Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Рішення загальних і адміністративних судів.





Як відомо, у країнах англо-американської правової системи рішення судів по окремих справах можуть здобувати загальнообов'язковий характер для наступних рішень до подібних питань. Такі рішення - судові прецеденти виступають важливим джерелом права, у тому числі адміністративного.

У країнах континентальної правової системи судові прецеденти звичайно не приводять як джерело права. Однак, залишається фактом, що рішення адміністративних судів у континентальній Європі мають істотний вплив не тільки на практику рішення наступних публічно-правових суперечок, але й на законодавство й рішення органів публічної адміністрації.

9) Неформальні джерела адміністративного права.

До цієї групи джерел можна віднести рішення загальних і адміністративних судів для країн континентальної правової системи. Крім цього, до неї відносяться:

- звичаї (наприклад, право судів остаточно розв'язувати всі спірні питання права, традиційно для країн загального права);

- індивідуальні рішення органів публічної адміністрації (резонансні адміністративні акти також можуть мати вплив на правозастосування);

- адміністративно-правова доктрина (зокрема, у випадку якщо висновки, думки, експертизи представників правової науки лягають в основу судових рішень);

- не юридичні норми (суспільні, моральні, технічні).

Не формальність наведених джерел права означає, що не дивлячись на їхній реальний вплив на створення й застосування адміністративного права, вони не можуть бути формально юридичною підставою для прийняття конкретного адміністративного рішення.

 

 


3. Принципи адміністративного права.

 

В українській літературі під принципами адміністративного права розуміють основні ідеї, положення, вимоги, які характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку й визначають напрямки й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Простіше говорячи, принципи це - ідеї, які визначають зміст норм адміністративного права.

Отже, принципи адміністративного права відіграють важливу роль у процесі адміністративного нормотворення. Це означає, що парламент і органи публічної адміністрації повинні керуватися цими принципами при розробці й прийняття нормативно-правових актів. З іншого боку, принципи є важливими для правозастосовної практики. Службовці публічної адміністрації при вирішенні індивідуальних справ і суди при розгляді публічно-правових суперечок також повинні керуватися ними. Особливо це стосується випадків, коли нормативно-правовий акт детально не регламентує конкретних суспільних відносин - у сфері вільного адміністративного або судового розсуду.

Тому знання й застосування принципів адміністративного права потрібно визнати необхідним для:

- парламентів при прийнятті законів, які містять адміністративно-правові норми;

- органів публічної адміністрації при прийнятті підзаконних нормативно-правових актів і рішення індивідуальних адміністративних справ;

- судів при рішенні суперечок між приватними особами й органами публічної адміністрації.

Принципам адміністративного права традиційно приділяється більше уваги в країнах континентальної правової системи, при цьому погляди на них об'єктивно різняться. З урахуванням розходжень у національних адміністративно-правових доктринах, можна вважати за доцільне перелік і сутність принципів викласти відповідно до документа, що претендує на роль загальноєвропейського узагальнення. В 1996 році Рада Європи опрацювала і видала підручник про основні принципи адміністративного права, які стосуються відносин між адміністративними органами й приватними особами. Цей документ не претендує на винятковість і повноту запропонованих принципів, однак дає досить об'ємне уявлення про них.

Автори підручника розділяють принципи адміністративного права на дві групи: основні й процедурні, при цьому відзначають, що неможливо чітко провести між ними грань.

 

До основних принципів відносяться:

1) Законність.

Цей принцип є вимогою чіткого дотримання органами публічної адміністрації та їх посадових осіб норм законів і правових актів вищого рівня. У відмінності від громадян, адміністрація повинна діяти у відповідності зі спеціалізованим принципом «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом». Інакше кажучи, говориться про діяльність у чітких межах закону, а точніше, закріпленої нормативно-правовими актами компетенції конкретного органа або посадової особи.

У підручнику також роз'яснено, що принцип законності означає необхідність:

- щоб виконавча влада не порушувала закон;

- щоб всі рішення ґрунтувалися на законі і їх зміст погоджувався із законом;

- діюче впровадження виконавчою владою вище перелічених вимог.

2) Рівність перед законом.

Цей принцип передбачає наступне:

- при розгляді справ адміністрація повинна однаково трактувати випадки, які об'єктивно схожі й по-іншому, у випадку відмінностей; рішення за підсумками справи не повинне залежати від особистості, що вступила у правовідносини з адміністрацією (стать, раса, релігія, мова, політичні погляди, соціальний статус і т.д.);

- реакція адміністрації на індивідуальний випадок повинна бути значною мірою передбачувана у світлі її попередніх рішень, прийнятих актів; не повинне бути відхилень від попередньої політики, якщо для цього немає обґрунтованих причин.

З іншого боку, принцип рівності перед законом не може використовуватися для виправдання застосування незаконної практики. Зокрема, не порушник, не адміністрація при винесення рішення не можуть посилатися на обставину, що в подібному випадку на особу не було накладене стягнення.

3) Відповідність законної меті.

Цей принцип означає наступне:

- адміністрація повинна діяти винятково з метою, на яку її вповноважили відповідні закони;

- приймаючи рішення, адміністрація повинна керуватися не тільки буквою, але й «духом» закону й правових принципів.

Адміністративні акти, які не відповідають меті закону, можуть бути визначені як прийняті з перевищенням повноважень. Це можуть бути випадки, коли адміністративні акти не мотивовані жодним суспільним інтересом. Наприклад, підприємцеві відмовляють у видачі ліцензії побоюючись конкуренції з його боку.

4) Пропорційність.

Передбачає:

- використання адміністрацією засобів, які адекватні поставленим цілям;

- вжиті заходи повинні встановлювати справедливу рівновагу між суспільними інтересами й інтересами приватних осіб, щоб уникати зайвого втручання в їхні права й інтереси.

Відповідно до цього принципу, адміністративна влада може узурпувати право громадян на користь держави тільки до певної грані, що необхідна для захисту суспільних інтересів. Повинен існувати розумний зв'язок між вибраними заходами і поставленою метою. Це значить, що обмеження прав громадян не тільки повинно відповідати меті, зазначеної законодавством, важливо, щоб ціль не досягалася іншими способами. Більш того, незручності, які відчуває приватна особа, повинні бути в розумній відповідності з перевагами, які приватна особа або суспільство в цілому одержують від рішення адміністрації.

5) Об'єктивність і неупередженість.

Полягає в тому, що:

- всі факти, які стосуються окремого адміністративного акту, повинні братися до уваги; відповідно акти, які не стосуються акту, не повинні розглядатися;

- на адміністративний акт не повинні впливати приватні або особисті інтереси або упередження особи, що його приймає; із цим зв'язане вимога сумісності - жоден державний службовець не повинен приймати адміністративний акт у справі, що стосується його фінансових або інших інтересів або друзів або коли виникли інші обставини, що перешкоджають його не упередженості.

6) Гласність.

Характеризується наступним:

- доступом громадськості до інформації, який володіють публічні службовці, з відповідними обмеженнями; при цьому право на запит має не тільки особа, що особисто зацікавлена в рішенні питання;

- адміністрація зобов'язана відповісти на запит або надати необхідну інформацію в розумно обґрунтований проміжок часу й прийнятним способом.

Природно, що дотримання цього принципу зміцнює довіру громадськості до адміністрації.

 

До процедурних принципів адміністративного права належать:

1) Доступність послуг публічної адміністрації (фінансова й організаційна);

2) Право приватної особи «бути почутим» (надати свої докази, одержати інформацію);

3) Право приватних осіб на представництво й правову допомогу у відносинах з адміністрацією;

4) Обмеження розгляду адміністративних справ по строках;

5) Обов'язок адміністрації повідомити про прийняття і зміст адміністративного акту й способів його оскарження.

Як уже говорилося, що перелік цих принципів не є вичерпнім, тому що не розглянуті принципи, що регулюють внутрішню організацію апарата публічної адміністрації.


Висновок.

1) Адміністративне право України до останнього часу було практично копією науки, галуззю права й навчальною дисципліною з назвою «Радянське адміністративне право». З приводу однієї з основних категорій «державне управління» у літературі постійно відбувалися дискусії, т.к. воно відсутнє в Конституції 1996 року. Не дивлячись на це, даний термін дотепер широко використовують вчені й практики. Цю ситуацію доцільно змінити, тому що словосполучення «державне управління» є некоректним перекладом терміна «публічна адміністрація», що звужує зміст останнього й не відповідає сучасній спрямованості адміністративно-правового регулювання. Тому в доктрині адміністративного права доцільно перейти до більше коректного поняття «публічна адміністрація», що охоплює також виконавчі органи місцевого самоврядування й визначає необхідну спрямованість діяльності адміністративних органів, - реалізацію й захист інтересів окремих громадян і держави в цілому.

2) Як і в радянський період, варто визнати важливість міждисциплінарної науки - теорії публічної адміністрації (в Україні - теорія державного управління) для адміністративно-правового регулювання. Ідеї, розвинені в межах цієї науки повинні ставати основою для адміністративно-правових норм. З іншого боку, адміністративне право сьогодні розглядається в Україні як один зі способів поліпшення ефективності публічної адміністрації, особливо це стосується його процесуальної частини, що перебуває на етапі становлення.

3) Адміністративне право в багатьох країнах континентальної Європи сформувалося на базі поліцейського права, проте, сьогодні отримало фактично протилежного значення. Якщо норми поліцейського права захищали в основному інтереси держави, у найкращому разі - суспільства в цілому, то метою адміністративно-правового регулювання, насамперед, є реалізація й захист інтересів особистості в її відносинах з органами публічної адміністрації. У цьому контексті доводиться визнати, що радянське адміністративне право, по своєму змісту було поліцейським правом у його класичному розумінні. Протягом останнього років в Україні відбувається складний процес перетворення поліцейського права в адміністративне. Цей процес активно відбувається в адміністративно-правовій доктрині, починаючи з Концепції реформи адміністративного права 1998 року й значною мірою - адміністративного законодавства.

4) Предмет адміністративного права в країнах англо-американських і континентальної правових систем формувався зі значними відмінностями. Зокрема, регулювання внутришньоорганізаційних відносин у публічній адміністрації не вважається адміністративним правом у країнах вільного права. Однак останнім часом можна спостерігати зближення й взаємний вплив поглядів різних країн, що відносяться до двох основних правових систем. Україна, що належить до континентальної правової системи, також орієнтується на неї, хоча використання раціонального американського й британського правового регулювання може бути доцільним у багатьох окремих випадках. Основним для України є наповнення «новим» змістом актів адміністративного законодавства і його реальне втілення в практику відносин між приватними особами й публічною адміністрацією.

5) Оскільки адміністративне, і особливо адміністративно-процесуальне законодавство перебуває в Україні на етапі становлення, для його розвитку необхідно активно використовувати принципи адміністративного права, які визначені Радою Європи як рекомендації для членів цієї міжнародної організації. Крім того, ці та інші доктринальні принципи повинні реально втілюватися в життя службовцями публічної адміністрації. Таким чином, для України, як і для багатьох країн, характерним є істотні розходження між діючими правовими нормами й практикою їхньої реалізації. Подолання цих відмінностей наблизить нашу державу до конституційного положення й ідеалу за назвою «правова держава».

 

 







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.