Основні мотиви лірики Старицького.

Поетичний доробок М. Старицького — вагомий внесок у скарбницю нашої духовної культури. Він писав вірші впродовж майже сорока років: перший вірш "Ждання" написаний 1865 року, останній "Двері, двері замкніть..." — 2 квітня 1904 року, незадовго до смерті. У поезії Старицький відкинув ту стилізовану образність "співучого селянина", яка була притаманна його попередникам. Відгукуючись на заклик І. Франка наблизити процес мистецького освоєння світу до суспільних потреб, опустити поезію "від зір, вітру, сонця, хмар або соловейка" до потреб народу, М. Старицький — поет значно збагатив жанрові, ідейні та стильові можливості української поезії. Поет звертається до актуальних, злободенних проблем суспільно-політичного життя епохи, осмислює внутрішній стан нового для української поезії героя — інтелігента-українця, для якого щастя народу є сенсом життя і боротьби. До основних мотивів лірики М. Старицького можна віднести традиційні — роль митця і мистецтва в народному житті, відтворення краси природи та інтимних почуттів людини і політично злободенні — співчуття до важкої долі простого народу, боротьба за соціальне і національне визволення, посилення національно-визвольного руху ("До України ").

Загальний напрям і характер поезії М. Старицького чітко окреслив І. Я. Франко, який писав: "Тут російський інтелігент пробує українською мовою, в поетичній формі говорити до інтелігентів... про те, що всіх мучило і всіх боліло, говорити ясно, без афектації, без конвенціональної маски "мужицького поета".

На поезію М. Старицький дивиться як на трибуну, а на поета — як на захисника скривджених, знедолених, виразника дум пригнічених, борця за права людини. У віршах "До Шевченка (Сповідь перед поетом)", "На спомин Т. Г. Шевченка", "Хай тепер ридає в мене кобза сумна...", "Ой знущались з мого слова..." йдеться про високе покликання поета-громадянина, його роль поборника справедливості і правди. М. Старицький апелює до образу Т. Г. Шевченка, геній якого був для нього символом нерозривної єдності поета з народом.

Вболіваючи за долю трудового народу, поет пише цілу низку поезій — нарисів з життя трудівників міста й села, зокрема з життя дітей бідноти ("Швачка", "Край комина", "Сльоза", "І ґвалт, і кров..." "Місто спить..." та ін.). Улюблений художній прийом Старицького — розгорнуті контрасти, наприклад, розкішне буяння природи — нужденне існування жінок-заробітчанок (вірш "Весна іде. Сніги чорніють"); або контрастні: веселі чепурні панські діти, що гуляють у садочку, — дівчина-жебрачка, гірко ображена паненятами ("Світить сонце"). Деталі нужденного життя трудового люду, людської недолі, приниження настільки виразні, що викликають щемливий біль за людину.

Ще одним виразним мотивом лірики Старицького є вболівання за долю Батьківщини. У багатьох поезіях постає образ України ("До України", "Нива", "До молоді", "Серце моє нудне..." "Нема правди" та ін.), конкретизований поетом у різних площинах. Тут і минуле рідної країни ("Гетьман", "На спомин Котляревського"), її гірке сучасне життя ("Місто спить", "За лихими владарями"), тут і пейзажні малюнки ("Весна", "Сумно і тьмяно..."), і медитації про місце українського народу серед європейських. Ці вірші також побудовані на контрастних картинах та образах: багата прекрасна природа рідного краю, синівська любов до батьківщини — злиденне життя, страждання трудящих на фоні цієї краси. У поезіях, присвячених Україні, Старицький закликає свідомих громадян, зокрема молодь, не покладати рук, не гаяти часу марно, боротися за волю, добробут, за право на культурний розвиток держави, за право орати рідну ниву, що розляглась "од Карпат аж до Дону", щоб вона, "лихом забита, потом, кров'ю полита", ожила, забуяла

На межі століть у ліриці Старицького усе виразніше звучить тема пробудження. Передчуття змін та заклик до нового життя — тема вірша "Занадто вже! Чим дихати нема" (1902). У вірші "На ріднім попелищі" поет закликає своїх сучасників скріпляти, зміцнювати свій дух "в братерськім поєднанні", ніби передає естафету прийдешнім поколінням.

Отже, своїми творами М. Старицький утверджував нетлінність духовних цінностей українського народу, вічної потреби у вільному розвиткові людського духу, закликав до активних дій, направлених на здобуття щастя вільної праці, культурного розвитку.

Тип нової людини в романі Хмари Нечуя-Левицького.

Роман “Хмари” – проблема нової людини. Зображено село напередодні скасування панщини (1848), проблема українського дворянства, система освіти і виховання. Трактування нової людини у Нечуя-Левицького своєрідне. Це трактування розкривається на образі Радюка і його однодумців – просвітяни, культурники, що обмежуються програмою “малих діл”, дбаючи про національні справи, не заглиблюючись у соціальні причини бідування народу. Ставлення письменника до героя суперечливе. Автор усвідомлює необхідність боротьби проти деспотизму і національних утисків, але побачив можливого борця лише в особі українофіла-народолюбця, методи якого не завжди ефективні. Невлаштованість селянського життя Радюк пояснює неосвідченістю, темнотою, згрубілим впливом тогочасної народної школи, засиллям шинків – це основне зло, на який єдиний засіб – просвіта, а звідси і програма героя – просвітянство.

Звертаючись до актуальних проблем суспільного життя, Нечуй-Левицький пише ряд високохудожніх творів про селянство, які є провідними у його творчості. Він виявляє новаторство, малює новий, невідомий у тодішній прозі прекрасний і величний образ позитивного героя – бунтаря Миколи Джері, бурлачки Василини, показує трагічні образи двох московок, трагікомічні образи баби Параски та баби Палажки, ряд персонажів із “Кайдашевої сім,ї”. Широко описує побут, обставини, в яких живуть, діють і борються герої.

Історичній темі письменник присвятив драми “Маруся Богуславка”, “В диму та полум,ї”, повісті “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський” та ін. У них відображено героїчне минуле нашого народу, його боротьбу проти польської шляхти і турецьких завойовників.

Вже в перших творах Нечуй-Левицький засвідчує своє новаторство. Він використовує так звану об,єктивно-розповідну манеру оповіді і послідовно потім стверджує її в практиці української прози. Як і Т.Шевченко та Марко Вовчок, молодий письменник стоїть на засадах народності і реалізму.

Нечуй-Левицький вважав, що в боротьбі за соціальну рівність однією з найреальніших сил є селянство. Але на відміну від революційного демократизму Т.Шевченка, який кликав “громадою обух стелить”, щоб збудити “хиренну волю”, Нечуй-Левицький не бачив тієї революційної сили, що могла б повести народ за собою. Він орієнтується на інтелігенцію. Прагне у свої

Й творчості дотримуватися принципів критичного реалізму. Він започаткував вукраїнській літературі об,єктивно-епічну розповідь.

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: