Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН





Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навч альних закладів

ЗМІСТ

Передмова.......................................................................... З

МОДУЛЬ І. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (програмні

вимоги)........................................................... 8

ТЕМА 1. ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА,

НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.. 10

I. Тези лекції................................................................... 10

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 27

III. Додаткова література 27

ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ДЕРЖАВНОГО

(КОНСТИТУЦІЙНОГО) ПРАВА
ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН...................................... 29

I. Тези лекції................................................................... 29

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 40

НІ. Семінарське заняття............................................... 41

IV. Додаткова література............................................ 47

ТЕМА 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО

ЛАДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН........................ 49

I. Тези лекції................................................................... 49

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 55

НІ. Додаткова література........................................... 55

IV. Модульний контроль........................................... 56

V. Контрольні питання............................................... 56

МОДУЛЬ II. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

(програмні вимоги)........................................ 58

ТЕМА 4.1. ДЕРЖАВА ЯК КОНСТИТУЦІЙНО-
ПРАВОВИЙ ІНСТИТУТ.............................. 60

I. Тези лекції................................................................... 60

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 62

III. Додаткова література............................................ 62

ТЕМА 4.2. ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ В

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ............................ 63


________________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

I. Тексти лекцій.......................................................... 63

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 160

III. Семінарське заняття............................................... 162

IV. Додаткова література............................................ 228

ТЕМА 4.3. ФОРМИ ПОЛІТИКО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО

УСТРОЮ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.... 230

I. Тези лекції................................................................... 230

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 236

НІ. Семінарське заняття............................................... 238

IV. Додаткова література........................................... 248

ТЕМА 4.4. ПОЛІТИЧНІ ТА ДЕРЖАВНІ РЕЖИМИ В

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ............................ 249

I. Тези лекції................................................................... 249

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 255

III. Додаткова література............................................ 255

IV. Модульний контроль №2....................................... 256

V. Контрольні питання............................................... 256

МОДУЛЬ III. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС
ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА
ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ЗАРУБІЖНИХ
КРАЇНАХ (програмні вимоги)............... 259

ТЕМА 5.1. ВИБОРИ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ................ 262

I. Тези лекції................................................................... 262

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 273

НІ. Семінарське заняття.............................................. 274

IV. Додаткова література........................................... 280

ТЕМА 5.2. ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ В

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ............................ 281

I. Тези лекції................................................................... 281

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 292

III. Семінарське заняття............................................... 294

IV. Додаткова література............................................ 316


С. К. Бостан, С. М. Тимченко__________________________________

ТЕМА 5.3. ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ........................... 317

I. Тези лекції................................................................... 317

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 320

III. Семінарське заняття............................................... 322

IV. Додаткова література............................................. 335

ТЕМА 5.4. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИВ

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ............................ 336

I. Тези лекції.................................................................. 336

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 346

III. Семінарське заняття............................................... 347

IV. Додаткова література............................................ 361

ТЕМА 6. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС

ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ЗАРУБІЖНИХ
КРАЇНАХ........................................................... 362

I. Тези лекції.................................................................. 362

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 369

III. Додаткова література............................................ 369

IV. Модульний контроль № 3..................................... 370

V. Контрольні питання............................................... 370

МОДУЛЬ IV. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ (програмні

вимоги)........................................................ 373

ТЕМА 7. ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА В

КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ ЗАРУБІЖНИХ
КРАЇН................................................................. 375

I. Тези лекції.................................................................. 375

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 383

III. Додаткова література............................................ 383

ТЕМА 8. ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИІ

ГРОМАДЯНИНА У ЗАРУБІЖНИХ..............

 

КРАЇНАХ........................................................... 384


 


________________________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗА РУБІЖНИХ КРАЇН

I. Тези лекції................................................................... 384

II. Завдання для самостійної роботи.......................... 387

III. Семінарське заняття............................................... 388

IV. Додаткова література............................................ 397

V. Модульний контроль №4........................................ 398

VI. Контрольні питання............................................. 398

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ...................................... 399

ДОДАТКИ............................................................... 404

КОНСТИТУЦІЯ РЕСПУБЛІКИ БОЛГАРІЯ

(витяги)............................................................................... 404

КОНСТИТУЦІЯ ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(витяги)............................................................................... 408

КОНСТИТУЦІЯ ЛАТВІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ......... 411

КОНСТИТУЦІЯ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(витяги)............................................................................... 420

ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФЕДЕРАТИВНОЇ

РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ(витяги)............................ 423

КОНСТИТУЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ (витяги) 429 КОНСТИТУЦІЯ СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(витяги)............................................................................... 438

КОНСТИТУЦІЯ США (витяги)................................... 440

КОНСТИТУЦІЯ РЕСПУБЛІКИ УГОРЩИНА

(витяги)............................................................................... 460

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(витяги)............................................................................... 465

КОНСТИТУЦІЯ РЕСПУБЛІКИ ХОРВАТІЯ (витяги) 473 ПОСТАНОВА ПАЛАТИ ПРЕДСТАВИНКІВ ХОРВАТСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО САБОРУ "ПРО ПРОГОЛОШЕННЯ ЗМІН КОНСТИТУЦІЇ РЕСПУБЛІКИ

ХОРВАТІЯ" (витяги)..................................................... 479

КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ (витяги)................................. 487

 

ПЕРЕДМОВА

"Державне право зарубіжних країн" як система знань про відповідну науку і основну галузь права зарубіжних країн ви­кладається в усіх юридичних навчальних закладах III-IV рівня акредитації як обов'язкова навчальна дисципліна. Не­обхідність її вивчення обумовлена місцем, яке державне (кон­ституційне) право як головна галузь права займає в системі права тієї чи іншої країни.

Мета даної дисципліни - розкрити зміст основних поло­жень конституційної теорії і політичної практики, пов'язаних з регулюванням державно-правових відносин в зарубіжних країнах. її завданнями є:

• ознайомити тих, хто навчається, із основними понят­
тями, категоріями, інститутами науки та галузі дер­
жавного права зарубіжних країн;

• дати тим, хто навчається базові знання щодо провідної
галузі права зарубіжних країн.

Значення вивчення державного права зарубіжних країн полягає у тому, що, маючи спеціалізований, політико-право-вий характер, дана дисципліна є важливою передумовою не тільки юридичної, а й загальнотеоретичної підготовки сту­дентів (курсантів), розширення їх світоглядних уявлень. Це сприятиме політичному самопізнанню, розумінню місця і ролі Української держави у світі, розв'язанню питань державотво­рення в нашій країні шляхом використання зарубіжного досвіду, який знайшов концентрований вираз у теорії і прак­тиці розвинутих країн і може сприйматися як своєрідне міри­ло для прогнозування конституційного розвитку України.

Державне права зарубіжних країн як наука тісно пов'язана з іншими юридичними науками та навчальними дисципліна­ми - загальнотеоретичними, історико-юридичними та галузе­вими. Теорія держави і права формулює найбільш загальні по­ложення, на яких ґрунтується конституційно-правова теорія.


С.К.Бостан, С.М.Тимченко


ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


 


Історія держави і права пропонує більш конкретну (історичну) інформацію і такого ж змісту узагальнення. Тісні зв'язки державного права з такими галузевими юридичними дисциплінами, як конституційне право України, адміністра­тивне право України, а також з міжнародним публічним пра­вом. З гуманітарних дисциплін державне право зарубіжних країн найбільш тісно пов'язане з політологією. Але співвідно­шення цих дисциплін має свої особливості. Предметом вив­чення політології є всі без винятку елементи політичної систе­ми, а державного права - лише один з них - держава. Політо­логія ґрунтується на узагальнених підходах до свого предмета і у цьому вона подібна до теоретико-правових дисциплін. Дер­жавне право більш конкретизовано за змістом і має як теоре­тичний, так і прикладний характер.

Конкретний зміст дисципліни визначається типовими на­вчальними програмами, робочими програмами, які розробля­ються кафедрами на основі існуючих вимог, з урахуванням спе­цифіки навчального закладу, в якому вона викладається. Скла­дена нами робоча програма курсу має дві особливості. По-пер­ше, вона не містить двох окремих частин: Загальної та Особли­вої. Програмний матеріал має інтегративний характер, який ви­ражається в тому, що загальні, концептуальні конституційно-правові положення (Загальна частина) супроводжуються кон­кретизацією тих чи інших аспектів державного права окремих країн, які відображають багатство та різноманітність консти­туційно-правових систем сучасності (Особлива частина).

По-друге, в контексті реалізації в Україні вимог болонсь­кого процесу навчальна програма побудована на базі модулів. Суть такої структурної побудови програми полягає у тому, що весь навчальний курс, програмний матеріал логічно розділено на окремі блоки - модулі. Модуль розглядає одне фундамен­тальне поняття або групу споріднених питань, які логічно і функціонально між собою пов'язані. Безпосередній результат від такого структурування - оптимальне компанування про-


грамного матеріалу, що дає можливість усунути повторення та заощадити аудитсрний час. У сучасних умовах це досить акту­ально, тому що організація навчального процесу за модульною системою націлена на раціональне використання часу, відве­деного для аудиторної роботи, стимулювання максимальною мірою самостійної роботи тих, хто навчається.

Пропонований посібник представляє собою комплекс на­вчально-методичних матеріалів з кожної теми курсу і у струк­турному відношенні складається: 1) в основному з тез і дея­ких повних текстів лекцій (див.: Тема 4.2), які спрямовані на формування певної системи знань; 2) завдань для са­мостійної роботи (індивідуальні завдання, завдання для підго­товки до семінарських занять або до написання модульних кон­трольних робіт чи складання заліку), націлених на формуван­ня у студентів у процесі позааудиторної роботи певних нави­чок та вмінь. Під час виконання самостійних завдань є мож­ливість використовувати деякі джерела (повні тексти або ви­тяги з 11 конституцій та одного конституційного закону -див.: Додатки) і додаткову літературу, перелік якої наведе­ний після кожної теми. Список основної навчальної літера­тури, де знайшли відображення всі теми курсу з метою за­побігання повторів, наводимо нижче.

1. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн:
Підручник.—Тернопіль: Астон,2003.

2. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний
посібник / Під ред В.О Ріяки. - К.: Юрінком Інтер,2002.

3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн:

Підручник. - К.,1997 (і наступні перевидання).

* * *

4. Арановский В.Ф. Государственное право зарубежных
стран: Учебник.-М.,1998 (і наступні перевидання)

5. Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические
институты / Перевод с франц. проф. В.В.Маклакова.—М.:
Юристъ,2002.


С. К.Боста н, С.М. Тимченко

6. Иностранное конституционное право /Под ред. проф.
В. В. Маклакова. - М., 1996.

7. Конституционное (государственное) право зарубеж­
ных стран. Учебник в 4-х томах. -Т. 1-2 /Отв. ред. Б.А. Стра-
шун.- М.: БЕКД995; 2-е изд.- М.: БЕК, 1996 (і наступні пере­
видання); Т.З.-М..БЕКД997.

8. Конституционное право зарубежных стран. Учебник
для вузов / Под общ. ред. члена корр. РАН, проф. М.В.Баглая,
д.ю.н., проф. Ю.И.Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М.Энтина.—
М.:НОРМА, 2000.

9. Мишин А.А. Конституционное (государственное) пра­
во зарубежных стран.- М.: Белые альвы,1996 (і наступні пере­
видання).

10. Михалева Н.А. Конституционное право зарубежных
стран СНГ.-М: Юристъ,1998.

11. Правовые системы стран мира: Энциклопедический
справочник/ Отв. ред. д.ю.н., проф. А.Я Сухарев.-2-е изд. изм.
и доп. -М.: НОРМА.2001.

12. Сравнительное конституционное право / Б.Н.Топор-
нин, В.Е.Чиркин, Ю.А.Юдин и др.—М.:Манускрипт,1996.

13. Сравнительное конституционное право: Уч. пособие /
Отв. ред. В.Е.Чиркин.—М.: Международные отношения, 2002

14. .Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник.-М.,1997 (і наступні перевидання).

15. Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное)
право зарубежных стран.-Минск, 1998 (і наступні перевидан­
ня).

16. Якушев А.В. Конституционное право зарубежных стран
(курс лекцій).-М.: Приор, 2000.

Враховуючи той факт, що в деяких темах цього посібника міститься матеріал, що відображає точку зору одного з його авторів, вкажемо на те, що навчально-методичні матеріали з тем №№ 1, 2, 3, 4, 5.1, 5.2, 5.3 підготовлені С.К. Бостаном, а з тем №№ 5.4, 6, 7, 8 - С.М.Тимченком. Певний внесок у підго-


ДЕРЖАВН Е ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

товку окремих фрагментів посібника зробили курсанти, члени наукової проблемної групи кафедри загальноправових дис­циплін Запорізького юридичного інституту МВС України "Держава і право зарубіжних країн: історія і сучасність", Даніїл Бостан (двопалатні парламенти), Поліна Бузало (політичні режими), Дмитро Григоришин (змішані форми правління), Юлія Старук (монархічна форма правління). Автори вдячні рецензентам - кафедрі конституційного і іністративного права Запорізького державного університе­ту та доценту кафедри адміністративного права і адміністра­тивної діяльності Запорізького юридичного інституту МВС України, кандидату юридичних наук, С.В.Ващенку за вислов­лені поради під час роботи над рукописом посібника. Ми го­тові взяти до уваги пропозиції щодо подальшого покращення структури і змісту запропонованого посібника, співпрацювати при підготовці нових навчальних видань з державного (кон­ституційного) права зарубіжних країн.


МОДУЛЬ І

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН (ПРОГРАМНІ ВИМОГИ)

Перші три теми являють собою групу споріднених питань, які об'єднуються у межах першого модуля. Для оволодіння сукупністю знань цього модуля студенти, курсанти, слухачі повинні опрацювати у процесі аудиторної та самостійної робо­ти питання відповідних тем:

ТЕМА №1. Державне (конституційне) право як галузь пра­ва, наука та навчальна дисципліна

1.1. Історичні засади державного (конституційного) права
зарубіжних країн. Основні риси сучасного державного (кон­
ституційного) права: дефініція, предмет регулювання,
суб'єкти. Система державного права: принципи, норми, інсти­
тути.

1.2. Наука державного (конституційного) права за­
рубіжних країн, її розвиток та сучасний стан. Взаємозв'язок
науки державного права зарубіжних країн з іншими науками.
Методи дослідження конституційно-правових явищ. Сучасні
наукові досягнення у сфері конституційного (державного)
права зарубіжних країн.

1.3. Місце державного права зарубіжних країн у системі
юридичних дисциплін. Співвідношення понять "державне
право" та "конституційне право". Предмет, система та метод
навчальної дисципліни "Державне право зарубіжних країн".

ТЕМА №2. Джерела державного (конституційного) права

зарубіжних країн

2.1. Поняття джерел державного права. Класифікація дже­рел державного права зарубіжних країн: формалізовані і не-формалізовані джерела, їх юридичні властивості та особли­вості використання в зарубіжних країнах.


_____________ ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.2. Конституція як головне джерело державного (консти-.ного) права. Визначення конституції. Основні риси кон-тггуцій зарубіжних країн, їх класифікація, форма і структу­ра. Прийняття та внесення змін до конституцій зарубіжних країн.

ТЕМА №3. Конституційні засади суспільного ладу за­рубіжних країн

3.1. Поняття суспільного ладу. Суспільний лад і державне
право. Способи конституційного регулювання основ
суспільного ладу.

3.2. Закріплення в конституціях загальних засад еко­
номічної організації суспільства. Конституційно-правове ре­
гулювання соціальної системи. Духовно-культурні відносини,
їх регулювання конституціями зарубіжних країн. Політична

система та її конституційно-правове регулювання.

* * *

У результаті вивчення тем 1-го модуля "Поняття дер­жавного права зарубіжних країн" студенти, курсанти, слу­хачі повинні:

а) знати:

• предмет, метод і систему державного права за­
рубіжних країн;

• джерела державного права зарубіжних країн та особ­
ливості їх використання в різних правових системах;

• конституції зарубіжних країн, їх сутність та тенденції
розвитку на сучасному етапі;

• конституційно-правові засади суспільного ладу за­
рубіжних країн.

б) вміти:

класифікувати джерела державного права зарубіжних

країн;

• класифікувати конституції зарубіжних країн;

• аналізувати шляхи та способи прийняття конституцій
у зарубіжних країнах, оцінювати їх.


ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


ТЕМА 1. ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА, НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Державне право як галузь права. 2. Державне
(конституційне) право зарубіжних країн як наука.
3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як
навчальна дисципліна________________________________

§1. Державне право як галузь права

1.1. Історичні засади конституційного права зарубіжних країн та основні етапи його розвитку

В історії конституційного права можна виділити кілька етапів. Перший етап - друга половина XVII cm. - кінець XVIII cm. - це час, коли у провідних зарубіжних країнах сфор­мувалися засади конституційного права як самостійної й авто­номної галузі національного права. її соціальним призначен­ням став захист прав та законних інтересів людини від можли­вих неправомірних дій з боку держави, її органів та посадових осіб. Для цього необхідне було правове обмеження публічної влади суворими рамками права і тим більше - ліквідація умов, за яких можливі зловживання і свавілля з її боку.

В умовах панування абсолютизму можливість формуван­ня особливої системи правових норм, котрі б могли обмежити цю владу, була майже виключена. Тільки повалення абсолю­тизму й ліквідація відповідних режимів створили реальні умо­ви формування особливої системи правових норм, які були покликані утвердити як вищі цінності - свободу індивіда, пра­ва і свободи людини та підкорити таким цінностям порядок формування, організацію та здійснення державної влади.


Становлення конституційного права як галузі національ­ного права — тривалий і далеко не завжди прямолінійний про­цес. Об'єднання окремих норм та інститутів у систему залежа­ло від ступеня практичної реалізації головних принципів по­будови держави нової епохи (і конституційного права) - пар­ламентаризму та конституціоналізму. Початок їх втілення в державне життя пов'язаний насамперед з історією Англії.

Як відомо, історія англійського парламенту бере свій по­чаток ще від XIII ст., але парламентаризм як система взаємодії держави й суспільства, для якої характерним є виз­нання провідної ролі парламенту у здійсненні державою своїх функцій, став об'єктивною необхідністю, коли буржуазія стала самостійною силою та прагнула до самовираження. Це стало­ся в роки англійської революції середини XVII ст. і особливо після неї, коли у правових актах ("Білль про права" 1689 р. та ін.) було визначено провідне місце парламенту в системі ор­ганів влади: за ним закріплювалися законодавчі повноважен­ня; міністри стали відповідальними перед парламентом (пер­ший випадок колективної відставки кабінету мав місце у 1782 р. через поразку Британії у війні з американськими ко­лоніями), кабінет став формуватися на партійних засадах (уперше це сталося в 1727 р. - С.Б). Яскравим свідченням ут­вердження парламентаризму в Англії став перехід її форми правління від так званої дуалістичної монархії до парла­ментської.

Поява конституціоналізму - політико-правового стану, при якому управління державними справами здійснюється у визначених конституціями межах, - теж пов'язана з Англією ("історична конституція" Англії - "Велика хартія вільностей" 1215 p., "Петиція про право" 1628 p., інші парламентські акти вже певним чином визначали межі здійснення державної вла­ди), але затвердження його як одного з основних принципів конституційного права (певним чином через невдалий досвід створення Англією своєї писаної конституції - Знаряддя уп-


С.К.Бостан, С.М.Тимченко

равління 1653 р.) пов'язане з досвідом Франції й особливо Сполучених Штатів Америки.

До числа фундаментальних документів цих країн, які сприяли формуванню конституційно-правових основ і стали віхою в процесі утвердження конституціоналізму та станов­ленні конституційного права, відносяться американська Дек­ларація незалежності 1776 р. та французька Декларація прав людини і громадянина 1789 року.

В американській Декларації на рівні нормативного право­вого акту було підтверджено те, що тільки народ є джерелом влади, а сама держава та уряд мають право на існування тільки в тому разі, якщо вони служать людині та захищають її інтере­си. У французькій Декларації міститься спеціальна стаття, де зазначається, що народ, який не знає гарантій основних прав та свобод і принципу поділу влади, не має конституції. Мова тут іде про те, що справжній конституційний лад, який закріплюється в нормах конституційного права, має ґрунтува­тися на певних принципах, до числа яких віднесені насампе­ред основні права та свободи людини і принцип поділу влади, який повинен перешкодити узурпації влади і зловживання нею.

Обидва названі документи ґрунтуються на положеннях вчення про природні й невідчужувані права людини, тобто про права і свободи, що невід'ємно належать людській особистості від народження. При цьому не має суттєвого значення розход­ження у формулюваннях американського і французького до­кументів, які говорять про права і свободи, даровані Творцем, чи проголошують, що всі люди народжуються вільними й рівними у правах. Нормативно-правове закріплення природ­них прав людини мало важливе значення для утвердження конституційного права як самостійної галузі права: в резуль­таті були досить чітко з'ясовані призначення й сам предмет конституційного права, основною метою якого ставали забез­печення гарантії здійснення природних і невідчужуваних прав


ДЕРЖА ВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖ НИХ КРАЇН

та свобод людини в її відносинах (і протистоянні) з публічною владою.

Однак, якими б важливими не були документи епохи фор­мування національного конституційного права в зарубіжних країнах, не можна не відзначити, що в цілому це був складний, динамічний і суперечливий процес. На розвиток і формування інститутів конституційного права впливало дуже багато фак­торів: історичні, національні й культурні особливості тієї чи іншої країни, демографічні та природні умови, і, нарешті (що особливо важливо), протистояння різних соціальних класів і груп, котрі боролися за державну владу, за закріплення своїх інтересів у нормах права. Та все ж можна стверджувати, що ос­новним напрямком у розвитку конституційного права було динамічне розширення сфери його дії та кола суб'єктів, які ко­ристувалися захистом за допомогою конституційно-правових норм.

Другий етап - XIX - поч. XX cm. - характеризується ліквідацією феодальних пережитків у регулюванні державно-правових відносин, утвердженням конституціоналізму в значній частині країн західної цивілізації й набуттям інститу­тами конституційного права сучасного змісту.

Характерною рисою цього періоду розвитку консти­туційного права є певна однобічність у розвиткові його інсти­тутів. Це, зокрема, знайшло своє відображення в тому, що в ос­новних законах держави (та й у законодавстві в цілому), в пер­шу чергу закріплюються інститути, безпосередньо пов'язані зі здійсненням публічної влади. Тобто на цьому етапі продов­жує, як і раніше, домінувати тенденція політизації консти­туційного права. Конституції декларували громадянські (осо­бисті) та політичні (публічні) права і свободи людини та гро­мадянина (у Франції в 1848 р. вперше запроваджується таємне голосування. - СБ.), а з соціально-економічних - зви­чайно тільки право власності. Природно, що в конституційно­му порядку встановлювався устрій державної влади, її поділ


С. К. Бостан, С. М. Тимченко


ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


 


на законодавчу, виконавчу й судову, визначалися взаємини між цими гілками влади. У федеративних державах консти­туції регулювали відносини між федерацією в цілому та ЇЇ суб'єктами, визначали статус цих суб'єктів. Є, щоправда, деякі винятки з цього правила (наприклад, перша французька Кон­ституція, прийнята в 1791 p., визначала окремі завдання дер­жавної соціальної політики), однак протягом XIX ст. такі ви­нятки суттєвого поширення не набули.

Поряд із політтшзацією вже в XIX ст. проявляється інша тенденція - демократизація конституційного права. Найбільш яскраве своє вираження вона отримала в поступо­вому переході від цензового до загального й рівного виборчо­го права, закріпленні статусу громадянина. Це було результа­том політичної, і насамперед класової боротьби, в ході якої правлячі сили усвідомлювали необхідність демократичних ре­форм, котрі дозволили в багатьох випадках уникнути грома­дянських воєн.

На цьому відтинку часу по суті завершилася дискусія про назву галузі права між захисниками державного права як вия­ву необмеженої, бюрократичної, монархічної влади держави з одного боку, і прихильниками конституційного права як демо­кратичного обмеження державного свавілля конституцією - з іншого.

Представники німецької юридичної школи, котрі абсолю­тизували роль держави й зосереджували увагу на ідеї її прима­ту щодо права, зупинилися на "державному праві", а британці, американці та французи, які вихідними для цієї галузі вважа­ли ідеї природного права та конституціоналізму, демократії й законності, - на "конституційному праві". Крім цих принци­пових позицій, вибір назв-термінів обумовлений також певни­ми традиціями слововживання. Наприклад, для романо- та ан­гломовних країн характерним стало вживання терміну "кон­ституційне право", а для германських - "державне право". То­му майже в усіх країнах англо-американської та романської


правових сімей використовували термін "конституційне пра­во", а в германській (у XX ст. і колишніх соціалістичних країнах) усталився термін "державне право".

Якщо подивитися на становлення й еволюцію консти­туційного права, можна відразу ж помітити, що первинне коло повноправних суб'єктів конституційно-правових відносин, та й сфера застосування норм конституційного права у XIX ст. були значною мірою обмежені. Тільки в наступному столітті в цьому напрямку був зроблений значний крок уперед.

Третій етап - початок XX ст. - до сьогодні. У цей час кон­ституційне право остаточно набуває сучасного вигляду, вдос­коналюється, стає головною галуззю національного права пе­реважної більшості країн світу.

Посилення соціально-класових конфліктів у XX ст. при­вело до того, що конституції стали в тій чи іншій формі регу­лювати основи всього суспільного ладу, включаючи його політичну, економічну, соціальну й духовно-культурну підси­стеми, зобов'язуючи державу проводити в цих сферах політи­ку, що сприяє створенню та зміцненню суспільно прийнятно­го балансу соціальних інтересів. Перелік конституційних прав і свобод поповнюється соціально-економічними та соціально-культурними правами і свободами (те ж стосується і обов'язків), суб'єктами яких переважно стають "працюючі", а точніше кажучи, працівники найманої праці. З'являються та­кож конституційні права та свободи підприємців, робото­давців. Таким чином, у конституційному праві цього часу про­являється тенденція його соціалізації.

Першою конституцією, в якій стала досить помітною тен­денція соціалізації, була Політична конституція Мексикансь­ких Сполучених Штатів від 5 лютого 1917 р. Вона була резуль­татом перемоги в цій країні демократичної революції, вміщує спеціальний розділ про працю та соціальне забезпечення, до­кладно регулює відносини між працею і капіталом та ряд га­рантій для осіб, що належать до тієї й іншої сторони.


С.К.Бостан, С.М.Тимченко

Зміцненню у світовій конституційній практиці розгляну­тої тенденції чимало сприяли "соціалістичні" конституції, на­самперед радянські. Саме вони, починаючи зі сталінської Кон­ституції СРСР 1936 року, в переліку конституційних прав і свобод головний акцент робили на соціально-економічних правах, хоча основне з них - право на працю як право на одер­жання гарантованої роботи з оплатою праці по його кількості і якості - юридичного механізму реалізації мати просто не мо­же.

Проте законодавець у демократичних країнах уже не міг, як колись, ігнорувати соціально-класові відмінності. Саме існування "соціалістичних" та "націонал-соціалістичних" то­талітарних режимів, що виникли на основі обґрунтованого соціального протесту трудящих, показало світові ту грізну не­безпеку, яка можлива через обмеження демократичної держа­ви роллю "нічного охоронця", сподівання на стихійне ринкове саморегулювання суспільних відносин, включаючи міжкла-сові відносини. Потрібні були конституційні засоби перероз­поділу суспільного багатства з метою недопущення небезпеч­ного майнового розшарування, соціальної несправедливості, породжуваної стихійною дією ринку.

Конституції, прийняті після другої світової війни у країнах, що вступили чи повернулися на шлях демократично­го розвитку, приділяють значну увагу регулюванню соціаль­них відносин у широкому та вузькому розуміннях. Напри­клад, частина І Конституції Італійської Республіки (І947 р.) містить глави, присвячені відповідно цивільним (особисті і майнові права, свободи та гарантії), етико-соціальним, еко­номічним (права, свободи та гарантії трудящих, відносини власності), політичним (політичні права, свободи й гарантії) відносинам.

У зв'язку з розглянутою тенденцією слід відзначити також інстпитуціоналізацію (закріплення правового статусу)


ітичних партій, а в ряді випадків - інших громадських об'єднань. У минулому столітті існування політичних партій у конституціях ніякого відображення зазвичай не знаходило. Тепер же визначення їх політичної ролі стає невід'ємною час­тиною будь-якої демократичної конституції, з'являються спеціальні закони, що регулюють їх статус. Встановлюються конституційні гарантії діяльності профспілок, кооперативів, організацій підприємців, інших інститутів громадянського

суспільства

Продовжує діяти така тенденція розвитку конституційно­го права, як його демократизація. Поряд з розширенням пе­реліку конституційно проголошуваних прав і свобод людини та громадянина, вдосконаленням їх гарантій виникають і роз­виваються нові демократичні інститути. Як приклад можна назвати адміністративну та конституційну юстицію, омбуд-сменів (парламентських уповноважених з прав людини - СБ.), заміну адміністративної опіки над місцевим самоврядуванням адміністративним наглядом тощо.

В останні десятиріччя XX ст. простежується тенденція інтернаціоналізації конституційного права, котра виявляється насамперед у зближенні національного конституційного права кожної демократичної країни з міжнародним публічним пра­вом, унаслідок чого між ними часом стирається чітка межа.

Існування відзначених тенденцій не означає, що консти­туційно-правовий розвиток кожної країни здійснюється в " точній відповідності до них: в окремих країнах бувають перерви в їх дії і навіть рух назад. Так, навряд чи можна стверджувати, що чинна конституція Французької Республіки 1958 р. є більш демократичною, ніж попередня, прийнята в 1946 році. Однак огляд саме генеральної лінії розвитку конституційного права зарубіжних країн дозволяє зробити висновок про незво­ротність зазначених тенденцій, котрі обумовлені соціальним прогресом.

1-ПН 17


С.К.Бостан, СМ. Тимченко

І.2. Основні риси сучасного державного (конституційного) права в зарубіжних країнах

1.2.1. Дефініція державного права

У літературі існують різні дефініції поняття "державного права", які за змістом дуже близькі. Найбільш оптимальним з них, на нашу думку є дефініція цього поняття, котру пропонує В.М.Шаповал1.

Державне (конституційне) право - це сукупність юри­дичних норм, які закріплюють основи суспільного устрою; поря­док формування, організацію і компетенцію найважливіших ла­нок державного механізму; політико-територіальну ор­ганізацію держави, а також визначають основи взаємовідносин між державою і особою.

Це найбільш загальне визначення, тому спробуємо його "розгорнути" через призму предмета регулювання, суб'єктів, систему державного права.

1.2.2. Предмет правового регулювання державного права

Як відомо з курсу теорії держави і права, галузі права вио­кремлюються за специфічним колом суспільних відносин, які ними регулюються.

Державне (конституційне) право регулює суспільні відно­сини, які за своїм характером є політичними. Але не всі. Пред­метом державного (конституційного) права можна вважати безпосередньо ті відносини, які виникають у сфері державно­го володарювання. їх можна назвати державно-політичними відносинами володарювання, а звідси і державне (консти­туційне) право можна визначити як сукупність юридичних

1 Див.: Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч-НИК.-К.Д997.-С.7.


ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

норм, що регулюють и державно-політичні відносини волода­рювання.

((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228467']=__lxGc__['s']['_228467']||{'b':{}})['b']['_699615']={'i':__lxGc__.b++};





Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.