|
Розлади настрою при межевих станах
МАНІАКАЛЬНИЙ ЕПІЗОД
Гіпоманія
Клінічні діагностичні критерії:
1. Наявність періоду стійко піднятого, експансивного або дратівливого настрою.
2. Наявність і сполучення, щонайменше, трьох з наступних симптомів:
2.1. підвищена збудженість і активність;
2.2. підвищена самооцінка;
2.3. перестрибування думок;
2.4. підвищена говіркість;
2.5. підвищена відвертаємість;
2.6. зниження потреби у сні;
2.7. гіперсексуальність, розгальмованість інших потягів;
2.8. надмірне захоплення діяльністю, що приносить задоволення.
3. Утруднення в працездатності або соціальній діяльності у вигляді необачності.
Патопсихологічні діагностичні критерії: ознаки маніакального регістр-синдрому.
Параклінічні методи досліджень:
1. Біохімічні дослідження — підвищення дофамінергічної активності.
2. ЕЕГ — неспецифічні ознаки дисфункції гіпоталамічно-стовбурових систем мозку.
Манія без психотичних симптомів:
Клінічні діагностичні критерії:
1. Наявність стійко піднятого, експансивного або дратівливого настрою у супроводі надлишкової енергійності, зниженням потреби у сні.
2. Порушення звичайного професійного, соціального функціонування.
3. Ідеї величі.
http://megadiplom.com.ua/shpory/s014/
31. Розлади особистості при шизофренії
При тривалому плині захворювання у хворих часто з'являються певні, раніше їм не властиві риси, виникає так званий епілептичний характер. Своєрідно міняється й мислення хворого, при несприятливому плині захворювання, які приводять до типового епилептичного слабоумства.
Коло інтересів хворих звужується, вони стають усе більше егоїстичними, у них довіряється багатство фарб і почуття висихають». Власне здоров'я, власні дріб'язкові інтереси - от що усе більш чітко ставиться в центр уваги хворого. Внутрішня холодність до навколишнім нерідко маскується показною ніжністю й люб'язністю. Хворі стають причепливими, дріб'язковими, педантичними, люблять повчати. У характері хворих з'являється своєрідна полюсність, легкий перехід від однієї крайності до іншої. Вони те дуже привітні, добродушні, відверті, часом навіть нав'язливо-улесливі, те незвичайно злісні й агресивні. Схильність до раптово наступаючих бурхливих нападів гніву взагалі становить одну із самих яскравих рис епілептичного характеру. Афекти люті, які легко, часто без усяких приводів, виникають у хворих епілепсією, настільки демонстративні, що Ч. Дарвін у своїй праці про емоції тварин і людини взяла в якості одного із прикладів саме злісну реакцію хворого епілепсією. Разом з тим хворим епілепсією властиві інертність, малорухомість емоційних реакцій, що зовні виражається в злопам'ятстві, «застрягненні» на образах, часто мнимих, мстивості.
Типово міняється мислення хворих епілепсією: воно стає грузлим, з похилістю до деталізації. При тривалому й несприятливому плині захворювання особливості мислення стають усе більше виразними: наростає своєрідне епілептичне слабоумство. Хворий втрачає здатність відокремлювати головне, істотне від другорядного, від дрібних деталей, йому все здається важливим і потрібним, він грузне в дріб'язках, на превелику силу перемикається з однієї теми на іншу. Мислення хворого стає усе більше конкретно-описовим, знижується пам'ять, убожіє словниковий запас, з'являється так звана олігофазія.
32. Розлади мисленевої діяльності при шизофренії
Порушення операціональної сторони мислення. При всій їхній різноманітності вони можуть бути зведені до двох крайніх варіантів:
а). Зниження рівня узагальнення
б). Спотворення процесу узагальнення.
Порушення особового компоненту мислення. У клініці психічних захворювань, в тому числі на шизофренію спостерігаються порушення мислення, обумовлені порушеннями особи. До них можна віднести:
Різноплановість мислення
Порушення критичності і саморегуляції.
Зв'язок порушення мислення із зміною мотиваційної сфери спостерігається при різних формах шизофренії. Вже при аналізі того виду патології мислення, який ми називали «спотворенням рівня узагальнення», можна, по суті, говорити про порушення мотиваційного компоненту мислення.
Звичайно, і у них вироблялися загальні (в порівнянні з нормою) знання про речі і явища. Але разом з актуалізацією звичних, обумовлених всім минулим життям властивостей ознак, відносин між предметами і явищами могли пожвавлюватися і неадекватні (з погляду нормальних уявлень про світ) зв'язки і відносини, які придбавали значення лише завдяки зміненим установкам і мотивам хворих. Та єдність, в яке включалося значення предмету і смислове відношення до нього, втрачалася завдяки зміні у сфері мотивів і установок. Особливо яскраво виступало порушення особового компоненту в тому виді порушень мислення, який був названий «різноплановістю мислення».
Порушення мислення, позначене як «різноплановість», полягає у тому, що думки хворих про яке-небудь явище протікають в різних площинах. Хворі можуть правильно засвоювати інструкцію. Вони можуть узагальнити пропонований їм матеріал; знання, що актуалізуються ними, про предмети можуть бути адекватними; вони порівнюють об'єкти на підставі істотних, зміцнених в минулому досвіді властивостей предметів. Разом з тим хворі не виконують завдання в необхідному напрямі: їх думки протікають в різних руслах.
При різноплановості мислення сама основа класифікації не носить єдиного характеру. Хворі об'єднують об'єкти протягом виконання одного і того ж завдання - то на підставі властивостей самих предметів, то на підставі особистих смаків, установок. Процес класифікації протікає у хворих в різних руслах.
В результаті одночасного співіснування, переплетення всіх цих різних аспектів, різних підходів до завдання думки, визначення і висновки хворих не є планомірним, цілеспрямованим виконанням завдання. У розумовій діяльності хворих переплітаються логічні думки, обривки уявлень, елементи спогадів, бажань.
У тих випадках, коли хворий захоплений маревними переживаннями, «різноплановість» мислення виступає виразно і в клінічній бесіді. У ситуації, афектно не насиченій, «різноплановість» мислення може виступити лише в рудиментарній формі. Проте, вона може виразно виявитися в експериментальній ситуації. У цих випадках смислова зміщеність приводить до актуалізації незначущих, «латентних» властивостей, співіснуючих з адекватними. Мислення позбавляється цілеспрямованості.
Резонерствування. Ще чіткіше виступає роль зміненого особового відношення в структурі того виду патології мислення, який позначається в психіатричній клініці як резонерствування.
Цей розлад мислення визначається клініцистами як «схильність до безплідного мудрування», як тенденція до непродуктивних багатомовних міркувань. Інакше кажучи, резонерствування виступає для психіатрів як саме порушення мислення.
Афектність виявляється і в самій формі вислову: багатозначного, з недоречним пафосом. Іноді тільки одна інтонація досліджуваного дозволяє розцінити вислів як резонерствування; так, думки, звичні в гучній мові як типово резонерствування, при письмовому записі разом з втратою інтонацій втрачають і свій відтінок резонерствування.
Граматична будова мови цієї категорії хворих відображає емоційні особливості «резонерствування». Своєрідний синтаксис, своєрідна лексика висловів резонерствувань. Хворі часто використовують інверсії, ввідні слова.
Різноплановість і резонерствування знаходять собі вираз і в мові, яка набуває, за висловом клініцистів, характер «розірваної». По суті ж, це теж симптом порушення мови як функції спілкування. Нерідко подібні хворі говорять незалежно від присутності співрозмовника (симптом монологу). При зовні впорядкованій поведінці і правильному орієнтуванні в обстановці монотонним, спокійним голосом хворий довго вимовляє монологи, не виявляючи при цьому ніякої зацікавленості в увазі співрозмовників.
Порушення динаміки розумової діяльності.Визнання рефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу.
Використовування узагальнених способів вирішення задач, актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки збереження інтелектуальних операцій, але і динаміки мислення.
Здійснення опосередкованого переходу від одних думок до інших пов'язане також з наявністю більш менш довгого ланцюга висновків. Саме ланцюг висновків, переходи в міркуванні, є істинним проявом мислення як процесу.
Лабільність мислення. Характерна особливість цього порушення полягала в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був понижений; хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, перенесення не були порушені. Проте адекватний характер думок хворих не був стійким.
Хворі легко засвоюють інструкцію, застосовують спосіб, адекватний умовам вирішення, починають розкладати картки по узагальненій ознаці, але через деякий час залишають правильний шлях рішення. Досягаючи в окремих випадках високого рівня узагальнення, хворі епізодично збиваються на шлях неправильних, випадкових поєднань. Ці коливання носили різний характер.
Інертність мислення. Протилежним до описаного порушення є тип порушень розумового процесу, в основі якого лежить інертність зв'язків минулого досвіду. У цих випадках хворі не можуть міняти вибраного способу своєї роботи, змінювати хід своїх думок, переключатися з одного виду діяльності на іншій.
Подібні порушення часто зустрічаються у хворих на епілепсію, іноді у хворих з віддаленими наслідками важких травм головного мозку, при деяких формах розумової відсталості.
Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності.Порушення саморегуляції виконують особливо важливу роль в здійсненні пізнавальної діяльності. Ці порушення виражаються в неможливості цілеспрямованої організації своїх розумових дій. Деякі форми порушення мислення неможливо пояснити без залучення уявлень про саморегуляцію: вони повинні розглядатися як прояви порушення усвідомлення і підконтрольності своїх розумових дій. Подібні форми порушення пізнавальних процесів не зачіпають здійснення логічних операцій: хворим можуть виявитися доступними деякі завдання, що вимагають розвиненого абстрактного мислення. Проте в умовах необхідності організації своїх дій (у ситуаціях невизначеності, вибору, утруднення, конфлікту) ці хворі виявляються нездібними до здійснення цілеспрямованої діяльності.
Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:
|
