Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Тема Теорія фірми: виробництво та витрати





 

1. Поняття і параметри виробничої функції.

2. Ізокванти. Гранична норма технологічної заміни факторів виробництва.

3. Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

4. Ізокоста. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

5. Економічні та бухгілтерські витрати

6. Витрати у короткостроковому періоді

7. Витрати у довготерміновому періоді

 

 

1. Поняття і параметри виробничої функції.

 

Виробнича функція - це співвідношення між будь-якою комбі­нацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології і може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як ви­трати: праці (L); капіталу (K); матеріалів (M), то вироб­нича функція може бути визначена таким чином

Q=f (L,K,M),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (K), матеріалів (M).

Властивості виробничої функції:

а) Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто шляхом збільшення витрат одного ресурсу при незмінності інших.

б) Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взає­мозамінність цих факторів.

в) Зміни у використанні факторів виробництва більш еласти­чні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

 

2. Ізокванти. Гранична норма технологічної заміни факторів виробництва.

Виробничу функцію з двома змінними факторами представляє ізокванта.



Ізокванта – це крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Ізокванта є графічним відображенням виробничої функції.

Карта ізоквант - це множина ізоквант, що характеризують ма­ксимально можливий випуск продукції при будь-якому наборі виробничих факторів.

 

добриво

 
 


 

Q3=90 ц

Q2=75 ц

Q1=50 ц

0 земля

Карта ізоквант

Властивості ізоквант:

1. Ізокванта має від’ємний нахил - це означає, що вздовж даної ізокванти скорочення спо­живання одного фактора обумовлює збільшення викорис­тання другого фактору, щоб не допустити зменшення об­сягів виробництва;

2. Ізокванта має вигляд вигнутої кривої.

3. Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску.

Кут нахилу ізокванти, або кутовий коефіцієнт ізок­ванти дозволяє визначити можливість заміни одного виробни­чого фактора іншим у процесі їх використання.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіта­лом MRTSLK визначається величиною капіталу, яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.

MRTSLK дорівнює від’ємному значенню відношення зміни величини використаного капіталу до зміни витрат праці

Від’ємний нахил ізокванти показує, що скорочення кількості робочого часу (L) для незмінності обсягу випуску, вимагає збільшення витрат капіталу (К).

 

3. Сукупний, середній і граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності.

Короткостроковий період - це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.

Довгостроковий період - це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.

Довгостроковий і короткостроковий періоди - категорії еко­номічні, а не часові.

Постійний фактор – це економічний ресурс, який є фіксованим іне може бути змінений протягом короткострокового періоду, навіть коли змінюється його вартість.

Змінний фактор – це економічний ресурс, який може бути змінним у корот­костроковому періоді.

Розглянемо випадок, при якому один із факторів є фіксова­ним, а інший - змінним. K - постійний фактор; L - змінний фактор.

Сукупний продукт (ТРL) змінного фактора виробництва - це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора і при незмінності інших факто­рів.

Середній продукт (APL) змінного фактора виробництва - це співвідношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) і використаної кількості цього фактора

Граничний продукт (МРL) змінного фактора виробництва - це зміна (при інших рівних умовах) ( TPL) сукупного продукту цього фактора (L) у відповідності зі зміною його кількості ( ), що ви­користовується.

Методи розрахунку МРL:

1) при зміні обсягу залученого ресурсу на «1»:

MP(L) = TP(L + 1) – TP (L) або MP(L) = TP(L) – TP (L-1);

2) при зміні обсягу залученого ресурсу на «Δ»: ;

3) для неперервних функцій:

Рис. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

Графік кривої сукупного продукту (ТРL). Крива сукупного продукту певного фактора виробництва показує зміну випуску продукції при зміні одного з факторів (L), коли інші зали­шаються незмінними. При русі по кривій сукупного продукту виробництво може бути збільшене, якщо збільшується співвід­ношення між змінними і постійними факторами (L/K) (тобто до L3).

Графік кривої середнього продукту (APL). Середній про­дукт праці (APL) досягає максимуму у точці K, коли кіль­кість годин праці, що відповідає дотику кривої сукупного продукту (TPL) і прямій, що виходить з початку координат дорівнюють (L2).

Графік кривої граничного продукту (MPL). Точка С - це точка перегину кривої сукупного продукту, їй відповідає ма­ксимальне значення граничного продукту в точці W. Гранич­ний продукт досягає максимуму раніше, ніж середній продукт праці. Граничний продукт зменшується до нуля в точці L3 і в подальшому має від’ємне значення.

Стадії виробництва:

Перша стадія — зростання середньої продуктивності. Для неї характерним є таке:

— АРL зростає і досягає максимуму;

— МРL додатний і за рівня затрат змінного фактора L2 зрівнюється з АРL;

— ТРL зростає, однак темп його зростання поступово спадає.

На цій стадії виробництва збільшення затрат фірмою змінного фактора (у нашому прикладі — праці) сприяє повнішому використанню постійного фактора (капіталу): гранична та середня продуктивність праці зростають.

Друга стадія — максимальної загальної продуктивності. Для неї характерним є таке:

— вона починається з точки, в якій МРL =АРL, і продовжується до точ­ки, в якій ТРL досягає максимуму;

— АРL спадає, але ще високий;

— МРL спадає, але ще є більшим від нуля.

На цій стадії граничний продукт є меншим від середнього і продовжує спадати, досягаючи нульового рівня. Загальний продукт зростає спадним темпом і досягає свого максимуму.

Третя стадія — від'ємної граничної продуктивності починається з точки, де:

— ТРL є максимальним і МРL = 0 та продовжується до точки, де

ТРL = =АРL = 0;

— ТРL зменшується і прямує до нуля;

— АРL зменшується і так само прямує нуля;

— МРL набуває від'ємних значень і продовжує спадати.

Аналіз стадій виробництва дає змогу дійти таких висновків.

1. Оскільки у третій фазі виробництва загальний, середній і гранич­ний продукт фірми зменшуватимуться, їй недоцільно винаймати кількість змінного фактора більшу, ніж L*.

2. Перша стадія виробництва не є найприбутковішою, бо АРL продовжує зростати, а МРL — додатний. Отож, ТРL фірми може зростати внаслі­док залучення нею додаткових одиниць змінного фактора.

3. Фірма залучатиме у короткостроковому періоді змінний фактор виробництва (працю) в інтервалі L2 L*. У цьому зв'язку говорять про інтен­сивну та екстенсивну межі виробництва. Інтенсивною межею виробниц­тва називають затрати змінного фактора (L*), які розмежовують другу і тре­тю стадії. Екстенсивною межею називають затрати змінного фактора (L2), які відокремлюють першу стадію від другої стадії виробництва. Проте, на цьому рівні аналізу не можна виявити, яку саме кількість змінного фак­тора має залучати фірма, оскільки невідомі ціна її продукту та ціни ре­сурсів, які вона використовує.

Закон спадної граничної продуктивності (дохідності) фактуру: якщо при фіксованих факторах зростає використання одного ви­робничого фактора, то досягається точка, в якій додаткове використання цього змінного фактора при незмінних інших факторах веде до зниження обсягу випу­ску продукції.

Закон спадної дохідності діє у короткостроковому пері­оді, коли принаймні один фактор залишається незмінним. Закон спадної дохідності залежить від певної техноло­гії виробництва (зміна технологій може привести до зрос­тання всієї кривої випуску продукції).

 

4. Ізокоста. Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми

Ізокоста – це бюджетна лінія фірми, яка показує різноманітні комбінації двох ресурсів, які фірма може придбати на свій доход за певних цін на ресурси.

К

 
 

 

 


0 L

Ізокоста

При виборі комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат фірма прагне купити таку комбінацію двох ресурсів, яка б лежала на найдальшій ізокванті, таким чином дотична ізокости з ізоквантою показують комбінацію двох ресурсів, використовуючи яку фірма буде виробляти найбільшу кількість продукції за найменших витрат.

Мінімізація витрат в довгостроковому періоді

Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми (лінія експансії) – це лінія, що ілюструє найдешевші комбінації двох ресурсів, якими можна скористатися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничих ресурси можуть змінюватися.

К

 

Лінія експансії фірми

 

 

0 L

Лінія (троєкторія) експансії (розширення) фірми

 

5. Економічні та бухгалтерські витрати

Економічні витрати - це ті виплати, що фірма зобов'язана зробити, або ті прибутки, що фірма повинна забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

З погляду економіки, усі витрати можна розділити на дві групи: явні і неявні.

Явні (зовнішні) витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів.

Неявні (імпліцитні, внутрішні) витрати - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать власникам фірми (або знаходяться у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачені контрактами, обов'язковими для явних платежів, і тому залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Фірми не відбивають імпліцитні витрати у своїй бухгалтерській звітності.

Неявні витрати включають:

1) витрати втрачених можливостей, тобто недоотриманий прибуток;

2) нормальний прибуток.

 

Нормальний прибуток - це мінімальна плата, необхідна, щоб утримати підприємницький талант у межах даного підприємства.

Економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення терміна "прибуток".

Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми. Цей ретроспективний погляд на фінанси фірми з точки зору оцінки активу і пасиву дозволяє оцінювати ефективність діяльності фірми лише за минулий час. У свої розрахунки бухгалтери включають явні витрати у вигляді грошових витрат, які пов’язані з прямими виплатами фірмою іншим фізичним та юридичним особам, з якими вона має економічні відносини. Якщо у фірми є прибуток після відрахування від виручки прямих грошових витрат, то вважається, що фірма працювала добре.

Економічний підхід базується на визначенні господарської перспективи фірми, а саме: на майбутніх витратах та заходах щодо їх зниження; на зростанні рентабельності шляхом найкращого і найефективнішого використання наявних ресурсів. В аналізі економісти беруть до уваги не тільки явні, а й неявні витрати порівнюючи прибуток, який фірма отримала та прибуток, який вона могла б отримати, якщо б використала свої ресурси в альтернативному напрямку.

Бухгалтерський прибуток являє собою сукупний доход (виручку) фірми за відрахуванням зовнішніх витрат.

Економічний прибуток - це сукупний доход (виручка) за відрахуванням усіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток не входить у витрати, тому що, по визначенню, це прибуток, отриманий понад нормальний прибуток, необхідного для зберігання зацікавленості підприємця в даному напрямку діяльності. Економічний прибуток, пов'язаний з прийняттям на себе ризику і з володінням монопольною владою. Розкриття сутності економічного прибутку сприяє виявленню відмінності між бухгалтерським і економічним підходами при оцінці діяльності фірми.

Неповернені витрати – це витрати, які не будуть фірмою повернені ніколи, навіть при її закритті.

6. Витрати у короткостроковому періоді

Постійні витрати - ТFC(Fixed Cost) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукція зовсім не випускається.

С

 

 

ТFC

С1

 

 

0 Q

Графік постійних витрат

Середні постійні витрати AFC (Average Fixed Cost) - це кількість постійних витрат виробництва (ТFC), що припадає в середньому на одиницю випуску продукції (Q)

AFC=ТFC/Q.

При збільшенні обсягів продукції з Q1 до Q2 середні постійні витрати зменшуються.

C

 

 

C1

 

C2

 

AFC

0 Q1 Q2 Q

Крива середніх постійних витрат

 

Змінні витрати ТVC (Variable Cost) - це витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

С

 

ТVC

 

 

0 Q1 Q

Крива сукупних змінних витрат

 

При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q1) спостерігається відносна економія змінних витрат. Але при подальшому розширенні виробництва відбувається нове зростання змінних витрат, тому що збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва. Це виходить з закону спадної граничної дохідності.

Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції:

AVC=ТVC/Q

Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягнення оптимального випуску продукції.

C

AVC

 

0 Q1 Q

Крива середніх змінних витрат

Сукупні витрати TC (Total Cost) - це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді при виробництві продукції.

Сукупні витрати (TC) є функцією від випуску продукції (Q): TC=f(Q)

Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:

TC=ТFC+ТVC,

Для того щоб побудувати графік сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих сукупних постійних та сукупних змінних витрат.

C TC

 

 

ТVC

 

ТFC

 

0 Q

Криві сукупних витрат

C ATC

 

 

AVC

 

 

AFC

0 Q

Криві середніх витрат

Середні сукупні витрати ATC (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

ATC=TC/Q, або ATC = AFC+AVC = (ТFC+ТVC)/Q

Граничні витрати MC (Marginal Cost) - це приріст сукупних витрат фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції.

,де MC - граничні витрати; ΔТС - приріст сукупних витрат; ΔQ - приріст випуску продукції. .

Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією в короткостроковому періоді тільки від змінних витрат: .

Методи розрахунку МС:

1) при зміні обсягу залученого ресурсу на «1»:

MС(Q) = TC(Q + 1) – TC(Q) або MC(Q) = TC(Q) – TC(Q-1);

2) при зміні обсягу залученого ресурсу на «Δ»:;

3) для неперервних функцій:

Крива граничних витрат

 

Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

Крива граничних витрат у короткостроковому періоді має U-подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції. Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної дохідності.

 

C ТС

 

a

ТVC

ТFC

 

0 Q

MC

AC

ATC

 

А

AVC

AFC

а

0 Q

Взаємозв’язок кривих витрат в короткостроковому періоді

 

У короткостроковому періоді всі витрати діляться на постійні та змінні.

В точці а, де крива граничних витрат (MC) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (TC) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні ΔQ величина ΔTC буде зростати.

Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх змінних витрат (AVC) в точці їх найменших значень.

Крива середніх сукупних витрат (АТС) - опукла: при малих обсягах виробництва АТС зменшується в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

 

7. Витрати у довготерміновому періоді

 

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді - основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів з урахуванням кон’юнктури ринку. Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли всі фактори виробництва є змінними.

В межах довгострокового періоду постійні витрати не мають місця!

Крива довгострокових середніх витрат складається з частин кривих короткострокових витрат стосовно підприємств різного розміру, між якими фірма могла б робити свій вибір. Кожна точка кривої вибору показує величину найменших витрат виробництва одиниці продукції для кожного даного обсягу виробництва з умовою, що фірма мала досить часу, щоб зробити всі необхідні зміни в розмірах підприємства.

Спочатку певний час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх сукупних витрат. Але в кінці кінців введення все більших і більших потужностей призведе до зростання АТС. Перпендикулярні лінії до горизонтальної осі показують ті обсяги виробництва (Q1, Q2, Q3, Q4), при яких фірмі слід змінювати розмір підприємства, щоб забезпечити собі найнижчі витрати виробництва на одиницю продукції. Крива довгострокових витрат проходить по дотичній до безмежної кількості короткострокових АТС.

ATC

 

 

ATC1 АTC5

АTC2 ATC3 ATC

 

 

0 Q1 Q2 Q3 Q4 Q

Крива середніх витрат в довгостроковому періоді

 

У довгостроковому періоді закон спадної віддачі не діє, тому що умовою його дії є незмінність кількості одного з ресурсів, тоді як у довгостроковому періоді допускається зміна кількості всіх ресурсів.

Позитивний ефект масштабу пояснює спадаюча частина кривої довгострокових середніх витрат. Цей ефект має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення витрат на ресурси. Наприклад, коли обсяг випуску продукції збільшується більш, ніж у два рази, при подвоєнні виробничих факторів.

AC AC

 

Позитивний Постійна Від’ємний Q

ефект віддача від ефект

масштабу росту масштабу масштабу

Ефекти від масштабу.

 

Причини, що призводять до позитивного ефекту масштабу:

- спеціалізацією праці

- спеціалізацією керівного персоналу

- ефективним використанням капіталу (малі фірми обмежені в коштах при купівлі високопродуктивного устаткування і не мають можливості його ефективно використовувати).

- виробництво побічних продуктів (впровадження безвідходної технології).

Від’ємний ефект масштабу пояснює зростаючу частину кривої довгострокових середніх витрат. Цей ефект має місце тоді, коли зростання обсягу продукції відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат на ресурси. Основна причина виникнення цього ефекту пов’язана з певними проблемами в керівництві, що виникають у спробі ефективно контролювати та координувати діяльність фірми, яка перетворилась у великомасштабного виробника.

Постійна віддача від росту масштабу показує відрізок, протягом якого середні довгострокові витрати будуть незмінними. В його межах певне збільшення кількості всіх ресурсів (наприклад, на 10%) викликає пропорційне збільшення обсягу виробництва на такий же самий відсоток (на 10%). Тобто середні витрати не змінюються.

 

 









Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.