Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Основні методичні підходи до





Лекція № 9.

Тема: класифікація рослинних угруповань

План:

1. Основні методичні підходи до класифікації фітоценозів.

2. Еколого-фітоценотична (домінантна) класифікація.

3. Методологія методу Браун-Бланке.

4. Одиниці класифікації.

5. Особливості застосування кількісних методів класифікації рослинного покриву.

6. Синтаксомія рослинності України за методом Браун-Бланке.

7. Рослинність України та зональність її розподілу.

 

Основні методичні підходи до

Класифікації фітоценозів.

Основне принципове значення в фітоценології належить створенню класифікації рослинних угруповань, бо тільки на основі отриманих синтаксонів виконуються як типологічні розробки, так і схеми геоботанічного районування та прикладні зонування рос­линного покриву, а також здійснюється інвентаризація рослинних ресурсів. Тому питання створення синтаксономічних схем рослин­них угруповань є найбільш розробленими в світовій фітоценології ( Миркин, 1989). Але це питання недостатньо проаналізовано в вітчизняній фітоценології. Так, основна увага українських фітоценологів була направлена на розробку принципів та методів еколого-фітоценотичної (домінантної) класифікації (Шеляг-Сосонко та ін.,1991).

Створенню синтаксономічних схем угруповань різних типів рослинності на основі домінантного (еколого-фітоценотичного) або флористичного (класифікація Браун-Бланке) підходу прис­вячена значна кількість досліджень (Александрова, 1969; Трасе, 1976; Миркин, Наумова, 1998). Кожен з цих напрямків має певні переваги, однак для оцінки їх необхідно врахувати основний критерій дієвості та об'єктивності класифікації. Звичайно використовуються поняття природності класифікації, яке із сучасної точки зору можна визначити як ступінь врахування основної ознаки рослинного покриву- флористичного складу. Від повноти врахування цього показника залежить врешті-решт мож­ливість відображення певних властивостей фітоценозу та по­дальшого використання отриманих синтаксонів в екологічних та типологічних розробках. Сукупність видів, які формують угруповання, визначає його склад та особливості, а також є універсальним індикатором наявних грунтово-гідрологічних умов.

Найбільш повно охоплює і використовує ці ознаки еколо-го-флористична класифікація, яка, на відміну від домінантної, вра­ховує наявність видів (точніше їх сукупностей), а також дозволяє використовувати при цьому і кількісну участь видів.

Дієвість певного методу класифікації залежить від наявності сталого методичного апарату. Якщо еколого-фітоценотична кла­сифікація оперує ознакою домінуваня, в першу чергу, а також різ­ними біоморфоекологічними ознаками основних видів, то сто­совно флористичної потрібно мати досить ефективно діючу мето­дику обробки описів.такяк використання повного флористичного складу потребує наявності чіткого набору методик, які дозволять значно уніфікувати особливості підходу дослідника, незалежно від його кваліфікації. Тобто, в такому випадку основним буде наявність високоякісних фітоценотичних матеріалів.

Також досить важливим є визнання асоціації в обох напрямках класифікації як об'єднання флористично та екологічно близьких фітоценозів або їх сукупностей у вигляді рослинних угруповань. Конкретність асоціації полягає в необхідності застосування тих критеріїв, які дозволять об'єднати в її склад близьку структурно-функціональну сукупність фітоценозів, тоді як абстрактність досягається внаслідок неврахування цих критеріїв.

Внаслідок того, що у вітчизняній фітоценології протягом всього періоду її розвитку найбільш поширеною була еколого-фітоценотична або домінантна класифікація, і лише в останні два десятиріччя почала інтенсивно розвиватись еколого-флористична або класифікація Браун-Бланке, логічним буде навести характеристику обох цих напрямків.

Одиниці класифікації.

Незважаючи на досить давню історію розвитку і становлення методу Браун-Бланке, основні синтаксономічні її рівні практично не змінювалися. Тобто, метод класифікації рослинності має пе­релік основних та додаткових рівнів, аналогічно до чіткого виз­начення рівнів в систематиці рослин. В синтаксономії рослинності існує кодекс фітосоціологічної номенклатури, який визначає основні правила виділення та назви синтаксонів (Баркман и др. 1988). До основних його одиниць відносяться, наступні одиниці з відображенням їх закінчень та ієрархічної підпорядкованості:

Клас - еtеа;

Порядок - еtаlіа;

Підпорядок - enalia;

Союз - іоn;

Підсоюз - еnіоn;

Асоціація - еtum;

Субасоціація – еtоsum або tурісum для типової субасоціації;

Варіант - по назві виду в називному відмінку або tуріса для типового варіанта;

Фація - оsum.

Також позитивним у методі Браун-Бланке є використання на рівні основних класифікаційних одиниць (від субасоціації до класу) авторства цих синтаксонів. Різні синтаксономічні рівні класифікації Браун-Бланке мають неоднакове флористичне, екологічне та географічне їх обґрунтування.

Клас можна визначити як еколого-фізіономічну категорію, яка має певну, звичайно значну сукупність видів, що відображують екологічну та флористичну специфічність цього синтаксону. Для ряду класів рослинності України може бути і незначна сукупність видів, але екологічно досить інформативних та специфічних. Наприклад, клас Salicornietea fruticosae (cолонцеві рослини), який об'єднує угруповання багаторічних сукулентних облігатних галофітів на місцезростаннях з погано доступною для рослин вологою (сухі солончаки), діагностується наявністю одного виду- Halocnemum strobilaceum. Навпаки, клас лучної рослинності Molinio-Arrhenatheretea характе­ризується наявністю значної кількості видів, комбінація яких, до того ж, значно варіює, залежно від того, для лучної рослинності якої території наводиться характеризуюча комбінація видів.

У складі рослинного покриву України виявлено поширення класів за системою Браун-Бланке (Соломаха, 1996), причому по­дальші дослідження рослинних угруповань України постійно по­повнюють цей перелік класів за рахунок виявлення поширення на території України нових синтаксонів в складі відомих класів. Пере­лік класів з їх характеристиками буде наведено в далі.

На відміну від класу, порядок виділяється на основі наявної комбінації діагностичних видів, тому якраз порядок є в більшій мірі екологічно специфічно одиницею порівняно з класом. Так, в різних класах, залежно від тієї екологічної різноманітності, яку характеризує клас, може бути різна кількість порядків. Наприклад клас Querco-fagetea Br.-Bl. Et vlieger 1937, який об'єднує синтаксони листяних лісів неморального типу, поширені в мезо-та мезоксерофільних умовах, різних за багатством грунтів екотопах, представлений на території України п'ятьма порядками, тоді як клас Juncetea maritimi Br.-Bl. et al 1952 em Beeftink 1965, який охоплює угруповання приморських вологих лук на слабо- та середньозасолених грунтах Північного Причорномор'я, пред­ставлений одним порядком.

Союзи в системі Браун-Бланке визначаються як регіональні одиниці, які можуть розглядатись як екологічні та географічні варіанти в межах порядку. До класу Quercetea ilisis включається Coros quercionilis. Кількість союзів в межах порядку також може варіювати в значних межах, що визначається різноманітністю еко­логічних та зональних умов.

Основною одиницею в системі Браун-Бланке є асоціація, яка є як екологічною, так і фізіономічною категорією, до того ж і географічно визначеною одиницею. Так, якщо в складі рослинного покриву раніше (Соломаха, 1996) наводилося 520 асоціацій то в складі класів їх може бути різна кількість. Найбільшою кількістю асоціацій, скоріше за все, буде відзначатись степова рослинність класу Festuco-Brometea Вг.-Вl. еt R.Тх. 1943, який охоплює вcю їхрізноманітність, як в умовах рівнинної частини України, так і в Гірському Криму, а також на різних екологічно специфічних локалітетах (граніт, крейда, вапняк, тощо), за винятком тих синтаксонів, які увійшли в склад класу Helianthemo-Thymetea Romaschenko, Didukh et V. Solomakha 1996.

Також в системі класифікації рослинності за методом Бра­ун-Бланке існує значна кількість інших підпорядкованих основним одиницям рівнів, які використовуються значно рідше.

Досить суттєвою перевагою методу Браун-Бланке є існування синтаксономічного та ієрархічного континууму його одиниць. Так синтаксономічний континуум визначається можливістю відтворення певних рядів синтаксонів вищого рангу або синтаксонів у їх складі, залежно від зміни екологічних умов та ареалу їх поширення. Таку межах трав'янистої рослинності можна відтворити ряд класів від класу Phragmiti-Magnocaricetea Klika in Klika et Novak 1941 до класів Molinio-Arrhenatheretea та Festuco-Brometea при зміні зволоженності екотопів від прибережно-водної рослинності та вологих і мокрих лук до лучної, лучно-степової та степової рослинності. В межах лучного класу Molinio-Arrhenatheretea можна визначити синтаксономічний ряд порядків від Poo-Agrostietalia vinealis Shelyag, V.Solomakha et Sipaylova 1985 до Arrhenatheretalia Pawl/ 1928 та Molinietalia W. Koch 1926 при зміні зволоженності екотопів від лучно-степових довологих лук. Також подібні екологічні ряди синтаксонів можна будувати в межах союзів і навіть асоціацій.

Ієрархічний континуум полягає в можливості постійної синтак-сономічної корекції рангу синтаксону, залежно від поповнення інформації з флористичного складу та екологічних особливостей певних синтаксонів. Досить ілюстративним може бути синтаксо-номічна корекція синтаксонів в класі Helianthemo-Thymetea який охоплює синтаксони степової рослинності на крейдяних субстра­тах. Так, відносно цих синтаксонів спочатку було визначена декілька синтаксонів рангу асоціації, віднесених до одного союзу та порядку, потім - які були підвищені в ранзі до ряду союзів та порядків в складі нового класу. Таким чином, є постійна можли­вість синтаксономічної корекції на всіх рівнях класифікації Браун-Бланке. Подібна лабільність в зміні синтаксономічних рангів є до­сить суттєвою перевагою даного методу класифікації рослинності.

 

5. Особливості застосування кількісних

методів класифікації рослинного покриву.

Існує низка різних підходів до класифікації за методом Браун-Бланке, причому більшість з них комп'ютеризовано за рахунок засто­сування пакетів програм. Вони досить близькі, оскільки в їх основу покладено аналіз флористичного складу з побудовою матриці геоботанічних описів з певною структурою. Необхідна структура досягається за рахунок механічного перерозподілу стовпчиків (описів) та рядків (видів), обробки на ЕОМ або, як це виконується останніми роками, за допомогою комп'ютера. Одним з них «запропонований метод перетворення фітоценотичних таблиць (Косман та ін., 1991), який є основним методом при класифікації рослинного покриву України останнім часом. Особливістю

застосування даного методу є використання всіх наявних видів угруповання з аналізом їх подібності в межах аналізованої фітоценотичної таблиці. Отриманим сукупностям видів-описів потрібно надати певний синтаксономічний статус. Перевагою данного методу є можливість аналізувати фітоценотичні таблиці будь-якого розміру.

Обробка фітоценотичних даних пов'язана з необхідністю упорядкування і виявлення структур великих масивів інформації валових таблиць описів на основі їх флористичного складу. В зв'язку з великим об'ємом інформації виявити достовірну структуру навіть невеликої матриці неможливо без використання комп'ютерів, тому виникає потреба у розробці комп'ютерних методів спрощення структури валових таблиць, надто великих для безпосереднього аналізу.

Дієвість певного методу класифікації залежить від наявності сталого методичного апарату. Якщо еколого-фітоценотична кла­сифікація оперує насамперед ознакою домінування, а також різ­ними біоморфологічними та екологічними ознаками основних ви­дів,™ для еколого-флористичної потрібно мати досить ефективно діючу методику обробки описів фітоценозів.оскільки використання повного флористичного складу потребує наявності чіткого набору методик, які дозволяють визначати певні сукупності видів та описів, котрим буде надано певний синтаксономічний ранг. Наявність такої методики дозволить значно уніфікувати особли­вості підходу дослідника незалежно від класифікації, тобто в та­кому випадку основним буде наявність якісних фітоценотичних матеріалів.

Отримання певних сукупностей фітоценозів дозволяє визначити їх статус з використанням наявних діагностичних видів та близьких синтаксономічних схем. Також за допомогою комп'ютерної техніки виникає можливість до певної міри авто­матизувати даний процес.

Для цього визначено діагностичний статус частини видів флори України, із загальної кількості понад 5000 видів. З цією ме­тою виявлено їх діагностичні значення в оброблених фітоце­нотичних таблицях, а такожза допомогою аналізу їх поширення за даними спеціальної літератури. Введення цих значень стосовно видів, які беруть участь у певній обробці, допоможе визначити синтаксономічний статус фітоценона з високою точністю. На перших етапах буде можливе віднесення фітоценону лише до, вищих одиниць класифікації Браун-Бланке, але з часом накопичення таких даних дозволить оперувати діагностичними значеннями виду і на рівні асоціації.

Досить істотне значення для активізації фітоценотичних досліджень українських фітоценологів має розробка єдиного пакету програм, за допомогою якого можливе було б виконання цілого ряду досліджень з введеними в комп'ютер описами рослинних угруповань. Існує значна низка методів,які дозволяють здійснити головну систематизаційно-класифікаційну процедуру - виконати згрупування описів в певні, досить екологічно та фітоценотично близькі сукупності. Але при створенні типологічних схем районування та при аналізі участі господарсько цінних рослин також потрібно існування подібних програм.які б дозволя­ли отримувати порівняльні дані, незалежно від кваліфікації дос­лідника. Визначити цілі та основні напрямки його створення по­винен спеціаліст-фітоценолог.

Основними напрямками подальшого використання отриманих фітоценонів є аналіз флористичного складу виявлених при обробці фітоценотичних таблиць певних сукупностей видів-описів. Так, ці сукупності можуть мати ранг екологічної групи, яка виявлена в локальній обробці, але при зведенні певної сукупності фітоценонів разом, склад цих груп буде досить близький до флористичного складу певного синтаксону. При неспівпаданні видового складу є можливість розглядати цю одиницю як нову.

Значне поширення останніми роками на Україні класифікації рослинності за методом Браун-Бланке викликало потребу у ство­ренні програмного забезпечення для побудови синтаксономічних схем. В основі цього методу покладено спеціальну обробку вало­вої таблиці описів: виділення її активної частини, упорядкування останньої та власне класифікація. Пропонований підхід (Косман та ін,: 1991; Зігепко, 1996) грунтується на математичній формалізації табличного методу, сутність якого полягає в зведенні задач упо­рядкування валової таблиці описів до відомої задачі дискретної оптимізації - задачі "комівояжера". Остання реалізується на ком­п'ютері і відрізняється від існуючих програм, котрі застосовуються з аналогічною метою у фітоценології. Даний метод дозволяє аналізувати всю валову таблицю описів, а не тільки її активну частину. Також,на нашу думку,позитивним в пропонованому нами методі є те, що дослідник працює з конкретним фітоценотичним матеріалом спостерігаючи його протягом усіх етапів обробки.а не використовуючи опосередковані дані, отримані, наприклад, за допомогою побудови дендритів.

При цьому в підсумковій таблиці буде мінімізована сумарна кількість так званих "блоків одиниць", що надають цій таблиці зручного для класифікації структурованого вигляду.

Оскільки за методом Браун-Бланке класифікаційні схеми

будуються на основі флористичного складу рослинних угруповань, будемо вважати, що їх валова таблиця являє собою складену з нулів та одиниць матрицю, де одиниця в і-тому рядку на і-тому місці означає присутність і-того виду в і-тому описі.а нуль- його відсутність. Суть пропонованного підходу полягає у формалізації уявлень дослідника про вигляд підсумкової таблиці та спосіб зведення до неї валової таблиці описів. Допустимими перетво­реннями таблиці описів є перестановка її колонок (описів) та рядків (видів). Для виділення синтаксонів і зв'язаних з ними груп діагностичних видів таблицю описів необхідно перетворювати таким чином, щоб в ідеальному вигляді в підсумковій таблиці оди­ниці згруповувалися в прямокутні блоки, поза якими будуть лише нулі. Саме цій процедурі було надано точного математичного змісту. Далі отримана валова таблиця трансформується так, щоб бути придатною для виділення в її складі синтаксонів та зв'язаних із ними груп діагностичних видів. Перебудована валова таблиця описів побудована таким чином, щоб кожній групі описів відповідала одна або декілька груп видів, і навпаки.

Отже, формалізувавши уявлення дослідника про кінцеву таб­лицю, було сформульоване завдання зведення валової таблиці описів до підсумкової, як задачу дискретної оптимізації, причому було розроблено алгоритм та програмне забезпечення для реалі­зації цього завдання на комп'ютері. Це дозволило проводити перегрупування блоків видів-описів за підсумковою таблицею досліднику, що забезпечує кращі наслідки, ніж за автоматичного класифікування.оскільки це дає змогу використовувати додаткову інформацію про об'єкти, які вивчаються.

Алгоритмічний підхід,запропонований для структурування ва­лових таблиць, можна вважати прогресивним ще й тому, що він дозволяє виключити суб'єктивізм дослідника на етапі підготовки валової таблиці для класифікування,а такожна першому етапі об­робки цієї таблиці. Єдина підсумкова таблиця буде вихідною для обробки описів, а її структура виявить і нетипові описи, а також неінформативні види.

Таким чином, вдалося уникнути суб'єктивізму дослідника під час обробки валових таблиць описів до самого етапу класи­фікування за підсумковою таблицею. Це дозволяє вико­ристовувати для обробки всю вихідну інформацію (геоботанічні описи, введені в валову таблицю), виділяти синтаксони за системою Браун-Бланке довільного об'єму. Тому класифікація стає більш "об'єктивною", гнучкою і навіть відтворюваною. Виділення того чи іншого синтаксону за якоюсь групою діагностичних видів звичайно дістає підтвердження в структурах достатньо великої кількості підсумкових таблиць.

Запропонований новий підхід до табличної обробки геобота­нічних описів дозволяє за досить короткий проміжок часу отриму­вати достатньо чіткі синтаксономічні схеми. Даний підхід до кла­сифікації за методом Браун-Бланке неодноразово апробований, підтвердженням чого є наведений другий варіант синтак-сономічної схеми рослинного покриву України (Соломаха, 1996).

Для повного розуміння методу Браун-Бланке потрібно також відтворити особливості вищих одиниць класифікації стосовно рос­линного покриву, а також дати декілька прикладів із синтаксономії рослинності України, які допоможуть читачам отримати достатньо повну інформацію відносно класифікації рослинних угруповань.

6. Синтаксомія рослинності України

За методом Браун-Бланке.

Як ми вже зазначали, в останні два десятиріччя внаслідок роз­робки синтаксономії рослинних угруповань України за методом Браун-Бланке отримані синтаксони, виділені в різних типах рослинності, згруповані в певну систему класифікаційних одиниць, яка відпрацьована з врахуванням наявних синтаксономічних схем та відображенням специфіки рослинного покриву країни (Соломаха, 1993, 1995, 1996). Розроблені синтаксономічні схеми супроводжуються фітоценотичними таблицями, тому ці матеріали досить придатні для подальшого використання. Отримані фітоценотичні матеріали можливо застосовувати в подальшому для створення прикладних типологій та зонувань використовувати з ресурсною метою.

Розробка повного продромусу рослинного покриву України за методом Браун-Бланке є досить складним завданням внаслідок декількох об'єктивних та суб'єктивних причин. По-перше, створення системи рослинних угруповань здійснюється протягом останніх десятиріч, що для вирішення такого завдання є досить коротким терміном. По-друге, в основу розроблюваних синтак­сономічних схем покладено досить різнорідний фітоценотичний матеріал, зібраний вітчизняними вченими на протязі всього періоду розвитку української фітоценології. Внаслідок того, що ці дані є різні за повнотою, а певна частина є комплексними за ра­хунок неправильного визначення меж рослинного угруповання, отримувані класифікаційні схеми є досить різнорідними. По-третє, отримані останнім часом геоботанічні матеріали є також різнорід­ними, тому що виконуються різними дослідниками. Уніфікація методичних підходів до опису рослинних угруповань дозволить створювати порівняльні синтаксономічні схеми.

Об'єднання та уніфікація наборів синтаксонів в єдину синтаксономічну схему були здійснені дещо раніше (Соломаха, 1996). Дана синтаксономічна схема є досить специфічною і придатною для роботи науковців, тому наведення загальних особливостей класів рослинності України дозволить попередньо ознайомитись з їххарактеристиками.

 

 

З примітивною організацією

 

Corr. Oberd. 1977

Скельні угруповання, поширені в Українських Карпатах на флітових, карбонатних та силікатних породах

Zosteretea Pignatti 1953

Угруповання субліторалей морів на піщаних та піщано-мулистих субстратах

Lemnetea R. Тх. 1955

Угруповання вільноплаваючих на поверхні або в товщі води невкорінених рослин

 

Ex R.Tx. et Hulb. 1971

Угруповання водойм, пониженихділянок берегів лиманів, річокз солонуватою водою в лісостеповій та степовій зонах

4. Phragmiti-Magnocaricetea Klika in et Nowak 1941
Угруповання вологих, мокрих та болотистих лук на дернових,

оглеєних, мулувато-болотних та лучно-болотнихгрунтах України

5. Саkiletea maritimae R.Тх. еt Preis in R.Тх. 1950
Піонерні галофітні угруповання вздовж узбережжя моря в

місцях відкладу органічних решток

6. Asteretea tripolium Westhoff et Beeftink 1962 ap. Beeftink 1962

Угруповання багаторічних галофільних видів на вологих та засолених грунтах лісостепової та степової зон

7. Montio-Cordaminetea Br.-Bl. Et R.Тх. 1943

Ендемічні для карпатської гірської системи угруповання вологих місцезростань берегів холодних гірських джерел і струмків на алювіальних наносних грунтах, переважно на межі лісового та субальпійського поясів

 

Nardo-Callunetea Prsg. 1949

Угруповання лук, пасовищ та пустищ на бідних i кислих грунтах лісової зони та Українських Карпат

6. Juncetea maritimi Вг.-Вl. еt аl 1952 еm Вееftink 1965
Угруповання приморських вологих лук на слабо- та

середньозасолених грунтах-Північного Причорномор'я

7. Crithmo-Limonietea Вг.-Вl. 1947
Угруповання абразивних пляжів і кліфів
8. Crypsietea aculeatae Vicherek 1973

Угруповання інфільтраційних форм рельєфу (степові поди, блюдця, тощо)

Secalietea Вг.-Вl. 1951

Сегетальні угруповання сільськогосподарських угідь, що поширені на всіх типах грунтів

2. Oryzetea sativae Mijawaki 1960

Агрофітоценози рису Причорномор'я

Зона Полісся

Українське Полісся простягається із заходу на схід на 757 км, а з півночі на південь - на 375 км. Це величезна рівнинна територія,оточена з півдня і півночі нагір'ям заввишки 200-300 м н. р. м., з якого беруть початок численні річки, їхні долини слабо врізаються в поверхню, береги низькі, заплави місцями розши­рюються і заболочуються.

Лісова рослинність займає площу понад 8 млн. га: на соснові ліси припадає 57% цієї площі, дубові – 21%,березові – 10%, вільхові - 6%. На відміну від геоботаніків, які використовуютьс интаксономічні одиниці: тип лісової рослинності (лісовий), клас формацій (світлохвойні, широколисті), група формацій (ліси з різних видів дуба, ялини, сосни), формації (сосни звичайної, кримської, берези бородавчастої, граба), групи асоціацій (сосново-лишайникові), асоціація (сосново-чорницева).

У лісівництві за П.С. Погребняком виділяють за т рофністю: бори - А, які становлять оліготрофний ряд типів лісу, субори - В олігомезотрофний, судіброви - С мезотрофний і дібровний - Р. Оліготрофний ряд А за зволоженням поділяється на 6 типів лісу: бори - Ао, сухі – А1, свіжі – А2, вологі – А3, мокрі – А4, болотні – А5.

Соснові ліси, або бори (А) утворені сосною звичайною (Pinus sylvestris), у межах якої за геоморфологічною приуроченістю, трофністю та видовим складом виділяють окремі групи асоціацій: сосново-лишайникову, або сосняки лишайникові, сосново-зеленомохову, або сосняки зеленомошні, сосново-рунянкову, або сосняки довгомошні, сосново-сфагнову, або сосняки сфагнові, а за вологістю - сухі,свіжі, вологі, сирі і заболочені.

Сосново-лишайникові ліси, або сухі бори (А0-1)займають дюнні горби зі слабопідзолистим грунтом і глибоким рівнем залягання ґрунтових вод. Соснові дерева низькорослі, покривлені, гіллясті, ІV-V бонітету. Травостій розріджений, бідніший за видовим складом,одноманітний. У наземному покриві панують лишайники.

Сосново-зеленомохові ліси, або свіжі бори (А- 2) дуже харак­терні для Полісся. Вони приурочені до схилів дюнних горбів із середньогумусованими дерново-підзолистими грунтами і неглибоким рівнем залягання ґрунтових вод. Сосна заввишки до 22-28 м, І-II бонітету. Чагарничково-трав'яний покрив рясніший і різноманітніший, ніж у сухих борах. У підліску трапляється рододендрон жовтий (Rododendron luteum) - реліктова рослина, що збереглася з дольодовикового періоду в басейні Уборті та Південного Случа. У наземному покриві багато зелених мохів: Pleurozium schreberi, Dicranum polysetum

Сосново-рунянкові ліси, або вологі бори (А-3) займають рів­нинні ділянки й улоговини з періодичним надмірним зволоженням дерново-підзолисто-глейових грунтів. За таких умов ріст сосни уповільнюється і продуктивність лісу знижується до III—IV бонітету. В чагарничково-трав'яному ярусі ростуть види гігроморфної структури багно (Ledum palustre), лохина (Vaccinium uliginosum), чорниця (V. Myrtillus), молінія (Molinia caerulea), а в моховому покриві - політрихум звичайний (Polytrichum commune), тому їх часто називають довгомошними сосняками.

Болотні сирі бори (А-4) зустрічаються на понижених ділянках з торф'янисто-глейовими грунтами. Деревостан IV-Vбонітету. До сосни домішується подекуди береза пухнаста (Веtula pubescens). В чагарниково-трав'яному ярусі ростуть багно (Ledum palustre), лохина (Vaccinium uligonosum), пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum, куничник сіруватий (Calamagrostis canescens). Наземний моховий покрив створюють сфагни – гострокінцевий, гострий, болотний.

По окраїнах боліт з торфовими грунтами і поверхневим за­топленням трапляються заболочені сосново-сфагнові ліси, або бо­лотні бори. Деревостан V бонітету з суцільним сфагновим покривом, види якого відіграють роль едифікаторів і помітно пригнічують розвиток деревостану.

Сосново-дубові ліси, або субори (В) займають 45% площі Полісся. Грунти дерново-підзолисті супіщані, підстилаються мореновими відкладами. Деревостан двох'ярусний: сосна I-II бонітету утворює перший ярус, а дуб звичайний (Quercus robur) III бонітету - другий. У порушених суборах домінує, як правило, сосна, місцями – з участю берези. У підліску росте крушина ламка (Frangula alnus), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), бузина чорна (Sambucus nigra) і червона (S. racemosa). Травостій складають борові та дібровні види: брусниця (Rhodococcum vitisidaea), буквиця (Betonica officinalis), чебрець (Thymus), смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum

В межах ареалу граба на Правобережному Поліссі, поширені грабово-дубово-соснові ліси, а на Лівобережжі – липово-дубово-соснові, або сугрудки (С). Вони мають різноманітний видовий склад, складнішу будову і вищу продуктивність. Деревостан триярусний: перший ярус утворює сосна І бонітету, другий – дуб II бонітету, а третій - граб і клен на Правобережжі, липа на Лівобережжі. У підліску дуже багато ліщини (Corylus avellana) бруслини бородавчастої (Euonymus verrucosa) та б. європейської (Е. europaea), в травостої - копитняка (Asarum europaeum), чорниці (Vaccinium myrtillus), орляка (Pteridium aquilinum), зірочника лісового (Stellariaholostea), медунки (Pulmonaria. У наземному покриві ростуть зелені мохи, а по зниженнях –де-не-де сфагнові.

Дубові ліси, або діброви (D) поширені мало. Розвиваючись на дерново-підзолистих грунтах і сірих опідзолених суглинкових з близьким рівнем залягання ґрунтових вод, вони мають рясний і різноманітний видовий склад. Деревостан одно- або двох'ярус­ний, утворений дубом звичайним (Quercus robur) I-II бонітет, до нього домішується ясен (Fraxinus), в'яз (Ulmus), клен гостролистий (Асеr platanoides). У підліску росте ліщина (Corylus avellana), бруслина європейська (Euonymus europaea). Травостій рясний, включає неморальні види конвалію (Convallaria majalis), ряст (Corydalis), медунку (Pulmonaria), анемону дібровну (Anemone nemorosa), а також ефемери.

У структурі лісової рослинності менше місце займають березові (10%) та вільхові (6%) ліси. Зрідка трапляються ділянки ялинових лісів, південна межа суцільного поширення яких проходить по території Білорусі.

 

Лучна рослинність представлена материковими і заплавними луками та пасовищами, на які приходиться до 15% площі Поліської зони. Материкові луки за рельєфом та зволоженням поділяються на суходільні і низинні.

Суходільні луки, що виникли на місці зведених лісів, часто пок­риваються дуже поширеними низькопродуктивними і малоякісними біловусниками та мітличниками з пануванням мітлиці тонкої (Agrostis tenuis) і ксерофільним різнотрав'ям.

Низинні луки мають багатший і різноманітніший видовий склад, вищу продуктивність, хоча й низької кормової якості. Тут переважають дрібно- і великоосочники з осоками чорною (Carex nigra), просяною (С. panicca), гострою (С. асutа), лисячою (С. vulpina) тощо.

Заплавні луки поширені в заплавах Дніпра, Десни, Прип'яті та їхніх численних приток. Щороку вони заливаються повеневими водами. Після спадання води на заплаві залишаються великозернисті (в прирусловій частині) і дрібнозернисті (в центральній та притерасній частинах) наноси, збагачені поживними речовинами, що й сприяє рясному розвитку лучної рослинності. Характерною рисою заплавних лук Полісся є заболоченість та значна участь у покритті угруповань торф'янистих (дернистощучникових) і, особливо, болотистих лук з домінуванням у травостої осоки гострої (Сагех асuta), лепешняка плаваючого (Glyceria fluitans), тонконога болотного (Роа palustris) та мітлиці повзучої (Agrostic stolonifera). З начно поширені й справжні луки з костриці лучної (Festuca pratensis), тонконога лучного (Роa pratensis) та лисохвоста лучного (Alopecurus pratensis). У прирусловій частині великих і середніх річок трапляються остепнені луки з тонконога вузьколистого (Роа angustifolia), костриці борознистої (Festuca rupicola) і осоки ранньої (Саrех praecox).

Болотна рослинність займає значне місце в структурі рос­линності Полісся. Саме тут зосереджено понад 70% боліт, які в Україні створюють величезний меліоративний фонд. Здебільшого це торфові болота. Зрідка трапляються мінеральні болота.

За рівнем водно-мінерального живлення рослинності, влас­тивостями торфів і будовою торфовищ болота поділяються на ни­зинні (евтрофні), перехідні (мезотрофні) і верхові (оліготрофні). На Поліссі найбільш поширені низинні болота, які утворилися в умовах багатого мінерального живлення, їхній рослинний покрив рясний та різноманітний. В результаті його відмирання і неповного розкладу сформувалися низинні торфи й відповідні поклади. Малообводнені болота покривають лісові, а надмірно зволожені – трав'янисті й трав'яно-мохові (здебільшого осоково-гіпнові угру­повання. Значна участь гіпнових мохів у наземному покриві спричиняє зрідження травостою, зниження продуктивності угідь та до заболочення територій.

Мезотрофні болота є перехідним етапом у процесі їх ­розвитку від низинних до верхових. У рослинному покриві поєднуються види характерні для боліт евтрофного і оліготрофного типів. Поклади перехідні, складені перехідними видами торфу з помірною зольністю (4-6%). Тепер ці болота покриті сосново-сфагновими і сосново-березово-сфагновими лісовими і рідко-лісними угрупованнями. Безлісні чагарниково-трав'яномохові й трав'яномохові угруповання мало поширені.

Верхові болота є характерним елементом ландшафту Центрального і Західного Полісся. Вони сформувалися в умовах бідного атмосферного живлення, внаслідок чого відкладені верхівкові торфи і торфові поклади мають низьку зольність й висо­ку кислотність. Тому на них розвивається бідний рослинний покрив, у складі якого лісові та рідколісні, рідше безлісні рослинні угруповання. Типовими є сосново-чагарничково-сфагнові, сосно­во-пухівково-сфагнові та сфагнові ценози. Характерною ознакою верхових боліт є суцільний сфагновий покрив пригнічений розви­ток сосни, рясність вічнозелених чагарничків — багна (Ledum palustre), андромеди (Andromeda polifolia), журавлини (Oxycoccus)/ На території Полісся дуже поширені дюнні піщані горби пок­риті специфічною псамофітною рослинністю. Вона представлена різнотравними і злаковими (переважно булавоносцевими і куничниковими) ценозами.

Лісостепова зона

Лісостеп простягається із заходу на схід більш, як на 1 000 км, а з півночі на південь понад 500 км.

Клімат неоднорідний: середньорічна температура повітря на заході становить 7-8° С, середньорічна сума опадів - близько 700 мм, на сході - відповідно 6° С і 350-450 мм. Грунти чорноземні та сірі опідзолені, що сформувалися на карбонатному лесі та лесових породах.

Лісостеп займає проміжне положення між Поліссям та Степом і це позначилося на характері його природної рослинності.

Лісова рослинність у структурі рослинності Лісостепу стано­вить 24,9%. У її складі переважають діброви, менше - суборів, борів та інших типів лісу.

Характерна ознака лісостепового ландшафту - діброви, які вкривають схили ярів і підвищення з еродованими чорноземними грунтами. Сучасні діброви в Україні займають понад 50%. Вони представлені чисто дубовими і змішаними грабово-дубовими (на Правобережжі) та дубовими і дубово-кленово-липовими (на Лівобережжі) лісами. На Правобережжі перший ярус утворюють дуб звичайний (Quercus robus), ясен високий (Eraxinus excelsion), явір (Асеr pseudoplatanus), а другий - граб (Carpinus betulus), клен гостролистий (Асеr platanoides), на Лівобережжі - відповідно дуб (Quercus robus) і клен гостролистий (А. platanoides) та липа серцелиста Tilia cordata). У підліску ростуть ліщина (Corylus avellana), бруслина (Euonymus), часом терен (Prunus spinosa). Трав'яний ярус добре розвинений і різноманітний за видовим складом. Тут ростуть копитняк (Asarum europaeum), купина (Polygonatum), зірочник лісовий (Stellariaholostea), осока волосиста (Carex pillosa), підмаренник запапашний (Galium odoratum).

Обмежене поширення мають чисті діброви.

Букові ліси характерні для рослинності Карпат, але трапля­ються островами і просуваються на схід до Збруча і далі заходячи
в західні райони Північного Лісостепу. '

Лісостепу властиві лучні степи, які поєднують ознаки лук і степів. Тому тут часто трапляються різнотравно-ковилові, різнотравно-типчаково-ковилові, типчаково-тонконогові, різнотравно-куничниково-стоколосові угруповання, в яких домінують ковила волосиста (Stipa capillata),

к. пірчаста (S. Pennata) і к. вузьколиста (S. tirsa), типчак (Festuca rupicola), північностепове різнотрав'я гадючник (Filipendula), шавлія лучна (Salvia pratensis) і ш. поникла (S. nutans), шолудивник чубатий (Pedicularis comosa).

Лучна рослинність трапляється на пони­женнях терас великих і середніх річок. Це низинні мітлицеві, кострицеві та покісницеві луки, які розвиваються на пріс







ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.