Сдам Сам

ПОЛЕЗНОЕ


КАТЕГОРИИ







Економічний зміст та сутність соціального страхування.





Економічний зміст та сутність соціального страхування.

Виникнення елементів, а згодом і системи соціального стра­хування, об'єктивно зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного фактора виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — в осно­вне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — ймовірність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку.

Ризик має суспільно-соціальний характер, оскільки визнача­ється соціальними умовами і не залежить від кожної окремої лю­дини.

Ризик — це небезпека виникнення непередбачуваних витрат у зв'язку і випадковими обставинами економічної ді­яльності.

Поряд із системою оподатковування в Україні діє ще одна за­гальнообов'язкова система — соціальне страхування. Усі під­приємства і приватні підприємці, що використовують найману працю, зобов'язані сплачувати страхові внески на різні види со­ціального страхування.

Поняття соціального страхового ризику — одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 «Основ зако­нодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, та­ким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування — це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків.

Соціальні ризики у широкому трактуванні виступають як під­става для соціального захисту. Ризик, який є об'єктом соціально­го страхування, можна назвати соціально-економічним, бо він:

1) охоплює тільки економічно активне населення;

2) пов’язаний із втратою заробітку чи іншого трудового дохо­ду внаслідок неможливості участі в економічному процесі з на­ступних причин:

· біологічної (хвороба, інвалідність, старість);

· виробничої (трудове каліцтво чи професійне захворювання);

· економічної (безробіття);

· соціального характеру (народження і виховання дітей).

Соціальний захист — це:

по-перше, державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забез­печення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що вклю­чають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи соціального захисту:

1) встановлення допустимих параметрів життя (розміру про­житкового фізіологічного і соціального мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2) захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4) пенсійне забезпечення (людей похилого піку, інвалідів, сі­мей, що втратили годувальника);

5) утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для лю­дей похилого віку тощо;

6) соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7) соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окре­мим категоріям громадян і т. ін.);

8) надання необхідної медичної допомоги тощо.

Соціальне страхування — це си­стема заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатно­сті в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

· Ознаки соціального страхування, які одночасно характери­зують його відмінність від соціального забезпечення і окреслю­ють перспективи його подальшого розвитку:

· виконання функції не тільки компенсації соціального ри­зику, а й запобігання несприятливим наслідкам ризикової си­туації;

· передбачення соціально-економічного ризику (наприклад, ймовірності настання для працівника матеріальної незабезпече­ності внаслідок втрати заробітку);

· кінцева тривалість ризикової ситуації (період між її виник­ненням і переходом до нормальних умов життєдіяльності) тощо.

Соціальне страхування — це система економічних відносин, за допомогою якої формуються і витрачаються кошти фондів для матеріального забезпечення непрацездатних.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріа­льне забезпечення в старості, у випадках хвороби, повної або ча­сткової втрати працездатності або недостачі такої від народжен­ня, при втраті годувальника, при безробітті.

Необхідність соціального страхування обумовлена наступни­ми причинами:

— наявністю осіб, які, з погляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, тобто не можуть за рахунок заробітної плати виживати або підтримувати мінімальний життє­вий рівень;

— наявністю громадян, що є працездатними, але не мають можливості реалізувати цю працездатність.

Система соціального страхування складається з двох скла­дових:

· відновлення і збереження працездатності робітників;

· гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціаль­них послуг.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступа­ють визначені фонди з характерними для них напрямами викори­стання грошових коштів.

Соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психо­логічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторон­ньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життє­діяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Формами надання соціальних послуг с матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.

Індексація у системі соціального захисту.

Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розпо­ділу в державі. Однак якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, тоді індексація тільки збільшує інфляцію.

Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно - правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, і що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги.

Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян. Вона спрямована на підтримання купівельної спромо­жності їх грошових доходів.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий ін­декс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що

- одер­жуються ними в національній валюті на території України і не мають разового характеру;

- соціальна допомога (сім'ям з діть­ми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо);

- стипен­дії;

- оплата праці (грошове забезпечення);

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я,

- а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годуваль­ника тощо.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін переви­щив 105 відсотків (величина порога індексації).

Підприємства, установи та організації, що перебувають на го­сподарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці.

Організації і установи, які фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок кош­тів відповідних бюджетів.

Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

Індексація пенсій і соціальної допомоги проводиться за раху­нок Пенсійного фонду України, Фонду ЗДСС України, інших ці­льових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Індексації не підлягають грошові доходи:

- від цінних паперів (крім державних);

- від здавання в оренду нерухомого майна;

- від ведення фермерського та підсобного господарства;

- від підприємницької діяльності.

Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.

Дохід, який дорівнює величині вартості межі малозабезпече­ності, індексується повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпе­ченості, то його частина у межах подвійної її величини індексу­ється у розмірі 80 %. Наступна частина доходу у рамках потрій­ної величини межі малозабезпеченості індексується у розмірі 70 %.

Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величи­ну межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Для індексації грошових доходів населення використовується індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари та по­слуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету.

Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органів державної статистики за зміною цін. Контроль за додержанням законодавства про індексацію гро­шових доходів громадян здійснюється відповідними державними органами та профспілками.

Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних по­треб громадян та суспільства, які вона не може повністю довіри­ти кожному громадянину самостійно:

а) здобуття загальної освіти;

б) виховання дітей і підлітків;

в) підготовка кадрів;

г) організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.

Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів не­залежно від їх участі в процесі виробництва в таких формах:

а) пенсії;

б) різні види матеріальної допомоги;

в) стипендії;

г) грошові виплати та їхня індексація;

д) пільги в оподаткуванні.

 

Поняття та види пенсій.

Пенсія — це гарантована щомісячна грошова виплата громадя­нам у старості на випадок повної або часткової непрацездатності, втрати годувальника, а також у зв'язку з досягненням законодавчо встановленого стажу роботи у сферах трудової діяльності.

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

– 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;

– 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

– 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

– 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

– 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

– 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

– 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

– 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

– 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

– 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

– 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Розмір пенсії за віком визначається за формулою:

П = Зп х Кс, де:

П - розмір пенсії, у гривнях;

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

 

Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:

 

Кс = (См * Вс)/(100% * 12), де

 

Кс - коефіцієнт страхового стажу;

См - сума місяців страхового стажу;

Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).

За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35 %, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 1,08 %.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнта страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах.

Коефіцієнт страхового стажу не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, - 0,85.

 

За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства.

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності нового Закону від 01.11 2011 р.

Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Особі, яка набула право на пенсію за віком, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого Законом, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого, на такий відсоток:

– на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;

– на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.

При цьому підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу не здійснюється.

Жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку.

Пенсійна реформа в Україні.

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

- підвищити рівень життя пенсіонерів;

- встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;

- забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;

- заохотити громадян до заощадження коштів на старість;

- створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Україною обрано шлях поступового запровадження трирівневої пенсійної системи:

Рівень 1 - солідарна система

Рівень 2 - загальнообов'язкова накопичувальна система

Рівень 3 - добровільна недержавна система пенсійних заощаджень

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, пенсіонерам, пенсії яким були призначені за раніше діючим законодавством, надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону.

Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законі закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію.

Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі - розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому - поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списками №1 і №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців.

Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку. Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).

Таким чином Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які мають малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які встановлюються, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежить від розміру заробітної платні, з якої сплачувались страхові внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягається шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату страхових внесків, на основі даних якої призначаються і виплачуються пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснює Пенсійний фонд України.

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа - зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

- збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків);

- посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

- зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

- успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

- створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

- підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури. Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже - в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців

Таким чином - Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Економічний зміст та сутність соціального страхування.

Виникнення елементів, а згодом і системи соціального стра­хування, об'єктивно зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного фактора виробництва — робочої сили — на товар і відповідно заробітної плати — в осно­вне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — ймовірність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку.

Ризик має суспільно-соціальний характер, оскільки визнача­ється соціальними умовами і не залежить від кожної окремої лю­дини.

Ризик — це небезпека виникнення непередбачуваних витрат у зв'язку і випадковими обставинами економічної ді­яльності.

Поряд із системою оподатковування в Україні діє ще одна за­гальнообов'язкова система — соціальне страхування. Усі під­приємства і приватні підприємці, що використовують найману працю, зобов'язані сплачувати страхові внески на різні види со­ціального страхування.

Поняття соціального страхового ризику — одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 «Основ зако­нодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, та­ким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування — це сукупність усіх форм і видів страхування, які мають на меті забезпечення широких мас населення на випадок різних соціальних ризиків.

Соціальні ризики у широкому трактуванні виступають як під­става для соціального захисту. Ризик, який є об'єктом соціально­го страхування, можна назвати соціально-економічним, бо він:

1) охоплює тільки економічно активне населення;

2) пов’язаний із втратою заробітку чи іншого трудового дохо­ду внаслідок неможливості участі в економічному процесі з на­ступних причин:

· біологічної (хвороба, інвалідність, старість);

· виробничої (трудове каліцтво чи професійне захворювання);

· економічної (безробіття);

· соціального характеру (народження і виховання дітей).

Соціальний захист — це:

по-перше, державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забез­печення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що вклю­чають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;

по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).

Основні елементи системи соціального захисту:

1) встановлення допустимих параметрів життя (розміру про­житкового фізіологічного і соціального мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

2) захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

4) пенсійне забезпечення (людей похилого піку, інвалідів, сі­мей, що втратили годувальника);

5) утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для лю­дей похилого віку тощо;

6) соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

7) соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окре­мим категоріям громадян і т. ін.);

8) надання необхідної медичної допомоги тощо.

Соціальне страхування — це си­стема заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатно­сті в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

· Ознаки соціального страхування, які одночасно характери­зують його відмінність від соціального забезпечення і окреслю­ють перспективи його подальшого розвитку:

· виконання функції не тільки компенсації соціального ри­зику, а й запобігання несприятливим наслідкам ризикової си­туації;

· передбачення соціально-економічного ризику (наприклад, ймовірності настання для працівника матеріальної незабезпече­ності внаслідок втрати заробітку);

· кінцева тривалість ризикової ситуації (період між її виник­ненням і переходом до нормальних умов життєдіяльності) тощо.

Соціальне страхування — це система економічних відносин, за допомогою якої формуються і витрачаються кошти фондів для матеріального забезпечення непрацездатних.

У соціально-політичному аспекті соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріа­льне забезпечення в старості, у випадках хвороби, повної або ча­сткової втрати працездатності або недостачі такої від народжен­ня, при втраті годувальника, при безробітті.

Необхідність соціального страхування обумовлена наступни­ми причинами:

— наявністю осіб, які, з погляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, тобто не можуть за рахунок заробітної плати виживати або підтримувати мінімальний життє­вий рівень;

— наявністю громадян, що є працездатними, але не мають можливості реалізувати цю працездатність.

Система соціального страхування складається з двох скла­дових:

· відновлення і збереження працездатності робітників;

· гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціаль­них послуг.

Матеріальною основою для виконання цих завдань виступа­ють визначені фонди з характерними для них напрямами викори­стання грошових коштів.

Соціальні послуги — комплекс правових, економічних, психо­логічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторон­ньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життє­діяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Формами надання соціальних послуг с матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.







Что будет с Землей, если ось ее сместится на 6666 км? Что будет с Землей? - задался я вопросом...

Система охраняемых территорий в США Изучение особо охраняемых природных территорий(ООПТ) США представляет особый интерес по многим причинам...

Что вызывает тренды на фондовых и товарных рынках Объяснение теории грузового поезда Первые 17 лет моих рыночных исследований сводились к попыткам вычис­лить, когда этот...

Живите по правилу: МАЛО ЛИ ЧТО НА СВЕТЕ СУЩЕСТВУЕТ? Я неслучайно подчеркиваю, что место в голове ограничено, а информации вокруг много, и что ваше право...





Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:


©2015- 2024 zdamsam.ru Размещенные материалы защищены законодательством РФ.