Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







МОДУЛЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА №2





МОДУЛЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА №2

Загальна характеристика прав на землю невласників земельних ділянок.

В сучасних умовах використання земель здійснюється як власниками земельних ділянок, так і землекористувачами. У першому випадку правовою формою такої експлуатації зе­мель виступає право власності на земельні ділянки, у другому — право землекористування.

Реалізація принципу обов'язкового використання всіх зе­мельних ділянок за винятком тих, які, наприклад, перебувають у запасі, у стані рекультивації чи консервації, обумовлює ситуа­цію, коли власник сам безпосередньо використовує земельну ділянку або передає її у користування іншій особі — землекори­стувачеві. В останньому випадку до цієї особи переходять дві відносно самостійні правомочності власника земельної ділян­ки — право володіння та право користування цією ділянкою.

Право користування землею у складі прав на землю посідає важливе місце. Воно відіграє важливу роль як передбачений за­коном спосіб вилучення та використання корисних властиво­стей землі. Правові приписи, присвячені регламентації відно­син щодо використання землі, зосереджені у главі 15 ЗК України.

Здійснення сучасної земельної реформи, яка обумовила пе­рехід до ринкових умов господарювання на землі та закріплення багатосуб'єктності права власності на землю, і суттєве розширення можливостей використання цього об'єкта природи на ти­тулі власності значно вплинуло на сферу застосування права землекористування.

Право землекористування як різновид права природокори­стування — складне явище. Його прийнято розглядати в різних аспектах: як правовий інститут, суб'єктивне право і правовідно­сини. Як правовий інститут право землекористування становить систему однорідних правових норм, які регулюють підстави, умови та порядок виникнення, здійснення, зміни та припинення права на використання земельних ресурсів. Норми цього інсти­туту регулюють суспільні відносини, що формуються у зв'язку з добуванням та вилученням корисних властивостей землі суб'єктами, які здійснюють право землекористування. Інститут права землекористування є похідним від інституту права влас­ності на землю. Сутність цього полягає в тому, що це право може виникати лише за волевиявленням власника, який може переда­вати користувачеві належне йому право користування як у пов­ному, так і в обмеженому обсязі. Крім того саме власник земельної ділянки, наданої в користування, може вимагати при­пинення права землекористування на підставах і в порядку, пе­редбачених законом. Нарешті сам характер використання земельної ділянки значною мірою обумовлений і визначається правом власності на землю.



Норми об'єктивного права землекористування, тобто право­вого інституту, регулюючи використання землі, ґрунтуються на певних принципах як основних засадах його правового регулю­вання. Вони випливають із загальних принципів, передбачених ст. 5 ЗК України. У свою чергу, відповідні норми цього інституту закріплюють особливості суб'єктивного права землекористуван­ня. Право землекористування як суб'єктивне право становить забезпечену і гарантовану державою правову можливість конк­ретної особи добувати у встановленому порядку корисні власти­вості землі.

Сутність права землекористування як правовідносин, які ви­никають у процесі використання земельних ресурсів, полягає в тому, що вони включають сукупність прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням права землекористування.

Отже, праву землекористування притаманний комплексний характер, що систематизує законодавчі вимоги і, по-перше, об'єднує їх у земельно-правовий інститут, по-друге, охоплює правомочності (право володіння та право користування земель­ною ділянкою) суб'єктів — користувачів конкретних земельних ділянок, по-третє, регламентує права й обов'язки землекористу­вачів, які реалізуються у правовідносинах.

Суб'єктами права землекористування виступають юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули це право для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.

 

Порядок надання земельних ділянок у постійне користування.

Ст. 123

Право концесійного землекористування.

Ст. 94

Згідно статті 5 Закону України від 16 липня 1999 року «Про концесії» земельні ділянки надаються кон­цесіонеру у користування, у тому числі на умовах оре­нди, на термін дії концесійного договору відповідно до положень вищенвведеного законодавства України. При цьому строк концесійного договору оренди має бути не менше 10 років та не більше 50 років.

Цей Закон визначає поняття та правові засади регу­лювання відносин концесії державного та комуналь­ного майна, а також умови та порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання держав­ного і комунального майна і забезпечення потреб гро­мадян України у товарах (роботах, послугах).

Види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, передбачені статтею 3 Закону України від 16 липня 1999 року «Про концесії». Так, у концесію можуть надаватися об'єкти державної чи комерційної діяльності для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповід­но до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами і об'єднаннями): водопо­стачання, відведення та очищення стічних вод, будів­ництво жилих будинків і таке інше.

Виключно на пленарних засіданнях відповідні міс­цеві ради можуть приймати рішення щодо додатково­го переліку сфер господарської діяльності, для здійс­нення діяльності у яких об'єкти права комунальної власності можуть надаватися у концесію.

Об'єкти права державної чи комунальної власності, надані у концесію, не підлягають приватизації протя­гом дії концесійного договору.

Відносини щодо надання в концесію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються кон­цесійними договорами, Законом «Про концесії» та ін­шими нормативними актами України.

Спеціальними законами можуть визначатися особ­ливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності.

 

Види речових прав на землю.

До речових прав на землю, передбачених Земельним кодексом України, відноситься право постійного користування земельною ділянкою (ст. 92 ЗК) і земельні сервітути (гл. 16 ЗК)

 

Види зобов’язальних прав на землю.

До зобов’язальних відносяться права на землю, які виникають у результаті укладення договорів та угод, наприклад, оренди, строкового користування, застави земель (іпотеки).

 

Державна реєстрація прав на землю.

Ст. 202 ЗК

Суб’єктний склад права постійного користування земельними ділянками в процесі розвитку земельного законодавства.

Ознаки, характерні земельним сервітутам.

Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку.

Розмежування земельного сервітуту і обмеженням прав на земельну ділянку.

Розмежування земельного сервітуту та емфітевзису; земельний сервітут та суперфіцію.

Контроль №1

Контроль № 3

Контроль №5

Контроль №6

Контроль №8

Див. 51

Ст.140

Підставами припинення права власності на зе­мельну ділянку є:

а)добровільна відмова власника від права на зе­мельну ділянку;

б)смерть власника земельної ділянки за відсутно' сті спадкоємця;

в)відчуження земельної ділянки за рішенням вла­сника;

г)звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспіль­ної необхідності та для суспільних потреб;

д)конфіскація за рішенням суду;

Ст. 141

Підставами припинення права користування зе­мельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, перед­бачених цим Кодексом;

в)припинений діяльності державних чи комуналь­них підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

Ст 142, 143.

Вирішення земельних спорів.

Земельні спори вирішуються судами, органами самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

При порушенні Ваших прав можливе звернення до суду. Але цьому передує ряд умов, серед яких – закінчення терміну дії строку позовної давності. Тобто, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного земельного права становить три роки.

Інша умова – пред'явлення позову. Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції (районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи) в письмовій формі.

Пред'явлення позову повинно бути за встановленою формою: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціна позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Необхідними передумовами також є сплата державного мита. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.

Подання копії позовної заяви та доданих до неї документів. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів.

Ставка державного мита із позовних заяв та скарг, що подаються до суду, складають 1 відсоток ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 грн.) і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.); із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян - 0,2 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (8,5 грн.).

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового процесу технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законами.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви із сторін у місячний термін з дня подання заяви. В заяві зазначаються підстави виникнення спору, які необхідно розглянути. До заяви можуть бути подані необхідні для розгляду спору документи і матеріали: документи на право власності на земельні ресурси, акти, протоколи, розпорядження контролюючих органів тощо.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляду спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляду земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

 

Яблон.))))

МОДУЛЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА №2









Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2019 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.