Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Сутність законів регіонального розвитку





Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних і стабільних зв'язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні і суттєві взаємозв'язки і залежності між явищами і процесами в природі і суспільстві називаються законами. Закони відображають причинно-наслідкові зв'язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком однозначні, коли взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних призводить до цілком ймовірного результату). Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил ще не достатні. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про сукупність і особливості прояву дії різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі наслідки для навколишнього середовища, людини, суспільства, економіки.

Закони поділяються на закони природи і економічні закони. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перші не залежать від волі людини, а економічні закони діють лише в царині суспільного виробництва. Володіючи знаннями про початковий стан процесу і закон його розвитку, можна однозначно передбачити результат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої незаперечний, а результат однозначний. Завдяки знанню законів досягається найбільш точне передбачення (прогнозування) стану процесів. Ще у свій час Гельвецій відмітив, що незнання фактів компенсується знанням законів та закономірностей.

Економічна наука вживає термін "закон" у випадках, коли встановлені істотні, тобто найбільш суттєві (глибинні) залежності між дією різноманітних сил і економічними наслідками (результатами) їх взаємодії. Економічні закони відображають найзагальніші стабільні зв'язки у сфері виробничих відносин, тобто процес суспільно-корисної діяльності. Економічні закони — це необхідні і стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Розвиваючи продуктивні сили, попередні покоління передають їх наступним, на базі яких відповідно до виявлених законів нові покоління розвивають свою господарську діяльність. Учені виокремлюють закони розвитку природи і закони розвитку суспільства (закони діалектики). Останні, зокрема економічні, закони у свою чергу поділяються на загальні закони, які діють упродовж всього існування людства (закони відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропонування, закон грошового обігу, закон нагромадження та ін.). У конкретних економічних умовах загальні і специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Закономірність як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв'язки, однак закономірність відображає не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального.



Теорія економіки регіону — це комплексна наука, яка вивчає формування регіональних соціально-економічних систем, розміщення виробництва і територіальну організацію господарства. Вона не обмежується простим описом місць розташування підприємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без наукових основ неможливо правильно пояснити розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, формування та функціонування соціально-економічних систем регіонів. Економіка органічно пов'язана з економічними законами і закономірностями, під впливом яких вона і розвивається.

Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та суттєві взаємозв'язки й залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві.

Люди можуть відкривати закони, пізнавати їх, вивчати та використовувати в інтересах суспільства, але вони не можуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові закони науки.

Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовговічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного періоду (соціально-економічної формації) і пов'язані із способом виробництва. Із зміною способу виробництва вони втрачають силу в зв'язку з новими економічними умовами і поступаються місцем новим економічним законам.

Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економічного устрою суспільства. Кожному способу виробництва властиві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил.

В умовах ринку управління формуванням господарства регіонів та регіональних соціально-економічних систем підпорядковано загальним законам або закономірностям їх розвитку — цілеспрямованості, взаємозв'язкам і результативності. Для практичного використання загальні положення причинно-обумовленого формування регіонів та їх систем трансформують в керівні цілеспрямовані вимоги та установки регіональної політики, територіального управління і господарської діяльності. Практичні ж установки, або ж "закономірності" регіонального розвитку називають конкретними законами. Основними конкретними законами регіонально-господарського розвитку прийнято вважати такі: 1) територіального зростання виробництва і вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; 2) спеціалізації міжрегіональних зв'язків і формування регіональних ринків; 3) комплексного розвитку структурних перетворень і диверсифікації господарства регіонів; 4) міжрегіональної економічної інтеграції і укріплення економічних основ державності.

Закони чи закономірності проявляються не ізольовано один від одного, а у взаємодії обумовленості в масштабі однієї країни або ж типових країн, і мають загальне значення для розвитку господарства окремих регіонів і регіональних систем. Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, як здійснюється наприклад в Україні, спричиняє до історичних зрушень в самих методологічних підходах до наукового обґрунтування закономірностей, принципів та факторів регіонального розвитку .

За будь-яких соціально-економічних умов процес регіонального розвитку опосередковується дією певних економічних законів, які виражають об'єктивні, істотні, необхідні та постійно відновлювані взаємозв'язки і взаємозалежності в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних благ. Економічні закони характеризують об'єктивні відносити (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей) які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

ü Тема 4 Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника

Формування сукупного працівника є закономірністю історично-го розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натурального домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кінцевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою простого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціальноекономічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно взаємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.

Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потребах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і безсиллям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.

Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови формування і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес характеризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спеціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і одиничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбінацією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частковому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.

У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональних корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждержавний рівень.

Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку продуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого господарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо).

Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населення. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корисних характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї категорії.

Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є населення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудовий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного населення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.

Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінностей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:

а) професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що грунтується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;

б) готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище функціонує у суперечливій єдності об'єктивних і суб'єктивних чинників.

На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів нале-жать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як органічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарювання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивідуальних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недоліками часткового робітника, на достоїнства і переваги.

До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпосередньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації суспільного виробництва, тобто виконують певну його функцію. Важливою складовою частиною сукупного працівника є наукові пра-цівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо

продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі.

Таким чином, структура сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалізації праці тощо.

Сукупний суспільний робітник - це категорія, що безперервно розвивається. Сучасний сукупний працівник характеризується різким поглибленням диференціації й одночасно інтеграції його частин.

Проявами диференціації є поява нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. Інтеграція означає взаємне збагачення спеціальностей, виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'яз-ків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі сукупного працівника.

Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є під-вищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення продуктивності праці.

В умовах формування багатоукладної економіки, різноманітності форм власності й господарювання з'являються нові форми зайнятості виробників, що зумовлюють мобільність, гнучкість, активність сукупного працівника в цілому.

Якщо раніше домінували погляди на явище сукупного працівника за виробничо-технологічним критерієм, то тепер досліджуються сукупності працівників і за іншими критеріями. Наприклад, таке соціально-економічне явище, як середній клас, визначається не стільки сферою зайнятості, скільки рівнем отриманого сукупного доходу, рівнем споживання окремих товарних груп, домінуванням на конкретних часткових ринках. Це означає, що суто виробничі процеси та характеристики все тісніше переплітаються зі споживчими, розподільчими.

Інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготовки, економічних знань формують творчого працівника. Удосконалення здібностей до праці, ефективна реалізація їх поєднуються з розвитком усіх здібностей людини, тобто трудовий процес стає важливим фактором її гармонійного розвитку.

ü Тема 5 Інфляція і зайнятість населення

Важливою складовою макроекономічної рівноваги є цінова стабільність. Остання, в свою чергу, значною мірою залежить від стійкості грошової системи.

Інфляція є фактором усіх зазначених процесів. Як соціально-економічне явище вона виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лише з розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру.

Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.

Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростанням цін. Емісія - це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Коли цей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинником. Емісія є джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу, появи надлишкових, а от-же, знецінених грошей.

Важливим проявом інфляції є зростання цін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складне соціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферах ринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни.

У свою чергу, можна навести чимало прикладів, коли зростання цін не є проявом чи причиною інфляції. Серед причин неінфляційного зростання цін - підвищення якості товарів через впровадження досягнень науково-технічного прогресу; монополізація ринку; циклічні та сезонні коливання; державне регулювання економіки; введення нових ставок чи видів податку; стихійні лиха тощо.

Інфляційне зростання цін зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу.

Отже, інфляція - надзвичайно складне, багатофакторне соціально-економічне явище. Серед чинників його розвитку - внутрішні та зовнішні, економічні та неекономічні, монетарні та немонетарні.

Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам.

Серед чисельних видів інфляції, класифікованих за різними критеріями, виділимо найпоширеніші.

1. За темпами інфляційного процесу:

а) природна (інертна, поточна, "повзуча", позитивна тощо), тем-пи зростання цін за якої становлять 5-10 відсотків за рік;

б) голодуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін в межах 20-200 відсотків;

в) гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 відсотків.

2. Інфляція попиту (головні чинники з боку сфери обігу, покуп-ців, споживачів) та інфляція пропозиції (домінуючі причини лежать у сфері виробництва, структурі його витрат).

3. Внутрішня і зовнішня (імпортована).

4. Збалансована і незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової та товарної маси.

5. Помітна і непомітна, а отже, очікувана і неочікувана, передбачувана і непередбачувана.

6. Регульована (з низькими темпами розвитку) і нерегульована, руйнівна (з високими темпами).

Крім того, можна назвати кредитну інфляцію; інфляцію, зумовлену податками; структурну інфляцію; інфляцію, викликану підвищенням заробітної плати, та інші різновиди.

Отже, інфляцію не можна пов'язувати чи ототожнювати з одним фактором чи конкретною причиною, вона відбиває всі недуги економіки.

В умовах природного рівня інфляції, тобто її інерційності, керо-ваності, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка-зують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-тех-нічного переозброєння виробництва.

Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внас-лідок його короткочасності.

Перехід же інфляційного процесу за природні межі має руй-нівні наслідки, породжує гострі соціально-економічні проблеми. Серед основних негативних проявів інфляції слід зазначити:

переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима, що призводить до їх знецінення;

підвищення цін на продукцію масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової оди-ниці;

загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номіналь-ними доходами;

знецінення грошових заощаджень населення;

диференціація населення, перерозподіл національного доходу і національного багатства за рахунок переважної кількості населення;

диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність вироб-ництва, затримка реалізації товарів внаслідок скорочення плато-спроможного населення;

підрив грошової, фінансово-кредитної, податкової систем;

стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

дезорганізація господарських зв'язків, відродження натурально-го обміну;

затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагро-мадження;

неухильне підвищення курсів іноземних валют, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни;

спотворення економічної інформації, показників, особливо за умов прихованої інфляції;

соціально-політичне напруження в суспільстві.

У зв'язку з цим зростає значення активної дефляційної політики.

Слід розрізняти дезінфляцію і дефляцію.

Дезінфляція - процес зменшення темпів зростання цін.

Дефляція - це зниження загального рівня цін.

Антиінфляційні заходи не можуть мати суто монетарний ха-рактер.

Глибоке взаємопереплетіння різних інфляційних чинників ви-магає комплексних дефляційних заходів. Особливо це актуально для економік перехідного періоду.

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і від-повідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (еко-номічними) і неринковими (адміністративними), довго- і коротко-строковими.

Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:

профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції;

зусилля, що вгамовують саму інфляцію;

дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:

збільшення оподаткування населення;

зменшення державних витрат на соціальні програми;

замороження заробітної плати;

обмежуване кредитування;

збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;

скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на від-критому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.

Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони можуть викликати негативні наслідки - скорочення ділової актив-ності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції на-зивається рефляцією.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взаємозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції.

Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки (рис. 36).

Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття.

Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправлений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямова-ність між цими величинами і безробіттям.

Однак події 70-х - початку 80-х років суперечили ідеї альтерна-тивного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці.

Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний напрям. Природний рі-вень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів зба-лансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною.

Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує.

Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям.

Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді.

Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфля-ційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З ба-гаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.

ü Тема 7 Йоганн фон Тюнен

Изолированное держава робить у його ставлення до господарства і національної економії. - Дослідження про який вплив хлібних цін, багатства грунтів та накладних витрат на землеробство.

1 відділ. Будова Изолированного госуларства.

2отдел. Порівняння Изолированного держав з дійсністю.

3 відділ. Вплив податків на землеробство.

Перше видання - 1826 рік.

Друге видання - 1842 рік.

Третє видання - 1875 рік.

Иоган Генріх фон-Тюнен народився 24 червня 1783 року у маєтку свого батька Канариенгаузена в Иеверланде і він нащадком фризского землевласницького роду. У ранньому дитинстві у Тюнена виявилася схильність до математики. Крім цього великий інтерес в нього викликало сільському господарстві - його вивчення він почав із 13 років, влаштувавшись учнем одного иеверскому хазяїну. Надалі Иоган вступив у Ґеттінґенський університет, де зараз його планував повністю присвятити себе вивченню сільського господарства. Проте провчився він лише рік, оскільки після першої літньої практики Тюнен оженився і кинув університет. Надалі Иоган Генріх фон-Тюнен придбав маєток Теллов в Мекленбурге неподалік м. Росток, де зараз його все життя займався веденням власного господарства. Але тут народилося його унікальне твір під назвою "Изолированное держава робить у його ставлення до господарства і національної економії. Дослідження про який вплив хлібних цін, багатства грунтів та накладних ресурсів на землеробство". Ця робота уперше було видана 1826 року (майже 170 років як розв'язано), друге видання з невеликими доповненнями до першого з'явилося 1842 року. Третє - було опубліковано вже по смерті автора - в 1875 року.

Основною метою у цій роботі Тюнен ставив визначення ролі основних чинників розміщення сільськогосподарського виробництва та взаємозв'язку з-поміж них. У цьому до основними чинникам розміщення сільськогосподарського виробництва він відносив:

1/ відстань від господарства до міста (ринку збуту);

2/ ціну різні види сільськогосподарської продукції;

3/ земельну ренту (віддача на капіталовкладення у земельних ресурси) або якщо точніше, то диференціальну ренту І за местоположению.

Досягнення поставленої мети Тюнен становив абстрактну модель, яка була ізольовану країну, що складається вже з дуже великої міста, розташованого посередині родючої рівнини, не прорізаної ніякими судноплавними ріками Лугою і каналами. Єдиним виглядом транспорту у цьому державі був - їздитиме на коні транспорт.

Равнина, навколишня великий місто по Тюнену мала цілком однакову грунт, скрізь зручну в обробці. Крім цього вона була оточена величезними неосвоєними просторами, які відокремлювали всю державу від решти світу.

Обов'язок даної частини ізольованого держави полягало у постачанні великого міста продуктами харчування, тоді як місто мав задовольняти всі потреби оточуючої його території у продуктах промислового виробництва.

Склавши таку модель, Тюнен поставив запитання у тому, які форми прийме при встановлених передумови сільське господарство й як відбиватиметься у ньому більше чи менше відстань від міста, якщо це господарство вестися цілком раціонально.

Шляхом складних розрахунків, проведених з урахуванням теоретичних передумов і впровадження величезного обсягу аналітичної інформації, яку Тюнен багато років скрупульозно збирав, ведучи реальне господарство було у маєтку Теллов, Иоган Генріх створив математичну просторову модель сменяющих одне одного систем сільського господарства. Графічно цю модель автор зобразив як концентричних кіл (чи кілець), розташованих навколо великого міста Київ і які забезпечують мінімум переміщень. У цьому кожному за кільця Тюнен вибрав таку агроспециализацию, яка забезпечувала б найбільший зиск власнику маєтку. Відповідно до цього близько центру розташувалися ті виробництва, що дають швидкопсувні продукти, і навіть такі види сільськогосподарських культур, які мають значний об'єм і вагу стосовно своєї вартості. Віддаляючись від міста виробляються ті продукти, провезення яких дешевше щодо їх вартості.

Подивимося тепер, точний порядок розташування по Тюнену цих концентричних кіл чи пояса, які утворюються навколо ринку.

Отже, в найближчій до міста зоні найвигідніше садівництво і садівництво разом із молочним тваринництвом при стійловому утриманні худоби цілий рік (полуниця, кольорова капуста, салат, капуста, картопля, ріпа, клеверосеяние, свіже молоко). Інакше цей пояс називають "вільне господарство", тобто. господарство не залучаючи сівозмін.

Другий пояс у Тюнена зайнятий лісовим господарством. Близькість його близько центру автор пояснює великий потребою ринку на паливі та малої транспортабельностью дров і ділового лісу при гужовому транспорті.

Після зоною організації лісового господарства йдуть три зони, у яких жито є найважливішим ринковим продуктом. У цьому істотні розбіжності між тими концентричними кільцями визначаються інтенсивністю землеробства.

За межами цих зон екстенсивного господарства рентабельно по Тюнену лише пастбищное тваринництво (вівчарство і скотарство). На ринок у тому випадку надходить лише продукція тваринництва, тоді як жито використовується для потреб.

Ця просторова диференціація використання земель і сільськогосподарському виробництві стала результатом взаємодії трьох чинників:

1. такий і обсягів аграрного виробництва, необхідних містом;

2. технології аграрного виробництва та перевезень готової продукції;

3. прагнення кожного виробника до максимізації земельної ренти шляхом виробництва таких видів продукції, котрим становище його земель щодо ринку збуту найвигідніше.

Проте Тюнен чудово розумів, що вихідне побудова не зустрічається більше у чистому вигляді. І він у роботі вводив нових умов, передумови та економічні розрахунки витрат, цін, і відстаней, що вдарило по наступних 3 його схемах.

Так при додаванні дешевшого, ніж їздитиме на коні водного транспорту, і навіть другого, але менш великого міста, перша зона значно розширилася і що стояли уздовж ріки майже кордону ізольованого держави. Пояс екстенсивного тваринництва, навпаки, відступив тому й суттєво звузився. Поява другого міста призвело до виникнення нової зони - зони впливу малого міста.

На наступний етап Тюнен розглянув вплив земель різного якості на модифікацію вихідної зональної схеми. Але тут він провів значний обсяг розрахунків, які, своєю чергою, допомогли б йому визначити раціональні розміри оподаткування, пов'язані з цінами зерна і потребами ринку.

Ця робота Тюнена після виходу друком була критично оцінена багатьма вітчизняними і закордонними вченими, до яких входять: П. Хаггет, Ю.Г. Саушкин, До. Маркс, А. Леш, Б.М. Семевский і ще.

Так, по Хаггету основними вадами теорії Тюнена служать значне спрощення передумов і надмірний емпіризм. Тюнен, на думку Семевского, абстрагується немає від другорядних, як від основних моментів, які справді визначають розміщення сільського господарства. Теорія Иогана Генріха ігнорує многосложность реальних умов розвитку та розміщення сільського господарства - шалену конкуренцію, кризи сільського господарства та інших.

Однак навіть за таких спрощених передумови, на думку Августа Альоша, освіту кілець не вважається неминучим. Цей дослідник довів, що з 2-х сільськогосподарських культур можливі 17 комбінацій з величезним переважанням якоюсь однією їх або паралельним вирощуванням обох і лише 10 поєднань призводять до утворення кілець.

Третій недолік теорії Тюнена Хаггет бачить у статичності моделі. У ньому до уваги береться ані зріст великого міста, ні зміни систем сільського господарства, нібито їхнім виокремленням тюненские "концентричні" пояса, у зв'язку з розвитком виробництва та зміною людським суспільством природних умов. Таке зауваження робить у своєї книжки "Введення у економічну географію" і Ю. Р. Саушкин. Крім цього Ю.Г. зазначає, що українці зміна транспортних умов (видалення від ринкового центру) визначає сьогодні розвиток виробництва і розміщення систем сільського господарства.









ЧТО ТАКОЕ УВЕРЕННОЕ ПОВЕДЕНИЕ В МЕЖЛИЧНОСТНЫХ ОТНОШЕНИЯХ? Исторически существует три основных модели различий, существующих между...

Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Конфликты в семейной жизни. Как это изменить? Редкий брак и взаимоотношения существуют без конфликтов и напряженности. Через это проходят все...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2021 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.