Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Поясніть основні аспекти співвідношення людини та суспільства.





Як з’ясувалося, людина і суспільство пов’язані між собою глибинними зв’язками: і те, і інше набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи – як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками. З давніх часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім’ї, чи нації, етносу або народу. Архаїчна людину усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу (етносу або народу). Арістотель в своїх творах визначав людину як “істоту суспільну” (”Зоон політікої”), а К.Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості фіксувались не лише моменти злиття людині із людською спільністю, а й моменти їх протистояння та навіть – ворогування. Ще в міфах звучав мотив про те, що окремий індивід може чомусь відокремитись, відпасти від загалу (як, наприклад, Прометей із загалу олімпійських богів); в давньогрецьких трагедіях змальовувались ситуації, коли окрема людина протиставляла себе роду. – В усіх такого роду випадках, як правило, така людина була приречена на загибель, оскільки спроможністю зберігати життя, продовжувати його та нарощувати засоби і умови його відтворення могло лише певне суспільство. Окремий індивід починає поставати в якості самодіяльної одиниці здійснення своєї життєдіяльності лише в епоху Нового часу – в епоху формування так званого буржуазного індивідуалізму, хоча вже гуманісти Відродження високо підносили значущість та гідність окремої людини (показовими в цьому плані є драми В.Шекспіра). Прогресування цього явища врешті привело до того, що саме індивід почав розглядатися як єдина реальна та суверенна соціальна одиниця, а суспільство, суспільні зв’язки та стосунки в кращому випадку повинні були би створювати умови для його самореалізації, а на худий кінець просто йому не перешкоджати. Згадаємо “надлюдину” Ф.Ніцше (до речі, фашисти прямо закликали своїх адептів виховувати себе з орієнтацією на надлюдину)., абсолютну вільну персону М.Бердяєва, звернемо, нарешті, увагу й на те, що в міжнародному праві наших часів чи не провідну увагу приділяють питанню про права людини. Деякі культурологи та соціологи в подібному різкому протиставленні індивіду людській спільності вбачають суттєву відмінність американського (маються на увазі Сполучені штати Америки) менталітету від європейського: в останньому індивід також постає суверенним, недоторканим, але в той же час висувається вимога дотримання та шанування їм інтересів, традицій, найперших потреб суспільства. Цікавий факт: фільм італійського режисера М.Антоніоні “Забриски-пойнт”, присвячений американському суспільству і фактично демонструючий деструктивний, згубний характер американського індивідуалізму та своєрідного культу індивідуальної сваволі, був негативно оцінений в США і навіть не рекомендований для показів в деяких штатах. Але констатуємо факт: сучасне розвинене суспільство розглядає саме людську індивідуальність в якості свого основного джерела та резерву для змістовного оновлення, прогресування, активності. І це не є ні примхою, ні якимось збоченням, а велінням часу, оскільки ускладнення процесів життєдіяльності, їх інтенсифікація, можливість варіативного використання засобів соціального життя буквально вимагають підвищення ролі та соціального статусу окремої людини.

В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця. Розглянемо ці можливі співвідношення більш докладно. Як вже було сказано, надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму; коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождизм або культ особи. І хоча Г.Гегель колись писав про те, що монархія засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних дій, невиправданого поклоніння, плазування перед “першою особою”, яка, в свою чергу, втрачає почуття міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це приводить до поступової деградації верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають різні форми тоталітарного суспільства, тобто суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю соціального організму (від лат. “тоталіс” – повнота, цілісність). Тоталітаризм може бути більше або менше регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор, (на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або ж різних варіантів бюрократичних соціальних систем, де владні структури фактично узурпують владу, привласнюючи певні суспільні функції (деякі держави Африки, Південної Америки, Азії).

Досить цікавими постають погляди на суспільство та людину, як за суттю тотожні, проте відмінні у своїх проявах. Такий погляд на людину і суспільство культивувався в ранньому християнстві, коли вважалося, що людство являє собою тільки тимчасовий розпад початково єдиної людини – Адама. Тому люди в суспільстві, по-перше, постають одиницями єдиного тіла, а, по-друге, рано чи пізно вони повинні знову досягнути стану людської всеєдності. З іншого боку, існують погляди, згідно яким окремі люди є не більше, ніж діючі одиниці єдиного суспільного організму, бо поза суспільством людини немає і не може бути. З.Фрейд вважав, що суспільство лише у масовому масштабі повторює те, що відбувається в індивідуальному житті людини.

Яку із розглянутих ситуацій співвідношення людини та суспільства можна вважати найбільш виправданою? Слід зауважити, що в ситуаціях, коли з приводу єдиної проблему виникають альтернативні підходи, вирішення полягає у тому, щоби з’ясувати, де і як діє кожна із альтернативних сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення, що сходяться на єдиній території, проте кожна займає тут власний простір. Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки: 1) лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності; 2) лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини; 3) лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах; 4) лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання; 5) лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо; 6) нарешті, лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікаці ї, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки. З іншого боку, не варто забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить, реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної стихії. На перший погляд може видаватися, що саме суспільство у відношенні до людини є ведучою стороною, проте добре відомо, що коли конкретні люди не сприймають та не культивують певні види діяльності, останні врешті вмирають або стають музейними реліквіями. Якщо люди певного суспільства раптом міняють свої ціннісні орієнтації, уявлення про престиж та провідні мотиви життєдіяльності, ніякі соціальні органи не зможуть утримати їх від такої зміни. Проте в цьому питанні слід враховувати історичні зрушення, що відбувались у суспільстві і зачіпали співвідношення людини і суспільства. Історично відбулося так, що на ранніх стадіях розвитку суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна роль в розвитку історії належала суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все починає замикатися на людину та залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні можливості окремої людини зростають колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина здатна знищити або ж врятувати все людство. З іншого боку, ускладнення суспільних процесів робить людину достатньо вільною у своїх діях та виборі, а, значить, від окремої людини залежить дуже багато. Кожна людина перш за все створює своє оточення і впливає на нього; крім того, її впливи так чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона контактує з необхідністю або випадково. В сьогоднішньому суспільстві людина не лише сприймає, а й (до певної міри) створює суспільне середовище. Тому не варто ні перебільшувати, ні зменшувати роль людини в сучасному суспільстві; до питання про співвідношення людини і суспільства належить підходити методологічно виправдано та конкретно-історично.

 







Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.