Корекція моделей поведінки із використанням «занурення у казку».

Специфіка тут у тому, що треба не лише слухати текст. Необхідно пантомімічно зображати всіх героїв казки. Занурившись у казку, повторюючи рухи її героїв, інакше, глибше усвідомлюють її сутнісні смисли.

У різних обставинах можна підібрати відповідну до проблем, які треба вирішити, казку. Наприклад, ось таку казку можна застосувати, коли у групі починає спостерігатися нетерпиме ставлення до якихось дітей, що пояснюють якимись їх зовнішніми чи поведінковими властивостями:

Жила собі звичайна дівчинка, така що майже не відрізнялася від інших дівчаток, що мешкали поруч. (Пантомімічно всім удати з себе таку дівчинку, вказати на удаваних інших дівчаток)

Одного разу вона пішла на прогулянку. (Зобразити рух на місці)

Аж раптом несподівано зустріла Слона. (Пантомімічно показати який великий слон з величезними вухами)

— Хто ти, крихітка? — спитав Слон. (Нахилитися вниз, ніби до когось маленького)

— Я? Звичайна дівчинка! — відповіла дівчинка і зробила кніксен, як її вчили. (Дивлячись вгору зробити кніксен)

— Яка ж ти крихітна! — здивувався Слон і поважно покрокував вперед. (Зобразити рухи Слона)

А дівчинка теж пішла і зустріла Мишку. (Пантомімічно показати, як дівчинка побачила маленьку мишку)

— Хто ти?! — пропищала Мишка, піднявши високо голову і зажмурившись від страху. (Показати, як Мишка підняла високо голову і зажмурилася від страху)

— Я — крихітна дівчинка! (Показати, як дівчинка, розмовляючи, дивиться вниз)

— Яка ж ти крихітна?! Ти - страшенно височенна! — пискнула Мишка й зникла в траві. (Рукою показати, як щось маленьке зникає в уявній траві)

А дівчинка пішла далі. (Знову походити на місці)

Аж ось її зустрілася Жирафа. (Витягнувши одну руку високо вгору зобразити Жирафу)

— Я — страшенно височенна крихітна дівчинка! (Показати, як високо піднімала вгору голову дівчинка, спілкуючись з Жирафою)

— Ну яка ж ти страшенно височенна? — здивувалася Жирафа, вигинаючи шию якнайнижче, щоб розгледіти крихітку. (Показати рукою шию Жирафи, яка вигинається вниз до дівчинки)— Ти дуже низенька!

— До побачення! — ввічливо промовила дівчинка, роблячи кніксен, обережно обігнула Жирафу на вузенькій стежині і… (Показати рухи дівчинки, яка весь час намагається розгледіти щось дуже високо)

зустріла кругленького й колючого Їжачка. (Показати рухами рук, змальовуючи кругленького Їжачка з голками десь біля ніг) Їжачок пирхнув, зупинився й подивився на дівчинку.

— Я — дуже низенька, страшенно височенна крихітна дівчинка! (Продемонструвати, як присіла дівчинка, щоб поспілкуватися з Їжачком)

— І зовсім ти не низенька. Ти ж просто жахливо яка довготелеса! - рішуче констатував Їжачок і швиденько втік. (Рухами рук показати як втік Їжачок)

А потім дівчинці зустрілася Змія. (Рухами рук демонструвати звиви Змії)

— Ти хто-о-о? - прошипіла, Змія, гнучко прослизаючи поруч.

— Я — просто жахливо яка довготелеса, дуже низенька, страшенно височенна крихітна дівчинка! (Показати, як дівчинка дивиться перелякано на Змію)

— Нічого подібного! — прошипіла Змія — Ти просто зовсім негнучка й надзвичайно повна, ось і все... Ну, прощавай! — і вона швидко проповзла далі. (Показати рухами рук, як)

Наступною дівчинці зустрілася Свиня: („ Намалювати ” рухами рук, яка є Свиня)

— Я — зовсім негнучка й надзвичайно повна, просто жахливо яка довготелеса, дуже низенька, страшенно височенна крихітна дівчинка! (Показати, як дівчинка розглядає щось набагато більш масивне, ніж вона)

— Які дурниці! — дратувалася Свиня. (Показати, як Свиня дивиться на когось тоненького ніби посередині себе огрядної) — Яка ж ти "надзвичайно повна"?! Ти ж така худа й охляла, що просто не можна без сліз на тебе дивитися! Прощавай!

Дівчинка, тихенько пішла далі, розмірковуючи й нічого не розуміючи. (Рухатися на місці, як задумлива дівчинка, а потім перевести погляд на удавану гілочку)

І тут вона побачила Пташку, яка сиділа на гілочці.

— Хто ти?! — зацвірінькала Пташка. (Зобразити рукою швидкі рухи Пташки на удаваній гілочці)

— Я — така худа й охляла, що просто не можна без сліз на мене дивитися, зовсім негнучка й надзвичайно повна, просто жахливо яка довготелеса, дуже низенька, страшенно височенна крихітна дівчинка! — сказала дівчинка й печально додала: (Показати розпач дівчинки)

— Хоч я й ніяк не второпаю, чому всі називають мене так по-різному!

— Нічого подібного! Нічого схожого! (Зобразити рукою швидкі рухи Пташки) Зовсім! Зовсім! Всі називають тебе по-різному, але всі невірно. Ти просто дуже уповільнена! Ти ледве-ледве пересуваєшся! За той час, поки ти будеш переходити цю галявинку, я встигну тричі облетіти навкруги весь світ! — Й Пташка швиденько кудись полетіла.

Це була неправда, тому що насправді Пташинка змогла б облетіти стільки не більше одного разу, та й то лише якби дівчинка добряче виспалася на середині галявинки.

А дівчинці почали набридати ці зустрічі, тому що вона ніяк не могла збагнути, яка ж вона на справді. (Передати вираз обличчя збентеженої дівчинки)

І все ж нарешті вона зустріла ще... Черепаху! („ Намалювати ” рухами рук величезну Черепаху)

— Я — просто дуже уповільнена, така худа й охляла, що просто не можна без сліз на мене дивитися, зовсім негнучка й надзвичайно повна, просто жахливо яка довготелеса, дуже низенька, страшенно височенна крихітна дівчинка! І я не знаю, що скажеш мені... Мабуть, що я - надто швидка?.. (Пантомімічно передати почуття дівчинки, що під час розмови ще й дивиться на велику Черепаху, а потім показувати рухи Черепахи)

— Ні, — заперечила Черепаха. - Я вже забула, що намагалася сказати.

— Ну, тоді може ти зумієш мені пояснити, чому всі називають мене так по-різному?!

— Все залежить тільки від того, як ти сама про себе думаєш, а зовсім не від того, що сказали про тебе інші. От мені інколи говорять, що я повзу занадто повільно. Але ж я вважаю, що пересуваюся дуже швидко. І це тому, що мій улюблений дідусь, якому тепер сто сімдесят три роки, якось сказав, що я, ну, надто швидко повзаю!.. Ну, до побачення! —

А дівчинка залишилася... Така, яка вона є... (стаємо у таку позу, якою вона була у дівчинки на початку казки)

Коригуючи власну поведінку людини, здебільшого відмічають, що бажаною рисою вважається „гнучкість”. Але й працюючи у цьому напрямку треба пам’ятати, що у житті конкретної людини „гнучкість” теж не є будь-коли чимось ідеальним. Для усвідомлення цього можна використати уривок із всім відомої і популярної „Поттеріани”, у якому описується, як самозакоханий чаклун, лікуючи перелом руки Гаррі Поттера, зробив руку надзвичайно гнучкою, знищив у руці кіски, що лікувати було значно важче, ніж просто зламані кістки, які виявилися дуже важливими й необхідними.

Інколи використовують ляльки, маріонетки, що зображають героїв казки, рухаючи які, людина відчуває себе причетною до розвитку подій казки. Можна сказати, що кожен обирає такий спосіб, який на даний момент здається йому найбільш зручним, і може бути корисним як рухливе приєднання, так „оживлення” своїми рухами ляльки-героя.

Все це сприяє засвоєнню навичок, які називають „комунікативними”, навичок самоаналізу, саморегуляції, розвиток творчого мислення, вміння „приєднатися” до почуттів інших, знаходити „спільну мову” з різними категоріями людей тощо.

Надається задля полегшення засвоєння термінів і понять, які застосовуються психологами, як теоретиками так і практиками.

♦ Адаптація (від лат.. adapto – пристосовую) —> у широкому розумінні цього слова, це пристосування до умов середовища, а її показник – відповідність цілей і результатів; гарна адаптація – передумова майбутньої активної діяльності, необхідна умова успішності без відчуття дискомфорту і постійного напруження.

♦ Аддиктивна поведінка (від англ.. addiction — згубна звичка) — здебільшого визначається як зловживання однією чи кількома хімічними речовинами, що відбувається на фоні зміненого стану свідомості).

♦ Аккультурація — соціокультурна (чи міжкультурна) адаптація — 1) процес, завдяки якому людина досягає відповідності (сумісності) з іншою (новою для себе) культурною середою, поступово засвоюючи її норми, цінності та зразки поведінки, досягаючи соціальної і психологічної інтеграції з іншою культурою, без втрати багатств власної культури; 2) результат цього процесу).

♦ Аномія (від франц. anomie - відсутність закону, організації) – загально вживане філософсько-соціологічне поняття – така ситуацію у суспільстві, яка характеризується послабленням або знищенням норм, суперечність правил, що регулюють соціальні відношення; концепцію аномії ("розрегульованості", "безнормія") запропонував Е. Дюркгейм. Р. Мертон використовував концепцію аномії для пояснення відхилень у поведінці).

♦ Атрибуція (від англ.. attribute – приписувати, наділяти) – приписування соціальним об’єктам (людині, групі, соціальній спільноті) характеристик, не представлених у полі сприйняття. Інформації, яку може надати людині спостереження, недостатньо для адекватної взаємодії з соціальним оточенням і потребується певне „добудовування”, основним його способом є атрибуція.

► Атрибуція диспозиційна – пояснення причин власної чи чужої поведінки, а також опис і розуміння інших людей через особистісні якості.

► Атрибуція ситуаційна – пояснення причин власної чи чужої поведінки у факторах ситуації (що здебільшого має на увазі їх некерованість).

► Теорія атрибуції – теорія про те, як люди поясняють поведінку інших, приписують вони причину дій внутрішнім диспозиціям людини (стійким рисам, мотивам і установкам) чи зовнішнім ситуація, тобто визнають владу ситуації (певні ситуації підштовхують до відповідних вчинків через те, що людина належить до певної культури і знаходиться під впливом дійсності, що оточує її) чи владу особистості (на одну і ту ж ситуацію різні люди реагують по-різному: одні – підкоряються, інші – протидіють))

♦ Апеляція (від лат..appellatio – звернення, жалоба) до емоцій – один з методів переконування, коли прагнуть досягти асоціації чогось із певними приємними (з атмосферою хатнього затишку, реалізацією потреби у любові, симпатії і т. ін.) чи неприємними (тривоги, страху і т. ін.) почуттями. Часто використовується у рекламному бізнесі, телерекламі.

♦ Асертивність – здатність людини відстоювати власні права з врахуванням прав інших – процес вираження почуттів, пропозицій щодо легітимних змін і установленні зворотного зв’язку. Ассертивні індивіди відрізняються прямотою, чесністю, експресивністю, упевнені у собі, мають високу самооцінку і прагнуть завоювати повагу інших, говорять про власні переживання, а не про особистісні якості опонента.

1. Опис поведінки („У тому випадку, якщо ви вчините...”

2. Вираження ваших почуттів („Я відчуваю...”)

4. Запропонування альтернативного рішення („Я порадив би розглянути інший варіант...”)

5. Інформація про наслідки. („Якщо ви зробите (не зробите) саме так, я (або це призведе до)...”)

♦ Біхевіоральне підтвердження – тип самореалізованих пророцтв, через які соціальні очікування змушують людей діяти так, що їх поведінка спонукає інших підтверджувати ці очікування.

♦ Варіанти співвідношення між образом конфліктної ситуації та реальністю (запропоновані Я.І. Українським; див.: підруч.. під ред.. Ю. Л. Трофімова):

1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адекватно усвідомлений конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається як конфліктна, але усвідомлюється з певними відмінностями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.

3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідомлюється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.

4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт. Удаваний конфлікт, що виникає тоді, коли немає об'єктивної конфліктної ситуації, за помилкового сприймання може стати справжнім, реальним.

Традиційно вважається, що психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту, і важливо дослідити внутрішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конфлікту та зумовлює їхню реальну поведінку, ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності (рівень інформованості, структура комунікації та ін.), та механізм впливу цих відхилень на перебіг конфлікту (його тривалість, інтенсивність, характер розв'язання).

♦ Вербальний (від лат.. verbalis – словесний < verbum – слово) – здійснений за допомогою слів; усний.

► Вербальна агресія – агресія, що виражається у вживанні кривдних слів, глузливих висловів.

♦ Візуальний контакт — контакт очима, є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Люди, здебільшого, схильні довше дивитися на тих, ким захоплюються, уникають погляду в ситуації суперництва. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Фіксація ж погляду на іншому може означати не тільки зацікавленість, а й зосередженість.

♦ Види управлінської етики (за Арчі Керолом) – означають важливі етичні відмінності, щодо яких здебільшого застосовують терміни:

► моральний (зорієнтований на дотримання етичних норм, професійних стандартів поведінки, досягнення мети має здійснюватися у відповідності до існуючих правил та законів, етичних принципів)

► неморальний (управлінська поведінка, позбавлена будь-яких етичних принципів, задля досягнення необхідних результатів виправдовується будь-який метод, навіть юридичні стандарти сприймаються лише як бар’єри для подолання)

► аморальний (управлінська поведінка, байдужа до питань етики, без усвідомлення наявності етичних та моральних обмежень)

♦ Відданість організації — це скоріше є ставленням до роботи, ніж задоволенням нею, стабільніша за задоволення — це ступінь участі працівників у справах організації та ідентифікація з нею; здебільшого характеризується вірою у цілі та цінності організації, прагненням підтримувати членство в організації, бажанням докладати значних зусиль від імені організації.

♦ Відносна депрівація – сприйняття свого положення, як такого, що є гіршим порівняно з положенням іншим. Так жителі Східної Германії, маючи більш високий рівень життя, ніж більшість країн Східної Європи, відчували себе обділеними, порівнюючи свій рівень життя з умовами Західної Германії. Дослідження Вудс та ін.. роблять висновки, що виникає відносна депрівація досить часто через „порівняння націлене вверх”: досягаючи намічене люди здебільшого забувають, де вони були спочатку, піднімаючи планку стандартів до наявних більш вищих.

♦ Віра у етичність групи, що ніким не заперечується – один із „симптомів” огруплення мислення (виявив Джаніс) – віра членів групи у невід’ємно притаманну власній групі доброчинність і відкидання будь-яких посилань на вимоги моралі та щодо етичності, моральності.

♦ Внутрішньо-особистісний конфлікт – зіткнення майже рівних по силі і значущості, але протилежно направлених мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї і тієї ж людини, що відбиває суперечливі зв’язки з соціальним середовищем. Виникнення внутрішнього конфлікту зумовлює існування у людини кількох референтних груп.

♦ Внутрішньо-статева конкуренція (англ.. intra-sexual competition) – суперництво серед представників однієї статі за спарювання з протилежною статтю, за можливість бути обраним (чи обраною) протилежною статтю. Відмічається, що внутрішньо-статева конкуренція буває більш вираженою у статі, що здійснює менший внесок щодо піклування за потомство.

♦ Гарний приклад – один з проявів принципу соціального доказу – один з таких факторів, що сприяють проявам альтруїзму, який Маковей та д. ін. досліджували і зробили висновки, що людина здебільшого почне (чи скоріше почне) альтруїстично спрямовані дії, коли вже бачить такі дії інших.

♦ Ґендер – соціальна стать як результат наявних культурних традицій і вимог; у зарубіжній психології цей термін досить часто вживається як певний синонім статі, статевих властивостей, а також як певне протиставлення біологічної статі, або як розширений термін для означення біологічних і соціальних проявів статі, чи як символ статевої нерівності і їх ієрархічної організації (домінує чоловіча і упідлеглюється жіноча).

► Ґендерна дискримінація – порушення прав людини через статеву приналежність, позбавлення можливості задоволення основних потреб і розвитку особистості.

► Ґендерний стереотип – шаблонні спрощені загальні уявлення про певні відмінності між чоловіками та жінками, приписування та вимагання поведінки за певними існуючими у суспільстві правилами та уявленнями щодо чоловіків та жінок.

► Ґендерно-атипова поведінка – прояви у вчинках, словах і жестах ознак, які у певному соціумі вважаються характерними для протилежної статі.

♦ Головна турбота – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто це найважливіші питання для життя певного контингенту (вирішення чи зможуть тому якось протистояти, знайти вихід), наприклад: розвиток дітей, отримання певних навичок та засвоєння моделей спілкування і т. ін.

♦ Головні аспекти діяльності психологічної служби закладу (визначені за традиціями вітчизняної психології):

1) науковий (проведення необхідних досліджень і їх теоретичне обґрунтування, обирання необхідних психо-корекційних програм і методів);

2) прикладний (сприяння використанню знань з психології керівниками та іншими співробітниками);

3) практичний (сприяння вирішенню конкретних проблем).

♦ Головні потреби, що зумовлюють вступ людини до неформальної групи (виділені американськими спеціалістами в галузі управління: М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі):

1. Потреба в допомозі. 3 різних причин люди вважають недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допомогу неформальним шляхом від колег.

2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не довіряють керівництву, або тоді, коли треба приховати помилки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.

3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосується їхньої роботи. У формальних організаціях, як правило, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації є доступ до неформального каналу інформації — чуток, пліток. Це, зокрема пов'язано з потребою у психологічному захисті і приналежності до групи.

4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто їм подобається.

6) усвідомлення членами групи своєї належності до неї, наявність «ми-почуття»;

7) наявність групових атрибутів (назва, символи, гасла).

♦ Гомеостаз (від грецьк. homoios — подібний та stasis — нерухомість) — стан, відносне динамічне постоянство внутрішньої середи організму у фізіологічно припустимих межах (напр., забезпечення постійності температури тіла, кров’яного тиску, концентрації цукру у крові і т. ін.), що підтримується завдяки складним координаційним та регуляторним взаємовідношенням, які здійснюються як на рівні цілісного організму (поведінка), так і на органному, клітковому і молекулярному рівнях. У механізмі гомеостазу чітко проявляється властивість адаптації організму щодо змін умов зовнішнього середовища, у якому він існує. Говорять про нервово-психічний гомеостаз, що забезпечує зберігання і підтримку оптимальних умов для функціонування мозку, нервової системи повністю у процесі реалізації різноманітних форм діяльності. Термін введений американським фізіологом У. Кенноном (1929); однак саме уявлення про постійність внутрішнього середовища організму було сформульовано у 1878 р. французьким ученим К. Бернаром. Принцип гомеостазу – механізм мотивації, а саме: при відхиленні від норми система здійснює деякі дії, щоб повернутися у початковий стан без відхилень від норми; якщо ж всі показники знаходяться у межах норми система не робить нічого.

♦ Homo strange – описані видатним грузинським філософом Мерабом Мамардашвілі "дивні" та "незбагненні", готові знищити всі розумні форми суспільного життя, моралі, культури, мови, онтологічні структури свідомості; ті, що виникають у наслідок зникнення інтеллігібельного (усвідомлюваного розумом) простору разом з "зомбі-ситуацією" замість представників Homo sapiens, які усвідомлюють поняття добра і зла.

♦ Горизонтальні відношення – договірні відношення між відносно рівними, не підпорядкованими один другому, незалежними об’єктами.

♦ Групи віднесення — це підґрунтя для самооцінки, що визначає формування позиції — це такі групи, за допомогою яких реалізуються такі цілі, які особа вважає найзначнішими для себе, іншими словами, які виконують щодо особи дві функції:

1) нормативну: відкриває особі перспективи для розвитку переконань, створення шкали цінностей, вияву почуттів. Оскільки реалії суспільного життя й діяльності людини характеризуються двоїстістю, то вона (людина потребує певного суспільного узаконення своєї позиції);

2) порівняльну: група служить ніби джерелом для порівняння власної самооцінки з зовнішньою дійсністю (у залежності від того, як людина відчуває ставлення групи до себе, формується її самопочуття).

Людина, як правило, має багато груп віднесення, наприклад родину, коло друзів, релігійну організацію. Трапляється, що одна з таких груп виконує нормативні функції (наприклад, Церква), а інші — порівняльну (наприклад, група ровесників).

1) галузь соціальної психології, яка досліджує психічні процеси, що відбуваються в малих групах (здебільшого, маючи основою «теорію поля» К. Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості); система методів вивчення та налагодження міжособистісних стосунків у групі;
2) сукупність групових процесів та явищ, які відображають весь цикл життєдіяльності групи та його етапи: утворення і розвиток, функціонування, умови ефективності її діяльності, прийняття рішення, згуртованість, керівництво, регрес, розпад;
3) ті прийоми та методи, які дають змогу вивчати внутрішньогрупові процеси в умовах лабораторного експерименту;
4) один з головних підходів до вивчення малих соціальних груп, в основу якого покладено «теорію поля» Курта Левіна, згідно з якою поведінка особистості визначається взаємодією соціальних і психологічних детермінант, що є життєвим або соціальним простором особистості.

Групова динаміка характеризує всю сукупність групових процесів: утворення і розвиток групи, умови ефективності її діяльності, згуртованість, керівництво, прийняття рішення. Саме розуміння поняття «групова динаміка» включає в себе не тільки теоретичний напрямок дослідження, а й сукупність внутрішньогрупових процесів, систему методів вивчення та налагодження міжособисгісних стосунків. Важливим дослідницьким засобом є лабораторний експеримент — створення малої групи з параметрами, які задаються дослідником.

♦ Групова ідентифікація – (за словником під ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського) ототожнення себе з якоюсь соціальною групою чи спільнотою, прийняття її цілей, цінностей, усвідомлення себе як члена цієї групи чи спільності.

♦ Групова поляризація —> визначається як один з феноменів групового впливу — викликане впливом групи посилення у членів групи тенденцій, що вже існували; зсування тенденцій до свого полюсу замість „розколу” точок зору усередині групи.

♦ Девіація (від лат. deviatio - відхилення) - відхилення від норми.

► Девіантний – той, що відхиляється від загальноприйнятих норм.

♦ Дзеркальне сприйняття – взаємно негативні уявлення один про другого, що часто виникають у тих, хто конфліктує; наприклад, своя сторона вважається моральнішою і миролюбнішою, а інша – зловмисною і агресивною.

♦ Етнос (від гр.. ethnos – народ) – етнічна спільність – стійка, що історично склалася на певній території, міжгенераційна спільнота людей з загальними, відносно стабільними особливостями культури і психіки, з усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних спільнот. Для численних, чи таких, що населяють велику територію, характерне вирізнення субетносів чи субетнічних груп.

► Етнізація – процес становлення, розвитку і закріплення в особистісних структурах якостей, що відображають особливості культури, етносу: оцінних, моральних суджень, естетичних уявлень, навичок, умінь, стилю спілкування та поведінки.

► Етнічний стереотип – пов'язаний з розвитком етнічної самосвідомості (усвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи), спрощений під впливом міжетнічних відносин образ, певна особлива соціальна установка на представника іншої групи; етнічний стереотип найчастіше виникає через обмеженість міжетнічного спілкування, сприяє поширенню «наближених», неточних характеристик; за умов негативно забарвленого емоційного характеру упереджень, етнічні стереотипи легко можуть бути використані як засоби розпалювання національної ворожнечі.

► Етноцентризм (від гр.. ethnos – народ) – це психологічне явище, що полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій «своєї» етнічної групи, яка розглядається як еталон. Серед найперших дослідників-розробників поняття етноцентризму американський соціолог Д.Самнер, австрійський соціолог І. Гумплович (1883 р.)

♦ Ефект гомогенності „чужої” групи – сприйняття членів „не своєї” (якоїсь іншої) групи як таких, що більш схожі один на другого, ніж членів „своєї” групи („вони – схожі, ми – різні”).

♦ Збереження позицій критичного оцінювання (maintaining an attitude of assessment) – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги – можливість постійного виправлення того, що відбувається з групою (але не наміри та очікування).

♦ Змістовий бар’єр (від франц.. barriere – перешкода) – незбіг змісту вислову, висловленого наказу, побажання і т. ін.. у партнерів по спілкуванню, що створює перепони порозумінню і взаємодії.

♦ Ідентифікація – (за словником під ред.. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського)

1) уподібнення (здебільшого – несвідоме) себе значимому іншому (наприклад, батьку) як зразку на основі емоційного зв’язку з ним; 2) ототожнення себе з персонажами художнього твору, завдяки чому відбувається проникнення у смисловий зміст твору, його естетичне переживання; 3) механізм психологічного захисту – неусвідомлене уподібнення об’єкту, що викликає страх чи тривогу;

4) (за психоаналітичною теорією З. Фрейда) процес привласнення (здебільшого – дитиною) характеристик іншої особи (здебільшого - батька/матері), щоб звільнитися від власної тривоги і послабити внутрішні конфлікти.

♦ Ієрархія ціннісних потреб (за Абрахамом Гарольдом Маслоу):
1) фізіологічні потреби; 2) потреба у безпеці; 3) потреби у любові потреби у любові, прихильності та приналежності (тобто прагнення належати до якоїсь групи); 4) потреби у визнанні та оціненості;
5) потреба у самоактуалізації – реалізації потенційних можливостей, здібностей і талантів людини. Кожна з потреб має бути більш-менш адекватно задоволеною (і це завжди суто суб’єктивно), щоб не заважати просуванню на більш високий рівень. Ця ієрархія потреб звернула увагу суспільства на певну модель для розстановки пріоритетів у прагненні забезпечити сприяння розвитку громадян як людей: гарантувати їм необхідне харчування та одяг, певні умови проживання, безпеку, достойну роботу і т. ін. Особистості, що само-актуалізуються (за Маслоу), максимально повно втілюють людську сутність, тож, можна додати, що сприяння самоактуалізації має бути також серед головних завдань психологічної служби закладу.

♦ Індивід (від лат.. idividuum — неподільне) — окремий представник людського роду в єдності його набутих та природжених особливостей, носій індивідуально своєрідних психофізичних рис.

♦ Індивідуалізм – прагнення бути окремо і на відстані від групи, діяти у відповідності до власних інтересів, досягати власних цілей і демонструвати віддаленість та емоційну непричетність.
У крос-культурних дослідженнях розрізняють горизонтальний індивідуалізм (ГІ) та вертикальний індивідуалізм (ВІ).
► Горизонтальний індивідуалізм (ГІ) —> характерне підкреслення, що „всі люди рівні”, але „кожна людина унікальна”.
► Вертикальний індивідуалізм (ВІ) —> визнається певна ієрархія: включає, як відношення „обособлений”, так і „кращий” відносно інших людей, поряд з поняттям „інший” відносно оточення.

♦ Індивідуальність – 1) поняття, яким визначається неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб та інтересів, стилю діяльності; 2) найбільш стійкі щодо впливу мас індивіди, до яких прираховують лідерів, вождів, еліту.

♦ Когнітивний дисонанс (за Леоном Фестингером) – деяке протиріччя між двома чи кількома когніціями; когніція (від лат.. cognitio – „знання”, „пізнання”) – (за Л. Фестингером) будь-яке знання, точка зору, впевненість у чомусь стосовно середовища, себе або власної поведінки. Когнітивний (пізнавальний) дисонанс трактують як розходження між інформацією, яку має суб’єкт, з сприйняттям ситуації, яка виникла, що викликає у індивіда негативні емоції, від яких він прагне позбавитися. Особистість переживає дисонанс як стан дискомфорту, прагне позбутися його і відновити внутрішню когнітивну гармонію. Основний мотивуючий фактор людської поведінки і відношення до світу (за представниками когнітивних теорій) – прагнення позбутися когнітивного дисонансу і відновити внутрішню когнітивну гармонію. Людина отримує знання щодо чогось – зіштовхується з протиріччями – виникає почуття дискомфорту – від негативного почуття людина прагне позбавитися – людина починає діяти задля зменшення дискомфорту. Приклад:

• когніція Х – людина схильна до повноти „сіла на дієту”;

• когніція У – вживання улюблених солодощів;

• наявний дисонанс – дієта для осіб, що прагнуть схуднути вимагає відмови від вживання солодощів;

• виникнення дисонансу мотивує людину на редукцію, зняття, зменшення дисонансу (мотивує на якісь певні зміни у відношеннях, поведінці).

► У такої людини є три головних способи позбавитися когнітивного дисонансу (за Л. Фестингером):

1) змінити одну з когніцій (тобто перестати їсти солодощі чи відмовитися від дієти),

2) знизити значущість когніцій, що викликають дисонанс (вирішити, що повнота – не надто великий гріх, або, що головну прибавку у вазі дає не вживання солодощів),

3) додати ще одну когніцію (хоч солодощі і збільшують вагу, але поліпшують настрій, викликаючи насолоду, покращують розумову діяльність тощо).

♦ Колектив (за С.Д. Максименко) — це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті.

♦ Колективні норми — це стандарти, за допомогою яких визначаються переконання, погляди й поведінка членів групи. Виділяють зовнішні, внутрішні, формальні й неформальні норми.

► Зовнішні норми, тобто такі, що походять з-поза групи, передаються найчастіше у вигляді культурного успадкування або є результатом впливу вищих інстанцій, які й контролюють їх дотримання. Засвоєння норм, які регулюють загальносуспільне співжиття, стає неодмінним у процесі соціалізації.

► Внутрішні норми виникають у конкретній групі або общині для того, щоб удосконалити її діяльність. Формальні норми передаються офіційними каналами й як правило підлягають кодифікації (десять заповідей, адміністративний кодекс тощо).

► Неформальні норми, навпаки, функціонують за принципом розуміння свого морального обов'язку (наприклад милосердний самарянин) або ж виникають з якогось звичаю, пануючого в даному середовищі.

♦ Комунікативні бар'єри — перепони в процесі спілкування, які можуть виникати, якщо немає загального порозуміння, унаслідок дії психологічних факторів (різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо).

♦ Кордон, фронтір (frontier) – один термінів, пов’язаних з організацією роботи з групами психологічної допомоги, тобто виявлення приблизно таких особливостей членів групи (контингенту):

• ситуації, з якими вони можуть справитися, ситуації, з якими їм справитися важко (чи неможливо);

• те, що вони розуміють та те, що для них важко (чи неможливо) зрозуміти;

• питання, які сприймають як важливі та питання які не сприймаються як такі;

• теперішній стан (щодо чогось) і такий, що є відносно цього стану бажаним.

♦ Методика ПОІР («поступові й обопільні ініціативи з розрядки напруженості») – поведінка у ситуації конфлікту, коли ініціатор примирення об’являє про свою готовність піти на деякі поступки, що дає можливість іншій стороні проявити також волю до вирішення конфлікту, після кроку назустріч перша сторона робить наступну компромісну пропозицію. Все це сприяє встановленню атмосфери довіри і співробітництва.

♦ Натуралістична помилка – помилка визначення того, що є гарним відносно того, що спостерігається – розрив між «є» і «має бути», тобто між описанням того, що є, та «моральними приписами» щодо того, що має бути; з жодного дослідження людської поведінки не випливає логічно «що таке правильно». Приклад: що типово, то є нормально, що нормально – гарно.

♦ Організаційна культура – соціальний клімат у межах організації. Включає до себе ці

ЧТО ПРОИСХОДИТ ВО ВЗРОСЛОЙ ЖИЗНИ? Если вы все еще «неправильно» связаны с матерью, вы избегаете отделения и независимого взрослого существования...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

ЧТО ПРОИСХОДИТ, КОГДА МЫ ССОРИМСЯ Не понимая различий, существующих между мужчинами и женщинами, очень легко довести дело до ссоры...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: