Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Физиология возбудимых тканей





ЦНС, ВНС

Биологическая регуляция, ее виды и значения. Строение рефлекторной дуги соматического и вегетативного рефлексов.

соматическая

Сенсорные с-мы и ВНД

34. Общие пинципы структурной и функциональной организации анализаторов.

Анализатор- совокупность нервных образований, воспринимающих и анализирующих изменения внешней и внутренней среды организма.Выделяют: Внешние и внутренние анализаторы, положения тела и болевой анализатор.

Его структурные элементы.

1) Периферический отдел – рецепторы;

2) проводниковый – афферентные нейроны и проводящие пути;

3) корковый отдел – проекционная и ассоциативная зоны коры больших полушарий.

 

35. Рецепторы, их классификация, механизмы возбуждения.

Рецептор служит для восприятия раздражений и их первичного анализа. Восприятие раздражения осуществляется путем трансформации энергии раздражения в нервный импульс.Различают первичные и вторичные рецепторы. В первичном рецепторе воспринимающая зона представляет собой окончание дендрита чувствительного нейрона; во вторичном рецепторе воспринимающей зоной является специальная рецепторная клетка, синаптически связанная с окончанием дендрита чувствительного нейрона. Первичные: все кожные рецепторы и рецепторы внутренних органов, проприорецепторы, рецепторы обоняния, термо- и хеморецепторы ЦНС. Вторичные: вкусовые, фоно-, фото-, вестибулорецепторы. В первичных рецепторах – рецепторный потенциал – потенциал действия. Во вторичных – рецепторный потенциал – выделение медиатора – генераторный потенциал – потенциал действия.

 

36.Структурно-функциональная организация соматосенсорного анализатора.



Осязание – это совокупность ощущений, возникающих при раздражении рецепторов кожи, слизистых (прикосновение, давление, вибрация, щекотка, температура, боль) и рецепторов опорно-двигательного аппарата. Перерабатывает сенсорную информацию нескольких модальностей, получая ее от кожи, мышц, суставов, внутренних органов и кровеносных сосудов

-тактильная чувствительность(чувство осязания)

А.свободные нервные окончания(волосяных фоликулов)- механорецепторы, (кожи)-терморецепторы,

Б.инкапсулированные нервные окончания(тельца Пачини, мейснера)- давление, (Руффина, Пинкуса-Игго,диски меркеле)- тактильная, (колбы Краузе)- вибрация

По скорости адаптации к раздражению: -быстроадаптирующиеся(Мейснера, Пачини) -медленно(Руффи, Меркеля)

-проприоцептивная(сухожильные рецепторы Гольджи, мышечные волокна, механорецепторы суставной капсулы)

-терморецепторы.

Центральные отростки первичных сенсорных нейронов - >в составе задних корешков входят в СМ и в задних рогах разделяются на контрлатеральные, до переключательных ядер заднего столба продолговатого мозга(информ. Попадает на противоположную сторону по Лемнистскому пути) - > к проэкционным ядрам таламуса и затем в постцентральную извилину(соматосенсорная кора)

 

37.Современные представления о механизме болевой чувствительности. Физиологические основы наркоза и обезболивания.

Болевые ощущения возникают после раздражения болевых (специализированных свободных нервных окончаний) и любых других рецепторов при действии любого сильного раздражителя. При ощущении чувства боли повышается мышечный тонус, усиливается сердечная деятельность и дыхание, угнетается функция пищеварительного тракта и почек.

Болевые рецепторы полимодальные (механо, термо,хемо) Центральный орган ноцицепции гипоталямус (латеральные ядра)

Центральные отростки первичных сенсорных нейронов - >в составе заднего корешка заходит в СМ , где располагается синапс с нейронами второго порядка, что переходят на противоположную сторону, где образуют спиноталямический(к нижнему заднему ядру таламуса) и спиноретекулярный тракты -> таламус затем далее на постцентральную извилину(соматосенсорную кору) .

Анальгизирующим действием обладают опиатные пептиды (дайнорфины, эндорфины) синтезируемые гипоталамусом.

Местная анестезия – блокада болевой импульсации переферических нервных волокон(блокируют Na каналы)Новокаин, лидокаин.

Общая анестезия – ингаляционная, в/в, сегментарная, основана на введение наркотических вещ-в что блокируют проведение болевых импульсов в кору ГМ, и гипоталамус.

 

38. Структурно-функциональная организация зительного анализатора. Механизм аккомодации.

1Фоторецепторы (палочки – родопсин/ светоощущение, колбочки – йодопсин/цветоощущение)

Родопсин - > метародопсин= ретиналь(витамин А) + опсин (848 АК)

Под действием света родопсин распадаясь изменяет МП фоторецепторов. Скототопическая с-ма(палочки)

2Биполярные клетки 3Ганглиозные клетки чьи аксоны образуют зрительный нерв, затем зрительный перекрест и далее зрительный тракт средний мозг(зрачковый рефлекс), верхние бугры четверохолмия (ориентировочный рефлекс), латеральные коленчатые тела. Затылочные доли.

Аккомодация – механизм, с помощью которого глаз настраивается на рассмотрение удаленных или близких предметов(за счет изменения кривизны хрусталика), зависит от степени натяжения капсулы хрусталика, что циновой связкой прикреплена к ресничному телу.

Сокращение мышцы - >раслабление циновой связки - >выпуклый хрусталик - >вблизи(70,5 диоптрий) конвекция

Расслабление мышцы - >напряжение связки - >хрусталик уплощается - >вдаль

(58,6 диоптрий) дивергенция

 

39.Слуховая сенсорная система, ее строение и функции.

 

40. Структурно-функциональная организация вкусового анализатора

Анализ вкусовых свойств пищи осуществляется вкусовой сенсорной системой. На поверхности языка можно выделить зоны специфической чувствительности: кончик – сладкого, корень – горького, края – кислое, тело – соленое.

Рецепторы- вкусовые сосочки(с вкусовыми почками)

Проводники: ganglion geniculi(7 передние 2/3), ganglion inferius (9 задняя 1/3, 10) затем в составе nervus intermedius идут в мост - > продолговатый мозг - >

Центральный отдел: к коре к крючку и парагипокампальной извилине.

 

41. Структурно-функциональная организация обонятельного анализатора

Рецепторы: в обонятельной зоне(верхний носовой ход) находятся рецепторые

обонятельные клетки , на поверхности каждой обонятельной клетки имеется сферическое утолщение – обонятельная булава( с 6 -12 микроворсинками)

Проводник: располагается в bulbus olfactorius, дендриты которого в составе filae olfactorii взаимодействуют с обонятельными рецепторами, аксоны в составе tractus olfactorii следуют в центральный отдел.

Центральный отдел: распологается в коре в парагипокампальной извилине.

 

42.Функциональная асимметрия полушарий головного мозга. Роль коры в обеспечении высших психических функций человека.

Межполушарная асиметрия – неравнозначность функций правого и левого полушарий головного мозга.

Левое полушарие – логическое мышление, правое – интуитивное.

Латеризация мозга – обнаружена при обследовании больных эпилепсией, которым с целью лечения перерезали мозолистое тело. При письме задействовано преймущественно левое полушарие(правое при написание иероглифов) в формирование речи участвует только левое полушарие.

Принадлежность к левшам или правшам запраграмированна наследственно.

Увеличение роли коры большого мозга в регуляции функций и поведения организма в процессе филогенеза. У лягушки значительных изменений не наблюдается после полного удаления полушарий большого мозга . У голубя сохраняются только врожденные рефлексы на сильные раздражители; в покое сидит неподвижно, подброшенный вверх летит, но препятствий не облетает, не может самостоятельно питаться.

 

43. Значение работ И.М. Сеченова и И.П. Павлова в изучении ВНД. Отличие условных рефлексов от безусловных, их биологическая роль.

М. Сеченов распространил представления о рефлексе на психическую деятельность. И. П. Павлов открыл явление условного рефлекса и использовал его как метод исследования деятельности коры большого мозга, с помощью которого разработал основы учения о ВНД. открыл и изучил условные рефлексы, изучил типы ВНД, сформулировал понятия первая и вторая сигнальные системы, открыл закономерности иррадиации и концентрации процессов возбуждения в коре большого мозга и торможения условных рефлексов. И не требуют для своего возникновения специальных условий.

Условный рефлекс - приобретенная в онтогенезе реакция организма на раздражитель, ранее индифферентный для этой реакции (ранее ее не вызывавший) формируется у человека и высших животных при обезательном участие коры ГМ на базе безусловных рефлексов.

Безусловные р-сы Условные р-сы
1. Врожденные наследственно передающиеся реакции,начинают функционировать после рождения. 1.Реакции преобретенные в процесе индивидуальной жизни.
2.являются видовыми (свойственны всему виду) 2.индивидуальны
3.постоянны, сохраняются в течение всей жизни 3.непостоянны могут возникать , изменятся, исчезать.
4.осуществляются за счет низших отделов ЦНС 4. Являются преимущественно функцией коры ГМ
5.Возникают в ответ на адекватные раздражители, действующие на определенное рецептивное поле. 5.возникают на любые раздражители, на различные рецептивные поля.

Условный рефлекс высшего порядка это условный рефлекс выработанный на базе другого условного рефлекса. Например, после выработки прочного оборонительного условного рефлекса на звонок включают другой сигнальный раздражитель – свет, а в качестве подкрепления дают звонок. В результате врабатывается оборонительный условный рефлекс второго порядка на свет.

Разновидности: 1) Простые – на одиночный раздражитель; 2) комплексные – один условный рефлекс на комплекс одновременно действующих раздражителей или несколько последовательно включаемых раздражителей; 3) цепные – несколько условных рефлексов на цепь раздражителей, каждый из которых вызывает другой условный рефлекс.

основные правила выработки условных рефлексов.

1) Неоднократное сочетанное действие двух раздражителей (индифферентного – сигнального, т.е. условного и подкрепления); 2) сигнальный раздражитель должен быть слабее и предшествовать подкреплению; 3) отсутствие посторонних раздражителей, вызывающих болевую реакцию или ориентировочный рефлекс; 4) здоровое бодрствующее животное.

 

44.Торможение условных рефлексов, виды коркового торможения. Физиологическое значение.

Различают:

Внешнее(при действии черезмерного БР, или в силу доминирования другого НЦ)

Внутреннее: - угасательное(предявление условного раздражителя без сочетания с БР, подкрепления)

- запаздывающее(задержка УР в следствии удленения интервала между условным раздражителем и БР, подкреплением)

-дифференцировочное(исчезновение УР на раздражители близкие к условно рефлекторным, в следствии не подкрепления БР, для уточнения условий р-са(Гц звуки))

- условное торможение (исчезновение УР на положительный условный раздражитель, если он предявляется в комплексе с новым У раздражителем, без БР ))

Благодаря торможению уточняются условные рефлексы в соответствии к изменившимся условиям или происходит их временная отмена, если условный раздражитель утратит свое сигнальное значение.

 

45.Структура поведения с точки зрения теории функциональных систем П.К.Анохина. Потребности и мотивация, их роль в формировании поведения.

Функциональная система по П. К. Анохину – динамическая совокупность различных органов и систем организма, формирующаяся для достижения полезного (приспособительного) результата.

Потребность – источник активности организма, побуждение и цель его поведения в окружающем мире.

Формы потребностей: Биологические (потребность в пище, одежде и др.), социальные (потребность в социальном признании), духовные

 

Мотивация - побуждение организма к действию. Причина возникновения мотиваций – наличие потребности или действие неблагоприятных факторов. Значение мотиваций – удовлетворение потребности и избегание или избавление от действия неблагоприятных факторов.

Основные компоненты функциональной системы 1) афферентный синтез; 2) принятие решения с одновременным формированием программы действия (3) и акцептора результата действия АРД (4); 5) действие; 6) параметры результата действия; 7) обратная афферентация от рецепторов результата действия к АРД.

 

 

46.Эмоции, механизм их возникновения и биологическая роль.Медицинские аспекты отрицательных эмоций.

Эмоция – реакция организма на внешние или внутренние раздражители, сопровождаемая ярко выраженными переживаниями. Лимбическая система (Гиппокамп, поясная извилина, гипоталамус, свод, миндалина, таламус) является морфологическим субстратом для эмоциональных реакций.

Основные факторы (причины), вызывающие отрицательные и положительные эмоции.

Положительные – удовлетворение потребностей, известие о приятном событии. Отрицательные – невозможность удовлетворения потребностей, известие о неприятном событии.

Основные компоненты эмоциональной реакции: 1) Двигательные и голосовые реакции, 2) вегетативные (изменение интенсивности функционирования внутренних органов и желез внутренней секреции), 3) интроспективные (изменение состояния внутреннего мира человека (его "я") и восприятия внешнего реального мира).

Изменение ритма сердцебиений, артериального давления, дыхания, сужение или расширение зрачка, пилоэрекция, изменение уровня саливации, гормональные сдвиги основные вегетативные компоненты, сопровождающие выраженную эмоциональную реакцию

стадии развития эмоционального состояния (по Г. И. Косицкому).

Стадии развития эмоционального состояния: Стадия напряжения(Состояние внимания, мобилизации, активности (ВМА). Повышается работоспособность, усиливается функция органов и систем, обеспечивающих решение данной задачи), стадия стенической отрицательной эмоции(Повышение эмоционального напряжения, что проявляется состоянием ярости (гнев, негодование) и сопровождается предельным усилением активности органов и систем. Достигается максимальная мобилизация ресурсов организма для выполнения стоящей перед ним задачи), стадия астенической отрицательной эмоции(Возникает при длительном эмоциональном напряжении, когда истощаются интеллектуальные и энергетические резервы организма. Подавляется умственная и физическая активность, развивается состояние "ужаса, страха, тоски". ), стадия невроза(Развитие невротического состояния, "переход" в болезнь. Применение сверхсильных или необычных чрезвычайных раздражителей, выработка тонких дифференцировок, частые нарушения динамического стереотипа, быстрая смена тормозного и возбуждающего раздражителей ("ошибка"). Положительные эмоции оказывают благотворное влияние на состояние здоровья человека и стимулируют физическую и умственную деятельность; отрицательные стенические эмоции мобилизуют физические ресурсы и умственную деятельность для достижения цели, но чрезмерно выраженные или часто повторяющиеся оказывают негативное влияние на здоровье организма.

 

47.Типы и особенности ВНД человека.Основные характеристики нервных процессов, определяющ тип ВНД.

Сильный, уравновешенный, подвижный (сангвиник) «живой»;

сильный, уравновешенный, инертный (флегматик) «спокойный»;

сильный, неуравновешенный, подвижный (холерик) «взрывной» «безудержный»;

слабый, неуравновешенный, инертный (меланхолик) «аранжирейный».

Сила нервных процессов – при измерение силы процессов возбуждения используют кривую зависимотси величины условной реакции от силы раздражителя. Сила условной реакции перестает увеличиватся при определенной интенсивности условного сигнала.(эта граница и характеризует силу нервных процессов)

Уравновешенность нервных процессов – сравниваются процессы возбуждения и торможения у данного животного.Взаимокомпенсированны – уравновешенный, при преобладании процессов возбуждения – неуравновешенный «взрывной», при преобладании процессов торможения – неуравновешенный «аранжерейный»

Подвижность нервных процессов – скорость перехода положительных условных рефлексов в тормозные и обратно (степень лабильности).

 

48.Первая и вторая сигнальная система. Симптомы нарушения речи.

Первая сигнальная система – это система условнорефлекторних связей, что формируется в коре полушарий ГМ животных и человека под влиянием безусловных раздражителей.

Вторая сигнальная система – свойственна человеку, система условнорефлекторных связей, что формирует в высших отделах ЦНС под влиянием речевых сигналов.

Симптомы нарушения речи: - моторная афазия(х_х центра Брока)не может говорить,

- сенсорная афазия (х_х центра Вернике) не понимает слов,

- затылочная афазия((х_х угловой извилины) забывание слов, невозможность их чтение

 

49.Память, классификация, механизмы. Физиологическая роль пептидов в регуляции памяти, обучения.

Память – способность мозга человека преобретать и сохранять полученную в процессе индивидуальной жизни информацию, а также неоднократно использовать эту информацию в дальнейшем(воспроизводить). Энграмма – структурно-химический или электрофизиологический след памяти.

Виды памяти: сенсорная(0.1 – 0.5 сек), коротковременная (5 -60 сек до 10 мин), промежуточная (от мин до 3 недель), долговременная (возможна на протяжение всей жизни)

Так же различают: логическую, образную, зрительную, тактильную, моторную,обонятельную виды памяти.

Мгновенная (сенсорная) память соответствует ощущениям сразу после выключения сигнала; кратковременная – удержание информации в сознании и после исчезновения ощущений от действующего сигнала. В обоих случаях – это последействие в рецепторах и нейронных сетях (электрохимические процессы).

Основные изменения в нейронах при переходе кратковременной памяти в долговременную (консолидация памяти).

Химические и структурные изменения в нейронах обеспечиваются электрическими процессами. Сначала в синаптических структурах возрастает концентрация кальция, затем – число рецепторов (например, глютаматных, холинорецепторов), увеличивается синтез белков в нейронах.

В мозгу активно обучающихся животных содержится больше РНК; инъекция РНК ускоряет запоминание; стимуляция выработки РНК в организме (например, монофосфатом нуклеотидов, оротовой кислотой) также улучшает запоминание

Гиппокамп играет особо важную роль в процессах консолидации памяти, височная доля, миндалевидный комплекс. Например, одновременное удаление гиппокампа и миндаливидных тела исключает возможность дальнейшего обучения. Ранее закодированная в мозге информация сохраняется

емкость мгновенной – безгранична; емкость кратковременной – ограниченное число цифр, букв, предметов (обычно несколько); емкость долговременной – практически безгранична, зависит от значимости запоминаемой информации и ее систематизации.

 

50.Сон, его виды, фазы, механизмы.

Сон – периодически появляющаяся особая активность головного мозга, при которой выключены сознание и механизмы поддержания естественной позы, снижена чувствительность анализаторов.

Основные фазы сна по характеру ЭЭГ "Медленноволновый" (медленный) сон, в котором различают собственно медленный сон и дельта-сон (около 1,5 часа), и "быстрый", или "парадоксальный" сон (в среднем 20 мин). (кроме изменений ЭЭГ) характерны для фазы "медленного" сна Снижение мышечного тонуса, брадикардия, замедление дыхания , понижение температуры тела, понижение секреторной и моторной функций желудочно-кишечного тракта, медленные движения глазных яблок.

Во время сна фазы чередуются. Волны ЭЭГ наиболее характерны для стадий "медленного" сна Альфа-ритм: частота 8 – 13 Гц, амплитуда примерно 50 мкВ; дельта-волны: частота 2 – 4 Гц, амплитуда до 150 мкВ. Волны ЭЭГ наиболее характерны для "быстрого" сна Бета-ритм: частота выше 13 Гц, амплитуда менее 25 мкВ. кроме изменения ЭЭГ) характерны для "быстрого" сна резкое снижение мышечного тонуса, быстрые движения глазных яблок, сердечная и дыхательная тахиаритмии, нарушение терморегуляции, что может сопровождаться как повышением, так и понижением температуры тела, отсутствие активности желудочно-кишечного тракта, эрекция(в фазе быстрого сна человек видит сновидения).

Цикол сна совокупность фаз "медленного" и "быстрого" сна ,один цикл имеет продолжительность 80 – 100 минут.Количество циклов за ночь 4 – 5. физиологическое значение сна - отдых организма, приспособление к изменению суточной освещенности (циркадианный биоритм), переработка и запоминание новой информации.

Гуморальная регуляция

51.Гуморальная регуляция, ее отличия от нервной. Харектеристика факторов гуморальной регуляции. Классификация гормонов.

Гуморальна (рідинна) регуляція здійснюється за допомогою виділення біологічно активних речовин – справжніх та тканинних гормонів, метаболітів в рідкі середовища організму (кров, лімфа, тканинна рідина). З током цих рідин біологічно активні речовини надходять у тканини та органи, змінюючи їх функції та метаболізм.

 

Ознака. Нервова регуляція. Гуморальна регуляція.
Носій інформації. Потенціал дії (ПД). Біологічно активні речови-ни (БАР).
Шляхи передачі інформації. Нервові волокна. Потік рідин організму (крові по кровоносних судинах, лімфи по лімфатичних та міжклітинної рідини).
Швидкість передачі інформації. Велика – регуляція швидка, невідкладна. Маленька – регуляція повільна.
Точність передачі інформації. Велика – передача точному адресату. Маленька – регуляція генералізована. БАР розно-сяться по всьому організму; на зміну їх концентрації реагують всі клітини, які мають відповідні рецепто-ри (“клітини-мішені”) .
Швидкість включення та виключення. Дуже велика. Повільно вмикається (необхідний час для виділення, руху БАР, та їх взаємодії з “клітинами-мішенями”) та вимикається (необхідний час для руйнування БАР).

В силу вказаних відмінностей нервова регуляція використовується для регуляції швидких процесів, що потребують більш тонкої регуляції (скорочення скелетних м’язів), гуморальна регуляція впливає на повільні, тривалі процеси (ріст, обмін речовин).

 

Порівняльна характеристика факторів гум факторів гуморальної регуляції

Ознака. Справжні гормони. Тканинні гормони. Метаболіти.
Чим виділяються. Спеціалізованими ендокринними зало-зами та клітинами. Неспеціалізованими залозами та клітина-ми. Усіма клітинами організму.
Дистантність дії. Дистантна дія. Частіше місцева дія. Тільки місцева дія.
Біологічна активність. Дуже велика Середня. Низька.
Специфічність. Дуже велика. Середня. Відсутня.

 

Гормони, що виділяються спеціалізованими чи неспеціалізованими ендокринними клітинами характеризуються дистантністю дії (діють на великій відстані від місця виділення), високою біологічною активністю (здійснюють регуляторний вплив у малих концентраціях), високою специфічністю (мають специфічну структуру, високоспецифічний характер дії на функції організму, їх дія не може бути замінена дією інших БАР).

 

52.

Контур гуморальної регуляції має такий вигляд:

Отже, на відміну від контура нервової регуляції, в ланцюжку зворотнього зв’язку відсутній СП – рецептор, який контролює рівень РП (хоча він може і бути). КП в схемі контура – ендокринна залоза (чи клітина); ВП – орган-мішень, стрілочка між ними – гормон чи інша БАР (біологічно-активна речовина) – носій інформації; КПЗ – канал прямого зв’язку; КЗЗ1 – канал зовнішнього зв’язку; КЗЗ2 – канал зворотнього зв’язку.

З схеми видно, що регуляція діяльності ендокринних залоз може відбуватися:

- за відхиленням, у відповідь на зміну РП залоза змінює свою активність так, щоб це відхилення усунути;

- за збуренням, при цьому інформація до залози (клітини) надходить по каналу зовнішнього зв’язку, найчастіше по нервовим волокнам, які її інервують.

Регуляція діяльності будь-якої залози відбувається як за збуренням так і за відхиленням.

За домінуючим (головним) механізмом в регуляції діяльності всі ендокринні залози можна поділити на 3 групи:

1. За відхиленням (на основі негативного зворотнього зв’язку, саморегуляції) рівня тих чи інших параметрів гомеостазу (РП). Секреція таких залоз вмикається (чи вимикається) в залежності від зміни даного параметра гомеостазу. Таким чином регулюється секреція:

Залоза. Гормон. РП (параметр гемостазу.)
Підшлункова. а) Інсулін. Рівень глюкози в крові.
б) Глюкагон.
С-клітини щитовидної залози. Тиреокальцитонін. Рівень іонів кальцію в крові (Са2+).
Паращитовидні залози. Паратгормон.
Кіркова речовина наднирників. Мінералокортикоїди (альдостерон). Рівень іонів натрію та калію в крові (Na+; К+).
Нейрогіпофіз. Вазопресин. ОЦК, осмотичний тиск.

 

2. За відхиленням у відповідь на зміну концентрації гормону в крові. Так регулюється секреція залоз, гормони яких не регулюють рівень параметрів гомеостазу, а саме залоз, які знаходяться під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи (ліберини та статини гіпоталамуса  тропні гормони гіпофіза  гормони відповідних залоз):

- гормони щитовидної залози (трийодтиронін та тетрайодтиронін);

- гормони кіркової речовини наднирників (глюкокортикоїди);

- статеві гормони статевих залоз;

- меланоцитостимулюючий гормон гіпофіза;

- пролактин гіпофіза.

Зі схеми видно, що даний вид регуляції може здійснюватись на основі:

а) довгого негативного зворотнього зв’язку – у відповідь на зміну концентрації в плазмі крові гормона “периферичної” залози (схема 1);

б) короткого зворотного зв’язку – у відповідь на зміну концентрації в крові тропних гормонів гіпофіза (схема 2).

Секреція гормонів залозами, що перебувають під контролем гіпоталамо-гіпофізарної системи, регулюється за збуренням (нейросекреторні клітини гіпоталамуса отримують і переробляють інформацію від нервових клітин. Тому, секреція цих гормонів змінюється, наприклад, під час стресу).

3. Мозкова речовина наднирників є виключенням із загальних правил, так як регулюється за допомогою нервових механізмів регуляції. Вона отримує симпатичну іннервацію, тому секреція катехоламінів (адреналін, норадреналін) збільшуються при підвищеній активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи вони разом забезпечують ерготропну перебудову функцій організму в стані напруження. Симпатична нервова система та мозкова речовина наднирників функціонують як єдине ціле, утворюючи симпато-адреналову систему адаптації організму до дії стресових ситуацій.

 

53.Свойства гормонов, их основные влияния. Механизм действия гормонов на клетки организма.

За хімічною структурою гормони поділяються на:

1.Білково-пептидні (інсулін, глюкагон, всі гормони гіпоталамуса та гіпофіза). Вони водорозчинні, але погано розчиняються у ліпідах.

2.Стероїдні – гормони кіркової речовини наднирників, статеві гормони. Вони жиророзчинні, але погано розчинні у воді.

3.Похідні амінокислот:

-тиреоїдні гормони (жиророзчинні);

-катехоламіни (водорозчинні).

Розчинність у воді чи в жирах визначає механізм дії гормонів на клітини- мішені:

- жиророзчинні гормони легко проникають в клітину через її мембрану та діють через взаємодію з цитоплазматичними циторецепторами;

- водорозчинні гормони не можуть проникнути в клітину через її мембрану, яка побудована переважно з ліпідів, тому їх дія на клітину пов’язана із взаємодією з мембранними циторецепторами  вмикання мембранних механізмів  утворення вторинних посередників (посланців, месенджерів). Зміна концентрації всередині клітини вторинних посередників змінює її функцію та метаболізм.

Механізм дії на клітини жиророзчинних гормонів:

Гормон через мембрану проникає в клітину та взаємодіє з цитоплазматичними циторецепторами  комплекс гормон-рецептор транспортується до ядра клітини  зв’язування гормона з ДНК  збільшення швидкості синтезу І-РНК    збільшення біосинтезу в клітині певних білків (ферментів, каналів і т.д.)  зміна метаболізму, функції, будови клітини.

Механізм дії жиророзчинних гормонів визначає наступні їх особливості:

- великий латентний період (інтервал часу від виділення гормону до появи біологічного ефекту  вплив через обмін нуклеїнових кислот ядра !!!);

- довготривалість дії.

При дії на клітини-мішені водорозчинних гормонів утворюються внутрішньоклітинні посередники:

- цАМФ; цГМФ;

- диацилгліцерол;

- інозитол-3-фосфат;

- іони Са2+, кальмодулін.

Дія гормонів через мембранні циторецепторами характеризується відносно невеликим латентним періодом та відносно короткотривалим ефектом.

1. Механізм дії гормонів за участю цАМФ як внутрішньоклітинного посередника.

Гормон взаємодіє з мембранним циторецептором  за участю білка-g (Рrotein-G) активується мембранний фермент аденілатциклаза (АЦ-аза)  перетворення АТФ в цАМФ  активація цАМФ-залежних протеїнкіназ (ферменти, що фосфорилюють білки  зміна їх властивостей):

- фосфорилювання білків-ферментів  зміна їх активності  зміна метаболізму клітини;

- фосфорилювання білків-каналів  зміна проникності мембран для певних іонів;

- фосфорилювання білків ядра  зміна нуклеїнового обміну  зміна біосинтезу білків в клітині.

В результаті всіх цих змін змінюються обмін, функція та структура клітини.

2. Механізм дії гормонів за участю похідних поліфосфатидилінозитольної системи (ПФІ-системи).

При взаємодії гормона з мембранним циторецептором за участю білка-G активізується фосфоліпаза С (Ф-С), яка каталізує утворення з поліфосфатидилінозитолу (компонент мембрани) диацилгліцеролу (ДГ) та інозитол-3-фосфату (ІФ3), які надходять в клітину та виконують роль вторинних посередників.

ІФ3 мобілізує іони Са2+ з внутрішньоклітинних депо  біологічний ефект.

ДГ активує залежні від нього протеїнкінази  фосфорилювання білків  біологічний ефект (зміна обміну, функції та структури клітини).

3. Механізм дії гормонів за участю іонів Са2+ та системи кальцій-кальмодулін як внутрішньоклітинних посередників.

При взаємодії гормона з мембранними циторецепторами, за рахунок входу зовні та мобілізації з внутрішньоклітинних депо, збільшується концентрація в клітині іонів Са2+.

Іони Са2+:

- взаємодіють з білками клітини  зміна їх властивостей;

- взаємодіють з кальмодуліном  його активація.

Активний кальмодулін:

- взаємодіє з білками клітини та змінює їх властивості;

- активує залежні від нього протеїнкінази  фосфорилювання білків  біологічний ефект.

 

54.Роль гипоталамо-гипофизарной системы в регуляции функций эндокринных желез.Принцип обратной связи.

Функція більшості залоз внутрішньої секреції регулюються гормонами передньої долі гіпофіза (аденогіпофіза). На вивільнення цих гормонів, у свою чергу впливають гормони, що продукуються нейронами гіпофізотропної долі гіпоталамуса (рилізинг-гормони). Останні здійснюють або стимулюючий, або пригнічуючий вплив на гіпофіз, відповідно до цього їх називають ліберинами (стимулюючі) чи статинами (пригнічуючі). Рилізинг-гормони виділяються у ділянці медіального підвищення і гіпоталамо-гіпофізарною портальною системою надходять в аденогіпофіз. Регулюється секреція гормонів гіпоталамуса вмістом гормонів периферичних ендокринних залоз. Принцип такої регуляції заключається в тому, що підвищення концентрації гормонів периферійних залоз у плазмі зумовлює зменшення викиду відповідних ліберинів, та навпаки. Ця регуляція (за принципом негативного зворотного зв’язку) функціонує навіть за відсутності низхідних впливів ЦНС. Роль ЦНС – у пристосуванні цієї регуляції до чинників внутрішнього і зовнішнього середовища.

 

55.Роль соматотропина Т3, Т4, инсулина в регуляции процессов роста и развития организма.

Секреція соматотропного гормону має епізодичний характер (більше у дітей під час сну). Стимулюючий вплив соматотропіну є опосередкованою – під його дією в печінці утворюються соматомедини,які і є безпосередніми факторами росту. Найактивніший серед соматомединів – соматомедин С, котрий у всіх клітинах тіла підвищує синтез білка, стимулюючи таким чином поділ клітин. Соматотропін може впливати на різні клітини і безпосередньо. Так він викликає мобілізацію жиру з депо, посилює глікогеноліз (антиінсуліновий ефект). Таким чином, вплив соматотропіну на організм заключається у посиленні хондрогенезу, росту кісток, поділу клітин, біосинтезу білка, стимулюючи таким чином процеси росту і розвитку.

Дія соматотропного гормону і регуляція його соматоліберином та соматостатином. Гормор росту безпосередньо стимулює глікогеноліз і ліполіз, а також утворення соматомадинів у печінці. При дії за механізмом негативного зворотнього зв’язку, соматомедини замикають ланцюг. На периферії вони стимулюють ріст хрящів і кісток, а також синтез білка і поділ клітин.

Тиреоїдні гормони підвищують рівень метаболізму у всьому організмі. В результаті впливу на процеси транскрипції та трансляції, вони стимулюють біосинтез білка. Також вони посилюють вихід з клітини Na+ і вхід до них K+. Окрім цього, вони активізують ферментні системи, що розщеплють вуглеводи – посилення вуглеводного обміну. У дітей тиреоїдні гормони стимулюють фізичний розвиток. Особливо цей процес важливий для нормального розвитку мозку у постнатальний період.

Система гіпоталамус-гіпофіз-щитоподібна залоза. Нейрони гіпоталамуса секретують тиреоліберин, який ворітною системою надходить у гіпофіз, стимулюючи секрецію тиреотропного гормону (ТТГ). ТТГ індукує в щитоподібній залозі утворення тирозину (Т4) та трийодтироніну (Т3). Діючи за механізмом негативного зворотнього зв’язку на гіпофіз і на гіпоталамус, трийодтиронін пригнічуєсекрецію ТТГ.

При дії інсуліну на інсулінові рецептори, посилюється транспорт клітини багатьох амінокислот, пригнічуються ферменти, що розщеплюють глікоген, активується надходження глюкози в клітини, стимулюється синтез жиру і жирних кислот.

 

56.Роль йодсодержащих гормонов щитовидной железы в регуляции функций организма.

Тиреоїдні гормони Т3 і Т4 виконують такі життєво важливі функції:

1)стимулюють метаболізм у всьому організмі;

2)Т3 діє на геном зумовлюючи посилення транскрипції і трансляції  стимуляція синтезу білка;

3)впливають на вихід із клітин Na+ і надходження до них К+;









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2018 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.