Сутність та специфіка поняття «розвивальне пердметне середовище»

Правильно організоване розвивальне середовище сприяє соціалізації дитини, впливає на всі аспекти її розвитку. Середовище має бути джерелом збагачення дитячої діяльності.

Розвивальне предметне середовище — це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розвиток дітей; це система матеріальних об'єктів їхньої діяльності.

Розвивальне середовище — комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей (у дошкільному закладі).

Однією з перших звернула увагу на проблему розвивального середовища М. Монтессорі, яка найважливішою передумовою розкриття дитиною внутрішнього потенціалу вважала вільну самостійну діяльність у створеному педагогом просторово-предметному середовищі. Тому, на її думку, завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів саморозвитку й ознайомленні її з правилами користування ними. Такими засобами є автодидактичні (самонавчальні) Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює спочатку під опікою педагога, а потім самостійно.

Сучасні дослідники розглядають розвивальне предметне середовище як систему матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку. Збагачене середовище передбачає єдність соціальних і природних засобів забезпечення повноцінної життєдіяльності дитини.

Сюди відносять архітектурно-ландшафтні та природничо-екологічні об'єкти; художні студії; ігрові та спортивні майданчики; конструктори; тематичні набори іграшок, посібників; аудіовізуальні та інформаційні засоби виховання і навчання.

Розвивальне предметне середовище має відповідати віковим особливостям дітей. Загалом, воно визначається взаємозв'язком таких складових:

1) продукти діяльності фахівців — художників, проектувальників, конструкторів, майстрів-оздоблювачів (твори мистецтва, меблі, інструменти, предмети, вироби прикладного мистецтва, посібники, іграшки);

2) результати діяльності дорослих (персоналу дошкільного закладу і батьків) з організації та оформлення побуту (облаштування зон, виставок, виготовлення посібників та іграшок-саморобок, декоративне оформлення кімнат до свят тощо);

3) результати участі дітей у створенні інтер'єру під керівництвом вихователя.

Одна з основних умов створення в дошкільних навчальних закладах будь-якого типу розвивального довкілля для дітей дошкільного віку є опора на особистісно орієнтовану модель взаємодії між педагогом і дітьми. Це означає, що:

- пріоритетною метою виховання є формування гармонійної і всебічно розвиненої особистості;

- завдання педагога полягає у забезпеченні інтересів дитини у задоволенні її природних нахилів і потреб;

- повага до вихованця, підтримка, надання йому необхідної допомоги; дорослий у своїй педагогічній діяльності керується положенням: "Не поруч, не над, а разом".

- основ­не кредо навчального процесу — уміння, де передбача­ється активність самої дитини, а головний спосіб пізнан­ня—її власний досвід, експериментування, спільний з педагогом пошук відповідей на запитання, що постають.

Активність наставника має полягати не стільки в оволодінні різно­манітними новітніми педтехнологіями, скільки у творчому пошуку рі­шень, що стосуються конкретної дитини. Вихователь самостійно оби­рає форми й методи виховання та навчання дітей, виявляючи гнучкість і динамізм, прагнучи до самовдосконалення.

Основні принципи облаштування розвивального довкілля:

Принцип взаємодії означає, що провідною умовою впровадження особистісне орієнтованої моделі взаємодії дорослого з дітьми є встановлення між ними позитивних стосунків. Для реалізації цього принципу важливо, по-перше, створити в групі дітей доброзичливу психологічну атмосферу (партнерське спілкування між педагогом і дітьми); по-друге, обладнати групові кімнати меблями різної висоти, щоб і вихователь, і дитина мали можливість наближатися до позицій одне одного.

Принцип активності, самостійності й творчості полягає в тому, що діти, діючи в організованому предметно-ігровому середовищі, мають змогу розвивати власні інтереси, певні риси характеру, емоції та почуття. Під час практичної діяльності малюки вправляються у виконанні завдань різного ступеня складності, вчаться дося­гати бажаного результату, проявляючи наполегливість, ініціативність, вносять елементи новизни. Таким чином, діти активно пізнають навколишню дійсність, у них розвиваються інтелектуальні, вольові та емоційні здібності.

Принцип динамічності полягає в тому, що предметне довкілля, яке оточує дитину, змінюється залежно від її віку, індивідуальних особливостей, пори року, тем, які вивчаються. Так, трирічні діти спроможні самостійно вносити зміни в куточки розвивального середовища. Вони приносять з дому цікаві речі, альбоми, вироби, виготовлені батьками, щоб доповнити й збагатити інтер'єр групової кімнати дитячого садка. Завдання ж вихователя — зберегти цілісність розвивального середовища, не перевантажувати дітей зайвою кількістю іграшок та атрибутів, сприяти раціональному їх використанню.

Принцип вільного центрування передбачає створен­ня певних куточків залежно від програми навчання і виховання дітей. Це дає їм змогу займатися одночасно різ­ними видами діяльності за власними бажаннями та інтересами (розглядати ілюстрації, гратися, виконувати вправи тощо), не заважаючи одне одному. Вони також мають змогу за власним вибором переходити від одного центру діяльності до іншого, від спокійних занять до активних.

Принцип емоційного комфорту передбачає створення в групі домашнього затишку — атмосфери, в якій дитина почувається психологічно врівноважено. Це досягається оформленням предметно-ігрового середовища репродукціями картин, живими та штучними квітами, ікебанами, настінними керамічними тарілками, декоративними виробами тощо.

Принцип естетичності полягає у правильному доборі обладнання за кольором, формою, розмірами та в оптимальному розміщенні предметів у предметно-ігровому середовищі. Це сприятиме формуванню в дітей художнього смаку, естетичних почуттів.

Принцип зв'язку з реальним життям передбачає відповідність розвивального предметного середовища сучасним вимогам, тобто соціокультурним особливостям суспільства, в якому діти живуть. Йдеться про забезпечення середовища сучасною технікою (її іграшковими аналогами), сучасними художніми засобами; про врахування належності дітей до певного етносу, культури і побуту рідного народу. Саме тому предметно-ігрове середовище в дошкільних навчальних закладах різних регіонів має свою специфіку.

Принцип урахування вікових особливостей дітей полягає в тому, що добирання матеріалів і розміщення їх у куточках розвивального середовища здійснюється залежно від віку вихованців. Дії з іграшками — перші практичні дії малюка, вони задовольняють і стимулюють його потреби у рухах, у роботі аналізаторів. Але організм дитини розвивається поступово, тож і її іграшки мають "розвиватися" так само поступово. Починаючи з другого року життя, дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музичні, дидактичні, Іграшки-меблі, фігурки тварин, будівельні набори, іграшки спортивного характеру. Матеріали, які створюють предметне середовище, мають зберігатися на поличках або в шафах, до яких дитина матиме вільний доступ.

Організація розвивального середовища для дітей дошкільного віку має свою специфіку, зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології дітей.

Основні вимоги до обладнання ігрових куточків (центрів, зон):

- навчання, виховання, розвиток дитини повинні відбуватися в атмосфері захищеності, психологічного комфорту; оточення дитини має бути безпечним як щодо гігієни, умов життєдіяльності загалом, так і в морально-психологічному аспекті;

- відповідати структурі когнітивної (пізнавальної) сфери дитини, передбачати можливості вільного розвитку ігрової та інших видів її діяльності

♦ Усі іграшки, матеріали, атрибути, предмети-замінники об'єднуються за функціональними ознаками відповідно до різних видів предметно-ігрової діяльності дітей (сюжетно-відображувальної, будівельної, рухової тощо).

♦ Більшість дидактичних матеріалів, іграшок та картинок мають бути поліфункціональними, тобто використовуватися по-різному, залежно від мети діяльності.

♦ Усі іграшки, незалежно від їхньої класифікаційної приналежності, групуються так, щоб вони відповідали за розмірами одна одній, зростові дітей і стаціонарному предметному оточенню, в якому малята зазвичай граються.

♦ Середовище має містити як відомі дитині компоненти, так і нові, незнайомі, які забезпечують її пізнавальний розвиток. Поповнюючи обладнання в куточку, вихователь має дотримуватися принципу поступового ускладнення, тобто вносити в групу нові іграшки та ігри згідно з вимогами програми та тими знаннями, яких діти набувають на заняттях. Кожну нову іграшку слід обов'язково обіграти, зробити дітям сюрприз.

♦ Рівень інформативності середовища досягається урізноманітненням тематики (від приготування їжі для ляльки до її лікування тощо).

♦ Предметно-ігрове середовище має бути динамічним і мобільним, щоб діти вчилися активно ним користуватися, а також щоб забезпечувати їм свободу дій. Усі елементи розвивального середовища повинні бути інформативними, емоційними, втілювати в собі пізнавальну та емоційну новизну.Усе обладнання має постійно поновлюватися, видозмінюватися і легко переноситися з одного центру в інший.

Особливо ефективно впливає на дітей, передусім на їхню рухову активність, модульне предметно-ігрове середовище. Прикладами предметів-модулів можуть слугувати легкі куби різного розміру, виготовлені за типом вкладишів, і середні за розміром модулі — “меблі-іграшки ”. Дитина може перетворювати модулі на корабель, будиночок, казкову печеру тощо. Захопившись різногабаритними предметами-модулями, дитина долає межі традиційного ігрового куточка, легко оволодіває елементами ігрових дій. У багатьох дитячих садках Данії, Швеції, США використовують іграшки-модулі, у тому числі й так звані “ростучі меблі”, розмір яких можна змінювати відповідно до віку дитини.

Останнім часом розвивальне середовище якісно збагатилося завдяки включенню в нього комп'ютерно-ігрових комплексів. Комп'ютер може увійти в життя дитини тільки через гру, яка забезпечує оволодіння новими способами дій, особистісний розвиток дитини.

Система комп'ютерної освіти для дошкільників охоплює:

— комп'ютерні програми та ігри, методичні рекомендації щодо їх включення у зміст освіти;

— спеціальну науково-пізнавальну літературу для дошкільників про персональний комп'ютер;

— кваліфікованих спеціалістів, готовність педагогів до роботи з комп'ютерно-ігровими комплексами;

— методичні рекомендації для батьків.

Використання у дошкільному вихованні комп'ютерної техніки в поєднанні з традиційними засобами виховання сприяє підвищенню загальної якості виховання, розвитку творчої особистості. Визначальними щодо цього є компетентність вихователя, розвивальний зміст комп'ютерних програм. Передусім слід виходити з того, що комп'ютер є засобом діяльності дитини. Тому, організовуючи ознайомлення дошкільнят з комп'ютерними технологіями, педагог має орієнтуватися на дитину, дбати про її гармонійний розвиток.

На цілеспрямоване оформлення простору групової кімнати, який повинен часто оновлюватися з ініціативи педагога і дітей, орієнтує програма розвитку в дитячому садку “Крок за кроком”, яка передбачає організацію центрів активності (“Сюжетно-рольова гра”, “Будівництво”, “Мистецтво”, “Література” та ін.).
Залежно від специфіки, можливостей дитячого садка, особливостей дітей можливе створення центрів комплексного, варіативного, тематичного, мобільного, дієвого навчально-ігрового середовища, що сприяє розширенню і розвитку інтересів дітей.

Формуючи освітнє середовищє, варто звертати увагу на такі його параметри.

Фізичні: ♦місцезнаходження, екобезпека, архітекту­ра та облаштування приміщень ♦ комфортність, доступ­ність, достатність життєвого простору дітей.

Соціокультурні: ♦використання педагогом різноманіт­них функціонально придатних знарядь, засобів, дидак­тичних матеріалів, іграшок, науково-методичних посіб­ників ♦ надання дітям змоги об'єднуватися за інтересами ♦використання в освітньому процесі сучасних засобів комунікації та навчання ♦ вияв поваги до представників різних етнічних культур та їхніх цінностей.

Психологічні: ♦ позитивний мікроклімат у дитячій групі та в дошкільному закладі загалом; гармонійні взаємини дітей із дорослими, які опікуються ними ♦визначеність статусу конкретної дитини в колективі однолітків; сформованість у неї комунікативних здібностей, уміння до­мовлятися, уникати конфліктів, зважати на точку зору партнерів по грі та виконанню трудових доручень тощо; ♦можливість виявляти самоповагу, відстоювати власні інтереси ♦наявність розвиненої потреби реалізовувати свої можливості, проявляти здібності ♦прагнення отри­мати визнання та схвалення авторитетних для неї дорос­лих і однолітків ♦відсутність остраху помилитися, вчи­нити чи сказати щось не так, як від неї очікують.

Педагогічні: ♦повага дорослого до дитини не лише тоді, коли вона діє успішно, а й тоді, коли припустилася помилки й намагається виправити її (проявляє внутріш­ню готовність працювати над собою) ♦зосередження уваги вихователя на її сильних сторонах, віра у її потен­ціал та можливості ♦мінімізація оцінювальних суджень щодо успіху чи неуспіху дитини й переважання аналітич­ного підходу ♦зменшення стресогенних ситуацій, за­побігання виникненню тривожності, страхів ♦підтримка самостійних намагань дитини брати на себе відпо­відальність, здійснювати моральний вибір ♦збалан­сованість індивідуального досвіду дошкільняти у сфе­рах життєдіяльності "Природа", "Люди", "Культура", "Я сам" ♦вправляння у практичних життєвих навичках, у вмінні орієнтуватися, пристосовуватися до світу, що нав­коло, й конструктивно впливати на самого себе.

Головними критеріями оцінки ефективності дошкіль­ної освіти є показники особистісного зростання дитини: чим більш адекватно, ефективно й різноманітно розв'я­зує вона доступні її вікові життєві проблеми, тим успішні­ше працюють дошкільний заклад і педагогічний колектив.

Семінар 4.1. Тема: СТВОРЕННЯ РОЗВИВАЛЬНОГО ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ

Мета: розкрити особливості створення розвивального життє­вого простору в умовах сімейного виховання, проаналізувати специфічні ознаки сфер "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам".

Ключові поняття: природні сили дитини, філософія життя, морально-ду­ховні цінності, особистісний досвід, образ сві­ту.

План заняття:

І.Перевірка рівнів засвоєння студентами теоретичних положень і теми заняття