Види обмежень прав на землю.

Залежно від способу встановлення, характеру обмеження права на землю, дією в часі тощо обмеження прав на землю поділяються на кілька видів. Згідно зі ст. 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Крім того, в окремих випадках Земельний кодекс України передбачає можливість встановлення обмеження прав на землю за рішенням суду. Отже, за способом встановлення обмеження прав на землю поділяються на обмеження, які встановлені: 1) законом; 2) договором; 3) судом. Прикладом встановленого законом обмеження прав на землю є заборона набуття іноземцями у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення (статті 81—82 ЗК). Що стосується договору, то, наприклад, договором оренди землі може бути встановлена заборона на передачу земельної ділянки в суборенду. Нарешті, за позовом власника чи користувача однієї земельної ділянки суд може заборонити певну діяльність власника сусідньої земельної ділянки, якою завдається неприпустимий вплив (ст. 103 ЗК). Така заборона являтиме собою обмеження прав на використання земельної ділянки.

Крім способу встановлення, обмеження прав на землю розрізняються за об'єктом обмеження. За цим критерієм обмеження прав на землю поділяються на обмеження щодо певних суб'єктів та обмеження щодо певних земель. Так, Земельний кодекс України, закріпивши безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами України, одночасно заборонив безоплатну передачу у власність земельних ділянок іноземним громадянам та особам без громадянства. Однак, частіше дія обмежень прав на землю поширюється не на суб'єктів земельних прав, а на їх об'єкти, тобто на певні види земель, наданих громадянам у власність чи користування. Так, згідно зі ст. 114 ЗК, навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, створюються санітарно-захисні зони з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. В зв'язку з цим у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Особливим видом обмеження прав на землю, дія якого “прив'язана” до землі, є обтяження земельної ділянки. Обтяження земельної ділянки являє собою таку різновидність обмеження земельних прав, при якій обмежуються права конкретних власника чи користувача конкретної земельної ділянки. Одним із випадків встановлення обтяження земельної ділянки є використання її в якості об'єкта застави (іпотеки), при якій встановлюються обмеження щодо розпорядження земельною ділянкою її власником на період до виконання іпотекодавцем свого іпотечного боргового зобов'язання. Обтяження земельної ділянки має місце і в випадках встановлення земельного сервітуту, а також накладення за рішенням суду заборони щодо відчуження земельної ділянки з метою забезпечення позову тощо.

Важливе значення має термін дії встановленого відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю. За цим критерієм вони класифікуються на постійні та тимчасові. До постійних обмежень прав на землю належать ті з них, термін дії яких не визначений. Прикладом постійно діючого обмеження прав на землю можна назвати заборону для громадян та юридичних осіб самостійно змінювати цільове призначення наданих їм у власність або в користування земельних ділянок (ст. 20 ЗК). Така зміна може здійснюватися лише на підставі рішення відповідного органу влади. Тимчасовими вважаються ті обмеження прав на землю, термін дії (закінчення) яких чітко визначений законом, договором або судом. Так, до тимчасових обмежень прав на землю належить заборона на відчуження до 1 січня 2005 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Саме таке обмеження прав власників відповідних земельних ділянок передбачене п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Встановлене відповідно до чинного законодавства обмеження прав на землю може мати правову форму заборони чи додаткового обов'язку. Заборона на вчинення дій щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками — найбільш поширений вид обмежень прав на землю. Забороняючи певні дії щодо землі, законодавець чітко визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів, земельних відносин. Власники земельних ділянок та землекористувачі, володіючи та користуючись ними, не мають права самовільно здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок. Такі дії без отримання спеціального дозволу на те органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, заборонені (ст. 168 ЗК). Однак, з точки зору нормотворчої техніки, в ряді випадків встановлення певного обмеження прав на землю доцільніше здійснювати не шляхом введення заборони на вчинення певних дій, а шляхом покладення на суб'єкта земельних відносин певних обов'язків щодо володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Причому, мова йде не про загальні обов'язки, дотримання яких є обов'язковим для всіх власників землі та землекористувачів (статті 90, 96 ЗК). Зазначені обов'язки є елементом правового режиму земель в Україні, а не обмеженнями прав власників землі та землекористувачів. Обмеженням прав на землі можна вважати лише додаткові обмеження прав власників та користувачів земельних ділянок, які введені саме з метою обмеження прав на землю певної категорії суб'єктів земельних прав. Так, обмеженням прав на землю іноземних громадян та іноземних юридичних осіб слід вважати покладення на них обов'язку відчуження протягом року земельних ділянок сільськогосподарського призначення, набутих ними у спадщину шляхом спадкування (статті 81 і 82 ЗК).

Відповідно до ст.111 Земельного кодексу України право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:

заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;

права на переважну купівлю у разі її продажу;

умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

заборони на провадження окремих видів діяльності;

заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

Окремі обмеження прав на землю закріплені у Перехідних положеннях Земельного кодексу України. Переважно вони мають тимчасовий характер. Так, на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів; громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) – не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Перелічені обмеження стосуються здебільшого сфер використання та обігу земельних ділянок.

Проте перелік обмежень, встановлений ст. 111 Земельного кодексу України, не є вичерпним. Окремі обмеження передбачені й іншими статтями Земельного кодексу та деякими законами.

Окремо варто виокремити обмеження прав на землю в інтересах охорони земель. Основне цільове призначення деяких категорій земель пов’язано із охороною навколишнього природного середовища. До них відносяться передусім землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення. Навколо цих земель можуть встановлюватися охоронні зони, зони санітарної охорони та ін. Режим господарської діяльності в цих зонах обмежує право використання земельних ділянок, що прилягають до цих земель, в інтересах забезпечення збереження земель, які оголошені особливо охоронюваними природними територіями, їх природних комплексів. Права осіб, що використовують земельні ділянки, обмежуються також і в тих випадках, коли ділянки знаходяться безпосередньо в складі особливо охоронюваної природної території.

Наприклад, відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. На території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням створення заказника.

З метою охорони водних об’єктів і земель водного фонду встановлюються водоохоронні зони (ст. 87 Водного кодексу України). Земельні ділянки в межах водоохоронних зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, однак користування цими ділянками здійснюється з дотриманням установленого в них режиму. Так, на території водоохоронної зони забороняється використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ та ін.

Ст. 47 Земельного кодексу до земель оздоровчого призначення відносить землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Землі оздоровчого призначення підлягають особливій правовій охороні. З метою створення необхідних умов для охорони земель оздоровчого призначення, лікувальних природних факторів на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної охорони.

Земельні ділянки, на яких встановлюються ці зони, у власників землі та землекористувачів не вилучаються, але в їх межах вводиться особливий режим використання земель, який обмежує або забороняє ті види діяльності, які несумісні з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Зони санітарної охорони встановлюються також навколо джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд та ін. Згідно із Законом України "Про питну воду та водопостачання" встановлюється три пояси зони санітарної охорони, в яких встановлюється різний режим господарської діяльності.

Обмеження прав осіб, які використовують земельні ділянки, встановлюються також і в інших випадках. Наприклад, нерідко встановлюються зони особливого режиму використання земель. Однак такі обмеження не мають прямої причетності до питань охорони земель, оскільки цілями таких обмежень є забезпечення функціонування військових об’єктів, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

Прикладом такого обмеження є прикордонна смуга, яка встановлюється уздовж державного кордону України і в межах якої діє особливий режим використання земель. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. "Про прикордонний режим" прикордонна смуга – це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах території селищних та сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

У прикордонній смузі встановлюються обмеження місць масового відпочинку населення, купання, рибальства, випасання худоби і т.ін.

Близьким до поняття обмежень прав на землі є право земельного сервітуту, які, однак, треба розрізняти. Зміст цих понять різний. Сервітут – право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, засноване на угоді сторін або рішенні суду. Обмеження ж прав на землі має адміністративний характер, воно прямо передбачено в законах чи інших нормативно-правових актах.

За використання ділянки, обтяженої сервітутом, може стягуватися плата, чого немає у випадках встановлення законодавством обмежень прав на землю.

Учасниками сервітутних відносин можуть бути тільки власники землі та землекористувачі. Обмеження ж можуть бути встановлені щодо земельних ділянок, що використовуються на будь-яких передбачених законодавством титулах.

Враховуючи велику кількість норм, які встановлюють обмеження прав на землю, закріплення основних з них в окремій главі Земельного кодексу України, обмеження прав на землю можна вважати самостійним інститутом земельного права України.

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: