Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема 2. Сучасна методологія глобалістики





Глобалістика є науковим напрямом, що набуває в останні роки ознаки нової самостійної науки. Її предметом виділяють походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також становлення макросоціоприродних систем та їхньої динаміки.

В центрі уваги глобалістики знаходяться взаємодія екологічних, економічних, соціальних та інших процесів, а також можливості управління ними. Можна виділити три особливості глобалістики як наукової дисципліни. В її межах система взаємозв’язків людини, суспільства і природи уявляється єдиним цілим у масштабах усієї планети. Крім того, глобалістика розгля дає цю систему як перманентно кризову, при цьому в центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти, катастрофи. На відміну від інших наук вона характеризує їх не як аномалію чи патологію, а як абсолютно нормальне та неминуче явище, як джерело розвитку суспільства. Ця наука зосереджує свою увагу на розробленні управлінських рішень з подолання кризових ситуацій і тим самим її апологети прагнуть забезпечити поступо вість світового розвитку.

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи, кожен з яких віддзеркалює специфіку еволюції світової еко номіки та суспільства.

Перший етап — 1960-ті рр. Саме тоді поряд із диференціаці єю наукового знання виникла нагальна потреба в інтеграції тео ретичних і практичних знань, що спрямовувалися на вивчення нових явищ, різних за масштабністю, цілісністю і складністю си стеми взаємовідносин.

Отже, глобалістика первісно стала утворюватись і як принци пово новий науковий напрям, де на перший план виступили інте граційні процеси, і як сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку і навіть іделологію.

Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія. Займатися проблемами майбутнього були покликані Інститут проблем майбутнього (створений у Відні у 1965 р.), Міжнародний фонд «Людство у 2000 році» (заснований у 1965 р. у Нідерландах), Товариство з вивчення майбутнього світу (організоване у 1966 р. у Вашингтоні).

У 1968 р. найбільш відомі футурологи 30 країн створили Римський клуб, який досить швидко став впливовим органом, що досліджував майбутні тренди розвитку. Члени Римського клубу зайнялися глобальним моделюванням за двома основними напрямами — дослідження меж і спрямованості зростання економіки та дослідження в галузі людських взаємовідносин і взаємодій. У 1972 р. було опубліковано першу доповідь Римського клубу — «Межі зростання». З цієї доповіді й бере початок глобалістика як наука. Римський клуб визначив за мету свого дослідження: «ви вести людство з ускладнення», спричиненого безупинним економічним зростанням на тлі виснаження природних ресурсів.

Рекомендації Римського клубу започаткували прискорену структурну трансформацію індустріальних економік провідних дохідних країн у постіндустріальні. Така перебудова була спрямована передусім на зниження матеріаломісткості виробництва, хоча і не в такій мірі, щоб говорити про повну ресурсну самодостатність навіть США.

Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970-х рр. У цей час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів їх урегулювання – основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі. У черговій доповіді Римського клубу — «Людство біля поворотного пункту», опублікованій у 1974 р., підтверджувалися висновки щодо неминучості глобальної катастрофи, яка може початися з серії регіональних катастроф, причому набагато раніше, ніж це передбачалося у першій доповіді. Автори доповіді (М. Месарович та Е. Пестель) дійшли висновку про необхідність переходу до обмеженого зростання, який вони розуміли як диференційований розвиток окремих частин світової системи і на цій основі подолання регіональних криз.

У цей. період ще до появи терміну глобалізація склалися достатньо чіткі уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв’язків як єдиної системи і глобальних проблем, породжуваних нею. Були виявлені причини і генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до систематизації.

Саме тоді визначилися певні критерії, за якими проблема може розглядатися як глобальна. Відповідно до цих критеріїв глобальними можна вважати проблеми, які виникають у результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству, потребують невідкладних рішень, вимагають зусиль усього світового співтовариства.

До критеріїв глобальності проблем відносять комплексність і складний внутрішній взаємозв’язок. Слід особливо підкреслити високий ступінь їхнього динамізму — внаслідок того, що глобальні проблеми викликаються до життя сукупністю безлічі різноманітних факторів, їхній стан у конкретних історичних умовах і географічних регіонах постійно змінюється.

На різних етапах розвитку глобалістики загальні проблеми сучасності, їх важливість для людства сприймалися і сприй маються неоднаково. Наприкінці 1960—початку 1970-х рр. ключовою була проблема гонки озброєнь. Тому питання роз зброєння в багатьох випадках визначали характер глобалістин них досліджень, зокрема у США та Канаді. У спеціалістів захід них країн пріоритетною вважалася проблема перенаселення планети.

Загалом у сучасній глобалістиці в останні роки відмічається зростання інтересу до аналізу соціогуманних аспектів глобальних проблем, прагнення переосмислити загальнолюдські цінності й відстояти основні права людини.

Найважливішим досягненням глобалістики у перші два десятиліття її розвитку стало вироблення і формулювання прийнятної для різних наук мови міждисциплінарного спілкування, розроблення та уточнення з цієї позиції ключових, принципових понять і категорій, таких як «глобальна проблема», «екологічна криза», «екологізація виробництва», «демографічний вибух», «ядерна зима», «глобальна залежність», «світова спільнота», «нове мислення», «новий гуманізм» тощо.

Із середини 1980-х рр. починається третій етап розвитку глобалістики. Його специфіку визначили історичні зміни на політичній карті світу. Внаслідок зміни історичних обставин багато структур, організацій та учених фактично згорнули, а деякі і зовсім припинили роботу в сфері, глобалістики. Показовою в цьому відношенні є діяльність Римського клубу, за замовленням якого до 1990-х рр. доповіді публікувалися щороку, а у 1989 р. їх вийшло одразу три. І тільки через деякий часовий інтервал, у 1993 р., виконані під його егідою роботи почали з’являтися знов.

На новому етапі посилилися дослідження прикладних проб лем глобалістики. Військово-політичні дослідження, що домінували в 1960—1970-х рр., частково поступаються дослідженню нових завдань — ризику, упередженню катастроф, пом’якшенню їх наслідків. Усе більше уваги в той період приверталося до най важливіших проблем регіонального характеру, масштаб яких надавав їм глобального забарвлення.

Отже, якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи до вирішення глобальних проблем у дусі техніцизму, тобто вважалося, що глобальні проблеми є такими, що інструментально вирішуються і в цьому зв’язку відбувалися пошуки технічних і фінансових засобів економічних рішень, то з початку 1990-х рр. відбувається зміна пріоритетів – основна увага перемикається на соціально-політичну проблематику і лише через. Поряд з іншими сферами наукового знання, що зачіпають суспільні процеси, глобалістика стала тісно пов’язаною з політикою та ідеологією. В цьому контексті правомірно дослідити різноманітні її спрямування, які найбільш яскраво проявилися з кін ця 1960-х років.

Глобалізація є процесом злиття національних економік до єдиної, загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційній відкритості світу, на технологічній революції, руху товарів і капіталу, внаслідок комунікаційного зближення та міжнаціональних соціальних рухів. Існують наступні теоретичні підходи до глобалізації:

Функціональний підхід. Основний наголос робиться на ролі національних держав у справі охорони національних економік від нищівного впливу гібридної та космополітичної глобалізації.

Апологетичний підхід. Підкреслюється роль глобальних ринків у векторі розвитку інноваційних процесів, які згідно з ліберальною доктриною, прагнуть максимально обмежити втручання держави в процеси космополітичної глобалізації.

Технологічний підхід. Основна увага приділяється новітнім кібернетичним технологіям як умовам вибіркової гібридної глобалізації, що дає змогу перифирійним державам інтегруватися до глобальної економіки, зберігаючи свою регіональну специфіку.








ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.