Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Історичні етапи розвитку довічного позбавлення волі як виду покарання





План

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Історичні етапи розвитку довічного позбавлення волі як виду покарання...5

2. Поняття, ознаки, підстави та умови застосування довічного позбавлення волі згідно чинного Кримінального кодексу України:

2.1. Поняття та ознаки довічного позбавлення волі...……………………9

2.2. Підстави та умови встановлення і застосування (призначення) довічного позбавлення волі..................................................................................12

3. Порівняльний аналіз відбування довічного позбавлення волі в Україні та закордоном……………………………………………………….………………24

Висновки…………………………………………………………………………33

Список використаної літератури………………………………………..………35

Додатки…………………………………………………...………………………39

 

 

Вступ

Ще зовсім донедавна найбільш суворим видом покарання в українському кримінальному законодавстві була смертна кара. Але такий підхід знаходився у протиріччі із Загальною декларацією прав людини, де стверджується, що кожна людина має право на життя. Крім того, ст. 3 Конституції України говорить, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

При вступі України до Ради Європи в листопаді 1995 року Україна зобов'язалася ввести мораторій на виконання смертних вироків і дотримуватись Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Але поява інформації про те, що в нашій державі продовжуються виконуватися смертні вироки, призвело до декількох серйозних обговорень політики України в Парламентській Асамблеї Ради Європи. В результаті різкої критики та тиску зі сторони Парламентської Асамблеї Україна встановила мораторій на виконання смертних вироків, здійснивши останню страту 11.03.1997 року, а 5.05.1997 року підписавши Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 28.04.1983 року.

У ст.ст. 1-2 Протоколу № 6 говориться: «Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується лише у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального Секретаря Ради Європи про відповідні положення такого закону». Як член Ради Європи Україна погодилась беззастережно дотримуватись цієї норми.

Конституційний Суд України 29.12.1999 року розглянув питання про відповідність Конвенції положень статей Кримінального Кодексу України, що передбачали смертну кару в якості покарання. Зважаючи на ряд обставин він визнав неконституційними положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачали смертну кару як вищу міру покарання.

Беручи до уваги ці обставини та підтверджуючи європейській вибір шляху розвитку нашої країни, Верховна Рада внесла відповідні зміни та доповнення до чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства і 22.02.2000 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари 1983 року» № 1484 - III, який законодавчо відмінив застосування смертної кари, натомість якої система видів покарань доповнилася довічним позбавленням волі. 4.04.2000 року Україна ратифікувала Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини, що вступив в силу в країні 1.05.2000 року.

Таким чином, серед причин появи довічного позбавлення волі в законодавстві України виділяються кримінально-правові, гуманітарні та політичні. Введення вказаного виду покарання до КК відображало напрямки і тенденції, які відбувалися в Україні, а саме: прагнення держави замінити смертну кару більш гуманним покаранням у вигляді довічного позбавлення волі.

Отже, після скасування в КК України смертної кари довічне позбавлення стало найсуворішою мірою покарання. Однак стан дослідження у літературі цього покарання не можна визнати задовільним. Ґрунтовних робіт, спеціально присвячених довічному позбавленню волі, немає. У наявній ж літературі - підручниках і коментарях до КК - воно розглядається фрагментарно і у загальних рисах, без необхідної глибини і повноти, що, зрозуміло, не може сприяти правильному його застосуванню. З огляду на це, метою нашого дослідження буде визначення: історичних витоків, поняття, ознак, причин та умов застосування довічного позбавлення волі за кримінальним законодавством України.

Висновки

Підводячи підсумок, підкреслю, що хоча в діючому КК довічному позбавленню волі присвячений ряд норм, відповідні положення кримінального закону навряд чи можна вважати достатніми і досконалими. Включення цього виду покарання в українське законодавство, по суті, було несподіваним для вітчизняної кримінально-правової і пенітенціарної доктрини. Проблема довічного позбавлення волі висвітлена всього в декількох роботах, причому лише в питанні його виконання, а виконуватися воно в Україні стало наприкінці останнього десятиліття двадцятого сторіччя. Тому зрозуміло, що за такий короткий період не можна ґрунтовно з'ясувати всі теоретичні і практичні аспекти.

Запровадження довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. При застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається право на життя, що є втіленням принципу поваги прав людини, сформульованому в Загальній декларації прав людини. Зміст даного заходу державного примусу, де знаходить свій вираз у максимально можливому ступені ізоляція засуджених до довічного позбавлення волі (порівняно з іншими категоріями позбавлених волі), відповідає принципу справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. Втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань протягом щонайменше 20 років поперед тим, як у них виникне можливість клопотати про помилування. Реалізацією принципу законності буде і те, що Кримінально-виконавчий кодекс України ставить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавленця волі у певні межі і зобов'язує всіх суб'єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі.

Отже, запровадження замість смертної кари альтернативного і досить суворого покарання, яким є довічне позбавлення волі, цілком відповідає демократичним цінностям, проголошеним у Кримінальному кодексі та міжнародних стандартах про права людини. У режимі довічного позбавлення волі знаходить свій конкретний прояв те, що властиве даному виду позбавлення волі і відображає зміст найсуворішого за Кримінальним кодексом виду покарання.

 

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 р.

3. Конвенція про права дитини ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991р. // Урядовий кур'єр. – 1991. - № 13. – Ст. 145.

4. Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 28.04.1983 року. Ратифікований Законом України «Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 13. – Ст. 111.

5. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 8. – Ст. 263.

6. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1961. - № 2. – Ст. 14.

7. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2. – Ст. 15.

8. Кримiнальний кодекс України вiд 05.04.2001 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

9. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – Ст. 21.

10. Положення про здійснення помилування затверджене Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1118.

11. Положення про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи, затвердженого наказом Державного департаменту з питань виконання покарань, від 14.04.2001 р. № 65.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання // Вісник Конституційного суду. – 2000. - № 1.

13. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - №4. – С. 19-23.

14. Беца О. Довічне ув'язнення: яким йому бути // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк, 2001. – 151 с.

15. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2002. – 1440 с.

16. Гинцбург В. Г., Тарасов П. А. Прокурорский надзор за исполнением приговора. – М., 1957. – 114 с.

17. Карпец И. И. Высшая мера: за и против // Советское государство и право. – 1991. - № 7 – С. 49-53.

18. Карпец И. И. Уголовное право и этика. – М., 1985. – С. 255 с.

19. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник /Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та ін.; Відп. ред. Кондратьев Я.Ю.; Наук. ред. Клименко В.А. та Мельник М.І. – К.: Правові джерела, 2002. – 730 с.

20. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В. І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. – X.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.

21. Крись Б. Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним правом України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2003. - Випуск 38. – 616с.

22. Малько А. В. Смертная казнь как правовое ограничение// Государство и право. – 1991. - № 1. – С. 73-79.

23. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 630 с.

24. Международная защита прав и свобод человека: Сб. док. – М., 1990. – 735 с.

25. Мостепанюк Л. Відбування довічного позбавлення волі в Україні та закордоном: проблеми і перспективи // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 5. – С. 121-124.

26. Мостепанюк Л. Довічне позбавлення волі: історія і сучасність // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 8. – С. 131-133.

27. Мостепанюк Л. Проблеми довічного позбавлення волі на сучасному етапі розвитку вітчизняного законодавства // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали XII регіональної науково-практичної конференції, 8-9 лютого 2007 р., Львів, 2007. – С. 482-483.

28. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х ч. Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. Загальна частина. – К.: Форум, 2001. – 1090 с.

29. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. 2001. – 1104 с.

30. Наумов А. В. О проблеме уголовного наказания в новом законодательстве России // Человек: преступление и наказание. – 1993. - № 1. – С. 3-9.

31. Пономарев П., Максимов С. Проблемы уголовно-правового регулирования пожизненного лишения свободы // Законность. – 1993. - № 4. – С. 6-9.

32. Скоков С.І. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі: правові та соціальні аспекти // Проблеми пенітенціарної теорії та практики: Щорічний бюлетень / За заг. ред. д-ра юрид. наук, професора А.А. Музики. – К.: КЮІ КНУВС, 2005. – 688 с.

33. Смертная казнь: за и против / Под ред. С. Г. Келиной – М., 1989. – 528 с.

34. Сундуров Ф. Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. – Казань, 1980. – 216 с.

35. Трубников В. Новий Кримінальний кодекс та довічне позбавлення волі // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк, 2001. – С. 51-56.

36. Трубников В. Права й обов'язки засуджених до позбавлення волі - під захист закону // Система исполнения наказаний в Украине и стандарты Союза Европы: Материалы регионального семинара, 26-27 апреля 2000 г. - Донецк, 2001. – 131 с.

37. Фуко Мішель. Наглядати й карати: Народження в'язниці. – К., 1998. – 392 с.

38. Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л., 1973. – 169 с.

39. Шмаров И. В. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания. – М., 1974. – 136 с.

 

Додатки

Додаток № 1

Додаток № 2

Установах1

 

Країна Роки
Польща  
Італія  
Франція 17-18
Велика Британія 14,4
Швеція  
США  

 

 


1 Див.: Гинцбург В. Г., Тарасов П. А. Прокурорский надзор за исполнением приговора. – М., 1957. – С. 44.

1 Див.: Шаргородский М. Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л., 1973. – С. 160.

2 Див.: Курс советского уголовного права. – М., 1970. – Т. 3. – С. 79.

3 Див.: Карпец И. И. Уголовное право и этика. – М., 1985. – С. 168-169.

4 Див.: Смертная казнь: за и против / Под ред. С. Г. Келиной – М., 1989. – С. 292.

5 Див.: Карпец И. И. Высшая мера: за и против // Советское государство и право. – 1991. - № 7 – С. 50.

6 Див.: Малько А. В. Смертная казнь как правовое ограничение// Государство и право. – 1991. - № 1. – С. 78.

7 Див.: Наумов А. В. О проблеме уголовного наказания в новом законодательстве России // Человек: преступление и наказание. – 1993. - № 1. – С. 5.

8 Див.: Пономарев П., Максимов С. Проблемы уголовно-правового регулирования пожизненного лишения свободы // Законность. – 1993. - № 4. – С. 9.

1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. 2001. – 1104 с.

1 Див.: Мостепанюк Л. Довічне позбавлення волі: історія і сучасність // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 8. – С. 132.

2 Спасович В.Д. Уголовное право. – СПб., 1866. – T. I. – С. 262.

3 Прянишников М. Ф. Лишение свободы как наказание исправительное. – СПб., 1872.

4 Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2002. – С. 232.

1 Див.: Международная защита прав и свобод человека: Сб. док. – М., 1990. – С. 35.

1 Див.: Кримiнальний кодекс України вiд 05.04.2001 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

1 Див.: Кримiнальний кодекс України вiд 05.04.2001 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.

1 Див.: 1 Розділ даної курсової роботи. – С. 7.

2 Див.: Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1961. - № 2. – Ст. 14.

1 Див.: Крись Б. Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним правом України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2003. - Випуск 38. – С. 430.

1 Див.: Крись Б. Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним правом України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2003. - Випуск 38. – С. 431.

2 Див.: Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - №4. – С. 20.

3 Див.: Урядовий кур'єр. – 2003. - 29 січ. – С. 15.

1 Див.: Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – С. 261.

1 Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991р. // Урядовий кур'єр. – 1991. - № 13. – Ст. 145.

1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – С. 159; Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х ч. Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. Загальна частина. – К.: Форум, 2001. – С. 290.

1 Див.: Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 8. – Ст. 263.

2 Див.: Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – С. 159.

1 Установлюючи, що відповідна категорія кримінальних справ підсудна як суду першої інстанції апеляційним судам, КПК не передбачає можливості подачі на ухвалені ними вироки апеляції і, отже, розгляду цих справ в апеляційному порядку. Вироки цих судів можуть бути перевірені лише у касаційному порядку (ст. 383 КПК). У той же час вироки місцевих судів підлягають перевірці і в апеляційному (ст. 347 КПК), і у касаційному порядку (ст. 383 КПК). Видасться, що позбавлення певної категорії осіб, у тому числі і засуджених до довічного позбавлення волі, права на перевірку постановлених щодо них вироків в апеляційному порядку є грубим порушенням закріпленого у ст. 24 Конституції і ст. 16 КПК принципу рівності громадян перед законом, оскільки це ставить вказаних осіб у явно нерівне становище з громадянами, засудженими місцевими судами.

1 Див.: Беца О. Довічне ув'язнення: яким йому бути // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк, 2001. – С. 42-51.

2 Див.: п. 2. Розділу 2 даної курсової роботи. – С. 22.

1 Див.: Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – Ст. 21.

2 Див.: Фуко Мішель. Наглядати й карати: Народження в'язниці. – К., 1998. – С. 294.

1 Див.: Шмаров И. В. Предупреждение преступлений среди освобожденных от наказания. – М., 1974. – С. 11.

2 Див.: Сундуров Ф. Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. – Казань, 1980. – С. 25.

1 Див.: Скоков С. Исполнение наказания в виде пожизненного лишения свободы // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк, 2001. – С. 37.

1 Див.: Трубников В. Права й обов'язки засуджених до позбавлення волі - під захист закону // Система исполнения наказаний в Украине и стандарты Союза Европы: Материалы регионального семинара, 26-27 апреля 2000 г. - Донецк, 2001. – С. 58-59.

1 Див.: Мостепанюк Л. Відбування довічного позбавлення волі в Україні та закордоном: проблеми і перспективи // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 5. – С. 124. (121-124)

1 Див.: Трубников В. Новий Кримінальний кодекс та довічне позбавлення волі // Пожизненное заключение. Международные стандарты и практика в Украине и за рубежом. – Донецк, 2001. – С. 51-56.

План

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Історичні етапи розвитку довічного позбавлення волі як виду покарання...5

2. Поняття, ознаки, підстави та умови застосування довічного позбавлення волі згідно чинного Кримінального кодексу України:

2.1. Поняття та ознаки довічного позбавлення волі...……………………9

2.2. Підстави та умови встановлення і застосування (призначення) довічного позбавлення волі..................................................................................12

3. Порівняльний аналіз відбування довічного позбавлення волі в Україні та закордоном……………………………………………………….………………24

Висновки…………………………………………………………………………33

Список використаної літератури………………………………………..………35

Додатки…………………………………………………...………………………39

 

 

Вступ

Ще зовсім донедавна найбільш суворим видом покарання в українському кримінальному законодавстві була смертна кара. Але такий підхід знаходився у протиріччі із Загальною декларацією прав людини, де стверджується, що кожна людина має право на життя. Крім того, ст. 3 Конституції України говорить, що людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

При вступі України до Ради Європи в листопаді 1995 року Україна зобов'язалася ввести мораторій на виконання смертних вироків і дотримуватись Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Але поява інформації про те, що в нашій державі продовжуються виконуватися смертні вироки, призвело до декількох серйозних обговорень політики України в Парламентській Асамблеї Ради Європи. В результаті різкої критики та тиску зі сторони Парламентської Асамблеї Україна встановила мораторій на виконання смертних вироків, здійснивши останню страту 11.03.1997 року, а 5.05.1997 року підписавши Протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 28.04.1983 року.

У ст.ст. 1-2 Протоколу № 6 говориться: «Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується лише у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального Секретаря Ради Європи про відповідні положення такого закону». Як член Ради Європи Україна погодилась беззастережно дотримуватись цієї норми.

Конституційний Суд України 29.12.1999 року розглянув питання про відповідність Конвенції положень статей Кримінального Кодексу України, що передбачали смертну кару в якості покарання. Зважаючи на ряд обставин він визнав неконституційними положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачали смертну кару як вищу міру покарання.

Беручи до уваги ці обставини та підтверджуючи європейській вибір шляху розвитку нашої країни, Верховна Рада внесла відповідні зміни та доповнення до чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства і 22.02.2000 року прийняла Закон України «Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари 1983 року» № 1484 - III, який законодавчо відмінив застосування смертної кари, натомість якої система видів покарань доповнилася довічним позбавленням волі. 4.04.2000 року Україна ратифікувала Протокол № 6 до Європейської Конвенції з прав людини, що вступив в силу в країні 1.05.2000 року.

Таким чином, серед причин появи довічного позбавлення волі в законодавстві України виділяються кримінально-правові, гуманітарні та політичні. Введення вказаного виду покарання до КК відображало напрямки і тенденції, які відбувалися в Україні, а саме: прагнення держави замінити смертну кару більш гуманним покаранням у вигляді довічного позбавлення волі.

Отже, після скасування в КК України смертної кари довічне позбавлення стало найсуворішою мірою покарання. Однак стан дослідження у літературі цього покарання не можна визнати задовільним. Ґрунтовних робіт, спеціально присвячених довічному позбавленню волі, немає. У наявній ж літературі - підручниках і коментарях до КК - воно розглядається фрагментарно і у загальних рисах, без необхідної глибини і повноти, що, зрозуміло, не може сприяти правильному його застосуванню. З огляду на це, метою нашого дослідження буде визначення: історичних витоків, поняття, ознак, причин та умов застосування довічного позбавлення волі за кримінальним законодавством України.

Історичні етапи розвитку довічного позбавлення волі як виду покарання

Довічне позбавлення волі як вид покарання в Україні до скасування смертної кари не застосовувалося, хоч і законодавство, і судова практика багатьох країн світу передбачала цю міру покарання. В Російській імперії (до складу якої входила Україна) була відома лише довічна каторга.

Аналіз законодавчих актів зарубіжних країн XIX ст. свідчить, що в більшості з них існувала як смертна кара, так і довічна каторга (Додаток №1).

В західноєвропейських країнах у XIX ст. практикувалася довічна каторга, яка пізніше трансформувалася в довічне позбавлення волі. У другій половині XX ст. довічне позбавлення волі стало широко застосовуватися в усьому світі на фоні відміни смертної кари.

За ступенем суворості довічне позбавлення волі наближається до покарання у вигляді смертної кари. Тому не випадково розвиток довічного позбавлення волі в Україні, як і в інших країнах, залежав від двох обставин: від обсягу застосування позбавлення волі взагалі та ступеня поширеності застосування смертної кари.

Питання про доцільність та місце довічного позбавлення волі як еквівалента смертної кари в системі кримінальних покарань було спірним протягом років, коли велася підготовка та обговорення КК. Вирішення цього питання суттєво ускладнювала та обставина, що кримінальне законодавство СРСР не знало довічного позбавлення волі, хоча тривалі строки покарання (25 років), що застосовувалися в 30-50-ті роки для багатьох засуджених фактично робили його безстроковим.

В радянській науці кримінального та кримінально-виконавчого права проблема довічного позбавлення волі не лише не розглядалася, а й не ставилася. Прийнято було вважати, що позбавлення волі, на відміну від капіталістичних країн, у Радянському Союзі не може бути довічним або безстроковим1. Так, радянський пенітенціарист М. Шаргородський вважав, що в силу своєї виправної мети позбавлення волі за радянським кримінальним правом у принципі не може бути довічним1.

Відсутність довічного позбавлення волі в системі заходів покарання визнавалася характерною ознакою радянського соціалістичного права у порівнянні з буржуазним кримінальним законодавством2. В цілому радянська кримінально-правова доктрина відносилася до довічного позбавлення волі різко негативно, вважаючи його «низменным» або навіть «изуверским». Аналогічні оцінки висловлювалися і в пенітенціарній науці3. Лише наприкінці 80-х років до довічного позбавлення волі стали звертатися автори окремих публікацій, переважно журналісти, адвокати та правозахисники в контексті дискусій про можливість скасування смертної кари4.

Навіть на початку 90-х років XX ст. ідея довічного позбавлення волі не сприймалася в кримінально-правовій та кримінально-виконавчій науці. І. Капець вважав довічне позбавлення волі аморальним і негуманним навіть як альтернатива смертній карі5. А. Малько також дотримувався думки, згідно з якою до пропозиції про введення довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі слід підходити обережно6.

А. Наумов допускав можливість застосування довічного позбавлення волі в порядку помилування, зазначаючи, що наші постсоціалістичні пенітенціарні установи для цього не підходять7. П. Пономарьов и С. Максимов вважали, що введення довічного позбавлення волі дозволить розширити можливості реалізації принципу диференціації та індивідуалізації покарання та забезпечить найбільш ефективне досягнення мети загального та спеціального попередження8.

Довічне позбавлення волі як найтяжчий вид покарання з'явилося у вітчизняному законодавстві у 2001 р. з прийняттям нового КК, де цей вид покарання вперше передбачено як самостійний вид покарання (ст. 64). Згідно з КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особою особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк1. Цей правовий інститут поєднує дві позиції:

1) державну (юридичну, догматичну).

2) суспільну (правову свідомість населення).

Довічне позбавлення волі передбачене в 11 санкціях статей Особливої частини КК як альтернативна міра нарівні з позбавленням волі на певний строк - від 10 до 15 років (ст. 112 - посягання на життя державного чи громадського діяча; ч. 2 ст. 115 - умисне вбивство; ч. 3 ст. 258 - терористичний акт; ст. 348 - посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; ст. 379 - посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; ст. 400 - посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; ч. 4 ст. 404 - опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків; ч. 2 ст. 438 - порушення законів та звичаїв ведення війни; ч. 2 ст. 439 - застосування зброї масового знищення; ч. 1 ст. 442 - геноцид; ст. 443 - посягання на життя представника іноземної держави).

Включення довічного позбавлення волі до системи кримінальних покарань відображає певні тенденції в розвитку кримінальної політики держави на сучасному етапі, у формуванні яких повинні враховуватися стан злочинності, її динаміка та структура, що характеризуються в останні роки інтенсивним зростанням кількості тяжких і особливо тяжких злочинів насильницького, корисливо-насильницького та корисливого характеру. Кримінологічна ситуація стимулює прийняття жорстких заходів, спрямованих на боротьбу із злочинністю, у тому числі в кримінальному законодавстві. Одним із таких заходів є суттєве збільшення в новому КК строків позбавлення волі. Введення довічного позбавлення волі є логічним завершенням змін у строках даного виду покарання.

 

 

2. Поняття, ознаки, підстави та умови застосування довічного позбавлення волі згідно чинного Кримінального кодексу України:







Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.