Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Види, типи і форми професійного спілкування





Спілкування як інструмент професійної діяльності

 

4.1. Спілкування та комунікація.

4.2. Функція спілкування.

4.3. Види , типи і форми професійного спілкування.

4.4. Основні закони спілкування.

4.5. Стратегії спілкування.

4.6. Невербальні компоненти спілкування.

4.7. Гендерні аспекти спілкування.

4.8. Поняття ділового спілкування

 

 

4.1. Спілкування та комунікація.

Інтерес до спілкування виявляють представники різник наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато дослідників не розмежовують поняття «спілкування» та «комунікація», а розглядають їх як синоніми.

Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і обˈєднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», а є лише слово «communication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі.

Спроба осягнути і розкрити сутність спілкування і комунікації в диференційованому контексті знайшла свій вияв в працях багатьох як західних дослідників, зокрема К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж-П Сартра, Дж. Г. Міда,П. Рікьора, М.Бубера, так і вітчизняних, - Г.С. Батищева, М.М. Бахтіна, А. М. Єрмоленка, Л.А. Ситниченка, М.С. Кагана, В. Курбатова, Б. Радіонова та ін.

--- У найзагальнішому смислі комунікація ( від communico – повідомлення, зв'язок, спілкування) як ознака конструктивної взаємодії людей у процесі отримання інформації. Тоді ж спілкування - це тип відносин,що характеризується ставленням партнерів один до одного як до рівних і обовˈязково наділених ознаками субˈєктивності. Спілкування – це обовˈязково взаємодія , яка передбачає зворотній звˈязок, активність обох сторін (діалог).



--- Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування дослідник даного питання М.С. Каган зазначає 2 відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер (практичний і духовний, інформаційний), тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність «визначає характер самого звˈязку, вступаючих у взаємодію систем». У спілкуванні немає відправителя і отримувача повідомлень – є співрозмовники. В комунікації ми маємо справу з процесом односпрямованим.

--- Комунікація як передавання певних повідомлень не передбачає субˈєкт- субˈєктної взаємодії, вона виступає як інформаційний звˈязок субˈєкта з тим чи іншим обˈєктом. Той, хто є приймачем певного повідомлення повинен лише прийняти, зрозуміти, декодувати, належним чином засвоїти і діяти відповідно до нього, характеризуючись субˈєкт-субˈєктною спрямованістю,спілкування відрізняється тим, що передбачає не просто передачу інформації, а її розширення і збагачення, оскільки воно «циркулює» між партнерами, які однаково активні в пошуку спільної позиції,спільної системи цінностей.

--- Ще одна відмінність спілкування і комунікації, яку слід взяти до уваги, полягає у способі їх самореалізації. Структура повідомлення, як передачі інформації, монологічна, а структура спілкування, як процес циркуляції інформації, як правило – діалогічна.

--- Спілкування людей має завжди імпровізаційний характер для кожного з його учасників. Завдяки діалогічній спрямованості спілкування прагне побачити в іншому партнерові неповторного співбесідника, тоді ж як комунікаційне повідомлення є зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам.

Отже, ми визначаємо спілкування як процес взаємодії та взаємовідносин суб'єктів, в якому відбувся взаємообмін інформацією, діяльністю, вміннями. Обов'язково спілкування має субˈєкт-субˈєктний характер в індивідуально- особистісному прояві. Комунікацію ж не можна визначити як шлях повідомлень , форму зв'язку, процес передачі інформації за допомогою технічних засобів (ЗМІ, телефон…), як певний акт спілкування. Комунікація має соціально-інституційний характер і може мати як суб' єкт- суб'єктну так і суб'єкт-об'єктну форму. Отже, комунікація – це не спілкування у всьому його комплексі, а тільки акт спілкування. Таким чином спілкування передує комунікації. А комунікація, що є актом спілкування, виходить із спілкування.

Функції спілкування

Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний,регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний.

Інформаційно-комунікативна функція – з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача - прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Спілкування також забезбечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Отже, регулятивно - комунікативна функція – відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно – комунікативна функція належить до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється під час спілкування. Це функція полягає у взаєморегуляції та взаємокорекції поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера.

Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції спілкування, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.

Види, типи і форми професійного спілкування

За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:

- контактне

- дистантне (дистанційне)

Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо.

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують.

За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове.

Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове — з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших.

Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»).

З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування:

- діалогічне

- монологічне.

Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата).

За кількістю учасників розрізняють спілкування

- міжособистісне (особисте)

- масове.

Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення).

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:

- приватне

- офіційне.

На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів).

Форми спілкуваннякласифікують за різними ознаками. Скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладений організаційний аспект взаємодії. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка та ін.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми.

Монологічна форма – це доповідь, промова, лекція.

Діалогічна форма – бесіда, екзамен,збори, колоквіум.

До форм писемного професійного належить текст (науковий, технічний, науково – діловий, офіційно – діловий, науково - публіцистичний).

Тип спілкування.

Відомими і описаним в науковій літературі є такі типи:

- менторський тип спілкування, який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя , гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально – психологічного характеру стосунків;

- «інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації . «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем на основі наукової методології;

-«натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог;

- «конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.









Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.