Примітка 1.

Сполучення йя, йї, йю, йє пишуться в імені Майя (Майї, Майю, Майє).

Примітка 2.

В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м'яких приго-лосних перед йото­ваними м'який знак не пишеться пор. українські: Омелян, Уля-на, Тетяна і російські: Емельян, Ульяна, Татьяна), за винятком іншомовних типу Люсьєна.

Роздільність вимови йотованих я, ю, є, ї і попереднього твердого приголос-ного позначається апострофом. Апостроф у власних іменах людей пишеться після губних, задньо­язикових і р перед йотованими я, ю, є, ї, напр.: Дем'ян, Лук'ян, Ва-лер'ян, Мар'ян, Дар'я (Дар'ї, Дар'є), Любов'ю.

Примітка 1.

Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний, який

належить до кореня, напр.: Святослав.

Примітка 2.

Апостроф не пишеться, коли я, ю озна­чають а, у в сполученні з

пом'якшеним приголосним, напр.: Зорян, Катря (Катрю).

СКЛАДНІ ІМЕННИКИ

 

Правила Приклади
1. Разом пишуться складні іменники, утворені: а) за допомогою сполучних о, е, є по- єднанням двох і більшої кількості основ дієслова або прикметника з іменником, а також двох або трьох іменників;   б) без сполучних голосних поєднан- ням дієслова у формі наказового способу або кількісного числівника з іменником; в) як складноскорочені слова; г) з першими частинами пів-, напів-, полу-;   ґ) з першими частинами авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-, ге- ліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мета-, метео-, мік- ро-, мілі-, моно-, мото-, нео-, па- лео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, тер- мо-, турбо-, фоно-, фото-й под.     лісосмуга, льодостав, панелевіз, жит-тєпис, чорнозем, новобудова, овоче-сховище, але: людино-день, тонно-кілометр (одиниці виміру); світлово-долікарня, кінофотогурток, телера-діоцентр зайдиголова, пройдисвіт, перекотиполе, двохсотріччя, семитонка, п’ятиденка Держпром, нарсуд, універсам півмісяця, півапельсина, пів’ящика, але: пів-України, пів-Харкова (дефіс передвласними назвами); напівсон, полудень авіамотор, автогенератор, біоритм, водопостачання, газопровід, геопо-літика, гідростанція, екстраклас, елек-тролічильник, зоомагазин, ізостудія, космодром, лженаука, макроекономіка, метафізика, метеозведення, монокрис-тал, мотобол, неологізм, палеоліт, псевдокультура, рентгеноскопія, сте-реопрогравач, суперзірка, термоуста-новка. фонограма
2. Через дефіс пишуться складні імен- ники: а) утворені без сполучних голосних з двох іменників, які означають близькі або протилежні за змістом поняття; особливість предмета і сам предмет; державні посади, військові, наукові звання; власні імена і географічні назви; назви сторін світу і рослин; одиниці ви- міру; б) з першими частинами віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер-;   в) якщо після першої частини склад- ного слова йде слово з такою ж другою частиною; г) складні слова, першою частиною яких є цифра.     щастя-доля, дочки-матері, ліжко-ди-ван, виставка-продаж, бал-маскарад, експорт-імпорт; вакуум-апарат, яхт-клуб; прем’єр-мі-ністр, генерал-майор, член-кореспон-дент; Квітка-Основ’яненко, Пуща-Водиця; зюйд-вест, іван-чай, буркун-зілля; вольт-секунда віце-адмірал, екс-прем’єр, лейб-гвардія, максі-спідниця, міні-сукня, обер-май-стер тепло- і газопостачання, теле- і радіопередачі, авто- і велотрек 95-річчя, 100-ліття

 

СКЛАДНІ ПРИКМЕТНИКИ

 

Правила Приклади
1. Пишуться разом: а) утворені від складних іменників, що пишуться разом: б) утворені від іменника з прикмет- ником: в) утворені від іменників з другою дієслівною частиною: г) утворені від сполучення прислів- ника з прикметником чи дієприк- метником: ґ) утворені з кількох прикметників- неоднорідних означень, що вва- жаються термінами: д) утворені від числівника та прик- метника: самохідний, лісостеповий
кароокий, народнопоетичний
паровозобудівний, електрозварюваль-ний
високоавторитетний, зовнішньоторго-вий
новогрецька мова, складнопідрядне ре-чення
дев’яностолітній, чотирьохелементний
2. Пишуться через дефіс: а) утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський, унтер-офіцерсь-кий
б) між частинами яких можна вста- вити сполучник і, але: російсько-український, культурно-тех-нічний
в) компоненти яких означають різні кольори або відтінок того самого кольору, якість з додатковим від- тінком: гірко-солоний, темно-синій, але: жовтогарячий (означає один колір)
г) утворені з двох слів, що мають протилежне значення: плоско-опуклий, опукло-ввігнутий
ґ) які повторюються: ясний-ясненький, синій-синій
д) географічні назви, у складі яких є слова західно-, східно-, північно-, південно-: Південно-Західна залізниця, але: західноукраїнські землі, південноукра-їнські степи
е) перша основа яких має суфікси -ико- (-іко), -ово-: політико-економічний, хіміко-біологіч-ний
є) перша частина: військово-, воєн- но-: воєнно-стратегічний, військово-спортив-ний, але: військовополонений, військовозобов’язаний

 

ПРАВОПИС ВІДМІНКОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ

ІІ ВІДМІНИ У РОДОВОМУ ВІДМІНКУ

 

Більшість іменників сучасної української літературної мови є словами змін-ними. Відмінювані іменники утворюють кілька типів словозміни, що визначають-ся на основі граматичного роду, морфологічного оформлення іменника. Такими типами є: відмінювання іменників першої, другої, третьої і четвертої відмін, від-мінювання множинних іменників, іменників прикмет­никової форми, незмінних (невідмінюваних) іменників, у тому числі невідмінюваних абревіатур.

До другої відміни належать:

а) іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням

- о в називному відмінку (переважно назви осіб): завод, край, майстер, това-

риш; батько, Дніпро, Петро;

б) іменники середнього роду із закінченнями о, – - е, - я (крім іменників із су-

фіксами – ат - (- ят -), - ен при відмінюванні, а також іменники із суфіксами

- ище, - исько, утворених від іменників усіх родів: дядько, море; життя, знання; вітрище, дівчисько, свенрушисько.

Таблиця відмінкових закінчень іменників II відміни

 

Від- мін- ки Однина Тверда Мішана М’яка група група група з осно- з осно- вою не вою на на й й Множина Тверда Мішана М’яка група група група з осно- з осно- вою не вою на на й й
Н. Ø, - о Ø Ø Ø -и,-і,-а - і - і - ї
Р. - а, - у - а, - у -я, - ю -я, - ю Ø, - ів - ів - ей, - їв - ів
Д. - ові, -у -еві, - у - еві, -ю -єві, - - ам - ам - ям - ям
З. Як у Н. або Р. відмінку Як у Н. або Р. відмінку
О. - ом, - ем - ем - єм - им - ами, - ами - ями, - ями - ьми - ьми
М. -і/-ові/, -і/-еві/, -і/-еві/, -ї/-єві/, - у - у - ю - ю - ах - ах - ях - ях
Кл. -е, - у - е, - у - ю - ю Як у Н. відмінку

 

Залежно від їх значення

 

- а - тверда та мішана групи - я - м’яка група - у - тверда та мішана групи - ю - м’яка група
1. Назва осіб, власні імена та прізвища: промовця, студента, тесляра, учителя; Лазаря, Дуня, Шевченка; персоніфіковані предмети та явища: Ліса, Вітра, Мороза, Тумана, Града.   1. Іменники на позначення речовини, маси, матеріалу: азоту, борщу, асфальту, водню, гасу, квасу, льоду, меду, сиру, спирту, кисню (але хліба).    
2. Назва сузір’їв та ін. небесних тіл: Водолія, Стрільця, Рака, боліда, Астероїда, метеорита. 2. Назви, що означають збірні по- няття: ансамблю, гаю, атласу, батальйону, вишняку, загалу, інвентарю, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, комплексу, лісу, оркестру, парку, реманенту, тексту, рою, саду, сушняку, товару, тому, тріумвірату, хору (але: кросворда, табуна, щоденника, циркуляра).
3. Назви тварин і дерев: бобра, вовка, коня, мікроба, пса; горіха, евкаліпта. 3. Назви рослин, кущів, плодових дерев: барвінку, бузку, буркуну, гороху (але: вівса), молочаю, очерету, чагарнику (але: чагаря), щавлю, ячменю; ренету, каль- вілю, ренклоду, макінтошу.
4. Назви чітких предметів, речей: замка, малюнка, олівця, піджака, плаща, стільця (але: трону, при- ладу). 4. Назви будівель, споруд, при- міщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, метрополітену, коридору, магазину, мезоніну, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку (хоча ангара та з наголо- сом на закінченні: бліндажа, га- ража, куреня, млина, хліва, сажа).
5. Назви населенних пунктів: Берліна, Відня, Ізмаїла, Києва, Лондона, Луцька, Львова, Парижа. 5. Назви установ, закладів, орга- нізацій та їх підрозділів: інсти- туту, клубу, кооперативу, техні- куму, комітету, штабу, театру, факультету, деканату, відділу.
6. Інші географічні власні назви з наголосом у Р. відмінку на кін- цевому складі, а також із суфіксами присвійності – ов, - ев (- єв), - ин (- їн): Дінця, Псла, Сиваша, Дністра, Орла, Остра, Дніпра, Пскова, Тетерева, Кол- гуєва, Пирятина, Каракоїна. 6. Назви явищ природи: вітру, вогню, граду, жару, землетрусу, морозу, холоду, інею, снігопаду.
7. Назви мір довжини, ваги, площі, часу, одиниць енергії, напруги та ін.: метра, грама, карата, літра, відсотка, тижня, дня, вечора (але:ранку, віку, кварталу, року), гала, джоуля, вольта, люкса; назви місяців і днів тижня: жовтня, грудня, четверга, вівторка; назви грошових одиниць: долора, фунта, реала, стерлінга, рубля; числові назви: мільйона, нуля. 7. Назви почуттів, відчутів: болю, дуру, гніву, гумору, жалю, страху (але: гріха).
8. Назви машин та їх деталей: автомобіля, комбайна, дизеля, мотора. 8. Іменники на позначення місця, простору: абзацу, байраку, космо- су, краю, лиману, лугу, майдану, ринґу, рову, ручаю, світу, усесвіт- ту,шляху, уривку, яру (але:бугра, горба, вулкана, острова, хутора, берега та зменшені форми на - к: ліска, майданчика, ставка).
9. Терміни іншомовного походжен- ня, що означають елементи будови чогось, конкретні предме- ти, геометричні фігури та їх частини: карниза, гурта, еркера, портика, картуша; атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківа, а також українські суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника (але: виду, роду, складу, способу). 9. Терміни іншомовного походжен- ня (хімічні або фізичні процеси): аналізу, імпульсу, синтезу, фер- менту; літературознавчі терміни: альманаху, анекдоту, епілогу, епосу, жанру, журналу, міфу, на- рису, образу, памфлету, роману, сюжету.
10. Частини тіла, органи: рота, паль- ця, хребта, нігтя, кишківника, шлунка, нерва (але: мозку, стра- воходу). 10. Назви ігор і танців: альпінізму, баскетболу, бобслею, боксу, волейболу, картингу, слалому, тенісу, футболу; вальсу, галопу, краков’яку, менуету, міньйону, полонезу, танку, танцю (але: го- пака, козачка, тропака).
Примітки: 1. Без зміни значення слова при- пускаються паралельні закінчення в таких іменниках: стола і столу, плота і плоту, моста і мосту, пар- кана і паркану, полка і полку, двора і двору, гурта і гурту (гру- па). 2. Іменник зберігає властиве йому в загальному значенні закінчення: Красного Луча, Верхнього Сал- това, Великого Бурлука, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу. 11. Назви процесів, станів, ознак, властивостей, формацій, явищ суспільного життя та хвороб: авралу, бігу, винятку, галасу, дисонансу, догмату, достатку, експорту, ідеалу, інтересу, іспиту, клопоту, колоквіуму, конфлікту,крику, ляпасу, мажору, міражу,мінімуму, маршруту, максимуму,моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, рейсу, ремонту, ритму, руху, світогляду, сорту, спорту, способу, толку, хисту, ходу, шуму, вантажу (але: тягаря,ривка, стрибка, стусана, пікніка, парадокса); нежиттю грипу, кашлю, тифу, кору, сказу (але:правця).
  12. Складні без суфіксальні слова крім назв істот): водогону, вододілу, живопису, манускрип- ту, родоводу, рукопису, суходолу, телеграфу, телефону, трубопро- воду (але: електровоза, пароплава, телевізора, телетайпа).
  13. Більшість префіксальних імен- ників (окрім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, запису, заробітку, затору, опису, опіку, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, успіху.
  14. Назви річок (окрім зазначених у п. 5 на –а (- я), озер, гір, вул.- канів, островів, півостровів, країн, областей, регіонів і т. ін.: Амуру, Бугу, Ґанґу, Дону, Дунаю, Єні- сею, Кальміусу, Нілу, Райну, Сей- ну; Байкалу, Балатону, Мічигану, Світязю; Алтаю, Арарату, Ель- брусу, Паміру; Кіпру, Родосу, Криту, Мадагаскару; Єгипту, Ки- таю, Іраку, Казахстану; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Карабаху, Каш- міру, Руру, Сибіру.  

 

УВАГА! Зміна закінчення впливає на значення слова в таких іменниках:
  акта (документ) – акту (дія), алмаза (окр. кристал; інструмент) – алмазу (мінірал) апарата (пристрій) – апарату (установа; сукупність органів) бала (од. виміру) – балу (танц. вечір), банкета (земляний насип) – банкету (учта) бара (од. виміру) – бару (ресторан), бора (свердло) – бору (хім.. елемент) блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єднання) булата (зброя) – булату (сталь), вала (деталь машини) – валу (насип; хвиля) галуна (нашивка) – галуну (сіль), гніта (прес) – гніту (гноблення) граната (дерево, плід, коштовний камінь) – гранату (мінірал) детектива (агент) – детективу (твір), джина (дух) – джину (напій) Духа (у міфології) – духу (свідомість, дихання, запах та ін.) екіпажа (коляска) – екіпажу (команда), елемента (деталь) – елементу (абстрактне) звука (термін) – звуку (в ін. значеннях), каменя (одиничне) – каменю (збірне) знака (мітка, марка, орден, сигнал) – знаку (слід, відбиток, прикмета) інструмента (одиничне) – інструменту (збірне) клина (клинець) – клина (ділянка землі), лома (інструмент) – лому (брухт, хмиз) листа (поштовий; папір, залізо) – листу (листя) листопада (місяць) – листопаду (процес) магазина (пристрій) – магазина (крамниця) органа (част. організму) – органу (установа; видання) папера (документ) – паперу (матеріал), початка (суцвіття) – початку (в ін. знач.) рахунка (документ) – рахунку (дія), ременя (пояс) – ременю (матеріал) реверса (механізм) – реверсу (зворотній бік монети, медалі) рентгена (од. вимірювання; апарат) – рентгена (просвічування; проміння) стана (техн.) – стану (муз. та ін.), терміна (слово) –терміну (строк) типа (людина) – типу (зразок, образ), томата (рослина) – томату (сік) центра (кола) – центру (в ін. значеннях), чина (людина) – чину (посада) шаблона (пристрій) – шаблону (зразок), ячменя (хвороба) – ячменю (злак) юаня (грошова одиниця) – юаню (парламент)  

 

 

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

 

Прислівник — незмінна повнозначна частина мови, яка об'єднує слова зі значенням ознаки дії, стану чи іншої ознаки або зі значенням стану, або ступінь чи міру вияву іншої ознаки.

 

Правила Приклади
1. Разом пишуться прислівники, утворе- ні поєднанням: а) прийменника з прислівником;   б) прийменника з коротким прикмет- ником; в) прийменника з числівником;   г) прийменника з займенником; ґ) кількох прийменників з будь-якою частиною мови; д) кількох основ (із прийменником чи без нього); е) префіксів, які походять від часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як-, із будь-якою частиною мови.     відтоді, дотепер, занадто, назавжди, оскільки, удвічі вручну, допізна, засвітла, зліва, нарізно, полегеньку вшестеро, вперше, натроє, уп’ятьох, спершу внічию, нащо, передусім, почім, почому завширшки, знадвору, навколо, навздо-гін, завчасно воднораз, достобіса, живовидячки, ми-мохідь, нашвидкуруч, чимдуж абихто, аніскільки, деколи, чимало, що-тижня, якнайшвидше
2. Окремо пишуться прислівники, утво- рені сполученням: а) прийменника з повним прикметни- ком або числівником; б) прийменника по із збірним числів- ником.     в головному, в цілому, в одному по п’ятеро, по десятеро
3. Через дефіс пишуться прислівники, утворені: а) від прикметників і займенників за допомогою префікса по- та суфік- сів -ому (-єму), -и;   б) від порядкових числівників за до- пологою префікса по-; в) за допомогою префіксів, які похо- дять від часток будь-, казна-, хто- зна-,і суфіксів, які походять від часток -небудь, -то, -таки; г) з двох прислівників; ґ) повторенням слова або основи, сполученням синонімів або анто- німів.     по-святковому, по-теперішньому, по-материнському і по-материнськи, по-українському і по-українськи, по-моєму, а також по-латині по-перше, по-друге, по-третє будь-куди, казна-коли, хтозна-скільки, де-небудь, так-то, як-таки   вряди-годи, сяк-так, десь-інколи швидко-швидко, зроду-віку, тишком-нишком, рано-вранці, біль-менш, часто-густо, видимо-невидимо
4. Через два дефіси пишуться деякі при- слівники. будь-що-будь, віч-на-віч; де-не-де, коли- не-коли, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як

 

Вимова голосних

1. Усі голосні під наголосом вимовля­ються виразно: [рáнок, дόл'а, зýби, сéлищеи,

сúн'ій, с'іно].

2. Голосні [а], [у], [і]в ненаголошеній позиції вимовляються також чітко: [л'удúна,

тудú, прúказка, кутόк, пісόк, стілéць].

3. Голосний [е]в ненаголошеній позиції вимовляється як и](перед складом з

наголошеним [е], [о], [а]: [меижá, веизé, неидόгл'ад, неидόл'ік]; як е](перед

наголошеним складом з [и], Іу], [і]: [ниесú, виедýт', виед'іт').

4. Голосний [и]у ненаголошеній позиції вимовляється то як е](перед складом з

наголошеним [и], [і]): [сиедú, сиед'іт'], то як и](перед складом з наголошеним

[а], [е]): [Меихáйло, веишнéвий]. Голосний [и] в кінці слова зберігає свою майже

чисту вимову: [сказа'ти, пеиреидáти, кнúжки, лόжки].

5. Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у]ви­мовляється як у]:

[го у лубка, ко у жух].

 

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні у кінці слів не втрачають своєї дзвінкості і не змінюються на

відповідні глухі: [хл'іб, завόд, н'іж, б'іг, в'із].

2. Дзвінкі приголосні перед глухими також не втрачають своєї дзвінкості, крім [г],

який у деяких словах вимовляється як [х]: [гýбка, колόдка, д'іжка, р'ізка,

могтú], але [к'іхт'і, н'іхт'і, леихкúй] (орф. кігті, нігті, легкий). Ніколи не оглу-­

шується [г]перед інфінітивним суфіксом -ти: бігти, тягти, берегти, могти,

стерегти.

3. Дзвінкі приголосні [дж], [дз], [дз'] (африкати) вимовля­ються як один звук, на

відміну від вимови звукосполучень [д] + [ж], [д] + [з], [д'] + [з']: [ходжý, бджо-

ла, кукурýдза, дзв'інόк], але підземний, піджарити, підзміна, підживити, під-

звіт.

4. Шиплячі приголосні [ж], [дж], [ч], [ш] у кінці слова, пе­ред голосними [а], [о],

[у], [е], [и] та перед приголосними ви­мовляються твердо: [вуж, жал', жúти,

жόутий, жувáти, жéур'іти, ждáти]; [дзеирéла, джýнгл'і, джаз, джм'іл',

смерч, чáсто, чúстий, чогό, чýти, чéмно, чмúхати, в'ірш, шáпка, шéстеиро,

шоук, шýба, шéпіт, шúти, штаб]. У позиції перед [і] шиплячі приголосні ви-

мовляються пом'якшено: [ж'інка, ч'ітко, бдж'ілка, груш'і]. Подовжені шиплячі

приголосні вимовля­ються як пом'якшені: [облич':а, зб'іж':а, затúш':а, р'іч':у].

5. Звук [ц] в кінці слова м'який, лише в окремих вигуках та в словах іншомовного

походження — твердий: [с'т'ілец'], [пáлеиц'], [чеиркáсеиц'], але бац, клац, палац,

шприц.

6. Звуки [с], [з], [ц], [н], [д], [т] перед наступним м'яким або пом'якшеним при-

голосним пом'якшуються: [с'л'όзи, чéс'н'іс'т', ц'в'істи, народ'н'іс'т', вéреис'н'а,

добрόт'н'і, р'із'н'і, с'м'іх] (орф. сльози, чесність, цвісти, народність, вересня,

добртні, різні, сміх).

7. Усі зубні приголосні перед [і] вимовляються м'яко: [с'істи, л'іс, д'ім, т'ін', з'ірка,

ц'ілий, н'іс]. На межі частин слова зубні приголосні перед [і] вимовляються

твердо: [в'ідімен:úй], [беизідéйний], [безін'іц'іатúуний].

8. Приголосний [в] після голосного перед приголосним, на початку слова перед

приголосним та в кінці слова вимовляєть­ся як [у], який не може уподібнювати-

ся до глухого [ф]: [вόук, удόма, с'іу].

9. Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються парним дзвінким: [прόз'ба]

(орф. просьба), [ходжбú] (орф. хоч би).

10. Префікс з-, як і прийменник, перед глухим приголосним вимовляється як

с- : [сказáти, с'ц'ідúти] (орф. зцідити), [ссýнути] (орф. зсунути).

Примітка. Зміна префікса з- на с- перед [к], [п], [т], [ф], [х] закріп­лена пра-вописом: скинути, спитати, стихає, схвильований, сформу­вати.

У префіксі роз- і в прийменнику-префіксі без- у позиції пе­ред глухим мож-лива паралельна вимова [з] і [с]: [беиспéчний] і [беизпéчний], [беис тéбе] і [беиз тéбе], [роспов'істú] і [розпов'істú].

11. Губні приголосні в кінці слів та перед голосними [а], [о], [у], [е]вимовляються

твердо: [нáсип], [гриб], [с'ім], [шлейф]. Але перед [і] вони пом'якшуються:

[голуб'і], [п'іс'л'а], [м'іс'ац'], [ф'ізика]; пом'якшені вони також у словах

[с'в'áто], [ц'в'ах], [дзв'áкнути] тощо.

12. Приголосні звуки [ж], [ч], [ш]уподібнюються наступ­ним звукам [з'], [ц'], [с'], а

звуки [з], [ц], [с] [ж], [ч], [ш]: [звáз'с'а] (орф. зважся), [меирéз'ц'і] (орф.

мережці), [р'іц':і] (орф. річці), [вúр'іш:и] (орф. вирісши), [жчéплеин':а] (орф.

зчеплення), [с'м'іјес':а] (орф. смієшся).

13. Сполучення м'якого звука [т']з м'яким [с']утворює подовжений м'який звук

[ц':]: [кл'іц':і] (орф. клітці), [с'іјец':а] (орф. сіється).

14. Завжди пом'якшуються звуки [з], [ц], [с]у прикметнико­вих суфіксах -зьк-,

-цьк-, -ськ-: [ворόнеиз'киі], [креимеинчýц'киі], [геат'мáн'с'киі].

 

Вимова слів іншомовного походження

У словах іншо­мовного походження є деякі особливості вимови голосних і приголосних звуків.

1. Ненаголошений [о]перед складом з наголошеним і ненаголошеним [у]вимов-

ляється чітко: [комýна], [докумéнт], [монумéнт].

2. Ненаголошений [е]на початку слова та після голосного в середині слова у ви-

мові до [и]не наближається: [ебоніт], [евéнк], [ег'іда], [еквáтор], [емáл'],

[епігόн], [еп'ілόг], [поетéса], [фаетόн]. Після приголосних вимова [е]набли-

жається до [и]: [реифлéктор] (орф. рефлектор), [преизúд'іја] (орф. пре­зидія),

[сеикрéт] (орф. секрет).

3. Звуки [і]та [и]вимовляються відповідно до їх позначення на письмі:

[інститýт], [інжеинéр], [арх'ітéктор], [систéма].

4. Звук [і]перед наступним голосним всередині слова пере­ходить у йотований

[јі]: [егојіст], [мозáјіка].

5. Звук [г]в іншомовних словах вимовляється як гортанний [г]: [агронόм],

[г'імнáст], [геирόй], [агéнт], [грáф'ік], [грýпа], [граніт], [грек] та ін., а [ґ]як

зімкнений: [ґандж], [ґáнок], [ґáзда], [ґатýнок], [ґедз'], [ґрéчниі], [ґрунт],

[ґн'іт], [ґ'удзик] тощо.

6. Орфографічному [ф]у літературній мові відповідає приго­лосний [ф]: [фόрма],

[деифéкт], [реифόрма].

7. Приголосні перед [е]вимовляються твердо: [темп], [кекс], [ате"стáт],

[каб'інéт], [лéкц'іја], [лéксика], [л'ітеиратýра].

 

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРАВИЛ ОРФОГРАФІЇ

 

1. Уживання м’якого знака.

2. Уживання апострофа.

3. Правопис префіксів.

4. Правопис суфіксів.

5. Подвоєння букв на позначення збігу однакових приголосних на межі

частин слова та подовження м’яких приголосних звуків.

6. Уживання великої букви.

7. Правопис складних слів.

8. Правопис слів іншомовного походження.

9. Правопис прізвищ, імен та по батькові.

10. Правила переносу слів.

 

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ, ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.