Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Бергові смуги водних шляхів порядок встановлення та використання





 

Берегові смуги водних шляхів є складовою частиною земель водного фонду. Вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами насе­лених пунктів. Згідно Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України затверджено Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних.1 В Переліку окремо виділені річкові та морські шляхи. Річковий шлях має певні особливості. Його індивідуалізуючими ознаками є назва річки, довжина судноплавної ділянки, нижня та верхня межа ділянки, а також її адміністративна роз-ташованість[3,c.67].

Берегові смуги водних шляхів повинні використовуватися за цільовим призначенням. Вони встановлюються з єдиною метою — для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством.

В земельному законодавстві не встановлюються конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. Розміри берегових смут водних шляхів визначаються за проектами землеустрою. Проекти землеустрою розробляються і затверджуються Міністерством транспорту України за погодженням з відповідними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і земельних ресурсів.

Порядок встановлення берегових смут водних шляхів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів [23,c.56].У межах берегових смут водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден; установлення берегових навігаційних знаків та гідрометрологічних постів; зберігання твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання судового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна.

Берегові смути водних шляхів можуть знаходитись у державній чи приватній власності. Можливість їх знаходження в комунальній власності обмежена, так як вони встановлюються за межами населених пунктів. Чинне земельне законодавство закріплює можливість використання земель берегових смуг водних шляхів як на праві постійного землекористування, так і на умовах оренди. Користувачі цих земель водного фонду в першу чергу зобов'язані використовувати їх за призначенням.[33,c.194]. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є підставою припинення права власності, права постійного користування, або дострокового розірвання договору оренди. По-друге, суворо дотримуватися встановленого режиму використання смуг відведення для водних шляхів. При використанні берегових смуг водних шляхів користувачі додатково зобов'язані вживати заходи для охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення. Згідно зі ст. ПО ВК України винні особи за порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду несуть юридичну відповідальність.

Берегові смуги водних шляхів є складовою частиною земель водного фонду. Вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами насе­лених пунктів. Згідно Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України постановою затверджено перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних. В переліку окремо виділені річкові та морські шляхи. Річковий шлях має певні особливості. Його індивідуалізуючими ознаками є назва річки, довжина судноплавної ділянки, нижня та верхня межа ділянки, а також її адміністративна роз-ташованість.

Водний транспорт до цих пір зберігає важливу роль. Завдяки своїм перевагам (водний транспорт - найдешевший після трубопровідного), водний транспорт зараз охоплює 60-67% всього світового вантажообігу. По внутрішнім водним шляхам перевозять в основному масові грузи - будівельні матеріали, вугілля, руду - перевезення яких не потребує високої швидкості (тут позначається конкуренція з більш швидкими автомобільним та залізничним транспортом). На перевезеннях через моря та океани у водного транспорту конкурентів немає (авіаперевезення дуже дорогі, їхня сумарна частка у вантажоперевезеннях низька), тому морські судна перевозять різноманітні види товарів, однак більшу частку вантажів складають нафта та нафтопродукти, зріджений газ, вугілля, руда.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України[22.c.32].

До внутрішніх вод відносяться води рік, струмків, озер й інших водойм, у тому числі й прикордонні води у межах границь державної території, а також води, розташовані від вихідних ліній територіального моря. Правовий режим внутрішніх вод визначається внутрішнім законодавством держави, а відносно прикордонних вод - угодами із суміжними державами.

Внутрішні води повністю входять у юрисдикцію прибережної держави, правила судноплавства й рибальства в них установлюються тільки законами цієї держави. Допуск судів іноземних держав у внутрішні води дозволяється тільки на підставі міжнародних угод. Прибережна держава встановлює також режим морських портів, правила заходу в них судів іноземних держав тощо.

Україна має досить густу річкову мережу, що складається майже з 73000 рік. Через її територію протікають такі великі транзитні ріки, як Дніпро, Дністер, Дунай, Сіверський Донець. Майже всі ріки належать до Азовсько-Чорноморського басейну й лише Західний Буг і Сіян течуть до Балтійського моря[39,c. 245].

Більшість рік України - рівнинного типу й живляться переважно талими водами. Після високого весняного повіддя вони міліють улітку, плин їх сповільнюється. У Степу й Кримі багато рік пересихають. На відміну від рівнинних рік, ріки Українських Карпат і Кримських гір харчуються переважно водами атмосферних опадів. Тривалі дощі часом викликають паводки.

На Україні багато озер різних по походженню. Найбільші карстові озера на Волині - Шацкі. Серед них рекордсменом по глибині є озеро Світязь (максимальна глибина 58 м). Багато заливних озер розташованих уздовж рік Прип'яті й Десни. На півдні України, особливо в Одеській області, дуже багато лиманних озер. На території Кримського півострова зустрічаються реліктові озера (залишки древнього морського басейну) із солоністю води більше 90%.

До штучних водойм належать: ставки, водоймища, канали. Каскад найбільших водоймищ побудований на Дніпрі. Канали переважають у південно-східній частині України й у Криму[2,c.7].

Ріки, озера, водоймища й канали, придатні для судноплавства, прийнято називати внутрішніми водними шляхами. Якщо ці шляхи використаються для руху судів, їх називають внутрішніми судноплавними шляхами. Сезон, протягом якого здійснюється судноплавство, називають навігацією (навігаційним періодом).

Головною особливістю внутрішнього водного шляху є наявність суднового ходу - водного простору, призначеного для руху судів і позначеного на місцевості або на карті. Положення суднового ходу на внутрішньому водному шляху позначають за допомогою спеціальних навігаційних знаків. Сигнальні вогні на цих знаках називають навігаційними вогнями.

Умовна лінія, що проходить у середній частині суднового ходу або позначена навігаційними знаками, називається віссю суднового ходу.

Край суднового ходу - це умовна лінія, що обмежує судновий хід по ширині. Розрізняють правобережну й лівобережну крайки. Перехід суднового ходу від одного берега ріки до іншого називають перевалом суднового ходу.

Судновий хід характеризують габаритами - глибиною, шириною, надводною висотою й радіусом закруглення. Найменші глибину, ширину й радіус закруглення суднового ходу, підтримка яких гарантується службою шляху, називають гарантованими.

Невід'ємна приналежність внутрішнього судноплавного шляху - порт - ділянка берега із прилягаючим водним районом (акваторією), де розміщені спорудження й пристрої для навантаження-вивантаження судів й їхнього обслуговування. Акваторія порту забезпечує у своїй судноплавній частині маневрування й стоянку судів. Частина цієї акваторії, призначена для якірної стоянки судів, називається рейдом[48,c.76].

Порт обладнаний спеціальними гідротехнічними спорудженнями, до яких ставляться причали, пірси, моли, хвилеломи й ін. Причал - це спорудження, призначене для стоянки, обробки й обслуговування судів і має для цих цілей спеціальні швартовні пристрої. Пірсом називають конструктивне об'єднання причалів, що виступає в акваторію порту й дозволяє швартувати до нього суду не менш, ніж із двох сторін. Огороджувальні спорудження для захисту акваторії порту або берегової смуги від хвиль, наносів і льоду називають молом і хвилеломом.

Зображення ділянки внутрішнього водного шляху й прилягаючої смуги берега, складене на основі гідрографічних робіт, називають картою внутрішнього водного шляху. Для другорядних водних шляхів, наприклад, для припливів рік з нерегулярним судноплавством, користуються схемами суднового ходу[48,c.31].

Класифікація внутрішніх водних шляхів може бути зроблена по гідрометеорологічних умовах плавання, габаритам суднового ходу, інтенсивності судноплавства й характеру навігаційного устаткування (судноплавної обстановки). Відповідно внутрішні водні шляхи підрозділяють на категорії, класи, групи, розряди.

Якщо для судноплавства використовується природна водойма, такий водний шлях називають природним. Якщо водойма створена людиною, водний шлях називають штучним. До природних водних шляхів ставляться ріки й озера, до штучних - водоймища й канали.

Клас внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від габаритів суднового ходу. Всі водні шляхи підрозділяють на сім класів, які об'єднані в чотири категорії: надмагістраль, що відноситься до I класу, магістраль - до II або III класу, шлях місцевого значення - до IV або V класу, мала ріка - до VI або VII класу. Надмагістраль характеризується, наприклад, гарантованою глибиною більше 2,6 м, шириною суднового ходу 100-85 м і радіусом його закруглення 1000-600 м. У магістралі II класу гарантована глибина 1,6-2,6 м, III класу - 1,1-2,0 м, шляхи місцевого значення IV класу - 0,8 - 1,4 м, V класи - 0,6-1,1 м, малої ріки VI класу - 0,45-0,8 м, VII класу - менш 0,6 м.

Групи водних шляхів установлені залежно від інтенсивності судноплавства й пов'язаного із цим характеру навігаційного устаткування. По водних шляхах I групи, наприклад, в обох напрямках протягом доби проходить більше 30 судів, по водних шляхах III групи - усього до п'яти таких судів. Водні шляхи I-III груп мають денне й нічне навігаційне устаткування (знаки й вогні). Водні шляхи IV й V груп мають тільки денне навігаційне устаткування.

Розряд внутрішнього водного шляху - це його характеристика, установлена залежно від хвильового режиму. Розряди водних шляхів різні для транспортних судів. За правилами Річкового Регістра внутрішні водні шляхи можуть бути розрядів "Л", "Р", "О" або "М". На водних шляхах розряду "Л" вітрові хвилювання, при яких одна зі ста наступних підряд хвиль досягає висоти 0,6 м, спостерігаються протягом часу, що не перевищує 4% тривалості навігації. На водних шляхах розрядів "Р" й "О" висота таких хвиль відповідно 1,2 й 2,0 м. В Україні немає внутрішніх водних шляхів розряду "М". У нас прийнятий розподіл водойм на чотири розряди (з 1-го по 4-й), причому окремо виділені прибережні морські води. Отже, до внутрішніх водних шляхів України відносяться судноплавні ріки й водоймища. Загальна довжина судноплавних шляхів - понад 5000 км, з них з денним і нічним навігаційним устаткуванням - близько 4300 км. Транспортний флот обслуговує більше 600 портів, пристаней і зупинних пунктів. Судноплавних каналів в Україні немає, окрім підхідних каналів до шлюзів водоймищ. Рух плотів по судноплавних ріках України не здійснюються. Річковий транспорт, один з основних видів транспорту, що здійснює перевезення вантажів та пасажирів внутрішніми водними шляхами. Перед поширенням залізничного транспорту Річковий транспорт був в Україні головним засобом масового транспорту, пізніше занепав і тепер становить не цілих 2% порівняно з усіма видами транспорту на суші. Довжина річкових судноплавних експлуатованих шляхів на всіх українських етнографічних землях доходить до 6 200 км, у тому ч. 200 км каналів. В УРСР довжина всіх річок протяжности 10 км і більше дорівнює 90 400 км, судноплавних водних шляхів 4 800 км (у тому числі штучних – бл. 1 000 км

Природні умови для транспорту на українських річках досить сприятливі. Гірських річок є небагато, але вони пов'язують одні з одними різні природні, а одночасно господарські райони. До несприятливих умов належать: зимова перерва плавби – 1½-4 місяці, сильне коливання стану води, зокрема низький стан влітку в степовій смузі, часті закрути pічки, замулювання (особливо в лісовій і чорноземній смузі), мілкість лиманів, невелике число річок у рівнобіжному напрямі.

Річковий транспорт вантажів зріс за 1940-65 pp. майже вчетверо, його питома вага у всіх видах вантажообігу зменшилася з 1,5 на 1,3% (залізничного впала з 93,3 на 89,4%, автомобільного — зросла з 2,2 на 9,3%). Ще більше зменшився пасажирообіг: з 2,1 на 0,6%. Для порівняння питома вага річкового вантажообігу в усьому СРСР зменшилася за 1940-69 з 8,5 на 5,9, пасажирообороту з 3,7 на 1,1%.

До поч. 1930-их pp. у Річковому транспорту України головне значення мав транспорт лісу й хліба; ще 1940 на перевіз цих двох видів вантажів припадало понад 35%, 1969 вже ледве 2,6%. Натомість сильно збільшився транспорт вугілля й руди (з 7,3 до 21%), а найбільше мінеральних будів. матеріалів (включаючи цемент), які становлять тепер майже 2/3 вантажообігу на річках України[48,c.46].

Уже 1823 появилися перші парові судна, проте ще 1913 Дніпрова флотилія складалася лише з бл. 400 невеликих самохідних і понад 2 000 несамохідних (гол. барж) суден. Нині переважають самохідні судна, серед них вантажні теплоходи вантажопідйомністю 600, 1800 і 2 000 т; великі дизельні електроходи, комфортабельні пасажирські судна (теплоходи та ракети на підводних крилах) і буксирні судна. 1969 на перевезеннях Річкового транспорту працювало 8 200 осіб; завдяки техн. поступові продуктивність їх праці збільшилася за 1960-69 на 2/3.

Керівництво Річкового транспорту здійснює Головне управління річкового флоту при Раді Мін. УРСР. Р. т. на Дніпрі веде Дніпровське річкове пароплавство; конструктивнотехнологічні роботи ведуть проектно-розвідувальні інститути Укрдніпрорічтранс, проектно-конструкторське бюро Укрголоврічфлоту у Києві та ін.

Основною річковою магістраллю є Дніпро; на Дніпро та його притоки Десну і Прип'ять припадає бл. 75% перевозу вантажів і майже 90% пасажирів всіх судноплавних шляхів УРСР, хоч ці 3 ріки становлять лише 37% їхньої довжина Транспорту на Дніпрі сильно зріс після затоплення порогів і створення Дніпрогесу (1932), потім після завершення споруд (1950-64) Каховського, Кременчуцького, Дніпродзержинського і Київ. гідровузлів.

Чимале значення має Річковий транспорт на Дунаї який на довжині 160 км становить кордон України. На всі інші судноплавні шляхи припадає лише 20% перевозів вантажів і 9'% пасажирів всіма річками України. Досить часто отримання в оренду прибережних захисних смуг з метою будівництва здійснюється на підставі ч. З ст. 60 ЗК України, згідно з якою прибережні захисні смуги в межах населених пунктів установлюються з урахуванням містобудівної документації. Це означає, що органи місцевого самоврядування фактично можуть установлювати розміри такої зони або взагалі, як це часто й відбувається, у межах населених пунктів землі водного фонду віднести до іншої категорії земель.

Правове регулювання оренди земельних ділянок водного фонду у даний час регулюється ВК України, ЗК України, Законом України “Про оренду землі”. У зв'язку із цим була б доцільною постановка питання щодо суборенди земельних ділянок земель водного фонду. “Порядок користування землями водного фонду”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, визначає лише механізм користування землями водного фонду, які знаходяться у постійному та тимчасовому користуванні.

 

 







ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.