Передумови та специфіка укр..національного руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.

У цей період з’явились нові риси, характерні для українського національно-визвольного руху, а саме:

-- виникнення громадівського руху;

посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітніх заходів, що набирали характеру опозиційних виступів;

створення українських національних партій.

На Наддніпрянщині, незважаючи на різні заборони (Валуєвський 1863р., Емський 1876р. укази про русифікацію), у 1860-1870-х рр. поширився громадівський рух української інтелігенції та патріотично налаштованого студентства. Перша громада виникла у Києві. Члени її демократично-ліберального крила (В.Антонович, М.Драгоманов, П.Чубинський) виступили за національно-культурну автономію України, сподіваючись, що цього можна досягти широкою просвітницькою діяльністю серед народу. Члени радикально-демократичного крила (В.Синьогуб, В.Пилипенко та ін.) стояли за народне повстання та встановлення української, польської, російської республік. Такі громади діяли майже в усіх великих містах. У 1897р. громади об’єднались у загальноукраїнську організацію, щоб спрямувати національний рух і надалі в культурно-освітньому напрямку.

Із наступом реакції у 80-тих роках громадівський рух занепадає, а центр визвольної боротьби з Наддніпрянщини переміщується на західноукраїнські землі.

Активно розвивати в Наддніпрянській Україні національну свідомість мас взялися студенти Київського університету. Наприкінці 6О-х років вони утворили таємний гурток «Хлопоманів».

ХЛОПОМАНИ — кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини XIX ст. Хлопоманство зароджувалось як рух за розвиток української мови. Сам термін означав бажання зблизитися з простим людом — хлопами (так називали феодально залежних селян у Київській Русі, а згодом у Польщі та на українських та білоруських землях, що входили до її складу). Xлопомани розмовляли виключно українською мовою, носили національний одяг, улаштовували маніфестації на честь Т.Шевченка, мріяли про об'єднання України з Польщею, не обмежуючи своїх претензій Дніпром. Та частина українських діячів, яка більше займалася питаннями національної культури, на відміну від них не ставила питання про відокремлення України від Росії.

Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнськиї землях (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Розвиток національного рух У Західній Україні:

1)тут активізувалися діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організацій­ної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни. Так, у Львові знаходилася партійна дру­карня Революційної української партії, було видано роботу М. Махновського "Само­стійна Україна;

2)діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство "Просвіта" мало 78 філій, 2944 чи/палень, курси для неписьменних. Кращі твори украї­нської літератури друкувалися па сто­рінках редагованого М.Грушевським та ].Франком журналу "Літературно-науковий вісник". Упродовж 1899-1917рр. понад 300 видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

3)зростала кількість українських пред­ставників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

4)розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл", "Січ", які роз­тали в української молоді почуття патрі­отизму, схильність до дисципліни, знань;

5)широкого розмаху набув кооператив­ний рух, спрямований па економічне відро­дження селянства, на виховання його націо­нальної самосвідомості. Розвитку коопе­ративного руху сприяли "Просвіта" та уніатська церква.

72. Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.

В Україні як складовій частині Російської імперії поруч з українським національним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух (масонські ложі, декабристський рух, революційні демократи 60-х рр.).

На 70-80-ті рр. припадає діяльність, так званих, революційних народників. Програма їх організації “Народна воля”, створеної у 1876 р. передбачала захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень, народну власність на землю і фабрики. Основою нового суспільства повинна була стати селянська община.

Народники розгорнули широку пропаганду серед селянства (“ходіння в народ” 1874 р.), але народ не відгукнувся.

В Україні: гурток “Чайківців” (1872-1874 рр., Київ), “Київська комуна” (1873-1874 рр.), гуртки в Одесі, Чернігові та Полтаві.

У 80-ті рр. відбулася радикалізація народницького руху. Розкол у 1879 р.:

поміркована течія (“Чорний переділ”, мирне вростання Росії в соціалізм);

радикальна течія (“Народна воля”, зосереджується на політичному терорі. 1 березня 1881 р. народовольці вбивають імператора Олександра II)

У відповідь уряд посилив репресії і розгромив народницькі групи та гуртки, стративши їх керівників та активістів (Софія Перовська, Микола Кибальчич, Андрій Желябов).

Соціал-демократичний рух базувався на марксистській ідеології. Саме марксизм в Росії користувався більшою популярністю, ніж на Заході. Перші українські пропагандисти – М. Зібер, С. Подолинський.

У 80-90-х рр. в Україні марксистські гуртки діяли в Одесі, Києві, Харкові. В основному їх діяльність зводилась до пропаганди та агітації.

На I з'їзді РСДРП у Мінську в 1898 р. із 9 делегатів 4 представляли соціал-демократів України.

На рубежі 70-80-х рр. на основі земської ліберальної опозиції сформувався ліберальний рух. Ліберали відстоювали ідею конституційної монархії та побудови економіки за законами вільного ринку, виступали проти революційних форм і методів боротьби, за пошук компромісу з царизмом. Опорою лібералів були земства. Ліберали видавали опозиційні газети, проводили з'їзди земських службовців, подавали петиції.

Стосунки між національно-визвольним і загальноросійським революційним рухами були неоднозначними. З одного боку їх єднала антисамодержавна направленість. Але, з другого, загальноросійські революційні організації відштовхували учасників українського визвольного руху нехтуванням інтересами українського народу.

Політизація укр.національного руху Наддніпрянської України на прикінці ХІХ-ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.

Наприкінці XIX ст. починають формуватися українські політичні партії.

Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, створена у Львові у 1890 р. І. Франком та М. Павликом.

Таким чином, XIX ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська освіта і культура. Національно-визвольний рух як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло політичної самостійності України.

90-ті рр. ХІХ ст. – період піднесення молоді, яка організовувалася в гуртки. Ця радикально налаштована молодь дістала назву «Молода Україна». Під такою назвою з 1896 р. в Києві існувала таємна громада з більш як сотнею учасників, що сповідувала ідеї соціалізму і національної окремішності українців. За даними поліції, подібних громад було 22, причому найважливіші з них – у Києві, Чернігові, Лубнах та Одесі. Складали їх переважно студенти.

Через рік українські студенти провели другий з’їзд, на якому заснували свою Центральну спілку. Основні пункти програми спілки були такими:

«1. Спинити шкідливе й згубне для нашої нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу.

2. Довести до відомості як народної маси, так і інтелігентних верств суспільства, що лихий, безвідрадний соціально-економічний і взагалі культурний стан нашого народу залежить від його національно-політичного рабства як безпосереднього наслідка російського абсолютизму».

Тарасівці, Братство (Братерство) Тарасівців — таємна організація «свідомих українців», речників українського національного активізму з самостійницькими тенденціями (на відміну від несвідомого малоросійства й аполітичного «українофільства»). Засноване влітку 1891 року (дехто подає 1892) під час відвідин могили Тараса Шевченка біля Канева.

1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:

- самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби

- федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини

- на чолі держави гетьман як президент і сейм

- мета держави — передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа

- свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія

- боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками

- Україна для українців, себто, що визнають себе українцями

- культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля,

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: