Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







И 26) Класифікація оборонних споруд.





Доктор історичних наук Орест Мацюк розробив таку класифікацію оборонних

споруд України:

- давньоруські укріплені городи;

міста-фортеці;

замки;

оборонні монастирі;

церкви, костели, синагоги;

військові укріплення;

сторожові вежі;

оборонні дзвіниці.

 

О. В. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за

придатністю цих пам'яток для розміщення в них функціональних груп

приміщень закладів відпочинку й туризму [12]. На основі аналізу

історичної цінності замків і монастирів, особливостей їх розташування,

характеристики навколишнього ландшафту, технічного стану, особливостей

об'ємно-просторових та архітектурно-планувальних рішень, характеристики

сучасного використання, а також економічної доцільності пристосування

цих пам'яток до сучасних реалій усі оборонні споруди нашої держави

необхідно розподілити на чотири охоронно-функціональні класи .

О. Лесик до класу А відносить такі пам'ятки архітектури:

- заповідники в Києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку,

Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Судаку;

- музеї в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Острога,

Меджибожа, Чинадієво, Золочева, Києва, Теребов-лі, Хотина; Братський і

Видубецький монастирі в Києві, Вознесенський монастир у

Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський

монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові,

Кармелітський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві,

монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві,

Домініканський, монастирі Кармелітський, Онуфріївський, кларисок,

бернардинців у Львові, монастирі василіян у Червонограді, Жовкві,



Вве-денський монастир у Ніжині, Троїцький монастир у

Ка-м'янці-Подільському, Єлецький монастир у Чернігові.

 

До класу Б віднесено замки і монастирі, придатні для використання під:

 

- готелі: замки в Свіржі, Бережанах, Жовкві, Старому Селі, Олиці,

Клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці,

Львові, Луцьку, Сокалі, Ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних

приміщень Мгар-ського та Мовчанського монастирів;

 

відпочинкові пансіонати: замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі; частина

приміщень монастирів у Гусятині, Гвіздці, Дубні, Городку, Хрещатику,

Слов'яногірську, Микулинцях, Барі, Зимному, Плісницькому;

 

- турбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах,

Летичеві, Панівцях, монастир у Золоче-ві, монастир домініканців у

Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у

Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській

Слобідці;

 

- туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблу-нівці, Сидорові,

Микулинцях, Ізяславі, Старокостянти-нові, монастир шариток у Луцьку,

Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у нців у

Кам'янці-Подільському.

 

До класу В віднесено замки і монастирі, які частково можна

використовувати для розташування туристичних закладів:

 

замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі-Подільській,

Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі,

 

Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку,

Львові, монастирі бернардинців у Львові,

 

Луцьку, Бережанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові,

монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монастирі

у Жовкві, Львові;

 

пам'ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази

відпочинку: замки в Кам'янці-Поділь-ському, Меджибожі, Хотині, Білому

Камені, Корці, Під-замочку, Королевому, Невицькому,

Володимирі-Волин-ському, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському,

Судаку, Феодосії, Балаклаві, Каменському, Севастополі, монастирі

домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний

монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

 

До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам'ятки, що

використовуються під історико архітектурні заповідники, різні музеї,

навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих,

культосвітні установи, а також діючі жона стирські комплекси.

 

Під історико-архітектурні заповідники та музеї варто використовувати

найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими

пам'ятками історії та культури, мальовничими навколишніми ландшафтами.

Названі архітектурно-територіальні комплекси відводять під національні

історико-культурні заповідники. В окремих пам'ятках архітектури цих

заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина

території та архітектурної спадщини може бути відведена під заклади

анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, нічліжного й

гастрономічного призначення.

 

Проекти подібного "туристичного відродження" історичних замків краю нині

активно реалізуються на Львівщині (в рамках міжнародного туристичного

маршруту "Золоте кільце Львівщини"). Пріоритетними інвестиційними

об'єктами в краї зараз є комплекси Золочівського, Підгорецького й

Свіржського замків.

 

Пам'ятки архітектури, біля яких можна будувати турбази, готелі,

відпочинкові пансіонати - це замки і монастирі, що використовуються з

іншою метою, але знаходяться в рекреаційно привабливих ландшафтах і,

таким чином, здатні виступати як "ядра" організації сучасних

територіальних рекреаційних систем.

 

Запропонована класифікація замків й інших оборонних споруд України за

ознаками їх можливого використання під установи відпочинку і туризму

передбачає комплексну участь усіх пам'яток історії та культури з іншими

цінними факторами розвитку туризму (лісові, водні, кліматичні ресурси).

 

Якщо замки класів Б та В безпосередньо можна використовувати під

туристичні заклади, то всі інші пам'ятки є суто

пізнавально-екскурсійними туристичними об'єктами.

 

Велика кількість різноманітних пам'яток матеріальної культури України,

численні мальовничі природні ландшафти та інші цінні чинники для розвитку туризму виступають об'єктивною передумовою для розробки мережі

різноманітних за змістом і тривалістю туристичних маршрутів. Наприклад:

серія розроблених туристичних маршрутів "Пам'ятками історії та культури

України" здатна охопити всю територію України, поєднуючи екскурсійні

"намиста" історико-культурної спадщини Галичини, Волині, Поділля,

Буковини, Карпат і Закарпаття, Придніпров'я, Північного Лівобережжя,

Слобожанщини і Криму.

Усі наявні в Україні об'єкти історико-культурної спадщини перебувають

під охороною держави. Діє спеціальний Закон України "Про охорону

культурної спадщини" від 8.06.2000 р. № 1805-ІП, що регулює правові,

організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони

національної культурної спадщини з метою її збереження, використання

об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного

характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.

28) Музе́й про́сто не́ба

— це різновид музеїв, де експонати розміщені на відкритому просторі.

Існують такі різновиди, як скансен, музеї забудов, музеї сільських господарств, музеї живої історії і фольклорні музеї. Найновіша концепція — це екомузей, яка зародилася вперше у Франції.

Більшість музеїв під відкритим небом спеціалізуються на колекціюванні і реконструкції старовинних помешкань на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов'язаних з експозицією. Експонати часто розбираються, переносяться і збираються по детальних кресленнях.

Історія

Ідею створення музейної експозиції просто неба вперше запропонував у 1970 році швейцарський вчений Чарлз де Бонстеттен.

У 1867 році у Норвегії був організований перший музей просто неба: декілька селянських будівель та церква були перенесені на спеціальну територію поблизу Осло.

 

1891 році у Стокгольмі вченим-етнографом Артуром Ґаземіусом заснований музей просто неба, до якого були звезені етнографічні пам'ятки з усіх куточків країни. За місцем розташування він отримав назву «Скансен», що згодом стала загальною для музеїв цього типу. У 1901 році музей такого типу Зоргенфри з'явився у Данії, у 1902 році — в Норвегії.

Спочатку в музеї переносили тільки типові сільські споруди, оскільки вважали, що характер сільського життя найбільш цікавий для етнографічного вивчення. Але швидко змінювалася і міська забудова. У 1909 році в Данії створили музей «Старе місто», куди перенесли 50 експонатів — дво- і триповерхові будинки, виробничі майстерні, торговельні споруди та ін.

Зараз у Європі нараховується понад 2000 музеїв просто неба. Найбільше скансенів у скандинавських країнах: у Швеції — 1162, в Норвегії — 314, у Фінляндії — 230. З 1970 року в Японії було засновано понад 100 музеїв просто неба. Парки культурної спадщини створюються в країнах Південно-Східної Азії.

В Україні

Попередниками музеїв просто неба в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. У липні 1887 року в Тернополі відбулась перша етнографічна виставка на території України. У парку був організований архітектурний розділ, який складали чотири селянські хати — подільська, надбужанська, гуцульська і наддністрянська.

У 1894 році у Стрийському парку Львова відбулась крайова виставка, на якій було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк.

У 1902 році в Харкові було збудовано хату з Лівобережної України до XII археологічного з'їзду. В 1910 році в Дніпропетровську учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу із села Мишуриний Ріг, збудовану за проектом академіка Дмитра Яворницького.

У 1964 році засновано перший скансен на території України в Переяслав-Хмельницькому на Київщині. Далі було засновано музеї просто неба в Ужгороді (1965), у Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977).

Музеї просто неба в Україні

Скансени

Сьогодні в Україні налічується чотирнадцять великих скансенів:

Музей народної архітектури та побуту України (село Пирогів, Київська обл.)

Львівський музей народної архітектури та побуту «Шевченківський Гай»

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Переяслав-Хмельницький, Київська обл.)

Закарпатський музей народної архітектури та побуту (Ужгород)

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття (село Крилос, Івано-Франківська обл.)

Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту

Музей історії сільського господарства Волині (село Рокині поблизу Луцька)

Музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне (Донецька обл.)

Етнографічно-туристський комплекс «Козацький хутір» (село Стецівка, Черкаська обл.)

Музей архітектури і побуту «Старе село» (село Колочава, Закарпатська обл.)

Етнографічний музей «Українська Слобода» (село Писарівка, Харківська обл.)

Музей народної архітектури і побуту Державного історико-культурного заповідника «Посулля» (село Пустовійтівка, Сумська обл.)

Сарненський історико-етнографічний музей (філія Рівненського краєзнавчого музею, Рівненська обл.)

Музей гуцульської культури просто неба НПП «Гуцульщина» (Косів, Івано-Франківська обл.)[1]

 

Серед них один національний — у Києві, два регіональних — Львівський та Переяслав-Хмельницький музеї, решта одинадцять — обласні. В Україні також діє багато локальних музеїв: це невеликі заклади з однієї або кількох садиб чи інших будівель.

Історико-культурні комплекси

В Україні створено декілька таких комплексів, зокрема:

Культурно-освітній комплекс «Мамаєва Слобода» (Київ, 2003)

Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» на території Національного заповідника «Хортиця» (Запоріжжя)

Музей просто неба «Табір УПА «Волинь-Південь» (с. Антонівці Шумського району Тернопільської обл.)

Приватний історико-етнографічний музей «Козацькі землі України» (с. Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської обл., власник Володимир Недяк).

Ведуться роботи по створенню трьох історико-архітектурних комплексів у місцях існування козацьких гетьманських резиденцій, на території яких частково збереглися архітектурні пам'ятки того часу, решту споруд зводять заново:

Історико-архітектурний комплекс «Гетьманська резиденція Богдана Хмельницького в Чигирині» (м. Чигирин Черкаської області)

Історико-архітектурний комплекс «Гетьманська резиденція Богдана Хмельницького в Суботові» (с. Суботів Чигиринського району Черкаської обл.)

Батуринська фортеця Батуринського державного історичного заповідника «Гетьманська столиця» (смт Батурин Бахмацького району Чернігівської обл.)

Подієві туристичні ресурси

Подія, видовище із давніх часів є потужним спонукальним чинником до подорожі. Олімпійські змагання у Давній Греції кликали в дорогу десятки тисяч охочих з усього Середземномор'я, сучасні Олімпійські Ігри збирають сотні тисяч вболівальників із усього світу. Сонячне затемнення раніше викликало паніку, виверження вулкану - страх, а нині ці природні явища і стихійні лиха набули здатності приваблювати до місць, де вони відбуваються любителів гострих відчуттів. Туристична індустрія ж здавна навчилася використовувати людську цікавість і перетворювати її на прибуток.

Першим "туроператором", який використав грізне природне явище - всесвітній потоп - для організації подорожі був біблійний Ной. Звичайно, у даному твердженні є частина присмішки і свідомого перебільшення. Але, відкинувши конкретне подієве тло, на фоні якого відбувається плавання Ноя, слід визнати, що Біблія пропонує механізм, технологію використання події з метою подорожі.

Сучасний масовий туризм має свого "Ноя" - англійця Томаса Кука, який починав свою кар'єру із написання статей до баптистського журналу, а в подальшому зумів перетворити людську цікавість, насамперед, до події на організований туризм. У 1841 р. Томас Кук винайняв потяг і відвіз на ньому 570 "друзів тверезого способу життя" із Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд "Асоціації непитущих південних графств центральної Англії". Із того часу подія і явище, які "обіцяють" видовище, посіли чільне місце у переліку голо-вних спонукальних мотивів до подорожі. Людська цікавість і отримання нових вражень - невичерпне джерело, із якого організатори туристичної справи черпають свою наснагу і прибуток.

 

Подієві ресурси належать до динамічних чинників формування туристичних потоків, оскільки включають мотиваційні передумови подорожі до місця, де відбувається подія чи явище. Спортивні змагання, культурно-мистецькі заходи, політичні акції, унікальні природні явища - далеко не повний перелік подій, які спонукають людину до мандрівки. Подієві ресурси охоплюють найбільш суттєві прояви сучасного суспільного буття із його модою на глобалізацію, екологію, активний і здоровий спосіб життя, переконаннями й уявленнями про стиль і стереотип поведінки людини у соціумі, включають його пропаганду та механізми реалізації. Необхідно зазначити, що дана теза найбільшою мірою стосується частини світової спільноти, яку прийнято називати Західним світом.

Даний вид ресурсів не підлягає традиційному кількісному вимізаходирюванню. Можна говорити лише про міру впливу подієвих ресурсів на створення туристичної інфраструктури, формування туристичних потоків, яка у нинішньому світі, насамперед, залежить від реклами події та піаракцій навколо неї. Це вказує на те, що "подія", яка використовується у туризмі величезною мірою залежить від суспільних вподобань, від моди й уяви про престижність заходу. Велике значення має постійність і періодичність проведення заходів

 

Окремі види подієвих ресурсів найбільш доцільно класифікувати за тематикою заходу: національні і релігійні свята, гастрономічні, музичні, театральні фестивалі, спортивні змагання, покази мод, карнавали, технічні салони і виставки, економічні форуми тощо (табл. 1.2).

За аналогією із рівнями пізнавальної цінності суспільних туристичних ресурсів, виділяються подієві ресурси глобального, регіонального і місцевого масштабів. До глобальних подій належать заходи, які спонукають до подорожі населення багатьох країн і поширюють свій вплив на увесь світ або його окремі частини (Олімпійські Ігри, чемпіонати світу і окремих світових регіонів із різних видів спорту, з'їзди, конференції, фестивалі світового масштабу); події регіонального рівня є визначальним мотивом для подорожі населення країн у межах окремих частин світу (чемпіонати і фінальні частини чемпіонатів окремих регіонів світу із різних видів спорту, регіональні фестивалі, конференції, виставки, концерти тощо); події місцевого рівня спонукають до подорожі у межах країни або її окремої частини.

Як приклад використання події у якості туристичного ресурсу розглянемо історію проведення венеціанського карнавалу. Його витоками є давньоримські Сатурналії - щорічні свята на честь бога Сатурна. Перші документальні згадки про карнавал у Венеції належать до 1094 р. Із Венеції карнавали поширилися іншими містами Італії та країнами Європи і світу.

Протягом останніх десятиліть щороку для участі у карнавальних заходах до Венеції приїздить понад 0,5 млн туристів. Вони стають учасниками або свідками костюмованих святкових заходів, серед яких незмінними є театралізоване дійство, присвячене звільненню венеціанок із піратського полону і карнавальна хода. Обов'язковим атрибутом всіх учасників венеціанського карнавалу є маска.

Ще одним прикладом є карнавал у Ріо-де-Жанейро, який нале-жить до найбільших світових свят. Мільйони туристів із різних куточків Бразилії і всього світу стають свідками незабутнього феєричного шоу, яке складається зі звуків, запальних ритмів, танців, буяння кольорів і практично безупинно триває 5 діб. Карнавал в Ріо-де-Жанейро, до якого готуються протягом року - невід'ємний атрибут бразильської культури.

 

Карнавал організовує Міністерство туризму спільно із Лігою шкіл самби. Кожна школа самби вибирає певну тему, відповідно до якої оформляє рухомий майданчик і костюми учасників. Від кожної школи у карнавальній ході бере участь до кількох тисяч осіб.

Під час карнавалу, через різке зростання кількості туристів, виникає гостра нестача місць у готелях, зростають ціни на приватне орендоване житло. Значна кількість постійних мешканців міста на час святкових днів виїздить за його межі.

Подія, як туристичний ресурс, має яскраво виражений мультиплікаційний ефект - вона "змушує" розвиватися різні сектори туристичної індустрії для ефективнішого використання власного потенціалу. Виразним прикладом є проведення в Україні і Польщі фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.

Виконання затвердженої "Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" надасть національній туристичній індустрії потужного імпульсу для прискореного розвитку. Серед запланованих завдань, які матимуть безпосередній вплив на туризм виділяються такі: реконструкція існуючих і будівництво нових готелів та інших закладів розміщення туристів на 36,5 тис. місць, із яких 15,5 тис. припадає на Київ; створення близько 50 туристично-інформаційних центрів та пунктів; розроблення 60 спеціальних туристичних маршрутів; створення національного туристичного Інтернет-порталу; видання національного туристичного путівника українською та основними європейськими мовами; ремонт і реставрація більше 100 будівель театрів, музеїв, споруд на території на-ціональних заповідників, парків культури і відпочинку, об'єктів архітектурної спадщини; виготовлення інформаційно-рекламної продукції основними європейськими мовами про Україну та області, на території яких проводитиметься фінальна частина чемпіонату, таких як буклети, каталоги, путівники, карти.

Не піддається оцінюванню надзвичайно сильний опосередкований вплив на розвиток туризму від реалізації інших пунктів даної програми, таких як будівництво, реконструкція та ремонт автомобільних доріг, аеропортів, залізниць, облаштування державного кордону і митних переходів, випуск сувенірної продукції з національною символікою та багато іншого без чого неможливе проведення фінальною частини Євро-2012 і належне обслуговування сотень тисяч уболівальників і туристів. Реалізація хоча б частини з намічених програмою завдань, підніме туристичну індустрію країни на якісно вищий щабель розвитку.

В українській туристичній індустрії поступово формується культура відродження, створення, накопичення і використання подієвих ресурсів. Це впливає на формування тимчасових туристичних потоків та їх просторову організацію, урізноманітнює національний туристичний продукт, стимулює розвиток обслуговуючих супутніх виробництв. Прикладами є той же футбол, особливо за участі київського "Динамо", донецького "Шахтаря", харківського "Металіста" і збірної України, пісенні, художні і фольклорні фестивалі у Каховці, Гуляй Полі, Казантипі, Шешорах, Дубному, концерти "зірок" світового рівня, ярмарки, вернісажі, виставки, театралізовані шоу, конкурси на зразок "Україна має талант", "Суперзірка", "Х-фактор" тощо.

Біосоціальні рекреаційні ресурси об’єднують культурно-історичні та інші

об’єкти, пов’язані з певним життєвим циклом або епізодом тієї чи іншої видатної

особи (народження, діяльність, перебування, поховання). Подієві рекреаційні ресур-

си охоплюють найсуттєвіші прояви соціального та природного руху, знакові події в

історії певної території (політичні, військові, культурні, економічні, екологічні). Цей

різновид рекреаційно-туристичних ресурсів уведений у вітчизняну рекреаційну

географію О.О. Бейдиком, який запропонував і відповідну методику їхнього дос-

лідження [1, с. 115–120]. За основу бальної оцінки біосоціальних та подієвих рекреаційних ресурсів узято кількість найвизначніших біосоціальних і подієвих

ресурсів.









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.