Облік наявності і руху грошових коштів у касі.

Облік наявності і руху грошових коштів у касі.

Грошові кошти – це готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Каса – приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Готівкові розрахунки – платежі готівкою п-в та фіз. осіб за товари, роботи, послуги та ін.

Касова книга – це д-т установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі.

Касовий ордер – первинний документ, що застосовується для оформлення надходження та видачі готівки з каси.

Одним з найважливіших показників в діяльності під-ва в ринковій економіці, за якими оцінюється стабільність його фінансового стану, є ліквідність, тобто можливість перетворення активів під-ва на готівкові кошти.

Визначення грошових коштів дається в ПСБО 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Таким чином грошові кошти включають гроші в касі на поточних та інших рахунках в банку, що можуть бути використані для поточних операцій.

Кошти обліковуються на рах. класу 3(30- каса; 31-рах.в банку; 33- інші кошти)

Інформацію про наявність і рух грошей в касі під-ва узагальнюють на синтетичному рах. 30-каса,який має субрахунки (301- каса в нац..валюті; 302-каса в іноз.валюті).

Організація готівки в касі потребує таких вимог:

1) уся готівка, що надходить до каси має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватись(в день одержання коштів).

2) під-во має право зберігатися в своїй касі готівку одержану в банку для виплат ЗП, пенсій, стипендій, понад установлений ліміт каси протягом 3-ох роб.днів, включаючи день одержання готівки в касі.

3) кожне під-во визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи (відображається в договорі з банком по обслуговуванні).

4) під-во може тримати в позаробочий час у своїх касах готівку в межах, що не перевищує установлений ліміт каси. Готівка, що перевищує обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки під-ва.

Бух.-касир – МВО при прийняті рішень на цю посаду обов’язково з ним заклечається договір про матеріальну відповідальність.

Док-ти, що є підставою для оформлення касових ордерів:

1) ПКО при надходженні торгівельної виручки, надходження грошових коштів з банку.

Аналітичний облік за рах 30 каса, ведеться за субрахунками, видами валют, МВО.

1) журнал 1, відомість 1.1 при журнальній формі обліку.

3) журнал К1 при книжково – журнальній формі обліку.

У процесі здійснення підприємницької діяльності суб’єкт господарювання взаємодіє з іншими підприємствами, організаціями, які поставляють матеріальні цінності, включаючи виробничі запаси, обладнання, інші активи, надають послуги, виконують роботи, необхідні для забезпечення звичайної діяльності підприємства. У результаті виникає поточна кредиторська заборгованість перед вітчизняними та іноземними постачальниками та підрядниками.

Розрахунки з постачальниками та підрядниками проводяться в готівковій, безготівковій формі або зарахуванням взаємних вимог на підставі первинних документів (накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних, виписок банку).

При журнольно-ордерній формі для обліку за рахунком 63 призначений журнал № 3 та відомість аналітичного обліку.

Відповідно до П(с)БО 11 «Зобов’язання» розрахунки з постачальниками та підрядниками є поточні зобов’язання (це кредитна заборгованість).

Для обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками використовують рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”. Його призначено для ведення обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності (у тому числі отримані від учасників промислово-фінансових груп (ПФГ)), виконані роботи, надані послуги.

За кредитом даного рахунку відображають заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом – її погашення, списання.

— 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”;

— 632 “Розрахунки з іноземними постачальниками”;

Наприклад, розрахунки з вітчизняними постачальниками за придбані сировину та матеріали відображають так:

1) Дт 201 “Сировина і матеріали” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму отриманих матеріалів без ПДВ;

2) Дт 641 “Розрахунки за податками” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму податкового кредиту з ПДВ;

3) Дт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” Кт 311 “Поточні рахунки в національній валюті” – на суму оплати постачальнику за отримані матеріали (з ПДВ).

Дт 63 Кт 311 – з поточного рахунку перераховуємо постачальникам та підрядникам кошти;

Дт 63 Кт 62 – оплачено постачальниками і підрядниками видані векселі;

Дт 63 Кт 60 – розрахунок с постачальниками та підрядниками за рахунок короткострокової позики в банку

Дт 20, 28 Кт 63 – оприбутковуємо від постачальників ТМЦ;

Дт 64 Кт 63 – відображаємо ПДВ згідно з податковими накладними.

Методологічні засади формування в бух обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її в фінансовій звітності викладені в П(С)БО 16 "Витрати ".

Витрати звітного періоду – це витрати, що визнаються або шляхом зменшення активів, або шляхом збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

 платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

 попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

 інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають визначенню витрат звітного періоду;

 витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до інших П(С)БО.

Для обліку витрат підприємства можуть використовувати рахунки класів 8 та 9, причому ведення рахунків класу 9 є обов'язковим для всіх підприємств, крім суб'єктів малого підприємництва, а також організацій,діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Рішення щодо застосування рахунків класу 8 приймається підприємством самостійно.

Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" застосовуються для узагальнення інформації про витрати звичайної діяльності та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків. Структура рахунків класу 9 збігається з вимогами до визнання складу і оцінки витрат, викладених у П(С)БО 16.

2) Накладна на відпуск тов. - Закуплено сировину і матеріали підзвітною особою - 201 - 372 - 300грн

3) Податкова накладна - Сплачено ПДВ підзвітною особою - 641 - 372 - 50грн

Амортизація(знос)- системний розподіл амортизованої суми активу протягом терміну його корисної експлуатації.

Амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта ОЗ, який визначається підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс) і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Фактори, які впливають на визначення строку корисного використання:

-очікуване використання об'єкта з урахуванням його потужності або продуктивності;

-фізичний та моральний знос, що передбачається;

-правові або подібні обмеження використання об'єкта.

За весь час експлуатації обєкта його вартість не зникає безслідно, а переноситься у вигляді відрахувань на вироблений продукт, виконану роботу чи надану послугу, стає частиною їхньої вартості.

Згідно П(с)БО №7 амортизована сума — собівартість активу (або сума, яка заміняє її у фін. Звітах) за відрахуванням ліквідної вартості.

Строк корисної експлуатації — очікуваний період використання активу підприємством або кількість вироблених одиниць продукції, яку підприємство сподівається отримати від цього активу.

Ліквідаційна вартість — чиста сума, яку підприємство сподівається одержати за актив по закінченні строку його корисної експлуатації після відрахування очікуваних витрат у звязку з вибуттям.

Згідно П(с)БО №7 обєкт ОЗ амортизується до досягнення ним ліквідаційної вартості, яку підприємство встановлює самостійно. Наприкл., собівартість обєкта ОЗ становить 60 000 грн. Ліквідаційну вартість підприємство встановлює на рівні 5 000 грн. Отже, сума, яка амортизується 55 000 грн. Протягом всього строку використання.

– починається з місяця, наступного за місяцем у якому обєкт ОЗ визнано активом (взято на баланс);

– припиняється нарахування амортизації з місяця, наступного за місяцем вибуття обєкта ОЗ з підприємства;

– зупиняється (тимчасово) на період реконструкції, модернізації, добудови, консервації обєкта ОЗ.

Сума амортизації до бюджету не стягується. Кожне підприємство має право обрати найбільш відповідний метод нарахування амортизації (це відображається у наказі про облікову політику).

В П(с)БО №7 рекомендовані методи нарахування амортизації:

– кумулятивний метод або метод суми цифр року;

1) за прямолінійним методом річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується на очікуваний період часу використання обєкта ОЗ;

2) за методом зменшення залишкової вартості річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості обєкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання обєкта з результату від ділення ліквідаційної вартості обєкта на його первісну вартість.

3) за кумулятивним методом річна сума амортизації визначається як добуток вартості обєкта, який амортизується та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний = кількість років,що залишились до кінця очікуваного періода

коефіцієнт сума чисел років корисного використання

4) за виробничим методом річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка = вартість обєкта, який амортизується

амортизації загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити даним обєктом

Для відображення амортизації у плані рахунків передбачено рахунок 13, який має такі субрахунки:

132 “Знос інших необоротних матеріальних активів”

133 “Накопичена амортизація нематеріальних активів”

Нарахування амортизації в обліку відображають проводками:

Нараховано амортизацію ОЗ виробничого призначення 23 131

Нараховано амортизацію ОЗ загальновиробничого призначення 91 131

Нараховано амортизацію ОЗ адміністративного призначення 92 131

Нарахування амортизації ОЗ, що використовується в процесі продажу (збуту) 93 131

Амортизація ОЗ соціально-культурного призначення 94 131

Нарахування амортизації ОЗ якщо підприємство використовує рахунки класу 8. 83 131

Рахунок 131 призначений для узагальнення інформації про нараховану амортизацію необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 “ОЗ”.

За Д-том цього рахунку ми відображаємо зменшення суми ОЗ, що підлягають амортизації.

За К-том рахунок 131 нарахування амортизації ОЗ.

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бути змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції.

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

Тим часом працівники фінансових служб підприємств, фінансові менеджери, бухгалтери, інші фахівці, які займаються практичною фінансовою роботою, стикаються зі значними труднощами при спробі використати вказаний метод фінансування. Для успішного здійснення операцій з власним капіталом підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти такими блоками питань:

цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу;

резерви підприємства, їх види, значення та порядок формування;

додатковий капітал: порядок його формування та використання;

оподаткування операцій, пов’язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права.

У науково-практичній літературі досить часто можна зустріти такі поняття, як «власний капітал», «додатковий капітал», «статутний капітал», «номінальний капітал». Для чіткого розуміння процесів, які будуть охарактеризовані далі, необхідно чітко ідентифікувати ці поняття.

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства (зокрема АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається.

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов’язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті в наступному підрозділі.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів. Порядок використання нерозподіленого прибутку як внутрішнього джерела фінансування підприємств наводиться у розд. 4.

Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. На наш погляд, серед них можна виокремити такі основні:

Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб’єкта господарювання.

Функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства.

Рекламна (репрезентативна) функція. Солідний статутний капітал (власний капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не тільки з боку інвесторів, а й з боку постачальників факторів виробництва і споживачів готової продукції. Крім того, підприємству із солідним власним капіталом набагато легше залучити кваліфікований персонал.

Абсолютна та відносна величини власного капіталу підприємства залежать від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Основні переваги і недоліки фінансування за рахунок власного капіталу пояснюються, виходячи з його функцій, цілей зменшення та збільшення.

Окрему важливу підгрупу основних рахунків становлять рахунки для обліку капіталу. До них належать: 40 «Статутний капітал», 41 «Пайовий капітал», 43 «Резервний капітал», 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Названі рахунки є пасивними, їх призначено для обліку джерел утворення відповідних видів капіталу. На кредиті цих рахунків відображають наявний капітал та його утворення, а на дебеті — використання. Сальдо за вказаними рахунками завжди є кредитовим і показує суму відповідного виду капіталу на кінець звітного періоду.

Звіт про власний капітал (П(С)БО 5) - звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Звіт складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповідних облікових регістрів.

Відображено податкове зобов'язання щодо ПДВ у складі попередньої оплати — 643 641 3360 грн.

Відвантажено покупцю готову продукцію — 361 701 20160 грн.

Списано собівартість реалізованої продукції 901 26 13100- грн.

5.Здійсненно залік заборгованості — 681 361 20160 грн.

Основні засоби списуються з балансу підприємства у разі їх вибуття або коли активи перестають відповідати критеріям визнання активу.

У разі, коли об’єкт основних засобів вибуває з експлуатації та зберігається для продажу, його відображають у балансі в складі оборотних активів за нижчою з двох оцінок – за балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації.

Фінансовий результат від списання основних засобів розраховують як різницю між балансовою вартістю об’єкта та очікуваною чистою сумою надходжень від його продажу або ліквідації.

Прибуток або збиток від вибуття основних засобів була надзвичайна подія (аварія, пожежа тощо), відповідну суму прибутку або збитку відображають як фінансовий результат від надзвичайних подій.

Реалізація, ліквідація, безоплатна передача та передача основних засобів як внесок до статутного фонду іншого підприємства оформляється бухгалтерськими проводками, відображеними у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 – Бухгалтерські проводки у обліку основних засобів

П(С)БО7 визначені наступні види оцінки основних засобів:

Чиста балансова вартість основних засобів визначається як сума, за якою об’єкт основних засобів обліковується на балансі підприємства за вирахуванням суми накопиченої амортизації.

Вартість, яка амортизується; представляє собою фактичну собівартість

Передані МШП зі складу в експлуатацію у виробництво 23 22 350

1 Відвантажено покупцю готову продукцію -361 701 22320 грн. З накладних на відпустку готової продукції і на інших аналогічних первинних дисконтних документів організація (зазвичай, відділ збуту) виписує рахунка-фактури по встановленої формі у двох примірниках, перший із пізніше 10 днів із дати відвантаження продукції (товару) надсилають (передається) покупцю, а другий ворганизации-поставщика відбиття у книзі продажу та нарахування податку додану вартість.

При відвантаженні (відпустці) готової продукції визначаються суми, які підлягають сплаті покупцем, оформляється і пред'являється йому до оплати розрахунковий документ.

2Відображено податкове зобов'язання щодо ПДВ у складі вартості відвантаженої продукції – 701 641 3720 грн.

3Списано собівартість реалізованої готової продукції – 901 26.

4Списано суму неоплаченої дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів – 38 361 22320.

Статутний капітал – це зареєстрований у встановленому законом порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді внесків для забезпечення його господарської діяльності та як сплата його учасниками отримуваних ними майнових прав.

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з моменту реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) і припиняється в день виключення підприємства з реєстру в результаті завершення діяльності (у випадку реорганізації, ліквідації). При цьому джерелами формування статутного капіталу можуть бути грошові та/або матеріальні внески.

Для обліку статутного капіталу використовують такі основні рахунки: 40 “Статутний капітал”, 45 “Вилучений капітал”, 46 “Неоплачений капітал”.

Так, рахунок 40 призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За його кредитом відображають збільшення статутного капіталу, за дебетом — зменшення (вилучення).

На рахунку 45 ведуть облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо. За дебетом даного рахунку відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом – вартість анульованих або перепроданих акцій (часток). Цей рахунок має такі субрахунки:

Рахунок 46 призначено для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства. За його дебетом відображають заборгованість засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства, за кредитом — її погашення.

Наприклад, формування статутного капіталу ТОВ відображають наступним чином:

1) Дт 46 “Неоплачений капітал” Кт 40 “Статутний капітал” – на суму зареєстрованого статутного капіталу;

2) Дт 30 “Каса” (або 31 “Рахунки в банках”) Кт 46 “Неоплачений капітал” – на суму грошових коштів, внесених до каси підприємства (або на поточний рахунок в банку) його засновниками;

3) Дт 10 “Основні засоби” Кт 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених засновниками основних засобів;

4) Дт 20 “Виробничі запаси” Кт 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених виробничих запасів.

списуємо суму зносу за транспортні засоби 131 105 4000

Списано залишкову вартість ліквідованих трансп.зас 976 105 8000

Товари –матеріальні цінності, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.

Облік товарів може здійснюватися за ціною придбання (купівельні ціни), цінами реалізації.

Первісна вартість визначається відповідно до п.9-15 П(с)БО 9 «Запаси».

Оцінка вибуття товарів здійснюється за такими методами:

- собівартість перших за часом надходження товарів (ФІФО)

Товари на дату балансу відображаються за найменшою з двох оцінок:

І. При надходженні товарів оформляються такі документи:

ІІ. При продажі товарів документальне оформлення

Касир це вносить в касову книгу, ПКО, звіт касира

- накладна – вимога на внутрішнє переміщення

МВО кожного місяця подає звіти до бухгалтерії про наявність та переміщення товарів на складі.

Аналітичний облік товарів здійснюється за найменуваннями, групами, видами товарів, місцями зберігання, МВ<

Что делает отдел по эксплуатации и сопровождению ИС? Отвечает за сохранность данных (расписания копирования, копирование и пр.)...

Что способствует осуществлению желаний? Стопроцентная, непоколебимая уверенность в своем...

Что делать, если нет взаимности? А теперь спустимся с небес на землю. Приземлились? Продолжаем разговор...

ЧТО И КАК ПИСАЛИ О МОДЕ В ЖУРНАЛАХ НАЧАЛА XX ВЕКА Первый номер журнала «Аполлон» за 1909 г. начинался, по сути, с программного заявления редакции журнала...

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте: