СУСПІЛЬСТВО (загальна характеристика цивілізаційної концепції)

Протягом століть людство робить спроби відповісти на запитання: "Що таке суспільство і в чім полягає його суть?", воно прагнуло зрозуміти специфіку суспільних явищ.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей вдосконалювалися з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства.

Одним з перших висловились з цього питання китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Аристотель. Соціум у поглядах стародавніх мислителів ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилося інакше, як державне. І хоча ці погляди були обумовлені тим часом, проте вони мали велике значення для розвитку пізніших уявлень.

Філософи середньовіччя виявляли різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. Тільки вже Н.Макіашвеллі поставив державу поряд з іншими складовими соціуму.

Мислителі домакіавелівського періоду - виявили майже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього більш-менш теоретичного уявлення. Все ж таки філософи Нового часу більш уваги приділяли державницьким підрозділам і структурам. Про соціум, як форму людського співжиття, говорили з острахом. Тому склалася така ситуація, що про головний об'єкт - соціум як систему - соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало.

Теоретичний аналіз суспільства пропонує розгляд його в якості цілісного організму, частини якого не тільки взаємовпливають одна на одну, але і знаходяться у відношенні первинне-вторинне.

Ідеалістичне розуміння історії, яке абсолютизувало роль свідомості в житті суспільства, що перетворює його в кінцеву і визначальну силу історичного процесу, довго було панівним в філософії. Причина цього - реальна складність суспільних процесів. Дослідникам здавалось само собою зрозумілим, що якщо люди беруть участь в суспільних перетвореннях, які спонукаються усвідомленими цілями або прагненнями втілити в життя якісь свої ідеали, то, відповідно саме свідомість - первинний, визначальний фактор історичного процесу.

Великий вклад в розробку наукової концепції суспільства внесла німецька класична філософія.

Контури наукової методології визначалися: іти потрібно не від суб'єктивних намірів учасників історичного процесу, в тому числі і самих видатних, а від внутрішньої, об'єктивної основи, яка робить історію одним, в самому собі упорядкованим процесом і визначає характер індивідуальних цілей і суб'єктивних воль. Гегель містифікував історичну закономірність, зв'язавши її з саморозвитком абсолютної ідеї. Проблематика не була вирішена, але уже осмислена.

Суспільство- взаємодія людей, в яких належно спільна територія проживання, спільна мова(мови), саморозвиток, спільна діяльність, спільна культура вироблена історично (не є частиною більш широкого суспільства)

Якщо взяти до уваги походження слова "суспільство", стає необхідним для його докладної характеристики ввести у вжиток поняття "системи".

Система (від грецького "systema") - сукупність або поєднання частин та елементів, пов'язаних між собою і певним чином один з одним взаємодіючих. У цьому сенсі системою є і те єдність, складовими частинами якого є суспільство і природа.

Суспільство не може існувати поза природи і без взаємодії з нею, так як:

* Воно виникло в результаті розвитку природного світу, виділившись на певному етапі з нього

* Воно бере з навколишньої природи кошти і ресурси, необхідні для свого

* Темпи та особливості її розвитку багато в чому визначаються специфікою природного середовища, кліматичних та географічних умов.

* Воно виробляє різні засоби пристосування, адаптації до навколишнього природної стихії

* В процесі праці суспільство видоизменять природні ландшафти, використовує ті чи інші природні ресурси в інтересах подальшого суспільного розвитку

Поняття “соціальне” почало використовуватися у філософських текстах принаймні з другої половини XVIII ст. Щоправда, при аналізі суспільних процесів частіше використовувались синоніми вказаного поняття. У Гегеля, зазвичай, особливо при розгляді історичного розвитку соціуму, використовується термін “суспільне”. По суті, у нього це аналог категорії соціального, що кононативно означає такий розвиток, у якому поняття свободи послідовно проходить різні й необхідні фази.

З іншого боку, соціальне репрезентує собою відчужену форму буття природи взагалі за допомогою різних способів спілкування з нею, тобто за допомогою праці, пізнання, спілкування, навчання та виховання.

125. Суспільство як складна соціальна система

У процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини. М.Вебер суспільними відносинами називав “поведінку декількох людей, співвіднесену по своєму змісту один з одним і, що орієнтується на це. Відповідно соціальні відносини повністю і виключно полягають у можливості того, що соціальна поведінка буде носити доступний (осмисленому) визначенню характер... Тою самою ознакою даного поняття є - нехай навіть мінімальна - ступінь відношення даного індивіда до іншого. Зміст цього відношення може бути найрізноманітнішим: боротьба, ворожнеча, кохання, дружба, повага, ринковий обмін, “виконання” погодження, “ухилення”, або відмова від нього, суперництво економічного, або будь-якого іншого характеру; класова, або національна спільність. Таким чином, поняття “соціальні відносини” як таке нічого не говорить про те, чи йдеться про “солідарність” діючих осіб, чи про прямо протилежне”

Соціальні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають у себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно-культурні - моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх, інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

На наш погляд, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а ) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція,війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового ін формування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

87 Суспі́льно-економі́чна форма́ція — історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способові виробництва, характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування й розвитку. Одна із основних категорій історичного матеріалізму. Історії відомі п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. вироблене марксизмом поняття «суспільно-економічна формація» вперше дало змогу науково обгрунтувати положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів; виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення класів суспільних і класової бооротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої здійснюється шляхом соціальної революції, яка розв'язує антагоністичні суперечності між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, а також між базисом і надбудовою. Капіталізм завершує розвиток класово антагоністичного суспільства. Соціалістична революція знаменує початок епохи переходу в світовому масштабі від капіталізму до комунізму, першою фазою якого є соціалізм, від передісторії людства до його справжньої історії. В умовах комунізму на основі ліквідації соціальної нерівності, всебічного розвитку виробництва, науки і техніки, всіх сутністних сил людини вперше в історії створюються умови для необмеженого прогресу людства.

1В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з поняттям культури. Нам важливо визначити сутність цих понять. Як зазначалося вище, поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації:

цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію Арнольда Тойнбі. У ЗО—50-ті роки нашого століття в роботах "Цивілізація перед випробуванням" та "Дослідження історії" А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. Трохи пізніше під знаком засвоєних європейських ідей починає розвиватись східнослов'янська культура. Ці ідеї живили творчість українських, російських та білоруських просвітителів. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.

Термінологічний словник дає таке означення цього поняття. Цивілізація (лат. Civilis - громадянський, державний):

2. синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства;

3. ступінь розвитку матеріальної і духовної культури;

4. процес становлення громадянського суспільства;

5. відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні.

Відмінності понять „культура” і „цивілізація”:

1. поняття "культура" семантична ширше, ніж поняття "цивілізація", воно застосовується як до невеликого племені (наприклад, культура ірокезів), так і до цілих континентів (наприклад, "культура Європи ");

2. поняття "культура " включає в себе як НТП, так і духовно-гуманістичну спадковість між племенами, а в понятті "цивілізація" явно відчуваються матеріально-виробничі пріоритети;

3. поняття "культура " тісно пов'язане з расовою і національною специфікою людських груп, в той час як поняття "цивілізація" тяжіє до загальнолюдських глобальних масштабів;

4. поняття "культура" обов'язково передбачає наявність в ній цементуючого релігійного начала, без якого неможлива будь-яка духовність-пружина будь-якої культури. Цивілізація - безрелігійна. "Культура має душу, цивілізація ж має тільки методи і знаряддя" (М. Бердяєв).

128. Формаційна концепція всебічно розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства повністю базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами; це діалектично пов’язані сторони єдиного способу виробництва. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відно-сини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Згідно з дією цього закону відбувається поступова зміна соціально-економічних формацій.

88. Отже, суспільний прогрес — це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократи.

Розглядаючи суспільство як самоорганізовану систему, що саморозвивається, слід підкреслити, що цей саморозвиток характеризується якісними змінами і певною спрямованістю. Залежно від спрямування якісних змін суспільного розвитку той характеризується як прогресивний чи регресивний.

Першу теоретично обґрунтовану концепцію соціального прогресу висунув французький філософ-просвітитель, економіст Анн-Робер-Жан Тюрго (1727—1781), який і сформулював тезу про прогрес як загальний закон історії. Він наголошував, що маса людського роду завжди перебуває у стані розвитку, хоча й повільно, дедалі вдосконалюється. Основою прогресу, на його думку, як і суспільного життя в цілому, є людський розум. Він має дивовижні можливості — звершує в історії значущі акти і стає дієвішим та активнішим у наступні епохи. А. Тюрго висловив надзвичайно конструктивну на той час думку про три стадії культурного прогресу людства: релігійну, спекулятивну і наукову.

Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «глобус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

- подолання зростаючого розриву в рівні економічного і культурного розвитку між розвинутими індустріальними країнами Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

- забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

- припинення «демографічного вибуху» у країнах, що розвиваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;

своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР;

стримування міжнародного тероризму й екстремізму, поширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

- вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й моральних цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення.

Будучи наслідком (а не простою сумою) всього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме сучасної епохи (а не минулих епох), як наслідок неприпустимої нерівномірності соціальне - економічного, політичного, науково-технічного, екологічного і культурного розвитку в умовах якісно нової, своєрідної історичної ситуації. Всі глобальні проблеми сучасності взаємозалежні, взаємозумовлені, й ізольоване їх вирішення неможливе. Забезпечення подальшого економічного розвитку природними ресурсами необхідно передбачає запобігання зростаючого забруднення навколишнього середовища, оскільки це веде до екологічної катастрофи. Тому ці проблеми і називаються екологічними, і часто розглядаються як дві сторони однієї екологічної проблеми.

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу достатньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.

39-40 Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеоогії. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєвосенситивного досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєвосенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: