Релігійні вірування Стародавньої Греції і Риму.

Високого рівня розвитку в імперії набуло духовне життя. Аналізуючи давньоримську міфологію, не можна не звернути увагу на міф про Весту — богиню домашнього вогнища. У будинку кожного римлянина цій богині присвячувався вхід до нього — вестибюль. Щорічно 9 липня у Римі відзначалось свято на її честь.

Навіть був побудований спеціальний храм. У ньому постійно підтримувався вогонь як символ державної надійності і стійкості. Згасання цього вогню вважалось поганою прикметою. Підтримували вогонь у храмі лериці богині Вести — весталки.

Жриці, жерці, жрецтво загалом у політеїстичних релігіях — це суспільна група людей, які виконують функції посередництва між людьми і надприродними силами, а також здійснюють релігійні обряди: жертвопринесення, молитви, різні чаклунські маніпуляції. Слово "жрець" походить від старослов'янського "жрети" — приносити жертву. У первісному суспільстві жерців не було, культ у ньому відправляли старійшини родів і глави родин. Жерці з'явились у період розпаду первісної громади і становлення державної організації життя людей. У багатьох країнах вони володіли чималою кількістю рабів і збагачувалися за рахунок пожертвувань віруючих, були монополістами у духовному житті людей. Жерці вели літописи, записували фольклорні твори, проводили астрономічні та інші спостереження, займались підготовкою жертовних тварин, стежили за правилами здійснення молитов і ритуальних дій, давали поради, до якого божества потрібно звертатись із тим чи іншим проханням, наглядали за порядком у храмах. У деяких країнах жерці були засновниками релігій. Наприклад, приблизно у 600 р. до н. е. арійський жрець (арії — назва народу індоіранської мовної спільноти; слово "Іран" у перекладі означає "земля аріїв") Заратуштра (від гр. — Зороастр) оголосив себе пророком і створив нову релігію — зороастризм, з ознаками монотеїзму і вірою у вічну боротьбу між богом-творцем і духом зла. Значно пізніше, згідно з євангельською міфологією, три жерці (чаклуни, маги) прийшли з Ірану до Віфлеєма, щоб вклонитися немовляті Ісусу Христу, принести дари і оголосити світові про народження Сипа Божого. У Стародавній Іудеї після побудови Єрусалимського храму жерці вели записи, що потім були покладені в основу деяких книг Старого Завіту.

Починаючи з III ст. до н. е. на римську релігію стала сильно впливати грецька релігія. Навіть своїх абстрактних богів римляни тоді ототожнювали з грецькими богами: Юпітера із Зевсом, Марса з Аресом, Венеру з Афродітою, Юнону з Герою, Мінерву з Афіною, Цереру з Деметрою тощо.

Давньогрецька релігія — ідеологічний комплекс міфологічних і культових вірувань, філософських ідей, моральних і правових принципів і норм. Релігієзнавство вивчає цей комплекс, спираючись на археологічні пам'ятки (залишки античних храмів, статуй, прикрас, посуду, ваз із розписами) і філософські праці Фа-леса, Геракліта, Демокріта, Платона, Арістотеля та інших мислителів грецької давнини. Важливим у цьому плані пізнавальним джерелом є також поема Гесіода "Теогонія" (родовід богів).

За загальним визнанням дослідників, давньогрецьку історію доцільно поділити на два основних періоди: догомерівський і післягомерівський. Вони відрізняються один від одного як в історичному і релігійному, так і культурологічному аспектах.

Давньогрецька міфологія значною мірою вплинула на західноєвропейську, російську й українську культуру. За мотивами її міфів нині створюються справжні народні твори поезії і живопису, музики і скульптури. До сучасних мов увійшла більшість афоризмів і висловів з давньогрецьких міфів, таких як "танталові муки", "сізіфова праця", "нитка Аріадни" і т. ін. Поєднання дивовижної художньої фантазії з глибокими людськими почуттями і прагненнями героїв грецьких оповідей роблять ці міфи безсмертними.

Соціально-економічні та духовні джерела християнства

Для того, щоб з'явилася і поширилася нова релігія, потрібна наявність сприятливого культурного середовища, зокрема в духовній сфері. Християнство на час свого виникнення мало таке середовище.

Зародилося воно в середині І ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії. Римська імперія, в якій виникло християнство, на час його появи вже «дозріла» до нового світогляду і нової віри. Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право, що надавало великого значення гідності конкретної особи, її праву на юридичний захист та на римське громадянство, а також тенденція до об'єднання людей різних національностей в єдину політичну організацію випередили Євангеліє, яке проголосило рівність усіх як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха.

Значною є також роль римської армії. Успішна загарбницька політика Риму зумовлювала те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, що були не здатні захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі, який не в змозі були заповнити існуючі тоді релігії, в тому числі й релігія Вічного міста.

Римляни створили чудову систему доріг, які починалися від центрального каменя на римському Форумі й розходилися у різні куточки імперії. Головні дороги були брукованими і служили сторіччями. Римська система доріг з'єднувала всі провінції з центром та між собою і згодом посприяла апостолам у їхній місії розповсюдження християнства.

Ці та деякі інші фактори дають підстави для висновку, що Римська імперія була зручним політичним та соціально-економічним середовищем для розповсюдження християнства.

Духовні джерела релігії

Але яким би великим не був внесок Риму, незрівнянно важливішою стала праця грецьких мислителів. Якщо в Римі створювалася політична атмосфера для поширення християнства, то в Афінах розвивалася філософська душа.

Старогрецька філософія підготувала прихід християнства шляхом критики старих вірувань. Мислителі Еллади допомогли вкоріненню нової релігії й тим, що зосереджували увагу людей на реальності, яка переважала той тимчасовий і відносний світ, у якому вони жили. Так, філософи Сократ і Платон у V--IV ст. до н. є. вчили, що мінливий світ, який ми відчуваємо, є лише тінню істинного світу, в якому існують вічні вищі духовні ідеали -- добро, краса й істина. Християнство запропонувало тим, хто приймав філософію Сократа і Платона, історичне відкриття про добро, красу і істину в особі Боголюдини -- Христа. Греки дотримувалися погляду, що душа безсмертна, проте ще не вірили у фізичне воскресіння тіла. Християнство ж вказало індивіду на можливість установлення особистих стосунків із Богом і втамувало ту духовну спрагу, яку викликала грецька культура у багатьох людських серцях.

З одного боку, антична філософія прискорювала пришестя християнства, руйнуючи старі політеїстичні вірування і показуючи нездатність людської свідомості збагнути Бога. З іншого боку, язичницькі релігії привчили до думки про гріх і прощення його. Тому, коли з'явилося християнство, громадяни Римської імперії були готові прийняти його як свою релігію.

Поряд із римлянами і греками свій внесок у «повноту часу» зробили іудеї, які, на відміну від греків, не шукали Бога засобами мислення. Вони визнавали його існування, з готовністю поклонялися йому і приймали його як належне. Цьому сприяв той факт, що Бог відкрився їм через Авраама та інших їхніх вождів. Тому Єрусалим став символом релігійної підготовки для появи християнства.

Іудаїзм вважається предтечею християнства ще й завдяки утвердженню духовного монотеїзму. Іудеї запропонували світу надію на прихід Месії, який принесе праведність, та найчистішу на той час систему моралі. Високі вимоги Десяти заповідей (Декалогу) виділяли іудаїзм серед інших сучасних йому панівних моральних норм. Адже для іудеїв гріх був не зовнішнім недоліком поведінки, як для греків і римлян, а відхиленням, яке виявлялося насамперед у внутрішній розбещеності, а вже потім -- у поведінці. Цей моральний підхід Старого Завіту сприяв появі вчення про гріх і його прощення, яке правильно відображало проблему rpixa. при цьому стверджував, що спасіння можливе тільки від Бога, його неможливо знайти у раціоналістичних філософських системах або язичницьких релігіях.

Найголовніша заслуга іудеїв полягає у тому, що саме вони дали новій релігії її основу -- Старий Завіт (Біблію). Навіть поверхове ознайомлення з Новим Завітом підтверджує, наскільки глибоко Христос і апостоли шанували Старий Завіт як відкриття Бога людству. Чимало язичників також читали його і були знайомі з основами іудейського віросповідання. Поява синагог, які стали органічною частиною іудейського життя і принесли багато користі у період виникнення, розвитку і проповіді християнства, також має непересічне значення.

Ще одна немаловажна деталь: Палестина -- місце народження нової релігії -- була розміщена у стратегічно зручному місці, на перетині шляхів трьох частин світу -- Азії, Африки і Європи. Значна кількість воєн давньої історії велася за право володіти саме цим районом.

Отже, грецька і римська культура, а також іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятливому місці і у сприятливий час.

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: