І. Кант про мораль основи людського суспільства

Стрижнем його вчення є категоричний імператив, закон визначаєповедінку людини, а також принципи, відповідно до яких створюютьсягромадські інститути, які забезпечують створення умов, необхідних длядосягнення цілей, які стоять перед людиною і суспільством: свобода іщастя.

Вчення Канта про людину, державу і право являє собою детальнорозроблену систему, всі елементи якої виконують певні функції.

Інститути даної системи створюють умови нормального існування суспільства і спрямовані на встановлення можливості самореалізації для людини. Притаких умовах індивід сам досягає необхідних для нього цілей. Суспільствунадається можливість вільного розвитку.

Головними елементами цієї системи є категоричний імператив,держава, право і мораль.

Методи встановлення - договір (держава), усвідомлення вимогкатегоричного імперативу, жорстке припинення державою порушень цихвимог, після того, як вони визначені правом.

Категоричний імператив - це ядро системи, викладеної у вченні Канта. Вінявляє собою універсальний закон поведінки.

Кант дає три формулювання категоричного імперативу, які даютьможливість застосовувати його до різних сторін людського життя. Першаформулювання відноситься до загальної принципом поведінки: "роби тількивідповідно до такої максими, керуючись якою ти в той же час можешпобажати, щоб вона стала загальним законом». Наступне визначеннявстановлює правила практичного поведінки людини: «роби так,щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі всякогоіншого так само, як до мети і ніколи не відносився б до нього як дозасобу». Останнє формулювання визначає основний принцип права:

Наявність категоричного імперативу або морального закону визначаєзавдання основних соціальних інститутів, їх місце в загальній системісуспільних явищ, також він встановлює характер способів досягненняцілей, державних або приватних.

Тобто в умовах, коли діє категоричний імператив люди самісвоїми вчинками встановлюють фактичні правила поведінки, якізастосовуються і до об'єкта дії, і до його суб'єкту. Моральний закон забезпечує можливість досягти поставлених цілей,така можливість виникає, коли в суспільстві існує реальна свобода,гарантована і захищається відповідними нормами права. В умовахсвободи людина може реалізовувати свій внутрішній потенціал. При тому йогосили та енергія не витрачаються на те, щоб завойовувати собі життєвийпростір. При відсутності можливості порушення інтересів індивіда, віндіє не у відповідності з вимушеною необхідністю, а відповіднозі своєю вільно сформувалася волею. Тільки чиста вільна воляможе визначити вчинки людини, спрямовані на досягнення позитивнихцілей.

Основною метою, заради якої встановлюється дію категоричногоімперативу, створюється правопорядок, забезпечується свобода, єщастя людей. Притому Кант не вважає, що щастя це сума благздобуваються індивідом у результаті здійснення яких-небудь дій, длянього це непрямий результат встановлення щастя. А саме щастя церезультат здійснення в людській історії якогось байдужого дожадання і потягів індивіда «задуму природи», відповідно дояких у процесі зміни поколінь нарощуються «деякі ідеальнівеличини, в яких людські мрії про щастя набувають характеруімперативів, що вимагають від людей жертв і поневірянь».

За таких обставин чиста воля відхиляє емпіричне підставузадоволення, оскільки воно застосовується лише до індивіда окремо ітільки з точки зору індивідуальної користі. Вільна воля має своєїметою добро не по відношенню до власного блага, а добро саме по собі.

Людина в умовах свободи, керуючись чистою волею, починаєсамореалізовуватися, тобто втілювати внутрішні вистави. Для тогощоб його дії не руйнували встановлену свободу, він повинен надходитивідповідно до вимог категоричного імперативу. Але воля не можебути вільною, якщо її спрямованість визначається зовнішніми вказівками,адже тоді людина буде реалізовувати не свої внутрішні якості, анав'язані з боку, тобто для збереження свободи волі індивід повиненкористуватися внутрішніми вказівками, які не є придбаними врезультаті досвіду, інакше вони також були б зовнішніми. Ці вимоги виходятьвід апріорно закладеної норми. Цією нормою є категоричнийімператив. Таким чином, людина реалізує вимоги моральногозакону, який пізнається їм a priori. І в цілому діяльність людейнаправляється єдиною нормою, яка є єдиним спонукальниммотивом чистої волі, що в загальносоціальному плані має дуже важливезначення.

Людина, яка усвідомила вимоги морального закону, володіє всім длядосягнення щастя, йому не потрібні гарантії надання щастя, йомунеобхідні умови, за яких він може його досягти. Оскільки позбавитилюдини можливості його досягти, можна лише позбавивши його життя, так якце внутрішня здатність індивіда, то першою і необхідною гарантією,яку має встановити суспільство, є гарантія безпеки життя.

Тільки при дотриманні цієї гарантії може бути встановлена справжнясвобода.

Іммануїл Кант визначив засоби, за допомогою яких категоричнийімператив і свобода реалізуються в житті. Такими засобами є розум,право і мораль, держава. За допомогою розуму людина осягає і усвідомлюєвимоги, що пред'являються моральним законом, за допомогою права і моралівстановлюються правила, держава слідкує за виконанням цих правил.

Й. Фіхте (1762—1814рр.). який проголосив себе послідовником Канта, хоча насправді вийшов за ме жі його вчення. У Канта об’єкт пізнання (світ явищ) конституюється суб’єктом, за винятком чуттєвого матеріалу, що походить від речей у собі. Але якщо річ у собі є мислимою сутністю («чистий розум» тільки допускає її існування), то вона, стверджує Фіхте, є зайвим припу щенням, і всю систему філософського знання можна ви будувати на одному принципі — «Я». Отже, філософія Фіхте — це суб’єктивний ідеалізм, який все виво-дить і все пояснює з діяльності «Я» як творчого начала. «Я» у Фіх-те — це водночас індивідуальне обмежене «Я» (свідомість людини) і «абсолютне Я» (божественна свідомість). І в то му, і в іншому ви-падку «Я» — це свободна діяльність, а не субстанція раціоналістів.

Спираючись на суб'єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що перебувають в єдності суб'єкта (Я) і об'єкта (не-Я). Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгортається все багатство, різноманітність світу. Із системи Фіхтє повністю випадає матеріальна дійсність. Але серед суб'єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте цінною була ідея про те, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий крок у розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.

Суб'єктивний ідеалізм Фіхте був нездатний пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини.

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: