Тема: ОСНОВИ ІНФЕКЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

1. Принципи і концепції інфекційного контролю

Реабілітолог під час своєї професійної діяльності може контактувати з пацієнтами, що потребують контролю за своїми відкритими ранами, або з пацієнтами, під час роботи з якими слід дотримуватися вимог медичної чи хірургічної асептики. Зважаючи на повсюдну присутність мікроорганізмів в навколишньому середовищі, слід пам'ятати про можливість занесення чи перенесення патогенних їх форм з тим, щоб захистити пацієнта і захиститися самому від можливого зараження. Цей захист може бути полегшений шляхом переривання інфекційного циклу.

Мікроорганізми переміщаються з місця на місце різними способами і вони є частиною цього циклу. Коли цикл порушується, мікроорганізми не можуть нормально рости, розповсюджуватись і спричиняти захворювання. Цей циклічний процес включає місце, де мікроорганізми могли б розмножуватись і рости (так званий господар або джерело). Прикладом такого господаря може бути людина або тварина.

Мікроорганізмам потрібен засіб, за допомогою якого вони можуть покинути господаря. Прикладами можуть бути ніс людини, її рот, горло, вухо, око, статеві органи, сечовивідні шляхи, рідини тіла (особливо кров) і рани. Щоб інфекція поширилась, потрібен засіб перенесення мікроорганізмів від однієї особи до іншої. Прикладами можуть бути: повітря, краплинки рідини (під час чхання чи кашлю), руки, обладнання, інструменти, посуд, постільна білизна та рідини тіла, такі як кров, сім'я, слина та вагінальні виділення.

Щоб заразити іншу людину, мікроорганізми повинні проникнути всередину (мати вхідні ворота). Прикладами таких воріт можуть бути: пошкодження на шкірі; сечостатевий тракт; слизові мембрани, рот, ніс чи вуха. Нарешті, особа до якої потрапили мікроорганізми, повинна бути сприйнятлива до них. Прикладом такої сприйнятливої особи є людина, захисні системи організму якої не можуть знищувати, видаляти, відбивати атаку мікроорганізмів.

Знищити деякі мікроорганізми важче, ніж інші, і тоді для підвищення захисних можливостей організму потрібно введення у нього ліків, створених для знищення чи зменшення числа мікроорганізмів (наприклад, антибіотиків). Деякі патогенні мікроорганізми є цілком стійкі до ліків або до заходів, що можуть бути застосовані, щоб зменшити їх число або запобігти їх розмноженню. Наприклад, до сьогодні не знайдено ефективних ліків або вакцини, щоб знищити або зменшити кількість вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), який спричиняє захворювання синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Більшість мікроорганізмів найкраще росте і розмножується у темному, теплому і вологому середовищі, і значно менш вірогідно, щоб вони росли, коли навколишнє середовище є освітлене, холодне, сухе чи надто гаряче. Тому пара, газ, ультрафіолетове проміння та сухе гаряче тепло часто використовують для стерилізації забруднених об'єктів. Деякі мікроорганізми потребують для свого росту наявності кисню, а інші - ні; деякі можуть утворювати спори. Завдяки наявності товстих, міцних стінок спор, які захищають клітину, що знаходиться всередині, спори дуже важко знищити, особливо якщо вони знаходяться глибоко у рані.

Реабілітолог повинен вміти переривати цей ланцюг або ставити бар'єри на його шляху на будь-якому з етапів циклу. Деякими прикладами постановки таких бар'єрів є миття рук з використанням відповідної техніки, одягання рукавичок та іншого захисного одягу, правильна обробка забрудненого одягу та знання правил технології ізоляції.

Саме тіло людини має декілька засобів, щоб поставити бар'єри патогенам або очистити від них організм. Першим таким бар'єром є непошкоджена шкіра. Шкіра є порівняно непроникна до зовнішніх субстанцій і до втрати рідини зсередини організму. Волосковий епідерміс у дихальному тракті допомагає фільтрувати і зв'язувати мікроорганізми, не допускаючи їх до проникнення в глибину тіла. Коли ці природні бар'єри порушені, захист організму зменшується і можливість бути інфікованим зростає. Тому, коли фахівець з фізичної реабілітації працює з інфікованим або схильним до інфікування пацієнтом, важливо встановити на додачу до захисних бар'єрів організму інші бар'єри.

У більшості випадків ні теоретично, ні практично неможливо знищити всі патогенні мікроорганізми на поверхні якогось об'єкта чи на якійсь території. Метою медичної асептики є зменшення числа патогенних мікроорганізмів з тим, щоб їх концентрація, вплив чи здатність спричинити інфекцію, були зменшені імунною системою людини або використанням медичних препаратів.

Перед тим, як працювати з пацієнтом, і після цього вимийте свої руки. Ця порівняно проста процедура є дуже ефективним засобом уникнення перехресного інфікування і поширення багатьох інфекцій від однієї людини до іншої.

Пам'ятайте, що крани умивальників, вішаки для рушників чи рушники-автомати, мильниці, краї умивальників та їх заглибини вважаються місцями, які забруднені. Намагайтеся, за можливістю, уникати контакту рук з цими об'єктами під час їх миття; якщо можливо, користуйтесь рідким милом з спеціальних подавачів. Якщо необхідно використати руки для того, щоб відкрити чи закрити кран, доречно використати паперову салфетку чи паперовий рушник як бар'єр між краном і рукою. Найкращим варіантом є той, коли ви можете вмикати і вимикати воду та змінювати її температуру за допомогою ножного керування. Окрім того пам'ятайте, що вода, яка вихлюпуватиметься з умивальника, може забруднити ваш одяг. Ювелірні вироби, особливо браслети і каблучки з камінням чи виїмками, потрібно зняти до того, як ви починаєте миття рук, і їх не слід знову одягати аж до закінчення реабілітаційних процедур. Ці предмети можуть давати притулок мікробам і не можуть бути задовільно очищені за допомогою мила і води.

Використання мила у вигляді бруска, яким користується ще багато осіб, збільшує ризик перехресного зараження патогенними мікроорганізмами. Якщо тільки є можливість, доречно використовувати рідке мило, найкраще в одноразовій упаковці. Якщо ви використовуєте для подачі рідкого мила спеціальний пристрій, то клавіша чи педаль, на яку слід натискати, повинна розглядатись як забруднене місце і для захисту своїх рук слід використовувати сухий рушник.

Слід мити руки водою, яка не є ні надто гарячою, ні надто холодною. Використовуйте щіточку, щоб очистити усі складки шкіри та зморшки на руках, особливо, на міжфалангових суглобах. Після закінчення кожного миття потрібно витирати руки насухо, бажано періодично зволожувати руки спеціальними субстанціями і бути дуже обережним, коли ви маєте пошкоджену шкіру, подразнення шкіри чи інші порушення її природної цілісності.

Миття рук використовується для того, щоб зменшити число патогенних мікроорганізмів на шкірі рук, зап'ястків та передпліч. Багато з цих мікроорганізмів не є небезпечними для людини зі справно діючою системою імунного захисту. Однак ці ж мікроорганізми можуть спричинити інфікування пацієнта, коли вони потрапляють на раневу поверхню, коли система імунного захисту людини порушена або коли пацієнт виснажений. Перенесення патогенів від пацієнта до пацієнта може здійснюватись через погано вимиті руки. Іншими можливими шляхами їх передачі є забруднений одяг чи постільна білизна; потоки повітря; неправильно очищені чи дезинфіковані посуд, інструменти чи обладнання; краплинки вологи.

Зазвичай, пацієнта ізолюють від інших людей через те, що у нього є захворювання, яке може передаватись. Через це його ізолюють в окремій кімнаті або зовсім окремо, або разом з іншими пацієнтами, що мають таке саме захворювання, щоб зменшити можливість поширення інфекції. Коли пацієнта ізолюють, то для зменшення або запобігання можливості передачі захворювання, кожна особа, що заходить в ізольоване приміщення, повинна дотримуватись певних застережних заходів. Окрім миття рук це може бути одягання захисної маски, накидки чи рукавичок. Що саме повинно бути одягнуте, залежить від типу захворювання, способу його передачі та тривалості контакту з пацієнтом.

Можна говорити про дві різні системи ізоляції: орієнтовану на категорії захворювань та орієнтовану на захворювання. Перша передбачає групування пацієнтів за подібністю вимог ізоляційних заходів, що мають бути застосовані. Друга - групування за конкретними інфекційними захворюваннями.

Якщо вести мову про систему ізоляції, орієнтовану на категорії захворювань, можна виділити кілька наступних категорій ізоляції:

• ізоляція при захворюваннях травного тракту;

• ізоляція від дренажних/секреторних виділень;

Для кожної категорії розроблені свої вимоги. Проте слід пам'ятати про обов'язкове миття рук після контакту з пацієнтом чи з речами, що могли бути забруднені. Також, незалежно від категорії, забруднені речі (що були у контакті з пацієнтом, наприклад, одяг, постільна білизна) повинні бути окремо запаковані та скеровані для знищення або наступної санітарної обробки.

Нижче наведена коротка характеристика кожної з категорій з виокремленням захворювань, що до неї належать.

"Повна" ("сувора") ізоляція - категорія ізоляції, розроблена для запобігання передачі високозаразних чи вірусних захворювань, які можуть поширюватись повітряним і контактним способами.

1. Ізоляція пацієнта у окремій палаті; двері до неї повинні бути закриті. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному приміщенні.

2. Для кожної особи, яка заходить до кімнати, обов'язковим є одягання маски, накидки і рукавичок.

Захворювання, які вимагають такої категорії ізоляції: дифтерія; лихоманка Ласса та інші вірусні геморагічні лихоманки; чума; віспа.

"Контактна ізоляція" - категорія, розроблена для запобігання передачі високозаразних чи епідеміологічно небезпечних інфекцій, що не вимагають "суворої ізоляції". Всі хвороби, що належать до цієї групи, розповсюджуються, насамперед, за рахунок прямого контакту. Зазвичай для роботи з пацієнтами, які мають захворювання цієї групи, потрібні і маска, і накидка, і рукавички, але для окремих захворювань якийсь один з цих захисних засобів може бути непотрібним.

1. Ізоляція пацієнта у окремій палаті. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному приміщенні.

2.Тим, хто підходить близько до пацієнта, потрібно одягати маску. Якщо можна забруднитися при роботі з пацієнтом, бажано одягнути накидку. Для того, щоб брати інфіковані матеріали, потрібні рукавички.

Хвороби, які потребують такої ізоляції: гострі респіраторні захворювання новонароджених і немовлят (включаючи круп, бронхіти, грип); кон'юнктивіти гонококового походження у не
мовлят; дифтерія шкірна; ендометрит (викликаний стрептококом
групи А); стафілококовий фурункульоз у новонароджених; герпес (неонатальний чи початковий); педикульоз; вірусна пневмонія та інфекційний фарингіт у немовлят та дітей; сказ; короста;
краснуха; обширні інфекції раневого, шкірного чи опікового походження.

Категорія розроблена для запобігання передачі інфекційних захворювань на короткі дистанції повітряним шляхом (повітряно-крапельним способом). Зрідка може траплятись передача деяких інфекцій через прямий чи непрямий контакт.

2. Для кожної особи, яка входить до кімнати, обов'язковим є одягання маски. Вбирання накидки і рукавичок не обов'язкове.

Хвороби, які потребують такої ізоляції: кір; коклюш; менінгіт (менінгококового походження); менінгококова пневмонія; свинка; пневмонія у дітей.

Ця категорія розроблена для пацієнтів з легеневим туберкульозом у гострій стадії. Немовлята і маленькі діти, зазвичай, не потребують ізоляційних застережень, оскільки вони рідко кашляють і секрет містить менше туберкульозних паличок, ніж у дорослих.

1. Пацієнт повинен знаходитись в окремій палаті зі спеціальною системою вентиляції; двері повинні бути замкнені. Пацієнти, заражені тим самим мікроорганізмом, можуть перебувати в одному приміщенні. Маски потрібні лише тоді, коли пацієнт має кашель.

2. Накидки доречні лише у випадку можливості забруднення одягу, рукавички не показані.

Як вказує вже сам термін, стерильне поле створюють з метою підтримки стерильності об'єктів, що у ньому перебувають, наприклад, захисного одягу чи перев'язочного матеріалу, та запобігання їх забрудненню/зараженню. Стерильне поле є частиною хірургічної асептичної технології і задумане з метою недопущення патогенних мікроорганізмів на якусь територію. Як основу стерильного поля, зазвичай, використовують стерильний рушник, який не вбирає вологу, або зовнішню упаковку від пакету із стерильним матеріалом.

Важливо знати і дотримуватись чотирьох правил асептики, коли ви створюєте таке поле і коли використовуєте об'єкти, що є його частинами:

3. Чітко відділяти стерильні об'єкти від нестерильних.

4. Коли стерильний об'єкт стає нестерильним, повинні бути відразу вжиті застережні заходи. Забруднення має місце кожного разу, коли стерильний об'єкт фізично контактує з нестерильним. Часто вирішенням проблеми, якщо трапилось забруднення, є позбутись забрудненого об'єкту, можливо, потрібно буде повторно організовувати стерильне поле.

Стерильними можна вважати лише спеціально оброблені, стерилізовані об'єкти або запаковані у пакунки з відповідною позначкою до того часу, коли пакунок відкриють.

Після того як стерильне поле зорганізоване, повинна здійснюватись постійна робота з підтримання стерильних умов у цій зоні і уникнення забруднення/зараження поля.

Є кілька досить простих принципів, дотримання яких дозволить підтримувати стерильність.

1. Принципи і концепції інфекційного контролю

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычислить, когда этот...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: