Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Етапи розвитку легкої промисловості на Україні





Зміст

Вступ

1. Організація обслуговування населення

2. Розрахунок вартості послуги по виготовленню моделі за індивідуальним замовленням

3. Розрахунок вартості матеріалів для виготовлення моделі в ательє

4. План по труду та кадрам

5. Розрахунок собівартості, прибутку та рентабельності на виготовлення моделі

Висновки

Використана література

 

Вступ

Легка промисловість – це галузь виробничої сфери, яка виробляє товари народного споживання і частково продукцію промислового призначення. Вона є складовою частиною економіки країни, яка має сприяти стабілізації загальноукраїнського споживчого ринку. Серед товарів народного споживання виділяють продовольчі та непродовольчі. Серед непродовольчих товарів виділяють вироби культурно-побутового і господарського призначення (більше 80%), вироблені в галузях важкої індустрії та легкої промисловості.

Легка промисловість є найважливішою галуззю, що спеціалізується на випуску непродовольчих товарів. Вона забезпечує населення нашої країни взуттям, одягом, трикотажними виробами, тканинами та іншими предметами народного споживання. На легку промисловість України припадає близько 50% від усього випуску непродовольчих товарів. В умовах орієнтації економіки країни на соціальні потреби населення, саме цій галузі належить провідна роль у підвищенні рівня життя населення за рахунок його забезпечення непродовольчими товарами високої якості.



На даний час перед легкою промисловістю України стоїть кілька завдань, перше – це формування та розміщення державних замовлень, і координування діяльності підприємств, пов’язаних з виконанням цих завдань, друге – це розробка програм перспективного розвитку нових видів сировини і збалансованому розвитку підгалузей.

Легка промисловість включає в себе більше 17 підгалузей. Однією з них є швейна промисловість – це галузь легкої промисловості, яка займається пошиттям та випуском готової продукції.

Для успішного вирішення різних економічних та соціальних засад, які поставлені перед нашою країною на сучасному етапі розвитку як ринкової економіки, так і швейної промисловості, необхідними є подальше підвищення ефективності виробництва та поліпшення якості продукції.

Сьогодні українські виробники спокійно конкурують із французькими, італійськими, англійськими виробниками модного одягу. У той же час на внутрішньому ринку вони не можуть повноцінно працювати.

Не конкурентоспроможність української легкої промисловості викликана відсутністю єдиних, цивілізованих правил гри на ринку. Підприємства легкої промисловості вимагають, перш за все, вирішення митних питань. Поки різниця між імпортним і вітчизняним одягом не буде відчутною, поки в Україні не буде потужної легкої промисловості – будемо одягатися в китайський та турецький одяг.

Заважає також відсутність стандартів якості в Україні. Якщо ж в Європі до стандартів швейної промисловості пред’являються високі вимоги, то в даний час в Україні обов'язковій сертифікації підлягає тільки перший шар (натільний) дитячого одягу і панчішно-шкарпеткові вироби.

Свідченням того, що держава приймає кроки щодо поліпшення ситуації у галузі, є створення в Україні Асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром», яка проводить власні маркетингові дослідження з метою створення сприятливого клімату для вітчизняного виробника. Відповідно до законодавства асоціація намагається захищати як вітчизняного виробника, так і споживача, шляхом проведення антидемпінгових розслідувань, працюючи з Міністерством економіки, Кабінетом міністрів та Державною митною службою України.

Що стосується питання, щодо залучення коштів на розвиток підприємств легпрому і галузі в цілому – зараз воно актуальне як ніколи. Головна інвестиційна привабливість підприємств легкої промисловості полягає у швидкій окупності вкладень. Саме тому, досвідчені керівники роблять ставку на: зниження строків виробництва і реалізації продукції, на переформування та розширення асортименту, на удосконалення та поліпшення виробництва, на наявність місцевих сировинних ресурсів (вовна, льон, шкірсировина) і на потенційну місткість внутрішнього ринку України.

Головним завданням Мінпромполітики України є закріплення і розвиток позитивних зрушень у галузі. Одним же із інструментів розвитку повинна стати інноваційно-інвестиційна діяльність та впровадження сучасних досягнень науки і техніки у виробництво.

Отже, метоюданої курсової роботи є дослідження стану швейної промисловості в Україні, визначення форми підприємств, що функціонують

в даній галузі, ознайомлення з усіма обов’язковими нормами та законодавчими актами, які необхідні для організації роботи ательє.

Завданнямкурсової роботи є: економічний розрахунок вартості послуги та вартості обраних матеріалів, складання плану по труду та кадрам, розрахунок собівартості, прибутку та рентабельності на виготовлення моделі одягу в ательє.

Розрахунок вартості послуги по виготовленню моделі

План по труду та кадрам

Потреба підприємства у кадрах знаходить своє відображення у «Плані праці і кадрах»[4]. Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства, спрямованого на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу.

Кадри (трудові ресурси) – це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його облікового складу.

Кадрове планування сприяє конкурентоспроможності підприємства, його подальшому розвитку й оптимальному використанню трудових ресурсів.

Всі працюючі підприємств побутового обслуговування населення поділяються на такі категорії: керівники, робітники та учні.

Робітники, в свою чергу, поділяються на:

- основних, тих, що безпосередньо зайняті у виконанні технологічного процесу пов’язаного з виготовленням, ремонтом продукції (закрійник, швачка, кравець, прасувальниця тощо);

- допоміжних, тих, які виконують допоміжні або підсобні роботи, займаються обслуговуванням, ремонтом устаткування (механік-ремонтник, електрик, прибиральниця тощо).

Для визначення потрібної чисельності робітників вихідними даними є: виробнича програма, норми виробітку та структура робіт.

Чисельність працюючих ательє «Надія» наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Чисельність працюючих ательє на 2016 рік.

Найменування робітників Кількість робітників, чол. Середня тривалість робочого дня, год.
Основні виробничі робітники    
Закрійник
Кравець
Допоміжні виробничі робітники    
Механік-ремонтник
Прибиральниця

 

Для визначення чисельності робітників необхідно визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу робітників.

Баланс робочого часу основних та допоміжних робітників подано в таблиці 4.2 та 4.3.


Таблиця 4.2. Баланс робочого часу основних робітників ательє на 2016 рік.

 

Найменування робітників Календарний фонд робочого часу Святкові дні Кількість вихідних днів Середня тривалість робочого дня Кількість календарного робочого часу робітника (номінальний фонд робочого часу) Заплановані невиходи Корисний фонд робочого часу робітника
Чергові й додаткові відпустки Відпустки у зв’язку з хворобою Виконання суспільних обов’язків (інші невиходи)
дні год. % дні год. % дні год. % дні год. % дні год. %
Закрійник 9,2 2,0 0,8 88,0
Кравець 9,2 2,0 0,8 88,0

 

Таблиця 4.3. Баланс робочого часу допоміжних робітників ательє на 2016 рік.

 

Найменування робітників Календарний фонд робочого часу Святкові дні Кількість вихідних днів Середня тривалість робочого дня Кількість календарного робочого часу робітника (номінальний фонд робочого часу) Заплановані невиходи Корисний фонд робочого часу робітника
Чергові й додаткові відпустки Відпустки у зв’язку з хворобою Виконання суспільних обов’язків (інші невиходи)
дні год. % дні год. % дні год. % дні год. % дні год. %
Механік-ремонтник 2,0 - - - 0,8 97,2
Прибиральниця 2,0 - - - 0,8 97,2

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, у грошовому вимірі, що за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Дієвість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Згідно з Інструкцією із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.2004 року. №323, виплати на оплату праці складаються з фонду основної та фонду додаткової заробітної плати.

Заробітна плата (розм. зарплата) – це грошове вираження вартості та ціни товару «робоча сила» і частково результативності її функціонування.

Інші визначення заробітної плати:

- грошова компенсація (про інше у вигляді компенсацій практично невідомо), яку працівник отримує в обмін за свою працю.

- виражена в грошовій формі частина сукупного суспільного продукту, що надходить в особисте споживання працівників відповідно до кількості і якості витраченої праці.

- частина витрат на виробництво і реалізацію продукції, що спрямовується на оплату праці працівників підприємства.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

До основної відноситься оплата, нарахована працівникам за відпрацьований час, кількість і якість виконаних робіт: оплата за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, премії відрядникам і доплати у зв'язку з відхиленнями від нормальних умов роботи, за роботу в нічний час, за понаднормові роботи, за бригадирство, оплата простоїв не з вини робітників в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.

До додаткової заробітної плати відносяться виплати за не відпрацьований час, передбачені законодавством по праці: оплата чергових відпусток, перерв у роботі годуючих матерів, пільгових годин підлітків, за час виконання державних і громадських обов'язків, вихідної допомоги при звільненні і так далі.

Форми оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Найчастіше застосовуютъ дві основні форми заробітної плати - відрядну й почасову. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша - кількості виробленої продукції, друга - кількості відпрацьованого часу.

Форми оплати праці будуть ефективними лише в тому разі, якщо вони відповідають організаційно-технічним умовам виробництва. Отже, вибираючи форму оплати праці для певної категорії робітників, необхідно враховувати конкретні умови їхньої праці, специфіку виробництва тощо.

Загальними умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації вироб­ництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, стан нормування праці тощо.

Специфічними умовами застосування тієї чи іншої форми оплати праці є те, що для відрядної оплати праці необхідна наявність прямо-пропорційної залежності між затратами живої праці й одержаними результатами, тобто робітник повинен мати реальну можливість збільшувати випуск продукції, що має відповідати і потребам виробництва.

Сьогодні в Україні переважною формою оплати праці робітників залишається відрядна. Почасова заробітна плата застосовується для оплати праці службовців і спеціалістів. Відрядна і почасова форми оплати праці мають по декілька систем.

Системами відрядної форми оплати праці є:

- пряма відрядна,

- непряма-відрядна,

- відрядно-преміальна,

- відрядно-прогресивна,

- акордна.

Системи почасової форми оплати праці:

- проста погодинна,

- почасова-преміальна,

- за посадовими окладами.

На підприємствах сфери побутового обслуговування населення застосовано бригадно-відрядну систему оплати праці у відсотках від виручки. Надано характеристику її особливостей.

 

Основна заробітна плата основних робітників розраховується за формулою:

З осн.=(Цв.в. х В) / 100%,

де В – відсоток від виручки (В=15-25%),%.

З осн. = = 64,38грн.

 

Додаткова заробітна плата основних робітників розраховується за формулою:

З дод.=(З осн.х Д) / 100%,

де Д – відсоток додаткової заробітної плати (Д=5-10%),%.

З дод. = = 6,44грн.

 

 

Висновки РЕДАГУВАТИ

Під час виконання курсової роботи повністю розкрита мета, а саме: дослідження стану швейної промисловості в Україні, визначення форми підприємств, що функціонують в даній галузі, ознайомлення з усіма обов’язковими нормами та законодавчими актами, які необхідні для організації роботи ательє, а також у повному обсязі виконане завдання.

Отже, для виготовлення сукні в ательє «Надія» виконувалися послуги, вартість яких розраховувалась за даними прейскуранта ательє

Виріб виготовлявся з матеріалів ательє. Відповідно, вартість послуг по виготовленню моделі згідно розряду ательє дорівнює 309,00 грн., розрахована вартість матеріалів - 332,00 грн., а вартість виробу - 641,00 грн.

Витрати на заробітну плату основному складу працівників за виготовлення даного виробу становить 25% від виручки, тобто 64,38 грн. Додаткова заробітна плата, яка становить 10% від основної - 6,44 грн.

Нарахування на заробітну плату склали 26,00 грн.

На технологічні цілі витратили 5% від вільної відпускної ціни 12,87 грн.

Загальновиробничі витрати становлять 30% 19,31 грн.

Виробнича собівартість виробу становить 770,00 грн.

Загальногосподарські витрати, які становлять 20% це 12,88 грн., та позавиробничі витрати 5% це 38,50грн.

Повна собівартість сукні 821,38 грн., прибуток, що становить 20% від повної собівартості, ціна 985,66 грн., відпускна ціна сукні 1182,79 грн. та рентабельність 20%.

Після проведення усіх необхідних розрахунків, можна зробити висновок, що виготовлення даної моделі одягу в ательє «Надія» є рентабельним та економічно вигідним.

РЕДАГУВАТИ


Додаток А

 

 

Додаток Б

 

Зміст

Вступ

1. Організація обслуговування населення

2. Розрахунок вартості послуги по виготовленню моделі за індивідуальним замовленням

3. Розрахунок вартості матеріалів для виготовлення моделі в ательє

4. План по труду та кадрам

5. Розрахунок собівартості, прибутку та рентабельності на виготовлення моделі

Висновки

Використана література

 

Вступ

Легка промисловість – це галузь виробничої сфери, яка виробляє товари народного споживання і частково продукцію промислового призначення. Вона є складовою частиною економіки країни, яка має сприяти стабілізації загальноукраїнського споживчого ринку. Серед товарів народного споживання виділяють продовольчі та непродовольчі. Серед непродовольчих товарів виділяють вироби культурно-побутового і господарського призначення (більше 80%), вироблені в галузях важкої індустрії та легкої промисловості.

Легка промисловість є найважливішою галуззю, що спеціалізується на випуску непродовольчих товарів. Вона забезпечує населення нашої країни взуттям, одягом, трикотажними виробами, тканинами та іншими предметами народного споживання. На легку промисловість України припадає близько 50% від усього випуску непродовольчих товарів. В умовах орієнтації економіки країни на соціальні потреби населення, саме цій галузі належить провідна роль у підвищенні рівня життя населення за рахунок його забезпечення непродовольчими товарами високої якості.

На даний час перед легкою промисловістю України стоїть кілька завдань, перше – це формування та розміщення державних замовлень, і координування діяльності підприємств, пов’язаних з виконанням цих завдань, друге – це розробка програм перспективного розвитку нових видів сировини і збалансованому розвитку підгалузей.

Легка промисловість включає в себе більше 17 підгалузей. Однією з них є швейна промисловість – це галузь легкої промисловості, яка займається пошиттям та випуском готової продукції.

Для успішного вирішення різних економічних та соціальних засад, які поставлені перед нашою країною на сучасному етапі розвитку як ринкової економіки, так і швейної промисловості, необхідними є подальше підвищення ефективності виробництва та поліпшення якості продукції.

Сьогодні українські виробники спокійно конкурують із французькими, італійськими, англійськими виробниками модного одягу. У той же час на внутрішньому ринку вони не можуть повноцінно працювати.

Не конкурентоспроможність української легкої промисловості викликана відсутністю єдиних, цивілізованих правил гри на ринку. Підприємства легкої промисловості вимагають, перш за все, вирішення митних питань. Поки різниця між імпортним і вітчизняним одягом не буде відчутною, поки в Україні не буде потужної легкої промисловості – будемо одягатися в китайський та турецький одяг.

Заважає також відсутність стандартів якості в Україні. Якщо ж в Європі до стандартів швейної промисловості пред’являються високі вимоги, то в даний час в Україні обов'язковій сертифікації підлягає тільки перший шар (натільний) дитячого одягу і панчішно-шкарпеткові вироби.

Свідченням того, що держава приймає кроки щодо поліпшення ситуації у галузі, є створення в Україні Асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром», яка проводить власні маркетингові дослідження з метою створення сприятливого клімату для вітчизняного виробника. Відповідно до законодавства асоціація намагається захищати як вітчизняного виробника, так і споживача, шляхом проведення антидемпінгових розслідувань, працюючи з Міністерством економіки, Кабінетом міністрів та Державною митною службою України.

Що стосується питання, щодо залучення коштів на розвиток підприємств легпрому і галузі в цілому – зараз воно актуальне як ніколи. Головна інвестиційна привабливість підприємств легкої промисловості полягає у швидкій окупності вкладень. Саме тому, досвідчені керівники роблять ставку на: зниження строків виробництва і реалізації продукції, на переформування та розширення асортименту, на удосконалення та поліпшення виробництва, на наявність місцевих сировинних ресурсів (вовна, льон, шкірсировина) і на потенційну місткість внутрішнього ринку України.

Головним завданням Мінпромполітики України є закріплення і розвиток позитивних зрушень у галузі. Одним же із інструментів розвитку повинна стати інноваційно-інвестиційна діяльність та впровадження сучасних досягнень науки і техніки у виробництво.

Отже, метоюданої курсової роботи є дослідження стану швейної промисловості в Україні, визначення форми підприємств, що функціонують

в даній галузі, ознайомлення з усіма обов’язковими нормами та законодавчими актами, які необхідні для організації роботи ательє.

Завданнямкурсової роботи є: економічний розрахунок вартості послуги та вартості обраних матеріалів, складання плану по труду та кадрам, розрахунок собівартості, прибутку та рентабельності на виготовлення моделі одягу в ательє.

Етапи розвитку легкої промисловості на Україні

Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва почала розвиватися в Україні на початку XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед яких - фабрика ім. Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському та в інших містах України. Відкрилися швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому, Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані підприємства Києва, Харкова, Донецька.

Найбільший об'єм швейного виробництва, за даними 2013р. припадає на Південно-Західний район - 54,6%, де проживає 43,1% населення України. У цьому районі розміщено найбільший територіальний згусток швейної промисловості - Київський, що включає такі спеціалізовані підприємства, як виробниче об'єднання "Україна" (жіночі пальта), ім. Горького, чоловічі костюми по ліцензії французької фірми "Вестра - Юніон", ім. Смирнова-Ласточкіна, об'єднання "Каштан" (чоловічі сорочки), "Юність" (дитячий асортимент), об'єднання "Спецодяг". Філіали та пошивні цехи київських підприємств створені у райцентрах та деяких селах Київської області. Якісну продукцію, що користується попитом покупців, випускають виробничі об'єднання "Маяк" (Львів), "Трембіта" (Чернівці), ім. Володарського (Вінниця), ''Зоря" (Дрогобич), швейні фабрики у Тернополі, Рівному, Ужгороді, Івано-Франківську, Бердичеві, Кам'янці - Подільському, інших містах.

На жаль, деякі з цих фабрик уже припинили своє існування і займають почесне місце в історії легкої промисловості. Деякі із останніх сил тримаються на плаву зважаючи на економіку країни та на стан галузі в цілому.

Проте одиниці продовжують свою виробничу ходу аж до сьогодні. Хоча, вони також зазнали деяких змін, адже науково-технічний прогрес не стоїть на місці – усе змінюється і прилаштовується до умов сьогодення. Ось кілька прикладів таких підприємств:

“Михайло Воронін-Україна”, ОАО виготовлення модельного одягу.

“Сезон”, швейне підприємство, виготовлення верхнього жіночого одягу.

“Стиль-Модерн”, ОАО, виготовлення одягу.

“Юність”, швейна фабрика.

“Киянка”, трикотажна фабрика, трикотажні вироби.

“ЗАО Трикотажна фабрика Роза”, виробник чол., жін., дит. одягу, трикотажних полотен, штучного хутра.

На ряду з великими швейними компаніями, своє місце займають і невеликі підприємства, що спеціалізуються на швейній справі. Наприклад, ательє.

Ательє (фр. atelier) – майстерня людей, що займаються мистецтвом або художнім ремеслом.

Запозичене з французької, де «atelier» походить від старо-французького «astell» – уламок дерева, тріска, планка. Першоджерелом є латинське «assula» - уламок, лучинка, тріска, пізніше – купа деревини, місце, де працюють столяри і далі «майстерня» – зменшувальне від «assis» необтесана дошка, брус.

Слово «ательє» стало відомо в кінці XIX століття зі значенням «майстерня художника, живописця». З більш широким значенням як «майстерня живописця, скульптора, фотографа», «майстерня з пошиття одягу» слово «ательє» починає вживатися з 30-х років XX століття.

У наш час ательє асоціюється саме з майстернею по пошиттю одягу.

 

Швейне ательє може спеціалізуватись виключно на пошитті одягу та його ремонті. Проте, деякі ательє надають споживачам повний спектр послуг в галузі швейної справи.

Виконавці, які надають послуги (СПД - юридичні особи незалежно від форми власності та фізичні особи) здійснюють побутове обслуговування населення після їх державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавством – за наявності торгового (спеціального торгового) патенту та спеціального дозволу (ліцензії). Отже, своє повноцінне функціонування ательє може розпочати лише після реєстрації його власників, як суб’єктів підприємницької діяльності.

У сфері побутового обслуговування населення відносини між споживачами побутових послуг і виконавцями регулюються такими нормативними актами та документами:

- Закон України „Про захист прав споживачів”.

- Господарський кодекс України (2003).

- Правилами побутового обслуговування населення, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1999 р №974.
- Інструкціями щодо надання окремих видів побутових послуг, затвердженими наказом Укрсоюзсервісу від 27.08.2000 р. № 20 та зареєстрованим в Мінюсті України 13.11.2000 р.

- Нормативними документами (стандартами, технічними умовами, інструкціями) на виконання побутових послуг.

- Державними санітарними правилами та нормами .

Відповідно до вимог Правил побутового обслуговування населення (п.8). На фасаді приміщення виконавця повинно бути зазначено державною мовою його назву, найменування власника або уповноваженого ним органу, режим роботи.
Згідно із Законом України „Про захист прав споживачів” (стаття 18) та вимогами Правил побутового обслуговування населення п.7 споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого та компетентного вибору.

В даній курсовій роботі подано характеристику ательє «Надія», що надає клієнтам усі види швейних послуг.

Ательє «Надія» зареєстроване, як підприємство приватної форми власності. Функціонує на підставі усіх вище зазначених державних актів та документів. Укомплектоване необхідним сучасним обладнанням. Надає свої послуги усім категоріям населення.

Розташоване за адресою: м.Київ, вул.Будівельників 7.

Графік роботи: Пн.-Пт 9.00-18.00

Сб 9.00-17.00 обідня перерва 12.00-13.00

Нд вихідний

У приміщенні, де проводиться прийом і видача замовлень, на видному і доступному для замовників місці, у "Кутку споживача", повинні розміщатися:

1.Правила побутового обслуговування;

2. Витяг з Закону України "Про захист прав споживачів";

3. Перелік наданих побутових послуг;

4. Інформація про найменування виконавця (повне), його адреса, номери телефонів, прізвище, ім'я і по батькові керівника (власника);

5. Копії свідчень про державну реєстрацію, сертифікатів відповідності на послуги, які підлягають обов'язковій сертифікації, а також копії торгових (спеціальних торгових) патентів, спеціальних дозволів (ліцензій) з видів послуг, які підлягають патентуванню, ліцензуванню;

6. Зразки матеріалів і виробів;

7. Ціни і тарифи на послуги, матеріали і вироби;

8. Перелік нормативно-технічних документів, вимогам яких повинні відповідати послуги;

9. Гарантійні зобов'язання виконавця послуг;

10. Інформація про працівників, які обслуговують замовників, номера телефонів місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів Держстандарту, перелік категорій громадян, які користуються пільгами при одержанні побутових послуг;

11. Книга скарг і пропозицій.

У приміщенні ательє, де проводиться прийом та видача замовлень, для зацікавлення клієнтів функціонує виставка моделей одягу. Виставка оновлюється з урахуванням сезону та нових тенденцій у світі моди. До уваги також представлені зразки асортименту тканин та збірка актуальних модних журналів. Для постійних клієнтів діє гнучка система знижок.

 

 







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2022 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.