Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Закон єдності і боротьби протилежності.





Закон єдності і боротьби протилежностей є одним з основ­них законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні.

Причини руху і розвитку криються у внутрішніх суперечностях, притаманних процесам і явищам об'єктивної дійсності — боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, пере­бувають у стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна од­ну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і, взаємодіючи, стикуються між собою, вступають у взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба проти­лежностей веде зрештою до розв'язання суперечності, яка є перехо­дом до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, набува­ють нових притаманних їм суперечностей, які і є рушійною силою їхнього розвитку. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, пов'язані з оновленням системи, її внутрішніми структурними і функціональними змінами, перетво­рення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

Для розвитку характерна інтегративність (нагромадження но­вих ознак на основі синтезу старих). Саме розвиток є нескінчен­ним і парадоксальним. Вище присутнє в нижчому у вигляді мож­ливості (в хімізмі є можливість виникнення живого, в живому — людини). Можливість не є небуття, це потенційне буття. У світі ніщо не виникає тільки через можливість, усе виникає через об'єктив­ну необхідність. У суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом. Прогрес має місце там, де підви­щується рівень організації системи, її цілісності, пристосованості до середовища, функціональна і структурна ефективність, генетична пластичність з високим рівнем наступного розвитку.



Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.

Вивчення закону взаємного переходу кількісних і якісних змін необхідно починати з визна­чення таких понять, як якість, кількість, міра.

Якість — це внутрішня визначеність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначеність. Щось, завдяки своїй якості, є тим, чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є (Гегель). Якість виявляє себе через властивість.

Кількість — це зовнішня визначеність предмета, яка вже не є тотожною з буттям. Чистим кількісним виразом є число, яке пра­ктично не пов'язане з якістю. Незважаючи на це, кількість і якість між собою взаємопов'язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Будь-який предмет, явище, процес мають свою міру, тобто якісно-кількісну визначеність. Міра — це межа кількісних змін, в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості як сукупності корінних його властивостей. Порушення міри пред­мета веде до переходу в інше. Стара якість зникає, а нова виникає. Ра­зом з тим виникає і нова міра. Так відбувається розвиток всього сущого.

Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається за­вдяки певним кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Кількісні міри припиняю­ться, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість.

Перехід від кількісних змін до нових якісних відбувається за­вдяки стрибкам. Стрибки розрізняють за:

— характером;

— змістом;

— формою їхнього прояву та ін.

Характер стрибка зумовлюється специфікою розвитку предмета. За масштабом стрибки можуть бути довгими і короткими, охоплювати цілі епохи і незначні історичні періоди. За змістом — це перехід одного якісного стану предмета до іншого. За формою прояву стрибки можуть бути швидкими (типу вибуху) та повільними. Основний зміст цього закону полягає в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши таку міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього.

Форми якісних змін залежать від: 1) характеру внутрішніх супереч­ностей, які притаманні даному процесу і є джерелом його розвитку; 2) умов розвитку того чи іншого процесу. Один і той процес, маючи в основі однакові суперечності, може відбуватися у різних формах — і разово, і поступово.

Таким чином, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні кон­кретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок), котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загального закону розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток і рух всього сущого.

 

Проблема єдності світу.

Практикою, наукою, в тому числі і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємопов’язані Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, вважав, що коли з світу послідовно вилучати всі матеріальні тіла, то все, що залишиться, й буде простір і час. Тобто він виступав за існування абсолютно «чистого» простору і часу, розглядаючи їх як звичайний склад, де розміщуються матеріальні тіла. Насправді ж, якщо вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилось би нічого, а для цього не потрібно ні простору, ні часу. На це звернув увагу А. Ейнштейн, який створив загальну і часткову теорію відносності, де довів органічний зв'язок геометрії простору і часу з характером поля тяжіння (взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної), а також внутрішній зв'язок самого простору і часу, зміни їхньої метрики залежно від швидкості руху системи. У цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу.

Інший аспект єдності світу перевіряється через призму вирішення основного питання філософії. Мова йде про те, на якому принципі ми будуємо філософсько-світоглядну систему — на основі принципу монізму чи дуалізму і плюралізму.

Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.

Сутність духовного життя суспільства.

Духовне життя су­спiльства - це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язанi з духовною сферою життєдiяльностi людей; сукупнiсть iдей, поглядiв, почуттiв, уявлень людей, процес їx виробництва, розповсюдження, перетворення суспiльних, iндивiдуальних iдей у внутрiшнiй cвіт людини. Духовне життя суспiльства охоплює світ iдеального (сукупнiсть iдей, поглядiв, гiпотез, теорiй) разом з його носiями - соцiальними суб'єктами - iндивiдами, народами, етносами. Основу духовного життя становить духов­ний світ людини - її духовнi цінності свiтогляднi орієнтації: Разом зтим, духовний світ окремої людини, iндивiдуальностi неможливий поза духовним життям суспiльства. Тому духовне житгя - це завжди дiа­лектична єднiсть iндивiдуальногo i суспiльного, яке функцiонує як iнди­вiдуально-суспiльне.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2020 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.